21.06.2023

№ 712/15130/17

Постанова

Іменем України

10 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 712/15130/17

провадження № 61-8003св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 року у складі судді Романенко В. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., Єльцова В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позов обґрунтований тим, що 29 вересня 2017 року під час брифінгу, який відбувся у кабінеті № 206 будівлі Черкаської міської ради за адресою: вул. Байди Вишневецького 36, м. Черкаси, у присутності журналістів, депутат Черкаської міської ради ОСОБА_2 заявив: «Останні два тижні практично кожного дня були зустрічі, були пропозиції... Остання була пропозиція від депутата ОСОБА_1: чистий обнал в пакеті, мільйон гривень, зустріч як з гарантом з ОСОБА_3 , який би вступив гарантом, чи з ОСОБА_9, і вирішувальні голоси.» На уточнююче запитання: «Можна уточнити, фактично Вас хотів підкупити ОСОБА_1 ?» ОСОБА_2 відповів: «Чи він, чи він домовлявся про зустріч з цими людьми, яких я назвав, для того щоб вони виступили гарантом, що це все збудеться». Вказаний виступ був оприлюднений у багатьох засобах масової інформації.

Позивач зазначив, що 29 вересня 2017 року на підставі вказаних заяв відповідача та заяв іншого депутата Черкаської міської ради ОСОБА_5 відкрито кримінальне провадження № 42017251010000229 з приводу пропозицій неправомірної вигоди (грошових коштів) депутатам Черкаської міської ради за оголошення імпічменту та відставку голови м. Черкаси, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статтею 369 КК України.

За результатами проведеного досудового розслідування це кримінальне провадження закрито за відсутністю складу кримінального правопорушення, оскільки під час допиту один із заявників пояснив, що це все жарт, а інший скористався правом згідно зі статтею 63 Конституції України.

ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ОСОБА_2 поширив вказану інформацію у присутності міського голови м. Черкаси, депутатів Черкаської міської ради, представників засобів масової інформації.

Поширена відповідачем інформація, яка стосується позивача ОСОБА_1 , не відповідає дійсності, є негативною і порушує його права на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

Просив зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 днів з часу набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 , поширену ним 29 вересня 2017 року під час брифінгу, який відбувся в кабінеті № 206 будівлі Черкаської міської ради за адресою вул. Байди Вишневецького 36, м. Черкаси, а саме: «Остання була пропозиція від депутата ОСОБА_1: чистий обнал в пакеті, мільйон гривень, зустріч як з гарантом з ОСОБА_3 , який би вступив гарантом, чи з ОСОБА_9, і вирішувальні голоси» шляхом публічного виступу на брифінгу (прес-конференції) в кабінеті № 206 будівлі Черкаської міської ради за адресою вул. Байди Вишневецького 36, м. Черкаси, в присутності позивача та представників засобів масової інформації, та оприлюдненням в той самий строк спростування на офіційному сайті Черкаської міської ради.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 року, яке залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05 травня 2020 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження поширення ОСОБА_2 інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Суд зазначив, що зі сторони ОСОБА_2 була критика та емоційна оцінка дій позивача, як публічної особи, а вислови відповідача є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 травня 2020 року, просив оскаржувані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суди не визначили характер поширеної інформації, не з`ясували чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Інформація поширена відповідачем є фактичними обставинами, оскільки відповідач підтвердив у відзиві на позов, що всі сказані ним слова є правдою, абсолютно достовірними та такими, що відповідають дійсності.

Крім того, відповідач подавав клопотання про призначення судово-психологічної експертизи з використанням поліграфа, яке суд задовольнив. Лише після того як експерт не підтвердив щирість слів ОСОБА_2 , його представник почав стверджувати, що слова відповідача є оціночним судженням. Хоча ОСОБА_2 жодного разу не заявляв, що поширена ним інформація є не реальним фактом, а оціночним судженням.

Суди не взяли до уваги, те що інформація про позивача поширена під час брифінгу, який відбувся у зв`язку з вбивством депутата Черкаської міської ради ОСОБА_10, що створювало у суспільстві думку про можливий зв`язок позивача із вказаним вбивством.

Суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц, провадження № 61-13715св18, від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц, провадження № 61-23475св18.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду суду від 20 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 вересня 2017 року під час брифінгу, який відбувся в кабінеті № 206 будівлі Черкаської міської ради на вул. Байди Вишневецького, 36 у м. Черкасах в присутності журналістів депутат Черкаської міської ради ОСОБА_2 заявив: «Останні два тижні практично кожного дня були зустрічі, були пропозиції... Остання була пропозиція від депутата ОСОБА_1: чистий обнал в пакеті, мільйон гривень, зустріч як з гарантом з ОСОБА_3 , який би вступив гарантом, чи з ОСОБА_9, і вирішувальні голоси.» На уточнююче запитання: «Можна уточнити, фактично Вас хотів підкупити ОСОБА_1 ?» ОСОБА_2 відповів: «Чи він, чи він домовлявся про зустріч з цими людьми, яких я назвав, для того щоб вони виступили гарантом, що це все збудеться».

Вказаний виступ оприлюднений у багатьох засобах масової інформації. Крім того, інформація, поширена у виступі, оприлюднена на офіційному сайті Черкаської міської ради.

29 вересня 2017 року на підставі вказаних заяв відповідача та заяв іншого депутата Черкаської міської ради ОСОБА_5 відкрито кримінальне провадження № 42017251010000229 щодо пропозицій неправомірної вигоди (грошових коштів) депутатам Черкаської міської ради за оголошення імпічменту та відставку голови м. Черкаси, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369 КК України.

Відповідно до копії постанови про закриття кримінального провадження від 27 жовтня 2017 року слідчого слідчого відділу Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області Шевченка В. В., кримінальне провадження № 42017251010000229, внесене до Єдиного реєстру судових розслідувань 29 вересня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369 КК України, закрито.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц, провадження № 61-13715св18, від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц, провадження № 61-23475св18.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Верховний Суд зазначає, що оцінює доводи про порушення норм процесуального права, на які вказав позивач у касаційній скарзі, з огляду на те, чи спростовують вони характер інформації (фактичні твердження чи оціночні судження), поширеною стосовно позивача та висновки судів про відмову у позові.

Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Верховний Суд зазначає, що при розгляді справ вказаної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Згідно зі статтями 3, 4, 6 Декларації політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, які вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, тоді як публічних осіб така норма не стосується.

Разом з цим у таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), у яких ішлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суди визначили відмінність між фактичними твердженями та оціночними судженями, у зв`язку із чим дійшли правильного висновку щодо відмови в позові.

Верховний Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії зумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Вирішуючи спір, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, надали належну оцінку поширеній інформації, яку позивач просив спростувати, з урахуванням наданих сторонами доказів, правильно встановили обставини справи та ухвалили законне і обґрунтоване судове рішення.

Верховний Суд погоджується із висновками судів про те, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин був депутатом міської ради, тобто був публічною особою, яка в силу своєї публічності повинна бути готова до критики із значно ширшою допустимою межею.

Отже, поширені щодо ОСОБА_1 оціночні судження не входять до категорії недостовірної інформації.

Верховний Суд зауважує, що відповідач не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень щодо публічної особи, оскільки такі судження містять думки та критику дій посадової особи, яка має право на відповідь та спростування такої інформації.

Посилання в касаційній скарзі на те, що інформація поширена відповідачем є фактичними обставинами, оскільки відповідач підтвердив у відзиві на позов, що всі сказані ним слова є правдою, абсолютно достовірними та такими, що відповідають дійсності, є безпідставними, оскільки спростовується самим відзивом, згідно з яким відповідач зазначив, що всі його публічні слова щодо позивача потрібно віднести до оціночних суджень, оскільки метою його виступу було саме надання негативної оцінки словам та діям ОСОБА_1 (а. с. 68).

З огляду на це, також необгрунтованими є твердження позивача, що ОСОБА_2 жодного разу не заявляв, що поширена ним інформація є не реальним фактом, а оціночним судженням.

Доводи касаційної скарги, що у зв`язку з поширеною відповідачем інформацією під час брифінгу, який відбувся у зв`язку з вбивством депутата Черкаської міської ради ОСОБА_10, у суспільстві могли виникнути думки про можливий зв`язок позивача із вказаним вбивством, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки це є лише припущенням позивача без підтвердження належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 , як на підставу неоднакового застосування судами норм права, надав постанову Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 369/1052/16-ц, провадження № 13715св18, згідно з якою справу про захист честі гідності та ділової репутації передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що суд апеляційної інстанціїне забезпечив повний та всебічний розгляд справи, навівши оспорювану позивачем поширену стосовно нього інформацію, формально і узагальнююче вказав, що вона є вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора статей та містять у собі виключно оціночні судження; крім того, суд апеляційної інстанції не надав окремо кожному із висловлювань, які просив спростувати позивач, а також у їх взаємозв`язку належної правової оцінки; не зазначив, якими доказами, наданими відповідачами, ці обставини підтверджуються; якими доказами, наданими позивачем, вони спростовуються; не встановив, чи наведені в інформації обставини існували взагалі; не проаналізував чи можливо перевірити їх на предмет відповідності дійсності та чи вони відповідають фактичним твердженням; фактично самоусунувшись від вирішення справи у цій частині та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи Київський апеляційний суд ухвалив постанову від 12 березня 2019 року про часткове задоволення позову.

Верховний Суд у постанові від 02 червня 2021 року, який переглянув постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині відмови в позові, та залишивши її без змін, дійшов висновку, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Суди встановили, що ОСОБА_6 є публічною особою, а саме народним депутатом України (на час розгляду справи), а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів так і пересічних громадян. Інформація, поширена відповідачами стосується виключно професійної діяльності, а не його приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Верховний Суд погодився з судом апеляційної інстанції про відмову в частині позову, оскільки вислови автора статті є виключно його оціночним судженням. Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що ОСОБА_6 був публічною особою, народним депутатом України, тому межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Отже, суд встановив, що поширена інформація є оціночним судженням та стосується вона суспільного інтересу і щодо публічної особи.

Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц, провадження № 23475св18, на яку також посилається заявник, справу про захист честі гідності та ділової репутації передано на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди першої допустили порушення норм процесуального права, не дослідили наявних у справі доказів на підтвердження чи спростування заявлених вимог, не надали їм належної оцінки, не навели мотивів урахування одних доказів та відхилення інших, висновки, яких дійшли суди про характер поширеної відповідачем чи іншими особами інформації про позивача, є передчасними.

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 24 березня 2020 року цивільну справу № 539/3299/15-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про захист честі, гідності, ділової репутації залишено без розгляду за заявою позивача.

Висновки у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц, на яку посилається заявник у касаційній скарзі та на підставі якої відкрито касаційне провадження, стосуються недостатнього дослідження судами обставин і доказів справи, тобто у вказаних справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, впливають на застосування норм матеріального права та підлягають порівнянню із цією справою, не встановлені, а правовий висновок щодо суті спору не сформовано, що не свідчить про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій, викладених у оскаржуваних судових рішеннях, висновкам Верховного Суду, викладеним у справі № 539/3299/15-ц щодо суті спору.

Отже, посилання на постанови Верховного Суду у справах № 369/1052/16-ц та № 539/3299/15-ц, не дає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки висновки викладені у справі за інших правовідносин.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми процесуального права, що зазначає у касаційній скарзі заявник, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 лютого 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко