Постанова
Іменем України
25 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 717/660/19
провадження №61-4924св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Максимчук Анжела Вікторівна,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максимчук Анжели Вікторівни, на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2019 року у складі судді Телешмана О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст вимог скарг
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна, набутого у шлюбі, особистою приватною власністю дружини.
Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 06 травня 1995 року до 17 грудня 2014 року. Вказувала, що з 01 вересня 2000 року подружжя спільно не проживає та з цього часу не веде спільне господарство.
Зазначала, що 14 жовтня 2006 року нею було придбано за власні кошти квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 65,50 кв. м, в тому числі житловою площею 34,50 кв. м. вважає, що ця квартира є об`єктом особистої приватної власності.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох житлових кімнат загальною площею 65,50 кв. м, в тому числі житловою площею 34,50 кв. м її особистою приватною власністю, оскільки була придбана за її власні кошти, та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку квартири.
Зустрічний позов мотивовано тим, що 14 жовтня 2006 року, тобто під час зареєстрованого шлюбу, подружжя придбало на підставі договору купівлі- продажу квартиру, тобто набули у спільну сумісну власність нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 67,10 кв. м та житловою площею 44,2 кв. м.
Зазначає, що подаючи позовну заяву до суду про розірвання шлюбу, яка підписана нею особисто та яка знаходиться в матеріалах цивільної справи № 717/1937/14-ц, ОСОБА_1 вказала, що спільне господарство та проживання сторони припинили 2013 року, а не з 01 вересня 2000 року.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним та за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири загальною площею 67,1 кв. м, житловою площею 44,2 кв.м, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .
Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 02 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна, набутого у шлюбі, особистою приватною власністю дружини відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частку квартири задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 придбана в період шлюбу є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому їх частки є рівними.
Щодо первісного позову ОСОБА_1 районний суд зазначив, що в порушення вимог частини першої статті 81 ЦПК України позивач та її представник не надали суду належних та допустимих доказів про придбання ОСОБА_1 спірної квартири за кошти, які належали їй особисто. Крім того, позивачем не надано доказів, що на час придбання спірного майна між нею та відповідачем був встановлений режим окремого проживання подружжя, наслідки якого встановлені статтею 120 СК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу Максимчук А. В. , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення
Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2019 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що районний суд дійшов правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 належними та допустимими доказами належності спірного майна до особистої приватної власності.
При цьому апеляційний суд послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Щодо доводів апелянта про порушення районним судом норм процесуального права, оскільки суд відмовив в задоволенні клопотання про зупинення провадження у вказаній справі до набрання законної сили судовим рішенням в справі №7171/1435/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, апеляційний суд вказав, що районний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки зібрані у справі докази дали можливість встановити обставини, які є предметом судового розгляду і вирішити спір по суті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Максимчук А. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Максимчук А. В. мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи.
Зокрема, суди не врахували, що між сторонами сім`ї не існувало з 2000 року, вони не проживали однією сім`єю, не були пов`язані спільним побутом, не мали взаємних прав та обов`язків в розумінні положень статті 55 СК України.
Зазначає, що беручи за основу показання сина сторін, суд не взяв до уваги те, що в період з 2000 року до 2013 року він був неповнолітнім і йому не були відомі відомості щодо ведення батьками спільного господарства та обставини придбання квартири.
Також не взято до уваги показання свідка ОСОБА_4 про те, що він часто передавав від позивачки гроші, будівельні матеріали і при цьому жодного разу відповідач не з`являвся за отриманням передач. Вказані речі отримували син, родичі та інші сторонні люди.
Додатково посилається на те, що суд не врахував письмові докази, зокрема ті, які підтверджують, що позивачка з 2000 року постійно проживає в Італії та довідку ОСББ «Площа Центральна, 12», у якій вказано, що окрім позивачки у спірній квартирі ніхто ніколи не був зареєстрований.
Стверджує, що факт надання згоди відповідачем на придбання квартири не може бути підтвердженням факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 717/1435/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення юридичних фактів, що є порушенням процесуального права.
Також зазначає, що, відмовляючи у задоволенні клопотання про повторний виклик в якості свідка ОСОБА_5 , суд першої інстанції порушив принцип рівності сторін.
У серпні 2020 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Максимчук А. В. надійшли доповнення до касаційної скарги без долучення доказів надсилання копій відповідних доповнень іншим учасникам справи, а тому на підставі частини другої статті 398 ЦПК України суд їх не враховує.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, безпідставною, судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень не порушено норми ні матеріального, ні процесуального права.
Вважає, що судами досліджено всі подані сторонами справи докази та їм надано відповідну оцінку.
Стверджує, що посилання представника позивача на те, що під час формального перебування сторін у шлюбі, позивач проживала з громадянином Італії ОСОБА_6 , є некоректними та такими, що суперечать вимогам законодавства. Такі докази не досліджувалися в суді першої інстанції, отже, не можуть бути предметом розгляду у суді касаційної інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
06 травня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.
Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2014 року шлюб між сторонами розірвано (том 1, а. с. 6).
14 жовтня 2006 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кельменецького районного нотаріального округу Чернівецької області Лакустою В. І. придбала квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 67,10 кв. м та житловою площею 44,2 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 14 жовтня 2006 року, копією технічного паспорта на квартиру, виготовленого КП «Кельменецьке РБТІ» та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 квітня 2019 року № 164886986 (том 1, а. с. 8-13).
14 жовтня 2006 року ОСОБА_2 надав згоду на купівлю ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 за грошові кошти, набуті подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі (том 2, а. с. 63).
Відповідно до висновку про вартість майна від 26 квітня 2019 року станом на 26 квітня 2019 року вартість спірної квартири становить 436 150 гривень (том 1, а. с. 14).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 504/2418/14-ц та постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 752/16850/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання позивача про зупинення провадження у справі, повторний виклик свідка, долучення доказів до матеріалів справи та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Максимчук А. В. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК Українивизначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК Українита статтею 372 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова), спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Постановоюроз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічну позовну заяву, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанцій, визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 .
Суди виходили з презумпції спільності майна подружжя, оскільки спірна квартира була придбана в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень немає.
Судами встановлено, що спірна квартира була придбана за час перебування у шлюбі, отже, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними. На вказане майно розповсюджується презумпція спільності майна подружжя.
При цьому суди правильно врахували наявність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 на укладення ОСОБА_1 спірної квартири в інтересах сім`ї та за грошові кошти подружжя. Вказаний доказ позивачем ОСОБА_1 та її представником не спростований.
Крім того, первісним позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про придбання спірної квартири за її особисті кошти. Посилання на відсутність з 2000 року між сторонами сімейних відносин та окреме проживання, суперечать показанням свідка ОСОБА_5 , який є сином сторін, та підтвердив, що він разом із батьком ОСОБА_2 проживав у спірній квартирі. Також ОСОБА_5 підтвердив, що до 2013 року у його батьків були нормальні сімейні відносини.
Колегія суддів вважає, що на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, відтак, підлягає поділу за принципом рівності часток кожного з подружжя.
З огляду на зазначене оскаржувані судові рішення відповідають положенням матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.
Суди попередніх інстанцій повно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, правильно застосували наведені вище норми матеріального права, ухваливши законне та обґрунтоване судове рішення у справі про поділ майна подружжя.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій показань свідка ОСОБА_4 колегія суддів відхиляє, оскільки здійснені позивачем перекази грошових коштів на рахунок ОСОБА_2 підтверджують факт внесення коштів до спільного бюджету сім`ї.
Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій процесуальних норм під час відмови у задоволенні її клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 717/1435/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення юридичних фактів, колегія суддів не приймає, оскільки судами належно обґрунтовано відмову у задоволенні клопотання. Крім того, відмова у зупиненні розгляду цієї справи не суперечить принципам ефективності та розумної тривалості судового розгляду, відповідає положенням цивільного законодавства.
Доводи про неправомірну відмову районного суду у задоволенні клопотання про повторний виклик в якості свідка ОСОБА_5 колегія суддів відхиляє, оскільки допит вказаного свідка, проведений 28 жовтня 2019 року, відповідав вимогам процесуального закону та обґрунтованих підстав для повторного допиту представником позивача наведено не було.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
При цьому, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максимчук Анжели Вікторівни залишити без задоволення.
Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 09 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк