31.05.2023

№ 712/7740/18

Постанова

Іменем України

14 січня 2022 року

м. Київ

справа № 712/7740/18

провадження № 61-14865св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О.,

Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» і ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2019 року в складі судді

Марцішевської О. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від

09 липня 2019 року в складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренко Ю. В.,

Фетісової Т. Л.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про захист прав споживача, стягнення сум вкладів, стягнення грошових сум процентів, стягнення безпідставно списаних з банківського рахунку грошових коштів, стягнення неустойки, грошової компенсації за нанесену моральну шкоду.

Позов мотивований тим, що 18 березня 2014 року між ним та АТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу

№ SAMDNWFD0070092735400 строком на 366 днів до 18 березня 2015 року. За умовами цього договору йому залишено від попередньої угоди з відповідачем на особовому рахунку № НОМЕР_1 грошову суму в розмірі 155,00 євро із можливістю поповнення вкладу, розмір процентів складає 11 % річних, нарахування процентів починається з наступного після надходження грошових коштів дня за кожен день, виплата процентів - щомісячна шляхом зарахування на особовий рахунок № НОМЕР_2 . В подальшому, на вказаний особовий рахунок він вніс наступні суми: 12 червня 2014 року - 100,00 євро; 14 липня 2014 року - 1450,00 євро; 09 серпня 2014 року - 111,00 євро; 06 вересня 2014 року - 126,56 євро; 06 грудня 2014 року - 220,00 євро. Всупереч умовам вказаного договору відповідач не повернув позивачу такі суми: 19 січня 2015 року - 8,21 євро; 19 лютого 2015 року - 7,93 євро;

21 лютого 2015 року - 8,07 євро; 19 березня 2015 року -902,00 євро.

Крім того, 14 серпня 2014 року строком на 366 днів (до 02 серпня 2015 року включно) він уклав із відповідачем договір банківського вкладу

№ SАМDNWFD0070208199200, за умовами якого позивач вніс 02 серпня

2014 року на особовий рахунок № НОМЕР_3 грошову суму в розмірі 700,00 дол. США, розмір процентів складає 10 % річних, нарахування процентів починається з наступного після надходження грошових коштів дня за кожен день, виплата процентів - щомісячна шляхом зарахування на особовий рахунок № НОМЕР_4 . Всупереч умовам цього договору

03 лютого 2015 року відповідач не повернув йому грошову суму в розмірі 7,01 дол. США.

Також, 22 грудня 2014 року між ним та відповідачем укладено договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070421658200 строком на 366 днів до

22 грудня 2015 р. включно, за умовами якого він залишив від попередньої угоди з відповідачем на особовому рахунку № НОМЕР_5 грошову суму в розмірі 3 027,97 євро, та 22 грудня 2014 року внесено на особовий рахунок

№ НОМЕР_5 грошові суми в розмірі 2 991,78 євро, 36,19 євро,

а 11 квітня 2015 року - 10,00 Євро. Розмір процентів складає 10 % річних, нарахування процентів починається з наступного після надходження грошових коштів дня за кожен день, виплата процентів - щомісячно шляхом зарахування на особовий рахунок № НОМЕР_5 . Всупереч умовам цього договору 23 червня 2015 року відповідач не повернув йому грошову суму

в розмірі 73,47 євро.

03 січня 2015 року між сторонами укладено договір банківського вкладу №SAMDNWFD0070435841700, за умовами якого цього ж дня позивач вніс на особовий рахунок № НОМЕР_6 грошову суму в розмірі 105,28 євро із можливістю поповнення вкладу. 17 червня 2015 року було поповнено вклад на 40 дол. США, розмір процентів складає 10 % річних, нарахування процентів починається з наступного після надходження грошових коштів дня за кожен день, виплата процентів - щомісячна шляхом зарахування на особовий рахунок № НОМЕР_6 . Всупереч умовам вказаного договору 06 липня 2015 року відповідач не повернув йому грошову суму в розмірі 51,74 дол. США.

Відповідач за вказаними договорами повернув вклади частково. АТ КБ «Приватбанк» повідомив позивача листами про відмову у поверненні вкладів та у виплаті процентів, аргументуючи свою позицію тим, що Банк підозрює його у внесенні на рахунки підроблених грошових купюр. Крім того, відповідач безпідставно списував з банківського рахунку позивача № НОМЕР_7 грошові кошти, що нараховуються позивачу як заробітна плата та/або пенсійне забезпечення. Так, 08 липня 2015 року списано 827,71 грн, 01 липня 2015 року списано 132,51 грн, 30 червня 2015 року списано 298,50 грн,

20 лютого 2015 року списано 481,57 грн, 21 січня 2015 року списано 481,57 грн. Такими діями банку порушені строки переказу позивачу грошових коштів від пенсійного фонду. Загальна сума простроченого переказу складає

2 221,86 грн (827,71 грн + 132,51 грн + 298,50 грн + 481,57 грн + 481,57 грн.). Відповідно до листа УНБУ в Черкаській області від 01 жовтня 2015 року

№ 11-128/71735 відповідач із повідомленням про виявлення сумнівних банкнот до УНБУ не звертався, а згідно листа Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області від 05 жовтня 2015 року № 17017 відповідач із повідомленням про виявлення сумнівних банкнот до правоохоронців також не звертався. Вважає наведені дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права як споживача банківських послуг.

Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові суми вкладів в розмірі 999,82 євро та 58,75 дол. США; 3% річних з урахуванням індексу інфляції за прострочення повернення вкладів в розмірі 940,84 євро та 42,52 дол. США; пеню у розмірі трьох відсотків вартості вкладів за кожен день прострочення повернення вкладів в розмірі 39 729,40 євро та 2 179,11 дол. США; безпідставно списані з його рахунку грошові кошти, переказані йому роботодавцем/пенсійним фондом, в розмірі 2 221,86 грн; пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу (безпідставно списаних з його рахунку грошових коштів) за кожний день прострочення в розмірі 222,19 грн; 3 % річних з урахуванням індексу інфляції за прострочення сплати простроченого платежу (безпідставно списаних з його рахунку грошових коштів) в розмірі

1 855,71 грн, грошову суму компенсації за нанесену моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, а також у пов`язаних із протиправністю діянь відповідача змінах звичайного укладу життя відповідача, в розмірі

50 000,00 грн.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від

09 липня 2019 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення сум вкладів та безпідставно списаних з банківського рахунку грошових коштів задоволено повністю; про стягнення процентів, неустойки, грошової компенсації за нанесену моральну шкоду задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу

в розмірі 999,82 євро, 3% річних за статтею 625 ЦК України 1 100,19 євро, пеню згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» в розмірі

1 200,00 євро, а всього - 3 300,01 євро.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу

в розмірі 58,75 дол. США, 3% річних за статтею 625 ЦК України 64,63 дол. США, пеню згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» 100 дол. США, а всього - 223,38 дол. США.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти пенсійної виплати в розмірі 2 221,86 грн, пеню згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у розмірі 222,19 грн, 3 % річних за статтею 625 ЦК України в сумі 222,74 грн, інфляційні згідно зі статтею 625 ЦК України в сумі 933,15 грн, а всього - 3 599, 94 грн.

Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду

в сумі 5 000,00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що, позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу, а системний аналіз вказаних норм чинного законодавства свідчить про поширення правового захисту банківського вкладу також і на кошти фізичної особи на умовах договору банківського рахунку (проценти за вкладами, пенсійна виплата), а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь утриманих без законних підстав грошових сум вкладів з процентами в розмірі 999,82 євро, 58,75 дол. США та пенсійної виплати, перераховані позивачу органом ПФУ на банківський рахунок в сумі 2 221,86 грн, є законними та обґрунтованими.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн суд виходив з того, що з вини відповідача порушені права позивача як споживача банківських послуг, оскільки без підтвердження у встановленому законом порядку факту внесення позивачем підроблених коштів Банком свавільно здійснені утримання з належних на праві власності позивачу сум відсотків, вкладів, грошових переказів пенсійної виплати, чим позивачу завдано моральної шкоди, яка полягала у моральних переживаннях внаслідок неправомірних дій, які виразились у встановленні не передбачених договором або законом обмежень його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд, пов`язаним із цим істотним порушенням нормальних життєвих зв`язків, оскільки позивач був позбавлений можливості належні йому кошти витрачати на власні потреби та змушений був вживати додаткових зусиль для досудового та судового захисту своїх порушених прав, тому з урахуванням принципу розумності та справедливості суд прийшов до висновку про задоволення вказаної частин позовних вимог саме в такому розмірі.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову

в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно з п. 1.1.3.2.12 Умов, які

є частиною договору про надання банківських послуг, укладеного між сторонами, і керуючись правом, передбаченим пунктом 2 статті 1071 ЦК України, статтею 26 Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні», гл. 6 Інструкції НБУ про безготівкові розрахунки в Україні

в національній валюті АТ КБ «Приватбанк» правомірно списав з рахунку позивача грошові кошти.

Зазначає, що розрахунок пені за договорами банківських вкладів позивача

є невірними (хоча відповідач категорично заперечує проти задоволення позову в будь-якій частині).

Також суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України.

Суди не врахували, що оскільки між сторонами склалися договірні правовідносини, які регулюються зобов`язальним правом та не передбачають стягнення моральної шкоди, вимоги про стягнення такої шкоди

є безпідставними.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення пені згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» та про стягнення компенсації за нанесену моральну шкоду, визначивши розмір стягнення пені 39 729,40 євро та 2 179, 11 дол. США, розмір компенсації - 50 000,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» розмір пені визначено: 3 % від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення. Цією нормою законодавець передбачив особливу, підвищену відповідальність фінансовогозакладу перед споживачем. Тоді як оскаржуваним рішенням суд зменшив розмір пені більше ніж у тридцять три рази (вимога 39 729,00 євро, відповідно задоволено 1 200,00 євро), що зменшило відповідальність банку. Закон України «Про захист прав споживачів» не містить інституту зменшення відповідальності надавачу послуг перед споживачем, а тому застосування положень звичайного закону (зменшення неустойки за ЦК України) субсидіарно до положень конституційного закону є неприпустимим, адже самим конституційним законом встановлено безальтернативний імператив щодо порядку нарахування та стягнення неустойки в порядку статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того при вирішенні питання про зменшення неустойки суди повинні об`єктивно оцінювати конкретну ситуацію, зокрема чи є цей випадок винятковим виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу, майновий стан сторін, ступінь виконання зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання та форму вини боржника, співмірність розміру неустойки, наслідки порушення, добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків, тощо. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення статей 212-214 ЦПК України не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про зменшення розміру пені. При визначенні розміру компенсації за понесену моральну шкоду суди не врахували тривалість та систематичність порушення відповідачем прав позивача.

Рух справи

Ухвалами Верховного Суду від 19 серпня 2019 року і від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

Фактичні обставини справи

18 березня 2014 року позивач та відповідач уклали договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070092735400 строком на 366 днів до 18 березня

2015 року, за умовами якого ОСОБА_1 залишив від попередньої угоди

з відповідачем на особовому рахунку № НОМЕР_1 грошову суму

в розмірі 155,00 євро із можливістю поповнення вкладу, розмір процентів складає 11 % річних, нарахування процентів починається з наступного після надходження грошових коштів дня за кожен день, виплата процентів - щомісячна шляхом зарахування на особовий рахунок № НОМЕР_2 .

У подальшому на цей особовий рахунок ОСОБА_1 вніс такі суми:

12 червня 2014 року - 100,00 євро; 14 липня 2014 року - 1450,00 євро;

09 вересня 2014 року - 111,00 євро; 06 вересня 2014 року - 126,56 євро;

06 грудня 2014 року - 220,00 євро. Всупереч умовам вказаного договору відповідач не повернув позивачу належні до виплати суми процентів (19 січня 2015 року - 8,21 євро; 19 лютого 2015 року - 7,93 євро; 21 лютого 2015 року - 8,07 євро) та 19 березня 2015 року вклад - 902,00 євро.

14 серпня 2014 року строком на 366 днів, до 02 серпня 2015 року включно, позивач та відповідач уклали договір банківського вкладу

№ SАМDNWFD0070208199200, за умовами якого 02 серпня 2014 року ОСОБА_1 вніс на особовий рахунок № НОМЕР_3 грошову суму

у розмірі 700,00 дол. США, розмір процентів складає 10 % річних, нарахування процентів починається з наступного після надходження грошових коштів дня за кожен день, виплата процентів - щомісячна шляхом зарахування на особовий рахунок № НОМЕР_4 . Всупереч умовам цього договору

03 лютого 2015 року відповідач не повернув позивачу грошову суму в розмірі

7,01 дол. США.

22 грудня 2014 року позивач та відповідач уклали договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070421658200 строком на 366 днів, до 22 грудня

2015 року включно, за умовами якого залишено від попередньої угоди

з відповідачем на особовому рахунку № НОМЕР_5 грошову суму

в розмірі 3027,97 євро, та 22 грудня 2014 року внесено на особовий рахунок

№ НОМЕР_5 грошові суми в розмірі 2 991,78 євро, 36,19 євро,

а 11 квітня 2015 року - 10,00 євро. Розмір процентів складає 10 % річних, нарахування процентів починається з наступного після надходження грошових коштів дня за кожен день, виплата процентів - щомісячна шляхом зарахування на особовий рахунок № НОМЕР_5 . Всупереч умовам вказаного договору 23 червня 2015 року відповідач не повернув позивачу грошову суму в розмірі 73,47 євро.

03 січня 2015 року сторони уклали договір банківського вкладу

№ SAMDNWFD0070435841700, за умовами якого 03 січня 2015 року позивач вніс на особовий рахунок № НОМЕР_6 грошову суму в розмірі 105,28 євро із можливістю поповнення вкладу та 17 червня 2015 року поповнив вклад на 40,00 дол. США, розмір процентів складає 10% річних, нарахування процентів починається з наступного після надходження грошових коштів дня за кожен день, виплата процентів - щомісячна шляхом зарахування на особовий рахунок № НОМЕР_6 . Всупереч умовам цього договору

06 липня 2015 року відповідач не повернув позивачу грошову суму в розмірі 51,74 дол. США.

Відповідач здійснив утримання з банківського рахунку позивача

№ НОМЕР_7 грошові кошти, що нараховувались позивачу як пенсійна виплата. Так, 08 липня 2015 року списано 827,71 грн, 01 липня

2015 року списано 132,51 грн, 30 червня 2015 року списано 298,50 грн,

20 лютого 2015 року списано 481,57 грн, 21 січня 2015 року списано 481,57 грн. Загальна сума простроченого переказу складає 2 221,86 грн.

Суми утримуваних частин вкладів, процентів, пенсійних виплат підтверджені витребуваними судом у АТ КБ «ПриватБанк» виписками про рух коштів.

Позивач неодноразово в досудовому порядку звертався до відповідача щодо усунення порушення своїх прав, надання обґрунтування підстав часткового неповернення вкладів, не виплати відсотків та коштів пенсійної виплати на банківському рахунку.

На вказані звернення листами відповідач повідомив позивача про відмову

у поверненні вкладів та у виплаті процентів, аргументуючи свою позицію тим, що банк підозрює позивача у внесенні на рахунки підроблених грошових купюр.

Відповідно до листа УНБУ в Черкаській області за № 11-128/71735 від

01 жовтня 2015 року відповідач із повідомленням про виявлення сумнівних банкнот до УНБУ не звертався, а згідно листа Соснівського РВ УМВС України

в Черкаській області за № 17017 від 05 жовтня 2015 року відповідач із повідомленням про виявлення сумнівних банкнот не звертався і до правоохоронних органів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди встановили, що відповідач не надав доказів про існування обставин, які б давали йому права на списання банком коштів з рахунку позивача, тому зробили правильний висновок, що таке списання відбулося без законних підстав.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі

№ 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) зазначила, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені

в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі».

Від зазначених висновків Велика Палата Верховного Суду не відступила

у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження

№ 14-133цс20).

У частині третій статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності однієї з умов: (а) якщо він значно перевищує розмір збитків; (б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Встановивши, що банк порушив зобов`язання та безпідставно списав перекази пенсійних виплат, отримувачем яких є позивач, суди правильно застосували положення статті 625 ЦК України, частину п`яту статті 10 Законом України «Про захист прав споживачів», абз. 2 пункту 32.2 статті Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», та обґрунтовано частково задовольнили позовні вимоги про стягнення сум вкладів, процентів, безпідставно списаних з банківського рахунку грошових коштів, зменшивши розмір пені з урахуванням принципів розумності та справедливості.

Щодо компенсації моральної шкоди

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) відступила від висновку про застосування статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) в частині застосування норм права при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за порушення договору банківського вкладу.

У пунктах 49-51 зазначеної постанови вказано, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів

у чинній редакції прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками

і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Так, вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, зокрема у справі про порушення банком зобов`язання

з повернення вкладу, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

З урахуванням конкретних обставин справи, глибини заподіяної моральної шкоди, характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок неправомірних дій відповідача, вимог розумності та справедливості, суди зробили обґрунтований висновок про визначення розміру компенсації моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.

При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено зокрема статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що судові рішення

в оскаржуваних частинах ухвалено без додержання норм матеріального

і процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки доказів

у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а судові рішення в оскаржуваних частинах ? без змін.

Керуючись статтями 400 401 410 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 09 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат