Постанова
Іменем України
06 серпня 2020 року
м. Київ
справа №712/11579/17
провадження №61-1243св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Лічевицька Людмила Григорівна, ОСОБА_3 , про визнання недійсними договорів дарування земельної ділянки та будинку, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду
м. Черкаси від 05 липня 2018 року у складі судді Марцішевської О. М. та постанову апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Фетісової Т. Л.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представники відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
треті особи: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Лічевицька Людмила Григорівна, ОСОБА_3 ,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 , 1925 року народження, звернулася до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Лічевицька Л. Г., ОСОБА_3 з позовом, у якому просила визнати недійсними договорів дарування земельної ділянки загальною площею 614 кв. м з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 та житлового будинку з прибудовами, розміщеного на земельній ділянці загальною площею 614 кв. м за вказаною адресою, укладені 20 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Лічевецькою Л. Г.; визнати ОСОБА_2 особою, що втратила право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 набула у власність житловий будинок з прибудовами
загальною площею 83,8 кв. м, житловою площею 43,5 кв. м, розміщеного на земельній ділянці загальною площею 614 кв. м по
АДРЕСА_1 .
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 614 кв. м. з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .
Позивач має двох дочок: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . У зв`язку з проживанням ОСОБА_3 за межами України ОСОБА_1 вирішила укласти договір довічного утримання з іншою дочкою ОСОБА_2 , оскільки перебувала у похилому віці та потребувала стороннього догляду.
20 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені нотаріально посвідчені договори дарування житлового будинку та ділянки.
Позивач указувала, що при підписанні вказаного договору вона вважала, що підписує договори довічного утримання, оскільки через вади слуху та зору не могла сприймати роз`яснення та чітко бачити, що саме вона підписує. Після укладення вказаних договорів під час спільного проживання з дочкою ОСОБА_2 , її відношення до матері погіршилось.
Крім того, з 2012 року донька ОСОБА_2 почала проживати з ОСОБА_7 , який в силу тяжкої форми алкоголізму, систематично вчиняв крадіжки майна, відносно ОСОБА_1 вчиняв фізичне та психологічне насильство.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 липня 2013 року
ОСОБА_7 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
З 2014 року ОСОБА_2 проживає в Російській Федерації, а інша дочка ОСОБА_3 спільно проживає з позивачем, забезпечує її належним доглядом, займається утриманням будинку та двору.
Восени 2015 року ОСОБА_1 вирішила оскаржувати договір довічного утримання, однак в подальшому з`ясувалось, що замість договору довічного утримання було укладено договори дарування щодо передачі в дар
ОСОБА_2 будинку та земельної ділянки по
АДРЕСА_1 .
Позивачка вказувала, що вона підписала договори дарування, а не договір довічного утримання, їй ніхто не пояснив зміст договору і тому в неї було спотворене уявлення про обставини, що в дійсності мали місце. ОСОБА_1 підписала договори дарування внаслідок помилки та обману відповідачки, вважаючи що це договір довічного утримання, що мало для неї істотне значення, вона фактично позбавлена права власності на належний їй житловий будинок, господарські споруди та земельну ділянку.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішень суду першої інстанцій
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 липня 2018 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки загальною площею 614 кв. м з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по
АДРЕСА_1 , укладений 20 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Лічевецькою Л. Г., реєстровий номер 2824.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , укладений 20 грудня
2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Лічевецькою Л. Г., реєстровий номер 2821.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку. Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладаючи оспорені договори дарування, позивач помилялась щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором, оскільки через вік, наявні вади слуху та зору з об`єктивних причин не могла правильно сприйняти роз`яснення нотаріуса щодо природи спірних правочинів.
Місцевий суд також дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, оскільки ОСОБА_2 була зареєстрована власником спірного житлового будинку, а її відсутність не може вважатись такою, що дає підстави для висновку про втрату нею право користування будинком.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2018 рокуапеляційну скаргуОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 липня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованими і законним, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо пропущення строку позовної давності, суд апеляційної вказував, що матеріалами справи підтверджено, що про порушення своїх прав позивачка дізналась у 2016 році, коли після проведеного оперативного лікування захворювань очей змогла у повній мірі зрозуміти зміст спірних договорів, після чого звернулась до суду з даним позовом у вересні 2017 року в межах передбаченого законом трирічного строку давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм матеріального та процесуального права, неправильно застосували норми права. Судами попередніх інстанцій невірно застосовано норму матеріального права, а саме статті 229 ЦК України, яка не підлягала застосуванню в даній справі, так як позивач в суді підтвердила, що була обізнана щодо укладення саме договору дарування, так як будь-яких істотних умов договору довічного утримання вони не обговорювали.
Позивач не надала суду жодних доказів про те, що помилка чи обман мали місце, а також що вона має істотне значення. Помилка (обман) внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Позивачем обрано два різні способи захисту.
Касаційна скарга містить посилання на неправильне визначення моменту вчинення оспорених правочинів, не застосовано положення статті 210 ЦК України. Суди визначили момент укладення договорів дарування - 20 грудня 2010 року, та саме з цієї дати визнали їх недійсними. Проте не врахували, що моментом вчинення оспорюваних договорів дарування є момент державної реєстрації, а саме 10 грудня 2013 року, а не момент підписання у нотаріуса
20 грудня 2010 року.
Заявник указує на пропуск позивачем строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України. Позивач дізналась про порушені права ще в 2010 році, тому відлік трьохрічного строку почався саме з 2010 році, а закінчився в 2013 році, що давало суду підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, визначені частиною четвертою статті 267 ЦК України.
Аргументом касаційної скарги також указує на порушення місцевим судом положень статті 53 ЦПК України, а саме незаконне залучення до участі у розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 . Вважає, що суд першої інстанції не мав жодних підстав для залучення ОСОБА_3 як третьої особи до даної справи, так як у останньої на час розгляду справи не існувало жодних прав чи обов`язків, на які могло вплинути рішення суду у справі.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою Черкаською державною нотаріальною конторою 26 січня 1996 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку з прибудовами, загальною площею 83,8 кв. м, житловою площею 43,5 кв. м, розміщеного на земельній ділянці загальною площею 614 кв. м. по АДРЕСА_1 .
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку
26 квітня 2004 року ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку загальною площею 614 кв. м з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .
20 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено самостійні договори дарування, за якими ОСОБА_1 (дарувальник) передала безоплатно у власність ОСОБА_2 (обдарованій) житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 та земельну ділянки площею 614 кв. м, що знаходиться за вказано вище адресою.
Державна реєстрація права власності відповідачки на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 на підставі спірних правочинів здійснена 10 грудня 2013 року, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових право на нерухоме майно
від 19 вересня 2017 року.
Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 грудня
2009 року розірваний шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 липня
2013 року задоволений позов ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим будинком. Вказаний позов підтримала ОСОБА_2 , яка брала участь в даній справі в якості третьої особи.
Згідно консультативного висновку ТОВ «Офтальмологічний Центр «Новий зір» від 03 грудня 2007 року в ОСОБА_1 встановлений діагноз незріла катаракта обох очей, вікова макулодистрофія (суха форма) правового ока.
Відповідно до довідки начальника ВМС медичної служби УСБУ в Черкаській області від 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 , станом на грудень 2010 року, згідно амбулаторної картки № 117 страждала на початкову катаракту правого ока, незрілу катаракту лівого ока, вікову туховухість І-ІІ ст.
Згідно виписки з медичної картки від 24 червня 2016 року ОСОБА_1
27 квітня 2016 року проведене лікування факоемульсифікація з імплантацією інтраокулярної лінзи правого ока, а 18 травня 2016 року - факоемульсифікація з імплантацією інтраокулярної лінзи лівого ока.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у справі, яка переглядається, є визнання недійсним договору дарування квартири з підстав, установлених статтею 229 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірному будинку після укладення договору дарування.
Наявність чи відсутність помилки під час укладення договору дарування, суд має визначати не тільки за фактом його укладення, а й за такими обставинами, як наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній частині будинку після укладення договору купівлі-продажу.
У ході судового розгляду судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є особою похилого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), після укладення договору дарування продовжила проживати у спірному будинку, який є її єдиним житлом, маючи в ньому зареєстроване місце проживання, а також те, що позивач продовжувала сплачувати комунальні послуги за користування спірним будинком і не вчиняла дій, які б могли свідчити про її небажання користуватись спірною квартирою, а фактична передача будинку не відбулась.
Встановивши вказані вище фактичні обставини, оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні усіх обставин справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що договір дарування не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів вважає доведеним що при укладенні оспореного договору дарування, позивач помилялася щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, так як неправильно сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, передаючи належне їй майно відповідачу.
За приписами статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 53 ЦПК України встановлено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Вирішуючи питання про залучення до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_3 , суд першої інстанції дав оцінку доводам, наведеним позивачем у клопотанні про залучення до участі третю особу, та дійшов висновку про обґрунтованість заявленого клопотання.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції положень статті 53 ЦПК України.
Посилання в касаційній скарзі на неправомірність застосування судом статті 229 ЦК України не заслуговує на увагу, оскільки діючим Цивільним процесуальним кодексом України на суд покладено обов`язок встановлення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин та правової норми, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності були предметом дослідження судам попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні було дотримано норми матеріального і процесуального права, та за своєю суттю фактично зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень 400 ЦПК України перебуває за межами повноважень суд касаційної інстанції.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 липня 2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська