15.03.2024

№ 716/1212/14-ц

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 716/1212/14-ц

провадження № 61-9379св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє адвокат Перепелюк Ірина Миколаївна, на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 січня 2019 року в складі судді Стрільця Я. С. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 березня 2019 року в складі колегії суддів: Владичана А. І., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом, визнання права власності на частину спадкового майна.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , а позивач

є їхнім внуком.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та

ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та побутовими спорудами на

АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт від 01 червня 1993 року, яким заповів все своє майно внуку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину вищевказаного майна. На час відкриття спадщини позивач був неповнолітній та йому не було відмово про наявність заповіту, про вказані обставини не було відомо і його батькам.

Вказував, що він фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, оскільки з народження та до 2000 року проживав разом із спадкодавцем (дідом) та своїми батьками на АДРЕСА_1 .

Разом з тим, 12 вересня 1997 року державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину, що складається з 1/2 частини житлового будинку

з господарськими будівлями та побутовими спорудами на

АДРЕСА_1 , за законом по 1/6 частині дружині спадкодавця - ОСОБА_3 , та сину спадкодавця - ОСОБА_2 .

Також державним нотаріусом 12 вересня 1997 року видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на 1/2 частину в спільному майні подружжя, а саме частину вказаного будинку.

Крім того, державним нотаріусом 01 березня 2001 року видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно у вигляді 1/6 частини житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_3 12 вересня 1997 року склала заповіт, яким все своє майно заповіла сину ОСОБА_2 , який після її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) є спадкоємцем за заповітом її частки спірного майна.

Державним нотаріусом 06 березня 2001 року видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на 4/6 частини житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами.

Разом з тим, позивач прийняв спадщину після свого діда, оскільки проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та фактично уступив в управління спадковим майном, тому свідоцтва про право на спадщину, видані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є недійсними.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом

від 12 вересня 1997 року, видане державним нотаріусом Заставнівської державної нотаріальної контори Чернівецької області Малітовською Т. М. ОСОБА_3 на 1/6 частину спадкового майна після смерті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_4 , що складається з 1/2 частини житлового будинку

з господарськими будівлями та побутовими спорудами на

АДРЕСА_1 , в частині 1/18 частки зазначеного майна;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом

від 12 вересня 1997 року, видане державним нотаріусом Заставнівської державної нотаріальної контори Чернівецької області Малітовською Т. М. ОСОБА_2 на 1/6 частину спадкового майна після смерті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_4 , що складається з 1/2 частини житлового будинку

з господарськими будівлями та побутовими спорудами на

АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом

від 01 березня 2001 року, видане державним нотаріусом Заставнівської державної нотаріальної контори Чернівецької області Малітовською Т. М. ОСОБА_2 на 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом

від 06 березня 2001 року, видане державним нотаріусом Заставнівської державної нотаріальної контори Чернівецької області Малітовською Т. М. ОСОБА_2 на 4/6 частин житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , в частині 1/18 частки зазначеного майна;

- визнати за позивачем право власності на спадкове майно, яке належало ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день його смерті за заповітом у вигляді 7/18 частин житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 січня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на день смерті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у його будинку був зареєстрований та проживав позивач, від спадщини не відмовився, його батьки у його інтересах також не вчиняли дій, що свідчили б про відмову від спадщини, тому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

є такими, що прийняв спадщину після смерті дідуся, оскільки фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Разом з тим, позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, тому у задоволенні позову необхідно відмовити з цих підстав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що у листопаді 2000 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 , який він успадкував після смерті батьків.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області

від 11 лютого 2003 року у справі № 2-1/2003 указаний позов задоволено.

Отже, з моменту звернення до суду із зазначеним вище позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стало відомо про те, що дії ОСОБА_2 порушують його право на частку у спадковому майні. Позивач у цій справі не міг не знати про вказані обставини.

З позовом до суду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 19 серпня 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, який слід обчислювати з листопада 2000 року та який збіг

у листопаді 2003 року. Позивач не навів належних та допустимих доказів, які б свідчили про його необізнаність про видачу спірних свідоцтв про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє адвокат Перепелюк І. М., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли правильного висновку про доведеність позовних вимог, зокрема про прийняття позивачем спадщини відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК Української РСР, проте помилково застосували строк позовної давності та безпідставно відмовили у задоволенні позову з цих підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкував 7/18 частин житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на АДРЕСА_1 , тому має право користуватися цим майном.

Отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов`язком спадкодавця, тому позивачем не пропущено строк позовної давності.

Позивачу не було відомо до розгляду цієї справи про існування свідоцтв про право на спадкове майно за законом, видані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тому строк позовної давності не пропущено. Суди не правильно встановили початок відліку строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не було відомо про розгляд справи № 2-1/2003.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Котляр О. Б., подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було відомо про розгляд справи № 2-1/2003, за його скаргою було скасовано рішення суду першої інстанції, тому суди правильно застосували строк позовної давності під час розгляду цієї справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

01 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внуком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , а також сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , після його смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на

АДРЕСА_1 .

На час відкриття спадщини після смерті діда, позивач був неповнолітній. Батько позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований на АДРЕСА_1 , за місцем відкриття спадщини, де проживав разом із сім`єю.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини був зареєстрований та проживав за вищевказаною адресою разом зі спадкодавцем, від спадщини не відмовився, батьки позивача в його інтересах також не вчиняли дій, що свідчили б про відмову від спадщини.

Державний нотаріус Заставнівської державної нотаріальної контори Чернівецької області Малітовська Т. М. 12 вересня 1997 року видала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину спадкового майна дружині спадкодавця - ОСОБА_3 , яке складається з 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та побутових споруд на АДРЕСА_1 . В указаному свідоцтві зазначено, що 1/2 частка спірного домоволодіння належить ОСОБА_3 як частка в спільному майні подружжя.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 вересня 1997 року, виданого державним нотаріусом Заставнівської державної нотаріальної контори Чернівецької області Малітовською Т. М., спадкоємцями майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , є в 1/3 його частині (кожний): дружина спадкодавця - ОСОБА_3 , а також син спадкодавця -

ОСОБА_2 .

Також державний нотаріус Заставнівської державної нотаріальної контори Чернівецької області Малітовська Т. М. 12 вересня 1997 року видала свідоцтво про право власності, відповідно до якого ОСОБА_3 як дружині ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить право власності на 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя, набутому ними за час шлюбу, яке складається з житлового будинку

з відповідною частиною господарських будівель та побутових споруд на

АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_2 02 березня 2001 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та побутових споруд на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 (баба позивача), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , все своє майно заповіла своєму сину - ОСОБА_2 .

Державний нотаріус Заставнівської державної нотаріальної контори Чернівецької області Малітовська Т. М. 06 березня 2001 року видала

ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , спадкове майно складається з 4/6 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та побутових споруд на

АДРЕСА_1 .

Таким чином, відповідачем після смерті ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за законом та заповітом було успадковане 5/6 частини спадкового житлового будинку (а.с. 33-52).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження

№ 14-608цс18).

Ураховуючи час відкриття спадщини, тобто той факт, що спадкодавець - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер

до ІНФОРМАЦІЯ_6 , то застосуванню до спірних відносин спадкування підлягають норми чинного на той час законодавства - ЦК Української PCP.

Статтею 524 ЦК Української РСР передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до статті 535 ЦК Української РСР неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка).

Таким чином, після смерті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилась спадщина за заповітом, а його дружина на час відкриття спадщини мала право на обов`язкову частку у спадщині.

Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до статті 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Суди встановили, що на день відкриття спадщини після смерті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в його будинку був зареєстрований та проживав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від спадщини не відмовився, батьки останнього в його інтересах також не вчиняли дій, що свідчили б про відмову від спадщини, тому позивач фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що дружина спадкодавця - ОСОБА_3 , незалежно від змісту заповіту спадкує

2/3 частки від тієї частини, яку вона спадкувала за законом, тобто 2/3 частини від 1/6 частки спірного майна, а тому її обов`язкова частка складає 1/9 (2/18) частки від житлового будинку, господарських будівель та побутових споруд на АДРЕСА_1 .

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 вересня 1997 року, видане ОСОБА_3 на 1/3 частину будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами є недійсним в частині 2/9 частки спірного майна.

Свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 березня 2001 року, видане ОСОБА_2 на 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами є недійсним у повному обсязі.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 березня 2001 року, видане державним нотаріусом Заставнівської державної нотаріальної контори Ралику Ю. В. на 4/6 частини житлового будинку з господарськими будівлями і побутовими спорудами по АДРЕСА_1

є недійсним в частині 1/18 частки будинку.

Питання застосування строку позовної давності регулюються Главою 19 «Позовна давність» ЦК України.

Під поняттям позовна давність, відповідно до статті 256 ЦК України розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, вказане поняття - це певний період у часі зі спливом якого у кредитора зникає можливість захистити своє право у судовому порядку.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин.

За правилами статті 71 ЦК Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Аналогічна за змістом норма закріплена у статті 257 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32), наголошує, що позовна

давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, не достатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Натомість суди встановили, що у листопаді 2000 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання їх такими, що втратили право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 , який він успадкував після смерті батьків. На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_2 посилався на свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 березня 2001 року

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області

від 11 лютого 2003 року у справі № 2-1/2003 указаний позов задоволено.

Отже, правильними є висновки суду апеляційної інстанції, що з моменту звернення до суду із зазначеним вище позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стало відомо про те, що дії ОСОБА_2 порушують його право на частку у спадковому майні. Позивач у цій справі не міг не знати про вказані обставини.

Позовна давність застосовується лише у випадку доведеності позовних вимог.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити

у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє

у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Як встановлено вище, позов у цій справі доведений, а право позивача, за захистом якого він звернулася до суду було порушеним, тому суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивачу у цій справі не було відомо про розгляд справи № 2-1/2003, оскільки такі доводи спростовуються змістом рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2003 року, відповідно до якого останній у судовому засіданні просив розгляд справи відкласти для подачі зустрічного позову, отже він не міг не знати про розгляд зазначеної справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої інстанції та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якого діє адвокат Перепелюк Ірина Миколаївна, залишити без задоволення.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 січня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 березня

2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко