№ 711/8370/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2020 року

Київ

справа №711/8370/18

адміністративне провадження №К/9901/16487/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Черкаської міської ради

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Паламаря П.Г. від 25.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючої судді Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В. від 08.05.2019

у справі № 711/8370/18

за позовом ОСОБА_1

до Черкаської міської ради

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Черкаської міської ради (далі також - відповідач), в якому просив: визнати бездіяльність Черкаської міської ради протиправною та зобов`язати скасувати рішення від 12.04.2018 № 2-3290 "Про відмову в передачі громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 (вільна земельна ділянка)»; зобов`язати Черкаську міську раду прийняти рішення "Про затвердження проекту землеустрою" на користь ОСОБА_1 у зв`язку з виконанням всіх умов, визначених законодавством і прийняття такого рішення згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України "Про затвердження проекту землеустрою" та безоплатної передачі земельної ділянки в оренду під металевий гараж площею 0.0021 га біля будинку АДРЕСА_1 згідно зі статтею 121 Земельного кодексу України, що не передбачає права Черкаської міської ради діяти на власний розсуд.

2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25.02.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019, позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Черкаської міської ради та скасовано рішення від 12.04.2018 № 2-3290 "Про відмову в передачі громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду по АДРЕСА_1 (вільна земельна ділянка)»; зобов`язано Черкаську міську раду прийняти рішення "Про затвердження проекту землеустрою" на користь ОСОБА_1 щодо надання земельної ділянки на розташування тимчасового гаражу площею 0,0021 га за адресою: АДРЕСА_1 .

3. 11.06.2019 до Верховного Суду від відповідача надійшла касаційна скарга на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019, в якій просить такі скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Ухвалою Верховного Суду від 24.06.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

5. 17.07.2019 від позивача до Верхового Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у розгляді касаційної скарги і закрити касаційне провадження.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи з ураженням опорно-рухового апарату, захворювання якого пов`язано з виконанням військового обов`язку по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК №1 серії 10ААВ № 854788 та посвідченням серії НОМЕР_1 .

7. Позивач з 30.07.2013 зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_2 . Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 позивач є власником автомобіля Renault Daster, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

9. 12.02.2018 позивач звернувся до Черкаської міської ради з заявою, у якій просив затвердити документацію із землеустрою та надати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0021 га в оренду строком на 25 років для будівництва індивідуального металевого гаража.

10. Відповідно до Генерального плану міста Черкаси на земельній ділянці, на якій ОСОБА_1 бажає розмістити тимчасовий гараж, передбачені зелені насадження загального користування, однак відповідно до плану зонування території міста Черкаси, затвердженого рішенням міськради від 04.12.2014 року №2-513, дана земельна ділянка належить до рекреаційної зони «Р-4п», яка передбачає такий супутній вид використання як окремо розміщені гаражі та відкриті стоянки.

11. У відповідності до висновку від 11.10.2017 № 5627 Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0021 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 строком на 25 років для будівництва гаражу, відповідає вимогам нормативних актів.

12. 12.04.2018 Черкаською міською радою прийнято рішення №2-3290 «Про відмову в передачі гр. ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду».

13. Пунктом 1 вказаного рішення зазначено, що згідно з висновком управління планування та архітектури департаменту архітектури та містобудування від 29.12.2016 № 54660-в на земельну ділянку по АДРЕСА_1 містобудівні обмеження щодо землекористування відсутні. Відповідно до генерального плану міста, затвердженого і рішенням Черкаської міської ради від 29.12.2011 № 3-505, на вищезазначеній земельній ділянці передбачені зелені насадження загального користування. Відповідно до плану зонування території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 04.12.2014 № 2-513, земельна ділянка належить до рекреаційної зони «Р-4п» - серед супутніх видів використання є «окремо розміщені гаражі та відкриті стоянки».

14. Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

15. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що прийняте відповідачем оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка, на яку він претендує, знаходиться серед вже існуючих гаражів.

16. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з Генеральним планом міста Черкаси біля будинка, де бажає позивач розмістити гараж, мають бути зелені насадження.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

17. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржуване рішення від 12.04.2018 № 2-3290 Черкаська міська рада прийняла із порушенням норм Земельного кодексу України, оскільки в такому не наведено мотиви відмови невідповідності проекту землеустрою вимогам законів та інших нормативно-правових актів. Враховуючи наявність в матеріалах справи висновку щодо відповідності проекту землеустрою вимогам законів, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача прийняти рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ

18. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що такі ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, при прийнятті оскаржуваних рішень суди помилково керуються положеннями статті 118 Земельного кодексу України, проте зазначена стаття регулює процедуру затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки в оренду. Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач керувався положеннями статті 134 Земельного кодексу України.

19. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у розгляді касаційної скарги та закрити касаційне провадження, посилаючись на те, що касаційна скарга подана з порушенням вимог пунктів 2, 3, 7, 8 частини 2 статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України. У касаційній скарзі не вказаний перелік додатків, які додані до неї, та не зазначена дата її складання. Окрім цього, Вищий адміністративний суд України сформував висновок у справі №711/1475/15-а щодо питання правильного застосування норм права, порушеного у касаційній скарзі, тому застосуванню підлягають пункти 1, 2 частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (відмова у відкритті касаційного провадження), а також пункти 2, 3 частини 1 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України (закриття касаційного провадження).

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

21. Вирішуючи клопотання позивача про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Черкаської міської ради на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 339 КАС України у зв`язку із тим, що касаційна скарга підписана Житніковою Т.Ф., яка не має права її підписувати, оскільки така довіреності на представництво інтересів відповідача не надала (під час розгляду справи представником відповідача був Луговський О.С.) та суди попередніх інстанцій не вирішували питання про її права та обовязки, колегія суддів зазначає наступне.

22. Відповідно до положень частини першої статті 339 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній на час подання касаційної скарги до суду) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:

1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги;

2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;

3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

23. Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України визначено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017; у судах апеляційної інстанції - з 01.01.2018; у судах першої інстанції - з 01.01.2019. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01.01.2020.

24. Згідно з частиною першою статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

25. Нормами частин третьої, четвертої статті 55 КАС України визначено, що юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю фізичної або юридичної особи.

27. Згідно з частиною третьою даної статті довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

28. Частиною восьмою статі 59 КАС України встановлено, що у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідності заяви, скарги, клопотання.

29. Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що право на подання і підписання касаційної скарги касаційної скарги у даній справі має особисто керівник або представник на підставі довіреності; на момент подання касаційної скарги нормами Конституції України та КАС України було передбачено, що представником відповідача може бути уповноважена особа, яка діє на підставі довіреності, виданої за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

30. Касаційна скарга Черкаської міської ради на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 у даній справі підписана Житніковою Т.А., яка діє на підставі довіреності №367-01-21 від 31.05.2019, підписаної міським головою Черкаської міської ради Бондаренком А.В.

31. Так, зі змісту даної довіреності вбачається, що Черкаська міська рада в особі міського голови Бондаренка Анатолія Васильовича уповноважує головного спеціаліста-юрисконсульта відділу судового супроводу юридичного управління Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради Житнікову Т.А. (...) представляти інтереси Черкаської міської ради в (...) Верховному Суді (...) при вирішенні будь-яких питань, що стосуються довірителя. (...) Представнику надається (...) право апеляційного та касаційного оскарження рішень, ухвал, постанов суду, в тому числі з правом підпису апеляційних та касаційних скарг. Довіреність дійсна до 30.06.2019.

32. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Черкаської міської ради, оскільки така подана Житніковою Т.А., яка є представником відповідача та повноваження якої підтверджені належною довіреністю.

33. Доводи позивача щодо невідповідності касаційної скарги вимогам пунктів 2 (не містить повного найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адреса електронної пошти, офіційна електронна адреса, за наявності), 3 (надані не копії оскаржуваних судових рішень, а світлокопії), 7 (не вказана дата отримання копії судового рішення, що оскаржується), 8 (не вказаний перелік матеріалів, що додаються) частини другої статті 330 КАС України, а також щодо незазначення у касаційній скарзі дати її складання, колегія суддів відхиляє, оскільки суд, вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження у даній справі, здійснив перевірку касаційної скарги вимогам статті 330 КАС України та встановив її відповідність такій, що, зокрема, зазначено в ухвалі Верховного Суду від 24.06.2019 у даній справі.

34. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що вимоги пункту 2 та 8 частини другої вказаної статті виконані особою, яка подала касаційну скаргу, у повному обсязі. Також колегія суддів зауважує, що у касаційній скарзі зазначена дата її складання, а саме: « 05.06.2019». Щодо невиконання пункту 7 частини другої статті 330 КАС України, а саме незазначення дати отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується, колегія суддів зазначає, що з долученого до касаційної скарги супровідного листа Шостого апеляційного адміністративного суду №711/8370/18/26672/2019 від 08.05.2019, згідно з яким сторонам у даній справі скеровано копію постанови від 08.05.2019 у справі №711/8370/18, такий зареєстровано відділом організаційного забезпечення 14.05.2019, відтак відповідачем отримано копію не пізніше вказаної дати. Колегія суддів звертає увагу, що незазначення конкретної дати отримання судового рішення у даному випадку не впливає на правильність висновку суду, що касаційну скаргу скеровано відповідачем до Верховного Суду засобами поштового звязку у межах строку, передбаченого КАС України, для подання касаційної скарги, а відтак дана підстава, як і зазначення позивачем про недотримання відповідачем пункту 3 частини другої статті 330 КАС України у звязку із тим, що відповідачем надані не копії оскаржуваних судових рішень, а світлокопії, не може свідчити про наявність підстав, які перешкоджали відкриттю провадження у даній справі, та є проявом формалізму, який обмежує право особи на розгляд її справи судом.

35. Колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду, зокрема із касаційною скаргою, може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.

36. Щодо доводів позивача, що Вищий адміністративний суд України сформував висновок у справі №711/1475/15-а щодо питання правильного застосування норм права, порушеного у касаційній скарзі, тому застосуванню підлягають пункти перший та другий частини другої статті 333 КАС України, колегія суддів зауважує, що питання наявності підстав для відмови у відкритті касаційного провадження також вирішувалось судом під час постановлення ухвали Верховного Суду від 24.06.2019 про відкриття провадження у даній справі та суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

37. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком або правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

38. Як вбачається із рішень судів у справі №711/1475/15-а, позивач звернувся до суду із позовом про визнання рішення Черкаської міської ради від 05.02.2015 №2-852 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки гр. ОСОБА_1 » таким, що не відповідає Конституції та законам України, обмежує права і пільги інваліда війни, передбачені положеннями пункту 20 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та його скасування; визнання протизаконними дії посадових осіб Черкаської міськради, які готували зазначене рішення; зобовязання Черкаської міської ради прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на утримання тимчасового гаражу площею 0,0021 га для автомобіля поблизу місця проживання на підставі заяви від 25.09.2014; скасування рішення Придніпровської райради від 21.05.2003 №224 (протокол №2 від 19.05.2003).

39. Колегія суддів зауважує, що у наведеній позивачем справі рішення ухвалене Вищим адміністративним судом України, а не Верховним Судом, наявність висновку якого щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, за умови врахування такого судом апеляційної інстанції, дає можливість суду касаційної інстанції визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що предмети спору у справі №711/1475/15-а та у даній справі є різними. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє відповідні доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

40. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

41. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

42. За змістом статті 3 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

43. Частиною другою статті 4 Земельного кодексу України передбачено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

44. Переглядаючи рішення суддів попередніх інстанцій у межах, визначених положеннями статті 341 КАС України, колегія суддів зауважує, що відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у звязку із застосуванням судами норм статті 118 Земельного кодексу України, які не підлягали застосуванню, та незастосуванням статті 134 Земельного кодексу України, якою передбачено передачу земельної ділянки у користування шляхом проведення земельних торгів.

45. Щодо доводів відповідача про помилкове застосування судами попередніх інстанцій положень статті 118 Земельного кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

46. Статтею 118 Земельного кодексу України врегульовано питання порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

47. Натомість порядок передачі земельних ділянок в оренду передбачений статтею 124 Земельного кодексу України, згідно з якою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

48. Відповідно до частин другої та третьої даної статті передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності відбувається:

1) за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу;

2) громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, у порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

49. Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не керувався положеннями статті 118 Земельного кодексу України, а нормами статті 123 Земельного кодексу України (правильність застосування яких відповідач не оспорює), натомість суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про невідповідність оскаржуваного рішення нормам Земельного кодексу України та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, помилково застосував норми статті 118 Земельного кодексу України, які не підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки регулюють порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, що не є предметом спору у даній справі, а відтак доводи касаційної скарги в даній частині є обґрунтованими.

50. Щодо доводів відповідача про можливість надання земельної ділянки в оренду шляхом проведення земельних торгів у відповідності до статті 134 Земельного кодексу України колегія суддів зазначає, що такі доводи стосуються суті спору, натомість суд касаційної інстанції не може надавати оцінку фактичним обставинам справи, які не були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції. Доводи щодо можливості надання земельної ділянки в оренду шляхом проведення земельних торгів не були висловлені відповідачем і під час розгляду справи у суді першої інстанції. Разом із тим, колегія суддів зауважує, що необхідність проведення земельних торгів у відповідності до статті 134 Земельного кодексу України не була підставою для прийняття оскаржуваного рішення Черкаської міської ради. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє вказані посилання відповідача.

51. За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

52. Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

53. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 Земельного кодексу України).

54. Згідно з положеннями частини десятої статті 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

55. Частиною тринадцятою вказаної статті передбачено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

56. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина чотирнадцята статті 123 Земельного кодексу України).

57. З огляду на викладене, стаття 123 Земельного кодексу України встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, зокрема, його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, тобто, поданий проект за змістом, формою має відповідати вимогам законів та інших нормативно-правових актів.

58. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №820/5348/17.

59. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідності до висновку від 11.10.2017 № 5627 Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0021 га, яка знаходиться за адресою: м. Черкаси, біля будинку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 строком на 25 років для будівництва гаражу, відповідає вимогам нормативних актів.

60. Відповідач у касаційній скарзі не наводить жодних доводів щодо невідповідності поданого позивачем проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та не спростовує висновки судів попередніх інстанцій щодо невідповідності оскаржуваного рішення відповідача вимогам Земельного кодексу України, а відтак, виходячи з меж касаційного розгляду перегляду судом рішень, передбачених статтею 341 КАС України, а саме: в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховий Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позову.

61. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

62. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

63. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

64. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

65. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

66. Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.

67. Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

68. Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 119).

69. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 38), "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

70. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

71. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

72. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право (...) змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

73. Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

74. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

75. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

76. З огляду на вищевикладене, Верховий Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позову, але мотивувальна частина рішень суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом виключення з неї посилань на статтю 118 Земельного кодексу України. В решті оскаржувані рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 341 345 350 351 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Черкаської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 змінити в мотивувальній частині, виключивши з такої посилання на статтю 118 Земельного кодексу України.

3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 та рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко