06.11.2023

№ 715/2080/18

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 715/2080/18

провадження № 61-9025св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця»,

відповідачі: Глибоцька селищна рада Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 серпня 2019 року у складі судді Григорчака Ю. П. та на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 травня 2020 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю., у справі за позовом акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, про визнання незаконним рішення Глибоцької селищної ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») звернулося до суду з позовом до Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення Глибоцької селищної ради, недійсними договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна.

З урахуванням заяви про зміну предмета позовних вимог (а. с. 188-190, т. 1)

АТ «Укрзалізниця» посилалося на те, що під час проведення інвентаризації земель, які перебувають у постійному користуванні державного територіального галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця»), виявлено, що в адміністративних межах Глибоцької селищної ради об`єднаної територіальної громади Чернівецької області земельна ділянка на 299 км + 385 м до 299 км + 456 м площею 0,0542 га, що на момент звернення до суду із позовом перебуває у спільній часткові власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , накладається на земельну ділянку залізниці.

Зі змісту договорів купівлі-продажу встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,1133 га з кадастровим номером 7321055100:01:002:0184, яка відповідно до витягу з Державного земельного кадастру сформована в єдину шляхом об`єднання попередньо набутих ОСОБА_1 двох окремих ділянок, а саме: площею 0,0757 га за договором купівлі-продажу від 16 травня 2005 року в Глибоцької селищної ради, та частини площею 0,0376 га за договором дарування вiд 03 грудня 2004 року, де дарувальником виступив ОСОБА_3 , який мав у власності земельну ділянку загальною площею 0,0930 га.

Земельна ділянка, яка стала цілісною з двох окремих ділянок у процесі, описаному вище, фактично накладається на смугу відведення залізниці лише в частині, яка була безпосередньо продана ОСОБА_1 за рiшенням Глибоцької селищної ради № 34-18/05 від 14 квітня 2005 року площею 0,0757 га.

На запит позивача Глибоцькою селищною радою відомостей та копій документів щодо спірної земельної ділянки надано не було.

Посилаючись на зазначене, АТ «Укрзалізниця» просило суд:

- визнати незаконним рішення Глибоцької селищної ради № 34-18/05

вiд 14 квітня 2005 року про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0757 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 та накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0542 га;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки вiд 16 травня 2005 року, укладений між Глибоцького селищною радою та ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки, розташованої на

АДРЕСА_1 , в частині, що накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0542 га;

- визнати недiйсним договiр купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1133 га від 17 липня 2015 року № 1275, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7321055100:01:002:0184 у державному реєстрі прав (реєстраційний номер 635668773210, номер запису про право власності 10460981), що накладається на смугу відведення залізниці площею

0,0542 га;

- витребувати від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку, що накладається на смугу відведення залізниці площею 0,0542 га.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 серпня

2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду

від 27 травня 2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановив факт прийняття оскаржуваного рішення із перевищенням повноважень щодо розпорядження землями державної власності та, як наслідок, порушення права та інтересу позивача на користування спірною земельною ділянкою, проте у захисті порушеного права, на думку судів, слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Про порушене право позивач довідався або міг довідатися з 27 серпня 2013 року, оскільки у матеріалах справи міститься акт обстеження земельних ділянок юридичних або фізичних осіб, які частково розташовані в межах смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на території Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 27 серпня 2013 року, підписаний двома уповноваженими працівниками ВП «Чернівецька дистанція колії», що є структурним підрозділом позивача. На думку судів першої та апеляційної інстанцій, на час складання акта представникам залізниці були відомі розміри смуги відведення залізниці на кожній конкретній ділянці, тобто межі існуючого фактичного права позивача, наявність правовстановлюючих документів на ділянки, що накладалися на смугу відведення, а також їх власників.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2020 року АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 серпня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 травня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

У серпні 2020 року справа № 715/2080/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 59 132 ЗК України, статей 388 391 ЦК України, оскільки не врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 07 листопада

2018 року у справі № 372/1036/15-ц та від 07 квітня 2020 року у справі

№ 372/1684/14 .

Судами помилково застосовано положення статті 261 ЦК України, оскільки для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники. Разом із тим, про порушене право позивачу стало відомо після завершення інвентаризації та отримання технічної документації за актом прийому-передачі від 25 листопада 2015 року. Саме з технічної документації стало відомо про земельні ділянки, що перетинаються зі смугою залізниці, їх місцезнаходження. Навіть після отримання від ПП «Ріга» технічної документації АТ «Укрзалізниця» не було відомо повної інформації щодо власників земельних ділянок та точних даних про землю, а на запит до Глибоцької селищної ради про надання відомостей та копій документів щодо спірної земельної ділянки відповіді надано не було.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 зробила висновок про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями спеціального призначення всупереч вимогам ЗК України є неможливим, а тому позовну вимогу про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання правопорушення.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 та Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу

АТ «Укрзалізниця», у яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відзиви мотивовані безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки суди дійшли правильного висновку про пропуск строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 06 лютого 2003 року № 57-4/03 надано згоду ОСОБА_3 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки несільськогосподарського призначення у власність шляхом викупу для обслуговування будівлі приватного магазину на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,08 га (а. с. 104, т. 1).

Відповідно до договору дарування від 03 грудня 2004 року, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарована), дарувальник подарував, а обдарована прийняла в дар земельну ділянку площею 0,0376 га з кадастровим номером 7321055100010020014 та цільовим призначенням - для обслуговування магазину, що розташована на АДРЕСА_1 (а. с. 88, т. 1).

Рішенням Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 17 грудня 2004 року № 252-15/04 надано згоду ОСОБА_1 на збір матеріалів попереднього погодження та виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 0,757 га у власність шляхом викупу для обслуговування будівель магазину-бару на АДРЕСА_1 (а. с. 103, т. 1).

На підставі рішення Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 14 квітня 2005 року № 34-18/05 (а. с. 155, т. 1) між ОСОБА_1 та Глибоцькою селищною радою 16 травня 2005 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею

0,0757 га з кадастровим номером 7321055101:01:002:0184, що розташована

на АДРЕСА_1

(а. с. 89, т. 1).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7321055100:01:002:0184 здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 05 лютого 2005 року (а. с. 14, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 липня 2015 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 24/100 частки земельної ділянки площею 0,1133 га з кадастровим номером 7321055100:01:002:0184 (а. с. 85-86, т. 1).

Також відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 липня

2015 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 24/100 частки нежилих приміщень будівлі магазину з кафе-баром, що знаходяться на

АДРЕСА_1 (а. с. 140-141, т. 1).

З метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці в межах Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області Державним територіально-галузевим об`єднанням «Львівська залізниця» (правонаступник - АТ «Українська залізниця») на замовлення землевпорядною організацією ПП «Ріга» виготовлено у 2015 році технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Чернівці-Вадул-Сирет в адміністративних межах

смт Глибока Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області (а. с. 24-28, т. 1).

У результаті проведеної інвентаризації смуги відведення виявлено, що спірна земельна ділянка на 299 км + 385 м до 299 км + 456 м, що перебуває у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (відображено в технічній документації з інвентаризації: на зведеному інвентаризаційному плані земельної ділянки ст. 327), при цьому частково, а саме: площею 0,0542 га, накладається на смугу відведення залізниці.

Згідно з «Плана границ полосы ж.д. отвода линии Адынката-Берхомет», розробленого Дорпроект Юго-Западной ж. д. у 1959 році ширина смуги відведення на ділянці з 299 км + 385 м до 299 км + 456 м становить від 51 м до 57 м від осі колії. Земельна ділянка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частково входить у ширину смуги відведення залізниці на відстані, починаючи від 42 м, і площа перетину земельної ділянки останніх у смузі відведення залізниці становить 0,0542 га

(а. с. 29-33, т. 1).

Розміри земельної ділянки залізниці, визначені Планом смуги відведення, відповідають даним, що підтверджується довідкою відділу Держземагенства у Глибоцькому районі станом на 01 січня 2016 року, відповідно до якої під об`єктами залізничного транспорту в межах Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області знаходиться площа 62,4 га. Зазначеною довідкою підтверджується факт землекористування залізниці.

Залізницею як землекористувачем сплачується земельний податок за земельну ділянку, що підтверджується довідкою відокремленого підрозділу «Чернівецька дистанція колії ДТГО «Львівська залізниця» від 23 жовтня 2015 року № 28/1188.

23 березня 2017 року регіональна філія «Львівська залізниця» звернулася до Глибоцької селищної ради із заявою, в якій повторно (неодноразово) просила надати інформацію та копії рішень селищної ради, якими надано у власність (оренду) земельні ділянки (а. с. 36, т. 1).

Відповідно до листа Глибоцької селищної ради від 11 квітня 2017 року № 672 повторно зазначено про те, що запитувані рішення здані до архівного відділу Глибоцької РДА (а. с. 34, т. 1).

19 лютого 2019 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про застосування позовної давності, у якій посилався на те, що АТ «Укрзалізниця» ще у 2004-2006 роках могло знати про порушене право, оскільки в цей період на спірній земельній ділянці проводилися будівельні роботи, обгородження та благоустрій (а. с. 165-166, т. 1).

26 червня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, у якій, посилаючись на акт обстеження земельних ділянок від 27 серпня 2013 року, складений за участі представників

АТ «Укрзалізниця», просила застосувати позовну давність (а. с. 219, т. 1).

15 липня 2019 року ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (а. с. 231, т. 1).

16 липня 2019 року Глибоцька селищна рада Глибоцького району Чернівецької області подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (а. с. 233-234, т. 1). Аналогічна заява подана селищною радою 13 серпня 2019 року (а. с. 243-244, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті

411 цього Кодексу.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, АТ «Укрзалізниця» посилалося на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7321055100:01:002:0184, яка стала цілісною з двох окремих ділянок, а саме: площею 0,0757 га за договором купівлі-продажу від 16 травня 2005 року, укладеного між Глибоцькою селищною радою та ОСОБА_1 , та частини площею 0,0376 га за договором дарування вiд 03 грудня 2004 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , фактично накладається на смугу відведення залізниці.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - передачі у власність спірної земельної ділянки) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України «Про транспорт». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв`язку, інших пристроїв та об`єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об`єктів залізничного транспорту. Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною першою статті 23 Закону України «Про транспорт», яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме: землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Правовий статус земель залізничного транспорту визначено законом і не може бути змінено в будь-який інший спосіб, аніж визначено законодавством. Наявність чи відсутність у залізниці документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності земель до залізничного транспорту.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року

у справі № 918/1373/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18), від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18 (провадження № 61-8999св20).

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій беззаперечно встановили, що право залізниці на земельну ділянку в межах Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області, в тому числі і на спірну земельну ділянку, виникло задовго до реєстрації права ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і не було жодним чином припинене.

Залізницею як землекористувачем сплачується земельний податок за спірну земельну ділянку, що підтверджується довідкою відокремленого підрозділу «Чернівецька дистанція колії ДТГО «Львівська залізниця» від 23 жовтня 2015 року № 28/1188.

Установивши зазначене, суди вважали законним право користування залізницею землями в межах смуги відведення, та на підставі норм вищевказаного законодавства залізниця є землекористувачем, а План смуги відведення є належним доказом землекористування.

Таким чином, судами встановлено факт прийняття оскаржуваного рішення радою із перевищенням повноважень щодо розпорядження землями державної власності та, як наслідок, порушення права та інтересу позивача на користування спірною земельною ділянкою.

Переглядаючи у касаційному порядку оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів враховує, що касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції, з якими фактично погодився апеляційний суд, про те, що спірна земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці.

Відповідачі в касаційному порядку судові рішенні, якими встановлено факт порушення права залізниці, не оскаржували.

Разом із тим, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності колегія суддів вважає передчасним та недостатньо вмотивованим з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Колегія суддів наголошує, що норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан її суб`єктивних прав. Тому обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. При цьому для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Відповідачі в суді першої інстанції, до винесення ним рішення, заявили про застосування позовної давності.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності до спірних правовідносин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилався на акт обстеження земельних ділянок юридичних або фізичних осіб, які частково розташовані в межах смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на території Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 27 серпня 2013 року, який було підписано двома уповноваженими працівниками

ВП «Чернівецька дистанція колії», що є структурним підрозділом позивача. Зокрема, згідно з пунктом 4 зазначеного акта на ділянці від 299 км + 390 м до

299 км + 540 м, ліва сторона за ходом кілометрів, зона міста. Ширина смуги відведення складає 46-55 м, а фактична відстань до межі земельних ділянок -

40-48 м. Межа смуги ріже будівлі. Наявні державні акти ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Посилаючись на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що

АТ «Укрзалізниця» дізналося про своє порушене право 27 серпня 2013 року.

Разом із тим, у вказаному акті відсутні дані про накладання (повністю або частково) спірної земельної ділянки на землі залізниці, не визначено конкретного її розміру.

Крім того, АТ «Укрзалізниця» стверджує, що акт від 27 серпня 2013 року складався, виходячи з попередніх даних, що були виявлені в процесі підготовчих робіт по інвентаризації та не містили фактичних обставин щодо наявного факту порушення права землекористування позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У матеріалах справи наявні копії окремих аркушів із Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, загальною площею 30,4126 га ДГТО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямками Чернівці-Вадул-Сирет від 298 км + 044 м до 300 км + 646 м та Глибока-Берегомет від 0 км + 885 м до 2 км + 105 м в адміністративних межах смт Глибока Глибоцької селищної ради, датовані 2015 роком, та акт прийому-передачі виконаних робіт від 25 листопада 2015 року.

АТ «Укрзалізниця» стверджувало, що про порушення своїх прав, за захистом яких звернулося до суду, дізналося саме після отримання технічної документації

від ПП «Ріга» за актом прийому-передачі робіт від 25 листопада

2015 року.

Вказуючи на пропуск АТ «Укрзалізниця» позовної давності з посиланням на акт обстеження земельних ділянок від 27 серпня 2013 року, суди мали ретельно перевірити та встановити, коли саме позивач довідався або міг довідатися про порушення своїх прав, за захистом яких звернувся до суду.

Разом із тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що суди, перевіряючи доводи АТ «Укрзалізниця», оглядали технічну документацію, складену ПП «Ріга», в частині, яка стосується спірної земельної ділянки та з якої, зокрема, можливо було встановити, коли і звідки ПП «Ріга» отримало відомості про земельну

ділянку з кадастровим номером 7321055100:01:002:0184 (самостійно чи від АТ «Укрзалізниця», її підрозділів чи посадових осіб).

Натомість предметом огляду судів були надані позивачем лише окремі розрізнені копії із вказаної технічної документації, які не містять відповідей на вказані питання.

Відповідно до частин четвертої-п`ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Судами не встановлено, коли була первісно сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі земельна ділянка 7321055100:01:002:0184.

Крім того, в контексті перевірки доводів щодо пропуску строку позовної давності, суди не дали оцінки листу-запиту АТ «Укрзалізниця» від 23 березня 2017 року, адресованому Глибоцькій селищній раді, згідно з яким регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», запитуючи копії оскаржуваних рішення селищної ради та договору купівлі-продажу, вказує, що звертається із таким запитом повторно та неодноразово, при цьому додає копію листа архіву

від 28 грудня 2016 року.

Судами не встановлено, коли саме до 23 березня 2017 року

АТ «Укрзалізниця», її підрозділи чи посадові особи зверталися до Глибоцької селищної ради із аналогічних питань, що зазначені у листі-запиті,

та чи надавалася селищною радою відповідь на такі звернення.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суди належним чином не перевірили доводів відповідачів про пропуск позивачем строку позовної давності та доводів АТ «Укрзалізниця» про те, що вказаний строк товариством не пропущений, і дійшли передчасного та недостатньо вмотивованого висновку про пропуск строку позовної давності із посиланням виключно на акт обстеження земельних ділянок від 27 серпня 2013 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги та вважає за необхідне судові рішення скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, встановити всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, об`єктивно дослідити надані сторонами докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін з урахуванням того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи допущені судами порушення норм процесуального та матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції за статтею 411 ЦПК України.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі

№ 530/1731/16-ц зроблено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 серпня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 травня 2020 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук