ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 січня 2022 року
м. Київ
справа № 712/8926/18
провадження № 61-19018св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкас від 11 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Демчика Р. В., та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Бондаренка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк (далі - АТ КБ) «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним.
В обґрунтування позову вказувала, що 16 червня 2010 року вона підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг
у АТ «КБ «Приватбанк», на підставі якої отримала карту «Універсальна», яку
10 грудня 2012 року переоформила на карту «Універсальна голд» з номером НОМЕР_1 та терміном дії до квітня 2018 року.
Листом від 26 січня 2018 року № 20.1.0.0.0/7-20171227/5189 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача про існування у неї заборгованості за угодою SAMDN52000071212865 (рахунок № НОМЕР_2 ) у розмірі 199 423,04 грн, яка складається з 20 778,12 грн заборгованості за кредитом,
175 842,59 заборгованості за процентами та 2 815,96 грн штрафу.
На думку позивача, АТ КБ «ПриватБанк» самостійно безпідставно нарахував заборгованість за вказаним договором у розмірі 178 423,04 грн.
Вказувала, що вона не укладала з банком у письмовій формі кредитний договір, оскільки подала тільки анкету-заяву позичальника про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, яка не є кредитним договором, тому укладений, 16 червня 2010 року договір про надання споживчого кредиту, на думку банка, є нікчемним.
За таких обставин просила визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту SAMDN52000071212865 від 16 червня 2010 року, сторонами якого вказані АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 11 березня
2019 року відмовлено у задоволенні позову.
Суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав вважати, що оспорюваний у цій справі договір сторонами не укладався.
Суд першої інстанцій зазначив, що позивач власним підписом в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг підтвердила, що ця анкета-заява по своїй суті є договором про надання банківських послуг.
Місцевий суд врахував, що рішенням апеляційного суду Черкаської області
від 14 березня 2017 року у справі № 711/4121/1, яке набрало законної сили, задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оспорюваним у цій справі кредитним договором. Крім того, вказаним судовим рішенням встановлено, що підписана анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку становлять між банком та клієнтом договір про надання банківських послуг.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ковалем О. Є., залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси
від 11 березня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанцій про відсутність підстав вважати оспорюваний договір неукладеним, зазначивши про відповідність таких доводів обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Придніпровського районного суду міста Черкас
від 11 березня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду
від 19 вересня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована помилковим, як вважає заявник, тлумаченням судами попередніх інстанцій статті 638 ЦК України та неправильним застосуванням статей 1054 1055 1056-1 1057-1 ЦК України.
Вказує про неврахування судами того, що в підписаній заявником анкеті-заяві відсутні обов`язкові істотні умови кредитного договору щодо погодження сторонами суми кредиту та розміру процентів за його користування.
Заявник вважає, що суди не врахували непідписання нею оспорюваного договору, що свідчить про недодержання його письмової форми та вказує на його нікчемність.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» Юзіков Г. С. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 10 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 червня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву № 0908060900161859082 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та отримала кредитну карту «Універсальна».
Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 14 березня 2017 року у справі № 711/4121/16, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року, стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 16 червня 2010 року у загальному
розмірі 38 095,04 грн.
Зі змісту вказаного рішення суди встановили, що 10 грудня 2012 року
ОСОБА_1 переоформлено раніше отриману кредитну карту на карту «Універсальна Голд», відповідно до тарифів якої позичальник отримала кредит у розмірі 21 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкас від 11 березня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) викладено висновок про те, що задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах, є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема, відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах, викладений Верховним Судом у постанові від 2 червня 2021 року у справі № 161/2773/20 (провадження № 61-958св21).
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 9 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням апеляційного суду Черкаської області від 14 березня 2017 року у справі № 711/4121/16, яке набрало законної сили, стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 16 червня 2010 року у загальному розмірі 38 095,04 грн.
Враховуючи, що суд уже вирішив спір, спрямований на захист порушеного права кредитора за позовом останнього, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.
Таким чином, позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, тому у задоволенні позову необхідно відмовити з саме з таких підстав.
Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.
Відповідно до статті 412 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак вказали неналежні мотиви та підстави для такої відмови, рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні у їх мотивувальних частинах.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у їх мотивувальних частинах, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкас від 11 березня
2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
У іншій частині рішення Придніпровського районного суду міста Черкас
від 11 березня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук