Постанова
Іменем України
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 716/2395/21
провадження № 61-11315св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Кінащук Надія Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 червня 2022 року в складі судді Григорчак Ю. П. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовомдо ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Кінащук Н. М., про розірвання спадкового договору.
В обґрунтування позову вказав, що 06 вересня 2019 року між ним та відповідачем було укладено спадковий договір, відповідно до умов якого він передав після своєї смерті відповідачу належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 . У свою чергу відповідач зобов`язалася у разі хвороби відчужувача забезпечити згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості; виконувати дрібний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами згідно з існуючим переліком робіт, що належить до дрібного ремонту житлового будинку, затвердженим у порядку, встановленому чинним законодавством; протягом весняно-осіннього періоду власними силами або за допомогою залучених осіб обробляти земельну ділянку, на якій розташований предмет цього договору, вживати заходів по знищенню бур`янів та шкідників садово-городніх культур; сплачувати у встановлені строки земельний податок, вартість послуг за користування електроенергією, та всі необхідні платежі; забезпечувати потреби відчужувача у продуктах харчування, необхідному одязі; на вимогу відчужувача виконувати господарсько-хатню роботу (приготування їжі, прибирання у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, надання прально-банних послуг); відвідувати відчужувача у випадку влаштування його до лікарні.
Однак жодних з цих перелічених обов`язків ОСОБА_2 не виконує, протягом останнього року він (позивач) неодноразово проходив лікування у лікарні, однак ліки був змушений купувати самостійно, оскільки відповідач його прохання про придбання ліків ігнорувала та ніколи не відвідувала його у лікарні. Окрім цього, упродовж усього часу дії договору відповідач не виконувала жодного ремонту житлового будинку з господарським будівлями та спорудами, не прибирала у його будинку, не обробляла земельну ділянку та не купувала йому продуктів харчування.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд розірвати спадковий договір від 06 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кінащук Н. М.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано спадковий договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Кінащук Н. М. 06 вересня 2019 року.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач належним чином не виконувала умови спадкового договору під час перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у вересні та листопаді 2021 року. При цьому суди вважали такі факти істотним порушенням та невиконанням набувачем обов`язків, передбачених пунктом 2.1. договору. Водночас суди вважали безпідставними посилання відповідача про її необізнаність із цими обставинами, оскільки виконання обов`язків за спадковим договором набувачем не ставиться у залежність від наявності відповідного звернення відчужувача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права (статті 1308 ЦК України), викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 січня 2021 року справа № 524/354/19-ц, від 30 грудня 2020 року справа № 607/5404/18, від 27 травня 2020 року справа № 2-879/13, від 14 червня 2021 року справа № 274/7840/19.
Водночас касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин статтю 615 ЦК України, не звернувши увагу на відсутність вини ОСОБА_2 у неналежному виконанні зобов'язань за спірним спадковим договором, у зв'язку із тим, що вона вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань за цим договором. Про відсутність її вини, зокрема, вказує факт її стаціонарного лікування у період з 11 вересня до 25 вересня 2021 року, що унеможливило відвідування нею позивача у лікарні у період його хвороби. ОСОБА_2 узяла на себе обов'язок забезпечувати позивача належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів, проте надані позивачем докази на підтвердження його витрат на придбання ліків за формою не відповідають медичним рецептам, отже не є належними доказами понесення ним цих витрат.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 вересня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Кінащук Н .М., зареєстрований в реєстрі за № 2461, згідно із умовами якого ОСОБА_1 передає після своєї смерті ОСОБА_2 належний йому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 2.1. вказаного договору ОСОБА_2 зобов`язалася виконувати такі дії:
- у разі хвороби відчужувача забезпечити згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості;
- виконувати дрібний ремонт житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами згідно з існуючим переліком робіт, що належить до дрібного ремонту житлового будинку, затвердженим у порядку, встановленому чинним законодавством;
- протягом весняно-осіннього періоду власними силами або за допомогою залучених осіб обробляти земельну ділянку, на якій розташований предмет цього договору, вживати заходів по знищенню бур`янів та шкідників садово-городніх культур;
- сплачувати у встановлені строки земельний податок, вартість послуг за користування електроенергією, та всі необхідні платежі;
- забезпечувати потреби відчужувача у продуктах харчування, необхідному одязі;
- на вимогу відчужувача виконувати господарсько-хатню роботу (приготування їжі, прибирання у житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, надання прально-банних послуг);
- відвідувати відчужувача у випадку влаштування його до лікарні.
Відповідно до пункту 6.3. спадкового договору у разі невиконання набувачем розпоряджень відчужувача на вимогу відчужувача цей договір може бути розірваний у судовому порядку.
Пунктом 6.4. спадкового договору передбачено, що у разі неможливості виконання набувачем розпоряджень відчужувача на вимогу набувача цей договір може бути розірваний у судовому порядку.
Згідно із виписками із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (№ № 3513/258, 4469/1190) ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Глибочицькій центральній районній лікарні з 09 вересня до 20 вересня 2021 року та з 15 листопада до 22 листопада 2021 року, під час якого самостійно купував ліки (а. с. 13-16, 28-31, т. 1).
ОСОБА_2 надавала ОСОБА_1 допомогу та оплачувала лікування у 2019-2020 роках, купувала продукти (а. с. 70-99, т. 1).
Відповідно до довідки № 72 комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка № 1» ОСОБА_2 перебувала на амбулаторному лікуванні з 11 до 25 вересня 2021 року з діагнозом COVID-19 (а. с. 81, т. 1).
ОСОБА_2 не купувала ліки ОСОБА_1 та не доглядала за ним у період перебування його на стаціонарному лікуванні у вересні та листопаді 2021 року.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 651 ЦК України визначено, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов`язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов`язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).
Для підтвердження наявних правових підстав для розірвання спадкового договору відчужувач повинен надати належні і допустимі докази невиконання набувачем умов спадкового договору.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 347/853/18 (провадження № 61-10970св19).
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суди встановили, що під час перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у лікарні у вересні та листопаді 2021 року відповідач всупереч пункту 2.1. спадкового договору не забезпечила позивача призначеними лікарями лікувальними препаратами, не відвідувала його у лікарні, внаслідок чого позивач особа похилого віку (88 років), був залишений без стороннього догляду і підтримки, отже був значною мірою позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору.
Установивши ці обставини, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про невиконання ОСОБА_2 як набувачем розпорядження відчужувача, що є передбаченими пунктом 6.3. договору та статтею 1308 ЦК України підставами для його розірвання.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не знала про хворобу ОСОБА_1 , аналогічні доводам її апеляційної скарги, яким суд надав належну правову оцінку, підставно вказавши, що виконання обов`язків за спадковим договором набувачем не ставиться в залежність від наявності відповідного звернення відчужувача. Відповідач за змістом взятих на себе за договором обов`язків зобов`язана бути обізнаною про стан здоров`я позивача.
Водночас хвороба самої ОСОБА_2 не може вважатись безумовною підставою для звільнення її як набувача від обов`язків за спадковим договором, оскільки виконання таких обов`язків могло відбуватись і через інших осіб, що не суперечить ні змісту пункту 2.1. спадкового договору, ні усталеним між сторонами стосункам.
Встановлені судами обставини справи свідчать про те, що чоловік та дочка відповідача залучалися ОСОБА_2 до виконання зобов'язань за спадковим договором, про що відповідач вказувала, зокрема, і у відзиві на позовну заяву (а. с. 67, т. 1).
З огляду на зазначене обставини тимчасової непрацездатності набувача за спадковим договором за наявності обумовленої цією угодою можливості залучення інших осіб до виконання передбачених нею зобов`язань самі по собі не можуть свідчити про відсутність вини відповідача у невиконанні умов вказаного договору.
Разом із тим період тимчасової непрацездатності відповідача, а саме перебування ОСОБА_2 на амбулаторному лікуванні у Коровійській амбулаторії загальної практики-сімейної медицини з 11 вересня до 25 вересня 2021 року, не охоплює період перебування позивача на стаціонарному лікуванні у листопаді 2021 року, отже, доводи касаційної скарги про відсутність у відповідача можливості відвідування позивача у лікарні у період його хвороби є безпідставними.
Посилання у касаційній скарзі на те, що надані позивачем чеки щодо придбання лікарських засобів під час перебування його у лікарні не можуть бути прийняті до уваги у зв`язку із неналежністю цих доказів, колегія суддів відхиляє, оскільки суди оцінювли ці докази у сукупності із іншими доказами, встановили взаємозв`язок між ними та на підставі них обґрунтовано установили обставини перебування позивача у лікарні без стороннього догляду та підтримки, а також належного забезпечення лікарськими препаратами.
Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вказуючи про те, що надані позивачем докази на підтвердження його витрат на придбання ліків за формою не відповідають медичним рецептам, отже не є належними доказами понесення ним цих витрат, відповідач не спростувала наявні у матеріалах справи лікувальні рекомендації, зазначені у виписках із медичних карт стаціонарного хворого (а. с. 28-31, т.1), а також підтверджений вказаними касовими чеками факт особистого придбання позивачем ліків у період знаходження на стаціонарному лікуванні.
Так, вказані виписки із медичних карт стаціонарного хворого містять рекомендації щодо призначення ОСОБА_1 таких медичних препаратів: тіотриазолін, актоветін, церебролизин, магнікор, тіотриазолін, тощо.
Водночас згідно із наданими позивачем касовими чеками (а. с. 13-16) ОСОБА_3 у періоди з 09 вересня до 20 вересня 2021 року та з 15 листопада до 22 листопада 2021 року придбав саме ці лікарські препарати.
Враховуючи зазначене, відповідач у передбаченому статтею 81 ЦПК України порядку не спростувала надані позивачем належні та допустимі докази на підтвердження особистих витрат на придбання ліків у період його перебування на стаціонарному лікуванні у Глибочицькій центральній районній лікарні.
Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц).
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 21 січня 2021 року у справі № 524/354/19-ц, від 30 грудня 2020 року у справі № 607/5404/18, від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 14 червня 2021 року у справі № 274/7840/19, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 червня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара