№ 711/7714/19

Постанова

Іменем України

03 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 711/7714/19

провадження № 61-11774св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Черкаський державний технологічний університет,

третя особа - Черкаський обласний комітет Профспілки працівників освіти і науки України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Черкаського державного технологічного університету, третя особа - Черкаський обласний комітет Профспілки працівників освіти і науки України, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з наказом ректора Черкаського державного технологічного університету від 27 серпня 2019 року № 244-к позивач 31 серпня 2019 року звільнена з посади доцента кафедри вищої математики у зв`язку з закінченням строку дії контракту відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Копію наказу про звільнення та трудову книжку ОСОБА_1 отримала 02 вересня 2019 року.

Позивач вважає звільнення незаконним, посилаючись на те, що 01 вересня 2016 року між нею та Черкаським державним технологічним університетом укладений контракт № 275, згідно з яким вона прийнята на посаду доцента кафедри вищої математики на термін з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2019 року.

У наказі про звільнення позивача від 27 серпня 2019 року не вказано номер контракту та його дата.

У контракті від 01 вересня 2016 року № 275 зазначено, що він укладений на строк з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2019 року, тобто відповідач не мав права звільняти її раніше закінчення терміну дії контракту.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору. Тобто дана підстава відноситься до строкових трудових договорів (окрім контракту). Підставою для припинення трудового договору за контрактом є пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України. Таким чином, відповідач діяв всупереч вимогам трудового законодавства.

У статті 431 КЗпП України визначений вичерпний перелік випадків розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Закінчення строкового трудового договору чи терміну дії контракту не відноситься до випадків і підстав для розірвання трудового договору без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

27 листопада 2014 року позивач обрана головою первинної профспілкової організації Черкаського державного технологічного університету та на цій посаді перебувала до завершення звітно-виборного періоду.

Згідно з частиною третьою статті 252 КЗпП України, частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Університет проігнорував рішення членів виборного профспілкового органу про заходи регулювання трудових відносин з роботодавцем при розгляді питання про припинення контракту із позивачем.

Відповідач не звертався до первинної профспілкової організації Черкаського державного технологічного університету з поданням щодо згоди на звільнення позивача.

Незважаючи на відмову Черкаського обласного комітету профспілки працівників освіти та науки України в наданні згоди на звільнення, позивач звільнена з займаної посади.

Позивач зазначає, що справжньою причиною її звільнення є не закінчення строку дії контракту відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, а порушення відповідачем частини другої і частини третьої статті 252 КЗпП України та частини другої і частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», підпунктів 2, 3 пункту 8.6 колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом Черкаського державного технологічного університету на 2018-2020 роки.

Згідно з частиною другою статті 391 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Починаючи із 01 вересня 2003 року, з позивачем неодноразово укладались контракти і строкові трудові договори. Зокрема, з 01 вересня 2003 року по 30 червня 2004 року; з 03 вересня 2004 року по 30 червня 2005 року; з 01 вересня 2005 року по 30 червня 2006 року; з 01 вересня 2006 року по 30 червня 2007 року; з 03 вересня 2007 року по 30 червня 2008 року; з 12 вересня 2008 року по 31 серпня 2010 року; з 01 вересня 2010 року по 06 березня 2013 року; з 07 березня 2013 року по 08 червня 2014 року; з 09 квітня 2014 року по 31 серпня 2016 року; з 01 вересня 2016 року по теперішній час.

Таким чином, відповідно до вимог частини другої статті 391 КЗпП України вважається, що трудовий договір з нею укладений на невизначений строк і відповідач у справі не мав права звільняти її за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Незаконним звільненням позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона позбавлена можливості заробляти кошти на проживання та утримання двох неповнолітніх дітей, займатись суспільно-корисною працею, що призвело до великих моральних страждань та втрати нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя. В результаті звільнення в її житті настали істотні вимушені зміни. Невизначеність з роботою гнітюче впливає на її психологічний стан.

На підставі викладеного позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ректора Черкаського державного технологічного університету від 27 серпня 2019 року № 244-к; поновити на посаді доцента Черкаського державного технологічного університету; стягнути із відповідача у справі на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто з 01 вересня 2019 року, по день винесення рішення про поновлення на роботі; стягнути із відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ректора Черкаського державного технологічного університету від 27 серпня 2019 року № 244-к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади доцента кафедри вищої математики.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри вищої математики Черкаського державного технологічного університету.

Стягнуто з Черкаського державного технологічного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 134 841,63 грн, з урахуванням податків та зборів.

Стягнуто з Черкаського державного технологічного університету на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, 768,40 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, та 5 000,00 грн витрат, пов`язаних із правовою допомогою, а всього - 7 768,40 грн.

Установлено, що рішення в частині поновлення на роботі підлягає до негайного виконання.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивача як голову первинної профспілкової організації Черкаського державного технологічного університету звільнено без згоди первинної профспілкової організації Черкаського державного технологічного університету та Черкаського обласного комітету профспілки працівників освіти і науки України, що є порушенням статті 41 КЗпП України. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення її на роботі та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, який вона просила, та моральної шкоди. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 червня 2021 року задоволено апеляційну скаргу Черкаського державного технологічного університету. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 лютого 2021 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Сплачений Черкаським державним технологічним університетом судовий збір у сумі 4 327,83 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Черкаського державного технологічного університету 149,99 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, посилаючись на правову позицію, закріплену в постанові Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2020 року у справі № 592/14598/18, виходив з того, що обов`язковість отримання згоди профспілки на звільнення працівників у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, з ініціативи працівника, за згодою сторін чинне трудове законодавство України не передбачає; укладений із позивачем строковий трудовий контракт був оформлений відповідно до положень чинного трудового законодавства; підписання позивачем контракту вказує на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті. У свою чергу припинення трудових відносин між сторонами внаслідок закінчення строку контракту відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП не можна розцінювати як звільнення позивача з ініціативи роботодавця, оскільки закінчення цього строку перебуває поза суб`єктивною волею роботодавця і не може бути наслідком його неправомірного втручання у трудові права позивача, яка погодилася на укладення контракту на такий строк, а тому, як зазначено апеляційним судом, не можна стверджувати, що закінчення цього строку не є її волею.

Оскільки позовні вимоги щодо поновлення позивача на роботі, на переконання апеляційного суду, задоволенню не підлягають, то у задоволенні інших вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат на правову допомогу апеляційним судом також відмовлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Черкаського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі заявник також виявила бажання бути присутньою в суді касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», частини третьої статті 252 КЗпП України у подібних правовідносинах та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:

- відповідач позбавив її гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами права на працю та можливості заробляти на життя;

- апеляційний суд помилково вказав, що закінчення дії строкового трудового договору не є розірванням трудового договору. У даному випадку трудовий договір заявника, який переукладався 10 разів, вважається таким, що укладений на невизначений строк, а тому його розірвання повинно відбуватися у відповідності з вимогами трудового законодавства;

- профспілкові органи не давали згоди на її звільнення;

- колективний трудовий договір має пріоритет над нормами КЗпП України, так як встановлює додаткові гарантії для працівника;

- відповідач у справі всупереч частині третій статті 81 ЦПК України не довів правомірність своїх дій.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду від Черкаського обласного комітету Профспілки працівників освіти і науки України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому третя особа зазначає про незаконність звільнення позивача, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції в силі.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача станом на дату розгляду справи до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 29 липня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Черкаського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 711/7714/19 із Придніпровського районного суду м. Черкаси та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2021 року матеріали справи № 711/7714/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом апеляційної інстанціїустановлено, що з трудової книжки ОСОБА_1 та витягу з наказу від 31 серпня 2016 року № 380-к вбачається, що ОСОБА_1 прийнято на посаду доцента кафедри вищої математики з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2019 року з посадовим окладом 4 053,00 грн, з доплатами за науковий ступінь кандидата наук в розмірі 15 %, вчене звання доцента - 25 % та надбавкою за вислугу років в розмірі 20 % за рахунок загального фонду як таку, що була обрана за конкурсом на умовах контракту.

01 вересня 2016 року між Черкаським державним технологічним університетом та ОСОБА_1 укладений контракт № 275, відповідно до умов якого позивач приймається на посаду доцента кафедри вищої математики на термін з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2019 року.

Умовами укладеного між сторонами контракту (пункт 5.1) встановлено, що зміни та доповнення до цього контракту вносяться тільки за згодою сторін, укладеною у письмовій формі і засвідченою обома сторонами як додаткова угода.

Відповідно до підпункту а) пункту 5.2 контракту цей контракт припиняється після закінчення дії контракту (з письмовим попередженням за два місяці до закінчення строку чинності контракту). При цьому за два місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий термін.

Наказом Черкаського державного технологічного університету від 27 серпня 2019 року № 244-к звільнено ОСОБА_1 , доцента кафедри вищої математики, 31 серпня 2019 року в зв`язку із закінченням строку дії контракту відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України з виплатою компенсації за 30 календарних днів не використаної додаткової соціальної відпустки за 2017, 2018, 2019 роки.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Крім того, відповідно до статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Виходячи із особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт)).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

У витязі з наказу Черкаського державного технологічного університету від 31 серпня 2016 року № 380-к вказано про прийняття ОСОБА_1 як такої, що була обрана за конкурсом, на посаду доцента кафедри вищої математики з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2019 року (а. с. 17 т. 1).

У трудовій книжці позивача міститься запис від 01 вересня 2016 року про те, що її прийнято на посаду доцента кафедри вищої математики за конкурсом на умовах контракту, підстава - наказ від 31 серпня 2016 року № 380-к (а. с. 13 т. 1).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 липня 2020 року у справі № 757/34139/18-ц (провадження № 61-6954св19).

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд правильно виходив із того, що роботодавець, звільнивши позивача у зв`язку із закінченням строку дії контракту, діяв у межах та у відповідності до норм чинного трудового законодавства, а позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства під час його звільнення.

Посилання позивача на те, що трудовий договір між ОСОБА_1 і Черкаським державним технологічним університетом неодноразово переукладався, а тому має бути визнаний таким, що укладений на невизначений строк, не можуть бути прийнятті до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 391 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу.

Як встановлено судами, та вбачається з матеріалів справи у преамбулі контракту від 01 вересня 2016 року, підписаного між ОСОБА_1 і Черкаським державним технологічним університетом, сторони обумовили, що він укладений на термін з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2019 року (а. с. 11 т. 1).

Також позивач та відповідач закріпили, що зміни та доповнення до цього контракту вносяться тільки за згодою сторін, складеною у письмовій формі і засвідченою обома сторонами як додаткова угода (пункт 5.1 контракту). У пункті 5.2 контракту сторони передбачили, що він припиняється, у тому числі, після закінчення терміну дії контракту (з письмовим попередженням за два місяці до закінчення строку чинності контракту). При цьому за два місяці до закінчення строку чинності контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий термін.

Матеріали справи містять письмове повідомлення роботодавця від 03 червня 2019 року № 106 (а. с. 18 т. 1), яким позивача повідомлено про звільнення, що відбудеться 31 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту, згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

Тобто між сторонами було укладено трудовий договір на визначений контрактом строк, а продовження строку дії контракту не дає підстав вважати, що він набуває статусу безстрокового трудового договору, при тому, що сторони у даному випадку не дійшли згоди про його переукладення або продовження строку його дії.

Волевиявлення позивача на укладення строкового контракту підтверджується її особистим підписом на контракті, в якому зазначений строк його дії.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Отже, контракт, у якому передбачено термін дії, який неодноразово переукладався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 391 КЗпП України.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 937/7998/19-ц (провадження № 61-7751св20) та від 26 лютого 2020 року у справі № 607/2144/19 (провадження № 61-16794св19).

Крім того, протягом дії контракту позивач не оскаржувала його умови з підстав порушення її трудових прав, та не ініціювала внесення змін та доповнень до положень контракту, що свідчить про погодження позивача з умовами цього трудового договору, зокрема щодо його строковості.

Установивши, що контракт від 01 вересня 2016 року носить строковий характер, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відповідно до положень пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку дії строкового трудового договору є таким, що відповідає вимогам закону.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц (провадження № 61-3492св18).

Закінчення терміну дії контракту і видання у зв`язку із цим наказу про звільнення не є ініціативою про розірвання трудового договору, а лише доводить відсутність ініціативи переукласти або продовжити трудовий контракт, тобто відсутність ініціативи встановити трудові відносини.

Доводи касаційної скарги про те, що позивача звільнено з роботи без згоди на це профспілкових органів, не заслуговують на увагу, заважаючи на таке.

Статтею 43 КЗпП України передбачені випадки, у яких розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу проводиться за попередньою згодою виборного органу, зокрема це розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, його керівників, профспілкового представника, крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Зазначена норма права встановлює необхідність отримання попередньої згоди не лише виборного органу, а і вищого виборного органу професійної спілки для членів виборного профспілкового органу і застосовується у взаємозв`язку зі статтею 43 КЗпП України, якою передбачені випадки отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 591/5815/18 (провадження № 61-5154св20) міститься висновок про те, що «звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП за закінченням строку дії трудового договору не вважається звільненням з ініціативи роботодавця, підстави якого передбачені статтями 40 41 КЗпП України». Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 квітня 2020 року у справі № 592/14598/18 (провадження № 61-2530св20) та Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 686/27915/18 (провадження № 61-8617св19).

Отже, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», частини третьої статті 252 КЗпП України не знайшли своє підтвердження, а аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм спростовуються як установленими судами обставинами справи, що підтверджують відсутність необхідності погоджувати звільнення позивача із профспілковими органами, так і наявністю відповідного правового висновку Верховного Суду у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 638/10716/19 (провадження № 61-7788св21) у подібних правовідносинах.

Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційного суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду чи переоцінки доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову повністю, оскільки інші позовні вимоги (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди) є похідними від первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу ректора Черкаського державного технологічного університету про її звільнення та поновлення на посаді доцента.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права, не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі рішення судом апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо клопотання ОСОБА_1 бути присутньою в суді касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за її участю слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за її участю.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак