ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2024 року
м. Київ
справа № 715/1337/23
провадження № 61-18547св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: орган опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницької області, орган опіки та піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Тетяни Василівни, на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області
від 11 серпня 2023 року у складі судді Цуренко В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницької області, орган опіки та піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначала, що з 2018 року по 2021 рік перебувала із ОСОБА_2 у відносинах та проживала разом із останнім. Від вказаних стосунків (цивільний шлюб) у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Станом на момент звернення до суду із вказаним позовом, вона проживала разом з доньками у будинку своєї матері за адресою:
АДРЕСА_1 .
Після розірвання стосунків з ОСОБА_2 вона намагалася встановити з ним зв`язок, оскільки вважала за необхідне підтримання контакту дітей із батьком, водночас ініціатива з боку відповідача була відсутня. ОСОБА_2 аргументував вказане тим, що діти ще дуже маленькі, нічого не розуміють, відповідно відсутні підстави для спілкування батька із дітьми. Останній раз батько спілкувався із дітьми 30 липня 2021 року.
З моменту припинення фактичних сімейних відносин відповідач вихованням дітей не займався, не спілкувався з ними, станом здоров`я дітей не опікувався, повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків.
На підставі наведеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Попереджено відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до своїх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме про необхідність брати участь у їх вихованні та утриманні, покладено на органи опіки та піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області та Гніванської міської ради Вінницької області контроль за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачем не доведено факт навмисного ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків із виховання дітей, його винної поведінки у цьому або свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, відповідності позбавлення батьківських прав інтересам дітей, а також із врахуванням висновку органу опіки та піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, підстави для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав щодо малолітніх дітей, без попереднього застосування щодо відповідача будь-яких інших заходів впливу, відсутні.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав
є обґрунтованим та таким, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України та іншим нормам матеріального права.
Зокрема суд апеляційної інстанції врахував, що зі змісту висновку органу опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області
від 26 травня 2023 року вбачається, що висновок про нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо спільних дітей зроблено виключно на підставі слів позивачки, інших доказів на підтвердження вказаних обставин
ОСОБА_1 надано не було.
Відповідно, Чернівецький апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що такий висновок органу опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області від 26 травня
2023 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дітей, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, які б, в свою чергу, були законною підставою для застосування до ОСОБА_2 такого заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що у разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як батька щодо його доньок протягом розумного строку після ухвалення оскаржуваного судового рішення, позивачка може знову ініціювати питання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Геращенко Т. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду
від 23 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 січня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Т. В., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків,
а саме запропоновано заявникові: 1) Доплатити судовий збір за подання касаційної скарги. На підтвердження сплати судового збору надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; 2) Уточнити касаційну скаргу в частині зазначення повних відомостей стосовно учасників справи, зокрема себе (адвоката Геращенко Т. В.) та надати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Геращенко Т. В., надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме докази сплати судового збору, уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2024 року відкрито касаційне провадження
у вказаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Т. В., витребувано матеріали цивільної справи № 715/1337/23 з Глибоцького районного суду Чернівецької області та надано учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2024 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Т. В., мотивована тим, що судами зроблено помилкові висновки по суті спору, які не відповідають обставинам справи.
Відтак, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, у змісті оскаржуваного рішення дійшов висновку що ОСОБА_1 належним чином не довела необхідність застосування щодо ОСОБА_2 такого крайнього заходу щодо відповідача, як позбавлення батьківських прав, не надала належних та допустимих доказів невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків.
Також судами не встановлено винної поведінки відповідача, свідомого нехтування останнім своїми батьківськими обов`язками, а також не встановлено чи до відповідача раніше застосовувались заходи впливу у вигляді попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.
У рішенні районного суду зазначено, що відповідач намагався бачитися та спілкуватися із дітьми, не є байдужим до своїх дітей і бажає налагодити з ними контракт, який був втрачений. Проте, на переконання заявника, не зрозуміло з яких саме підстав суд першої інстанції дійшов до такого висновку, оскільки відповідач участі у судових засіданнях не брав, жодного процесуального документа під час розгляду справи у суді першої інстанції не надав.
Крім того, заявник у змісті касаційної скарги не погоджується із висновком органу опіки і піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 08 серпня 2023 року, яким вирішено за недоцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій стосовно більшої повноти саме висновку органу опіки і піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 08 серпня 2023 року, в якому суд першої інстанції вбачав врахування доводів кожної сторони, натомість вважає помилковим неврахування висновку органу опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області від 26 травня 2023 року, з підстав його недостатнього обґрунтування та відсутності характеристики батька дитини, його ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Вказує, що з висновку органу опіки і піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 08 серпня 2023 року вбачається, що на засідання Комісії з питань захисту прав дитини громадянин ОСОБА_2 двічі не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про засідання комісії з питань захисту прав дитини.
У вказаному висновку зазначено, що ОСОБА_1 на території села Луковиця не проживає, а сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідно вважає висновок органу опіки і піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 08 серпня 2023 року неповним та таким, в якому не враховано доводи обох батьків.
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.
Додаткові пояснення особи, яка подала касаційну скаргу
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Геращенко Т. В., шляхом направлення примірника електронного документа на офіційну електронну адресу Касаційного цивільного суду, звернулася до Верховного Суду із письмовими поясненнями у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року письмові пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката
Геращенко Т. В., повернуто заявникові без розгляду.
29 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Геращенко Т. В., шляхом формування документа у системі «Електронний суд» подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, які підлягають залишенню без розгляду, оскільки копії останніх, в порушення статті 183 ЦПК України, не надіслані іншим учасникам справи. Подібний висновок викладено у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 522/3777/17 (провадження
№ 14-651цс19)
Крім того, Верховний Суд звертає увагу представника ОСОБА_1 - адвоката
Геращенко Т. В., на те, що відповідно до частини першої статті 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її лише протягом строку на касаційне оскарження, а станом на 29 березня 2024 року (дата формування документа у системі «Електронний суд») строк на касаційне оскарження рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області
від 11 серпня 2023 року та постанови Чернівецького апеляційного суду
від 23 листопада 2023 року у розглядуваній справі сплив, відповідно колегія суддів не вбачає підстав для врахування вказаних доповнень під час касаційного перегляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення останніми норм процесуального права, а саме:
1) Застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Не дослідження судами зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Т. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено,
що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними
чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням
та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя
у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні
і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування
не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга
статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину
з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують
її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Подібного висновку дійшов Верховний Суд
у змісті постанови від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18).
Відтак, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони
не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку
до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних
та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Вказаний висновок викладено у змісті постанови Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати
як ухилення від виховання дитини виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)
і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року
№ 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року
у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява
№ 31111/04, § 54, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів
та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року
у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті
їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає
її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою
є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних
в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення
для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність
або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,
так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні спору суди попередніх інстанцій інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, з урахуванням якнайкращих інтересів малолітніх дітей
дійшли обґрунтованого висновку стосовно передчасності позбавлення
ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав
є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин конкретної справи позивачем не доведено й судом не встановлено.
Верховний Суд ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам останніх.
Висновок органу опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області від 26 травня 2023 року про доцільність позбавлення
ОСОБА_2 батьківських прав, носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України суди вірно не взяли його до уваги.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування батьківськими обов`язками, а позбавлення відповідача батьківських прав стосовно двох малолітніх дітей є передчасним і таким, що суперечить інтересам дитини.
Щодо посилань заявника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі
№ 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) та від 26 квітня 2022 року у справі
№ 520/8264/19 (провадження № 61-19984св21) необхідно зазначити наступне.
Постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), на яку, зокрема, посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги відповідача на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у справі про позбавлення батьківських прав. Ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився як апеляційний так і касаційний суди, встановив, що доведеним є свідоме ухилення відповідача - батька дитини - від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Крім того, судами попередніх інстанцій у зазначеній справі достовірно встановлено, що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання ним обов`язків щодо виховання дитини; відносно відповідача розглядається кримінальне провадження за фактом побиття малолітньої дочки, а саме у застосуванні до неї фізичного насильства, яке виразилося в умисному нанесені їй численних ударів руками та ременем, чим потерпілій спричинені тілесні ушкодження у вигляді синців на обличчі, тулубі, гомілках, передпліччі, правій кисті, на обох стегнах, в ділянці лівого гомілково-ступневого суглобу; відсутні належні житлово-побутові умови для проживання дитини, зокрема, у зв`язку із заборгованістю за комунальні послуги
у квартирі відключений газ та електропостачання. Допитана у судовому засіданні дитина висловила небажання повертатися до батька та просила позбавити його батьківських прав.
У змісті постанови від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 (провадження
№ 61-19984св21) Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки останнім свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України; відповідач з 2014 року проживає за межами України та з указаного часу не бере участі
у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дітей, як складову частину виховання; відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дітей, викликаною хворобою та смертю їх матері, однак не вжив заходів для забезпечення догляду за дітьми, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення опіки над ними та призначення опікуна.
З урахуванням наведеного, оскаржувані судові рішення не суперечать згаданим висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини першої
статті 164 СК України, а ухвалені за інших фактичних обставин, доведеності позовних вимог, встановлених судами у кожній конкретній справі.
Щодо посилань заявника на не дослідження судами попередніх інстанцій висновків органів опіки та піклування необхідно зазначити наступне.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Оцінюючи докази у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився
і апеляційний суд, не погодився з висновком органу опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області від 26 травня 2023 року про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, навівши відповідні мотиви.
Зокрема суд зазначив, що у вказаному висновку не наведено належних підстав та достатніх аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також позитивного впливу такого рішення на інтереси дітей та не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей.
Крім того, як вже зазначалось, вказаний висновок є недостатньо обґрунтованим, здійсненим без урахування характеристики батька дитини та його ставлення до виконання батьківських обов`язків.
Водночас судами враховано інший висновок органу опіки і піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 08 серпня 2023 року, яким вирішено за недоцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зазначений висновок визнано судами більш повним, оскільки саме у ньому враховано доводи кожної сторони.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову
у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини
на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах:
від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18),
від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20),
від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23),
та багатьох інших.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише
від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
З урахуванням якнайкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову
в задоволенні позову.
При цьому, установивши певні прояви неналежного виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по відношенню до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції попередив останнього про необхідність змінити ставлення до виховання, поклавши на органи опіки та піклування Чагорської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області та Гніванської міської ради Вінницької області контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, що узгоджується із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження, а переоцінка доказів, в свою чергу, в силу вимог
статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 183 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Тетяни Василівни, залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 11 серпня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць