27.06.2024

№ 712/471/18

Постанова

Іменем України

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 712/471/18

провадження № 61-2628св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний вищий навчальний заклад «Університет банківської справи»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 вересня 2018 року у складі судді Токової С. Є.

та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 грудня 2018 року

у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу «Університет банківської справи» (далі - ДВНЗ «Університет банківської справи») про поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що з 25 січня 2001 року по 05 грудня

2017 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДВНЗ «Університет банківської справи».

11 грудня 2017 року ОСОБА_1 на підставі наказу від 05 грудня 2017 року № 318-к було звільнено з посади фахівця 2 категорії загального відділу ДВНЗ «Університет банківської справи» у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Також позивач вказувала, що при її звільненні роботодавець не запропонував іншу роботу одночасно з повідомленням від 11 жовтня

2017 року про звільнення, оскільки повідомлення ж про вакантну посаду було вручено 05 грудня 2017 року, напередодні самого звільнення.

У повідомленні не враховано, що запропонована робота в місті Києві, тоді як позивач постійно проживає в місті Черкаси.

Посилаючись на те, що звільнення позивача було здійснено з порушенням вимог чинного трудового законодавства, у зв`язку з чим були порушені її трудові права, ОСОБА_1 просила суд скасувати пункт 6 наказу

від 05 грудня 2017 року № 318-к «Про скорочення» в частині звільнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді фахівця 2 категорії загального відділу ДВНЗ «Університет банківської справи», робоче місце якої знаходиться у Черкаському навчально-науковому інституті; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу по дату ухвалення рішення суду у розмірі 3 586 грн (остаточна сума буде визначена на день винесення судового рішення), моральну шкоду - 30 000 грн та понесені витрати на правову допомогу - 5 956 грн (остаточна сума буде визначена на день винесення судового рішення).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 вересня

2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні позивача відповідачем були дотримані всі норми трудового законодавства та проведено повний розрахунок. Крім того, відповідачем було запропоновано позивачу іншу роботу, однак, остання із запропонованою вакансією не погодилась. Разом з тим, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки не доведено вину, факту порушення трудових прав позивача та протиправність дій відповідача, відсутній наявний причинний зв`язок між діями відповідача та наслідками.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного сулу Черкаської області від 21 грудня 2018 року рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 27 вересня

2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що порядок звільнення позивача відповідач не порушував. Процедура скорочення повністю відповідала порядку та строкам, визначеним чинним законодавством. Вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки не вбачається наявний причинний зв`язок між діями відповідача та їх наслідками.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Крім того, позивачу не було запропоновано всі вакантні посади, а була запропонована лише одна посада - провідного економіста відділу бухгалтерського обліку та економічної роботи ДВНЗ «Університет банківської справи», яка знаходилась в іншому місті, а саме в місті Києві, однак, позивач працює та проживає у місті Черкаси.

До того ж роботодавцем не враховано, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи. Також при звільненні роботодавець на врахував її переважного права на залишення на роботі, оскільки стаж її роботи становить 18 років.

Разом з тим, перебування позивача, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, на лікарняному та у відпустці не свідчить про те, що остання має меншу кваліфікацію та продуктивність праці у порівнянні з іншими працівниками.

Доводи інших учасників справи

У березні 2019 року ДВНЗ «Університет банківської справи» подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

У березні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 25 січня 2001 року по 05 грудня 2017 року

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДВНЗ «Університет банківської справи».

Наказом від 31 серпня 2015 року № 286-К ОСОБА_1 з 01 вересня

2015 року переведена на посаду фахівця 2 категорії загального відділу з визначенням робочого місця у Черкаському інституті.

Згідно з наказом від 05 жовтня 2017 року № 379-од «Про внесення змін до штатного розпису ДВНЗ «Університет банківської справи», виданого на підставі наказу від 31 серпня 2017 року № 320-од «Про затвердження структури ДВНЗ «Університет банківської справи», з 06 жовтня 2017 року виведено зі спеціального фонду штатного розпису ДВНЗ «Університет банківської справи» посади, зокрема, фахівця 2 категорії (4,0 штатних одиниць) загального відділу.

Відповідно до наказу від 06 жовтня 2017 року № 382-од «Про зміну істотних умов праці та скорочення штату працівників ДВНЗ «Університет банківської справи» 11 жовтня 2017 року відповідач офіційно повідомив ОСОБА_1 про наступне звільнення із займаної посади 11 грудня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог чинного законодавства, що засвідчує її підпис на попередженні.

При цьому в попередженні про наступне звільнення ОСОБА_1 зазначено про те, що відповідно до статті 49-2 КЗпП України їй будуть запропоновані наявні вакантні посади в ДВНЗ «Університет банківської справи».

Під час попередження 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 про наступне звільнення їй не було запропоновано вакантних посад, у зв`язку із їх фактичною відсутністю.

Відповідно до повідомлення ДВНЗ «Університет банківської справи»

від 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що посада, яку вона обіймає, підпадає під скорочення, відповідачем було запропоновано посаду провідного економіста відділу бухгалтерського обліку та економічної роботи ДВНЗ «Університет банківської справи», так як позивач має вищу освіту за спеціальністю «банківська справа».

Однак, 05 грудня 2017 року ОСОБА_1 від запропонованої їй посади відмовилась, що вказано нею у самому повідомленні від 04 грудня

2017 року.

Листом від 23 січня 2018 року, адресованому Черкаській обласній організації профспілки працівників державних установ щодо переважного права на залишення на роботі працівників з більш високою продуктивністю праці чи кваліфікацією при скороченні штату, ДВНЗ «Університет банківської справи» зазначив, що у даному випадку була скорочена єдина штатна одиниця фахівця 2 категорії загального відділу, на якій працювала одна особа.

22 листопада 2017 року ОСОБА_1 подала заяву голові профспілкового комітету Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи», в якій просила прийняти її у Первинну профспілкову організацію Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи».

Відповідно до довідки від 15 березня 2018 року № 2, виданої головою профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» Чепурна Л. І. на підставі поданої заяви від 22 листопада 2017 року поновила членство у Первинній профспілковій організації Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи», про що Університет був повідомлений листом від 23 листопада 2017 року. ДВНЗ «Університет банківської справи» належним чином перерахував профспілкові внески членів за листопад та грудень 2017 року.

Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 23 квітня 2018 року направлено запит до первинної профспілкової організації Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Після отримання повідомлення про членство ОСОБА_1 у профспілковій організації відповідач 04 грудня 2017 року надіслав повідомлення головам профспілкових організацій про наступне звільнення ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу № 4 від 27 червня 2018 року засідання профспілкового комітету Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» у зв`язку з відсутністю кворуму профспілковий комітет не повноважний розглядати питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади у порядку скорочення штатів.

Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 16 серпня

2018 року повторно направлено запит до первинної профспілкової організації Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Наказом від 05 грудня 2017 року № 318-К «Про скорочення» ОСОБА_1 , фахівця 2 категорії загального відділу, робоче місце якої знаходиться у Черкаському навчально-науковому інституті, звільнено з 11 грудня

2017 року у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з довідкою Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» від 10 грудня 2018 року на момент попередження про звільнення ОСОБА_1 , а саме станом на 11 жовтня 2017 року було 6 вакантних посад, на які претендувало 15 працівників.

У першу чергу ці посади були запропоновані працівникам, які відповідали б освітньому та кваліфікаційному рівню цих посад, і які не відмовились від їх зайняття, а тому посад, які б відповідали досвіду роботи та кваліфікації ОСОБА_1 не було. 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 було запропоновано посаду, проте 05 грудня 2017 року вона відмовилась від запропонованої посади.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За загальним правилом, при розгляді спорів, пов`язаних зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

Частиною другою статті 42 КЗпП України визначено коло осіб, які мають переважне право на залишення на роботі.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що порядок звільнення позивача відповідач не порушував, процедура скорочення повністю відповідала порядку та строкам, визначеним чинним трудовим законодавством.

Проте, з вказаними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій погодитися неможна.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, зурахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 також зазначала, що при звільненні їй не було запропоновано всі вакантні посади, а була запропонована лише одна посада - провідного економіста відділу бухгалтерського обліку та економічної роботи ДВНЗ «Університет банківської справи», яка знаходилась в іншому місті, а саме в місті Києві, однак, позивач працює та проживає у місті Черкаси.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказував, що скорочення чисельності та штату працівників відповідно до наказу від 05 жовтня

2017 року № 379-од «Про внесення змін до штатного розпису ДВНЗ «Університет банківської справи», відбулося як у головній установі відповідача - ДВНЗ «Університет банківської справи», так і всіх його філіях. У штатному розписі Черкаської філії ДВНЗ «Університет банківської справи» вакантної посади з віддаленим робочим місцем у філії не було.

За приписами частини першої статті 40, частини першої, третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року № 800/538/17 (П/9901/310/18 (провадження № 11-431асі18)).

Суди встановили, що у попередженні про наступне звільнення ОСОБА_1 зазначено про те, що відповідно до статті 49-2 КЗпП України їй будуть запропоновані наявні вакантні посади в ДВНЗ «Університет банківської справи». Проте, під час попередження 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 про наступне звільнення їй не було запропоновано вакантних посад,

у зв`язку із їх фактичною відсутністю.

В подальшому відповідно до повідомлення ДВНЗ «Університет банківської справи» від 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 було запропоновано посаду провідного економіста відділу бухгалтерського обліку та економічної роботи ДВНЗ «Університет банківської справи».

З повідомлення не вбачається, що ця посада знаходиться в Черкаській філії ДВНЗ «Університет банківської справи».

Відповідно до копії трудової книжки, наказом від 31 серпня 2015 року

№ 286-к ОСОБА_1 з 01 вересня 2015 року переведено на посаду фахівця 2 категорії загального відділу ДВНЗ «Університет банківської справи» з віддаленим місцем роботи у Черкаській філії відповідача.

Звільнена вона наказом ДВНЗ «Університет банківської справи»

від 05 грудня 2017 року № 318-к, який знаходиться у місті Києві.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що вона є особою з інвалідністю

ІІІ групи, проживає та працює у місті Черкаси.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» від 10 грудня 2018 року на момент попередження про звільнення

ОСОБА_1 , а саме станом на 11 жовтня 2017 року було 6 вакантних посад, на які претендувало 15 працівників. У першу чергу ці посади були запропоновані працівникам, які відповідали б освітньому та кваліфікаційному рівню цих посад, і які не відмовились від їх зайняття, а тому посад, які б відповідали досвіду роботи та кваліфікації ОСОБА_1 не було.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у штатному розписі у ДВНЗ «Університет банківської справи» на 2018 рік у Черкаському навчально-науковому інституті наявна посада «діловод загального відділу», яка не була запропонована ОСОБА_1 .

Отже, станом на 11 жовтня 2017 року вакантні посади у ДВНЗ «Університет банківської справи» були, зокрема, у Черкаському навчально-науковому інституті, проте, ОСОБА_1 вони не пропонувались.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Згідно зі статтею 2-1 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від інвалідності.

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до статті 43 КЗпП України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Посилаючись на відсутність у ОСОБА_1 достатнього кваліфікаційного рівня та, як наслідок, відсутність переважного права на заняття однієї із 6 вакантних посад, які були в наявності у ДВНЗ «Університет банківської справи» - Черкаському навчально-науковому інституті, апеляційний суд погодився з відповідачем, що позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи і перебувала на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю

114 днів. Проте, даний висновок суду апеляційної інстанції

є безпідставним, оскільки зазначені обставини не можуть бути критерієм визначення кваліфікаційного рівня позивача та продуктивності її праці за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неналежного виконання трудових обов`язків.

Таким чином, висновок апеляційного суду про недостатність у ОСОБА_1 кваліфікації, що перешкоджає останній займати ту чи іншу посаду, та є підставою для визначення критерію посад, які роботодавець може їй запропонувати, не може ґрунтуватися лише на припущеннях та обумовлюватися кількістю днів перебування на лікарняних і у відпустці.

Разом з тим, як наголошувала ОСОБА_1 , згідно з повідомленням відповідача від 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 була запропонована лише посада провідного економіста відділу бухгалтерського обліку та економічної роботи ДВНЗ «Університет банківської справи», який знаходився у місті Києві, а не у Черкаській філії.

Апеляційний суд цих обставин не перевірив, оскільки з вказаного повідомлення від 04 грудня 2017 року не вбачається, що запропонована посада провідного економіста відділу бухгалтерського обліку та економічної роботи ДВНЗ «Університет банківської справи» знаходиться у Черкаському науково-навчальному інституті. А, враховуючи, що позивач є особою з інвалідністю, апеляційний суд не перевірив, чи може вона змінити місце проживання і переїхати на роботу до міста Києва.

Тому висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 було запропоновано вакантні посади в Черкаській філії ДВНЗ «Університет банківської справи», а вона відмовилась, є передчасним.

Як вбачається з відповіді Профспілки працівників державних установ Черкаської обласної організації від 22 грудня 2017 року одночасно із попередженням ОСОБА_1 про звільнення керівництвом ДВНЗ «Університет банківської справи» не запропоновано працівнику іншої роботи в навчальному закладі, чим порушено вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України. Так, зокрема, попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників подано 11 жовтня

2017 року, повідомлення про запропоновану посаду - 04 грудня 2017 року. Крім того, запропоновано не усі наявні вакантні посади, а лише одне робоче, яке знаходиться у іншому населеному пункті.

Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, позивач вказувала, що роботодавцем не було враховано, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи. Таким чином, були порушені права ОСОБА_1 як інваліда, оскільки у порушення вимог статті 43 КЗпП України роботодавець звільнив позивача без згоди первинної профспілкової організації.

Заперечуючи проти позовних вимог, ДВНЗ «Університет банківської справи» зазначав, що лише 22 листопада 2017 року ОСОБА_1 подала заяву голові профспілкового комітету Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи», в якій просила прийняти її у Первинну профспілкову організацію Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи». До 11 жовтня 2017 року, тобто, за два місяці до звільнення позивача, ОСОБА_1 не була членом жодної профспілкової організації.

Відповідно до частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 23 квітня 2018 року направлено запит до первинної профспілкової організації Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .

Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 16 серпня

Відповідно до витягу з протоколу № 6 від 30 серпня 2018 року засідання профспілкового комітету Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» Чепурна Л. І. є членом профспілки і була звільнена з посади без згоди профспілкового комітету 05 грудня 2017 року Адміністрація ДВНЗ «Університет банківської справи» повідомила голову профкому про можливе звільнення ОСОБА_1 листом від 04 грудня

2017 року, який був вручений згідно з відміткою канцелярії лише 11 грудня 2017 року, тобто через 5 днів після фактичного звільнення ОСОБА_1 . Згода на звільнення ОСОБА_1 з посади у порядку скорочення штату не надана.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що даний витяг з протоколу не містить посилань на те, у зв`язку з чим така згода профспілковим комітетом не надана, та відсутність обставин, встановлених профспілковим комітетом під час проведення засідання. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Разом з тим, відмова первинної профспілкової організації від надання згоди на звільнення ОСОБА_1 містила мотиви, а саме, що на момент отримання повідомлення від роботодавця (11 грудня 2017 року), наказ про звільнення ОСОБА_1 вже було видано та на час розгляду питання про звільнення її було звільнено.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Вирішуючи спір у справі, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська