№ 715/2635/18

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 715/2635/18

провадження № 61-15729св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Глибоцька селищна рада Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області, у складі судді Григорчака Ю. П., від 15 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Одинака О. О., від 04 липня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Глибоцька селищна рада Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту родинних відносин та встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_6 . Після смерті батьків відкрилася спадщина на спадкове нерухоме майно, що розташоване по АДРЕСА_1 . На момент відкриття спадщини після смерті батьків вона та ОСОБА_4 були зареєстровані та проживали разом із ними за вказаною адресою.

З метою оформлення спадкових прав вона звернулася до нотаріуса, однак постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через розбіжність у написанні імені її батька у документах та не підтвердження факту постійного її проживання із батьком на день смерті останнього, так як місце реєстрації у її паспорті вказане інше. У її свідоцтві про народження батько записаний як ОСОБА_7 « ОСОБА_8 , у її паспорті по батькові зазначено « ОСОБА_9 », а у свідоцтві про смерть батько вказаний як « ОСОБА_10 ». Вказувала, що відмінність у написанні імені батька не дає їй можливості отримати свідоцтво про смерть батька повторно, оскільки оригінал свідоцтва знаходиться у відповідача, який не визнає її права на спадкування після смерті батьків.

Із урахуванням викладеного, позивач просила позов задовольнити, встановити факт родинних відносин між нею та її батьком ОСОБА_6 . Встановити факт її спільного проживання з матір`ю ОСОБА_5 на день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановити факт її спільного проживання з батьком ОСОБА_6 на день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлення факту спільного проживання позивача та її матері на день смерті останньої не тягне за собою виникнення у неї будь-яких прав, оскільки після смерті матері відкрилась спадщина за заповітом, згідно якого вона все своє майно заповіла відповідачу. Натомість, сама позивач на день смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не входила до кола осіб, яким відповідно до статті 1241 ЦК України належить право на обов`язкову частку у спадщині.

Позивачем також не доведено факт її постійного проживання з батьком ОСОБА_6 на день його смерті. Сам по собі догляд за непрацездатними батьками не може вважатися прийняттям спадщини у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України. Враховуючи недоведеність факту постійного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_6 на день його смерті, задоволення позовних вимог в частині встановлення родинних відносин між нею та її батьком не тягне за собою правових наслідків, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що у їх задоволенні слід також відмовити.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 , факту родинних відносин не тягне за собою виникнення у ОСОБА_1 будь-яких прав, оскільки спадкування здійснювалось за заповітом, ОСОБА_1 не мала права на обов`язкову частку у спадщині. Здійснення ОСОБА_1 догляду за батьками за час хвороби до дня їх смерті не може вважатися прийняттям спадщини у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України. Позивачем обрано спосіб захисту прав, який не призведе до відновлення її права на спадкування після смерті її батьків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання районного суду на постанову Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 405/7175/15-ц є помилковими, оскільки фактичні обставини цієї справи не є тотожними з обставинами, встановленими у зазначеній справі.

ОСОБА_1 зазначає, що при вирішенні спору судами не враховано, що спадкова справа після смерті її матері не заводилася, відповідач у встановлений шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини за заповітом не звертався, із матір`ю на момент відкриття спадщини не проживав, а тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач не входила до кола спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині у відповідності до положень статті 1241 ЦК України, є хибним. Відповідач не прийняв спадщину ні за заповітом, ні за законом.

Позивач наголошує, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначені обставини уваги не звернув, належної оцінки доводам апеляційної скарги не надав, дійшовши передчасного висновку про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту її прав. Встановлення факту родинних відносин між нею та її батьком породжує для неї ряд правових наслідків, зокрема надає можливість успадкувати майно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

10 грудня 2020 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 715/2635/18 розподілено судді-доповідачеві.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Її батьками вказані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Черепківці Глибоцького району Чернівецької області.

Згідно довідки Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області від 31 серпня 2018 року № 1158, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійсно є доньками померлого ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та проживають без реєстрації по АДРЕСА_1 .

Згідно заповітів, складених 15 січня 2001 року, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 все своє майно заповіли ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1923 від 29 грудня 2016 року ОСОБА_2 належить спадкове майно, яке складається із житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_6 на праві приватної власності.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 832 від 29 грудня 2016 року ОСОБА_2 належить спадкове, яке складається із земельної ділянки площею 0,2500 га в межах згідно з планом, розташованої в с. Черепківці Глибоцького району Чернівецької області, цільове призначення - для ведення будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, належної ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 364709.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 835 від 04 червня 2016 року ОСОБА_2 належить спадкове майно, яке складається із земельної ділянки площею 0,0033 га в межах згідно з планом, розташованої в с. Черепківці Глибоцького району Чернівецької області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, належної ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 364710.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 837 від 04 червня 2016 року ОСОБА_2 належить спадкове майно, яке складається із земельної ділянки площею 0,2391 га в межах згідно з планом, розташованої в с. Черепківці Глибоцького району Чернівецької області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, належної ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 364711.

Право власності на вищевказане спадкове нерухоме майно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності № 77498713 від 29 грудня 2016 року, інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 60663874 від 04 червня 2016 року та № 60665152 від 04 червня 2016 року.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 03 серпня 2011 року у справі № 2-619/11 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , таким, що втратив право на користування житловим приміщення по АДРЕСА_1 .

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 січня 1987 року вирішено переселити із квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_11 в кімнату АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_4 .

Відповідно до рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 січня 1998 року зобов`язано Чернівецьку міську раду народних депутатів надати сім`ї ОСОБА_3 в кількості 5 чоловік окрему ізольовану квартиру із всіма зручностями згідно норм житлового кодексу України.

Відповідно до довідки № 1397, виданої 09 жовтня 2018 року в. о. старости с. Черепківці та с. Новий Вовчинець Глибоцького району Чернівецької області ОСОБА_12 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійсно є доньками ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно письмового свідчення громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільно проживали з батьками на день їх смерті за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно довідки № 180 від 01 лютого 2019 року, виданої Старостинським округом сіл Черепківці та Новий Вовчинець Глибоцької селищної ради, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 дійсно проживали без реєстрації з батьками на день їх смерті. Організували та провели похорони матері та батька.

За своїм змістовим навантаженням обидві довідки є ідентичними, підписані однієї і тією ж посадовою особою та містять інформацію щодо обставин, які мали місце три роки назад та є спірними. При цьому спосіб встановлення посадовою особою ОСОБА_12 інформації, її джерела та обставин, які викладені в цих довідках, не зазначені. Довідка № 1397 містить посилання на «письмові свідчення громадян, що додаються», проте будь-які інші документи до неї не додані.

В матеріалах спадкової справи № 1771/2015 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 міститься довідка Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області № 2062 від 18 листопада 2015 року, тобто видана саме на момент існування оспорюваних правовідносин з приводу прийняття спадщини, яка спростовує зазначені вище довідки і згідно якої на день смерті ОСОБА_6 разом з ним в одному будинку був зареєстрований та проживав лише ОСОБА_2 .

Судом першої інстанції у ході розгляду справи було досліджено також копії погосподарської книги села Черепківці Глибоцького району Чернівецької області за 2006-2010 року, інформацію з особового рахунку № НОМЕР_3 домогосподарства в селі Черепківці Глибоцького району Чернівецької області, головою якого зазначений ОСОБА_6 , та копію облікової картки об`єкта погосподарського обліку № 0332-1 за 2011-2015 роки, згідно яких до списку членів господарства по АДРЕСА_1 входили ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 . Встановлено, що згідно копії облікової картки об`єкта погосподарського обліку № 0332-1 за 2011-2015 роки позивач ОСОБА_1 була зареєстрована у вказаному господарстві з 29 червня 2011 року та вибула в м. Чернівці 28 листопада 2014 року. Факт вибуття ОСОБА_1 з господарства по АДРЕСА_1 28 листопада 2014 року для проживання в кв. АДРЕСА_5 підтверджується також і копією тринадцятого аркуша паспорта ОСОБА_1 .

Позивач відмовилася надати будь-які пояснення щодо фактичної та юридичної долі належної їй квартири АДРЕСА_5 .

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261- 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України внаслідок смерті особи відкриваєтьсяїї спадщина. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно із частиною першою статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як передбачено частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Місцем проживання фізичної особи згідно зі статтею 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому особа проживає, постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину.

Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції положень Закону, що діяли на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882, яка була чинною на час відкриття спадщини після смерті матері позивача, передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до пунктів 4.9, 4.14 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

У відповідності до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, призводить до поновлення права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилалася на те, що вона постійно проживала із спадкодавцями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по день смерті у будинку АДРЕСА_1 та прийняла спадщину у відповідності до положень частини третьої статті 1268 ЦК України. Вказані обставини заперечував відповідач.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки позивачем не надано належних і достовірних доказів, які б безспірно свідчили про її фактичне проживання без реєстрації разом із її батьками (спадкодавцями) на день смерті кожного із них у будинку АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції надано належну оцінку довідці в. о. старости с. Черепківці та с. Новий Вовчинець Глибоцького району Чернівецької області Топало М. І. від 09 жовтня 2018 року № 1397 та довідці, виданій Старостинським округом сіл Черепківці та Новий Вовчинець Глибоцької селищної ради від 01 лютого 2019 року № 180 щодо фактичного місця проживання позивача та її сестри ОСОБА_4 разом із батьками на момент їх смерті, які підписані однієї і тією ж посадовою особою та містять інформацію щодо обставин, які мали місце три роки потому, відомості, які містяться у цих довідках, визнанні судами сумнівними. Судами встановлено, що вказані довідки суперечать довідці Черепковецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 18 листопада 2015 року № 2062, яка знаходиться в матеріалах спадкової справи та видана на момент існування оспорюваних правовідносин з приводу прийняття спадщини, згідно якої на день смерті ОСОБА_6 разом з ним в одному будинку був зареєстрований та проживав лише відповідач ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи було також досліджено матеріли спадкової справи, копії погосподарської книги села Черепківці Глибоцького району Чернівецької області за 2006-2010 року, інформацію з особового рахунку № НОМЕР_3 домогосподарства в селі Черепківці Глибоцького району Чернівецької області, головою якого зазначений ОСОБА_6 , та копію облікової картки об`єкта погосподарського обліку № 0332-1 за 2011- 2015 роки та встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою проживання спадкодавців з 29 червня 2011 року та вибула на постійне проживання в м. Чернівці 28 листопада 2014 року. Згідно копії паспорта ОСОБА_1 зареєстрована в кв. АДРЕСА_5 з 28 листопада 2014 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що показання допитаних у судовому засіданні свідків підтверджують лише те, що ОСОБА_1 здійснювала догляд за батьком, однак вказаний факт в силу наявних у справі доказів не може свідчити про фактичне прийняття спадщини у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України.

Окрім того, ОСОБА_1 після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталася.

Із урахуванням викладено, слід дійти висновку, що позивач у встановленому законом порядку не прийняла спадщину після смерті спадкодавців (батьків), а право на спадкування могла реалізувати лише за відсутності заповіту.

Позивач не оспорювала правомірність набуття у власність відповідачем в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) спірного спадкового майна. Правомірність заповітів, складених батьками на користь ОСОБА_2 , а також видані на його ім`я свідоцтва про право на спадщину не оспорила.

Учасниками справи не заперечувалась та обставина, що ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_1 .

Встановлення судом родинних відносин між позивачем та її батьком - ОСОБА_6 за встановлених обставин цієї справи не відповідає критерію ефективності, оскільки не призведе до виникнення права позивача або припинення права відповідача на спадкове майно.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович