№ 722/1111/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 722/1111/22

провадження № 51-2099км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2022 року та вирок Чернівецького апеляційного суду від 24 січня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12021263140000216 щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителяАДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

До набрання вироком законної сили застосовано до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду негайно.

Строк відбування покарання вирішено рахувати з дня взяття його під варту, тобто з 02 листопада 2022 року.

За вироком суду, ОСОБА_6 29 жовтня 2021 року близько 23:30, перебуваючи на АДРЕСА_1 , на ґрунті раніше виниклих неприязних відносин, діючи умисно, протиправно, наніс ОСОБА_8 один удар скляною пляшкою з-під пива об`ємом 0,5 л в обличчя, внаслідок чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження, які згідно з висновком експерта від 01 листопада 2021 року № 115 належать до легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.

При цьому, згідно з комісійним висновком експертів від 24 лютого 2022 року № 012 рубець на верхній губі посередині та на лівій щоці потерпілого, який виник внаслідок загоєння бувшої різаної рани, не може безслідно загоїтися та не може бути усунений консервативною терапією, тобто без використання хірургічних методів, внаслідок чого є невиправним знівеченням обличчя.

Чернівецький апеляційний суд вироком від 24 січня 2023 року скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення норм процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вироки судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свою позицію, захисник стверджує, що місцевий суд однобічно дослідив докази, зокрема проігнорував твердження сторони захисту щодо відсутності такої ознаки, як «знівечення обличчя» в потерпілого, враховуючи, що така кваліфікуюча ознака не знайшла свого відображення в матеріалах провадження. Крім того, розглядаючи кримінальне провадження щодо його підзахисного, судами не було враховано правових висновків Верховного Суду щодо кваліфікуючої ознаки «знівечення обличчя».

На думку захисника, суд першої інстанції не врахував, а апеляційний суд дав неправильну оцінку неправомірним діям потерпілого, які передували вчиненню злочину його підзахисним.

Зазначає, що суди, призначаючи ОСОБА_6 покарання, залишили поза увагою обставину, що пом`якшує покарання - добровільне відшкодування завданого збитку, при цьому наявність обтяжуючої обставини жодним чином не підтверджена матеріалами провадження.

Як уважає захисник, судами в оскаржуваних рішеннях не наведено жодних обставин, які б не давали підстав для застосування ст. 75 КК щодо ОСОБА_6 , адже його підзахисний є особою молодого віку, раніше не судимий, орган досудового розслідування не здобув документально підтверджених відомостей про те, що його підзахисний має негативні якості чи злочинні зв`язки, що, на думку адвоката, має тлумачитись на користь особи.

Крім того, як акцентує захисник, суди неправомірно не врахували досудової доповіді, за якою виправлення ОСОБА_6 можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк та не становить високої небезпеки для суспільства.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу сторони захисту заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі та просили їх задовольнити, прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу сторони захисту, просила змінити оскаржувані судові рішення шляхом виключення з них посилання, як на обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зміст вироку узгоджується з положеннями ст. 374 КПК, зокрема п. 2 ч. 3 цієї статті.

Так, свої висновки про те, що ОСОБА_6 умисно заподіяв потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило непоправне знівечення обличчя потерпілого суд першої інстанції зробив, обґрунтовано врахувавши:

- показанняобвинуваченого ОСОБА_6 , який хоча і не визнав свою вину у вчиненні інкримінованого злочину, однак котрий зазначив, що під час бійки з потерпілим вдарив останнього пляшкою, влучивши по верхній губі, внаслідок чого потерпілий впав;

- показання потерпілого ОСОБА_8 , який в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_6 завдав йому зненацька удару пляшкою, яку тримав в правій руці, в обличчя, внаслідок удару пляшка розбилася та порізала йому лице зліва;

- показання свідка ОСОБА_9 , який не був безпосереднім очевидцем подій між обвинуваченим та потерпілим, при цьому надав суду показання, що 29 жовтня 2021 року, перебуваючи в барі в с. Шишківці Дністровського району він зустрів ОСОБА_8 , який запропонував йому випити. З ними за столом був також ОСОБА_6 . В барі ніяких конфліктів не було. Після того як бар зачинився, вони вийшли на вулицю та продовжили розпивати алкогольні напої там. Через деякий час між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 виник конфлікт через образливі висловлювання останнього в бік мами ОСОБА_8 . Внаслідок цього ОСОБА_8 вдарив ОСОБА_6 в обличчя, розбивши йому носа. ОСОБА_6 впав. Підвівшись, ОСОБА_6 вибачився перед ОСОБА_8 ,після цього вони пішли додому. Дійшовши до його будинку він попрощався з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та наголосив, щоб вони йшли додому та не билися більше. Хлопці відповіли йому,що конфлікт вичерпаний та пішли додому;

дані, що містяться у:

- протоколі прийняття заяви від ОСОБА_8 про вчинене кримінальне правопорушення від 01 листопада 2021 року;

- висновку судово-медичної експертизи від 01 листопада 2021 року № 115, відповідно до якого у ОСОБА_8 виявлено легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я, із зауваженням про те, що з огляду на характер ушкодження у виді різаної рани та його локалізацію в подальшому виникне питання щодо його виправності, що може суттєво вплинути на визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого;

- висновку комісійної судово-медичної експертизи від 24 лютого 2022 року № 012, за яким у ОСОБА_8 виявлено рубець на верхній губі посередині та на лівій щоці, який виник внаслідок загоєння бувшої різаної рани описаної при первинній судово-медичній експертизі (висновок експерта 01 листопада 2021 року № 115). З урахуванням характеристик вищевказаного рубця комісією експертів зроблено висновок про те, що він не може безслідно загоїтися, а також не може бути усунутим консервативною терапією, тобто без використання хірургічних методів. Таким чином, це ушкодження відповідно до п. 2.1.8 «Правил судово-медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» визнано комісією експертів невиправним;

- протоколі проведення слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_8 від 12 липня 2022 року, під час якого останній відтворив механізм нанесення йому тілесного ушкодження ОСОБА_6 ;

- додатковим висновком судово-медичної експертизи від 14 липня 2022 року № 60, згідно з яким, беручи до уваги характер тілесних ушкоджень, їх локалізацію та механізм утворення, з урахуванням даних, отриманих під час слідчого експерименту з ОСОБА_8 , виявлені у потерпілого тілесні ушкодження цілком могли утворитися за обставин, вказаних у протоколі слідчого експерименту від 12 липня 2022 року.

Даючи оцінку вищенаведеним доказам, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнав їх належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, та дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК.

Доводи касаційної скарги сторони захисту про те, що суд безпідставно визнав тілесні ушкодження, завдані потерпілому ОСОБА_8 ,такими, що спричинили непоправне знівечення обличчя колегія суддів уважає необґрунтованими.

Відповідно до практики Верховного Суду, висловленій у постановах від 02 червня 2022 року у справі № 487/593/19, від 03 липня 2018 року у справі № 450/1573/16-к, травма може бути розцінена, як тяжке тілесне ушкодження, якщо її буде визнано такою, що знівечила обличчя, а непоправним знівеченнямобличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправленим.

Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення отриманих ушкоджень необхідне хірургічне втручання (косметична операція), такі ушкодження обличчя вважаються непоправними.

Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип`ятком, кислотою чи іншою речовиною; заподіяння глибоких чи значної кількості неглибоких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, заподіюють потерпілому значну психічну травму.

Поняття знівечення не відноситься до категорії медичних, тому право оцінювати отримане тілесне ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас тільки судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості та механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. Коли ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається з огляду на критерії, викладені у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. При невиправності ушкодження нарівні з визначенням ступеня його тяжкості експерт зазначає, що таке ушкодження може бути розцінене як тяжке у разі, якщо буде визнане судом таким, що знівечило обличчя.

З матеріалів провадження вбачається, що потерпілому ОСОБА_8 в результаті удару скляною пляшкою з-під пива об`ємом 0,5 л в обличчя було спричинено ушкодження обличчя, яке було непоправним.

Районний суд, оцінюючи тілесні ушкодження потерпілого в розумінні «знівечення», врахував висновок комісійної судово-медичної експертизи від 24 лютого 2022 року № 012, за яким у ОСОБА_8 виявлено рубець на верхній губі посередині та на лівій щоці, який виник внаслідок загоєння бувшої різаної рани описаної при первинній судово-медичній експертизі (висновок експерта від 01 листопада 2021 року №115). З урахуванням характеристик вищевказаного рубця комісією експертів зроблено висновок про те, що він не може безслідно загоїтися, а також не може бути усунутим консервативною терапією, тобто без використання хірургічних методів. Таким чином, це ушкодження відповідно до п. 2.1.8 «Правил судово-медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6 «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» є таким, що знівечило обличчя потерпілого ОСОБА_8 .

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що виявлені у потерпілого ОСОБА_8 рани м`яких тканин обличчя зліва зажили рубцем, який сам собою зникнути не може, з часом не стане менш помітним, потребує хірургічного втручання та не є властивим нормальному людському обличчю, що негативно впливає не тільки на фізичний, а й на психологічний стан потерпілого, в даному випадку має місце непоправне знівечення обличчя потерпілого, як самостійна кваліфікуюча ознака складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК

Натомість захисник, не заперечуючи факту вчинення кримінального правопорушення, не погоджується із кваліфікацією його дій за ч. 1 ст. 121 КК та, посилаючись на висновок експерта вказує, що наявний рубець на обличчі потерпілого ніяким чином не спотворює зовнішності останнього.

Однак такі доводи сторони захисту є особистою оцінкою наслідків діяння ОСОБА_6 , а питання знівеченості обличчя, як правильно вказав він у касаційній скарзі, відноситься до компетенції суду, який врахував сукупність доказів та, зваживши на висновки експертизи, прийняв справедливе та законне рішення.

Таким чином, наведені доводи у касаційній скарзі захисника не спростовують обставин установлених судом апеляційної інстанції, який за внутрішнім переконанням, виходячи із матеріалів справи, правильно дійшов висновку, що в діях засудженого є склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 121 КК, тобто заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до непоправного знівечення обличчя.

Між тим, посилання захисника на практику Верховного Суду, яка, на його думку, спростовує наявність такої ознаки, як «непоправне знівечення обличчя» потерпілого, навпаки лише підтверджує висновок судів попередніх інстанцій про наявність цієї кваліфікуючої ознаки, з чим погоджується і колегія суддів.

З огляду на викладене, підстав для твердження про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 в колегії суддів немає.

Доводи адвоката ОСОБА_7 про те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки діям потерпілого, які передували вчиненню злочину його підзахисним, колегія суддів уважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи. Зокрема, у вироку апеляційного суду зазначено, що поведінка потерпілого не є співмірною діям обвинуваченого та наслідкам для ОСОБА_8 , а дії обвинуваченого не співмірні виниклій для нього небезпеці і діям потерпілого. Щодо потерпілого був винесений обвинувальний вирок суду та він був притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинені ним дії, що у свою чергу не спростовує та не зменшує вини обвинуваченого у скоєному.

Крім іншого у касаційній скарзі захисник порушує питання про перегляд оскаржуваних судових рішень через істотне порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення покарання у виді реального позбавлення волі його підзахисному, однак колегія суддів уважає їх безпідставними з огляду на таке.

За правилами статей 370 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків, передбачених цією статтею, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже зазначалось вище, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені змістом статей 409 414 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за скаргами сторони захисту та сторони обвинувачення, дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, який просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити свій вирок в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, підлягають задоволенню, а вирок місцевого суду - скасуванню з ухваленням нового вироку в цій частині.

Як убачається із вироку апеляційного суду, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , цей суд ствердив, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, ставлення обвинуваченого до вчиненого, зокрема невизнання вини, спричинення потерпілому тяжких наслідків у виді непоправного знівечення обличчя, невідшкодування обвинуваченим моральної чи матеріальної шкоди, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, а тому підстав для застосування ст. 69 КК до обвинувачуваного немає.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має двох малолітніх дітей, вину у вчиненому не визнав, щиро не розкаявся, частково відшкодував шкоду потерпілому, обставину, що обтяжує покарання (вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння), обставину, що пом`якшує покарання (часткове відшкодування заподіяної шкоди); позицію потерпілого, який просив не пом`якшувати покарання обвинуваченого, оскільки останній спричинив йому непоправне знівечення обличчя, яке неможливо усунути навіть оперативно, в нього погіршилось здоров`я, він позбавлений можливості жити повноцінним життям, відмовився приймати фінансову допомогу від обвинуваченого та вказав, що буде вирішувати питання відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства.

Також колегія суддів врахувала висновок органу пробації про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без позбавлення або обмеження волі, на який посилається сторона захисту, однак суд апеляційної інстанції звернув увагу, що в сукупності з іншими обставинами справи та даними про особу обвинуваченого даний висновок не може бути визначальним при призначенні покарання обвинуваченому.

Крім іншого у вироку апеляційний суд відобразив свою позицію щодо неможливості застосування статей 69 75 КК стосовно ОСОБА_6 , де зазначив, що такий вид покарання не сприятиме меті покарання - виправленню засудженого і попередженню нових злочинів та є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і відповідним ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування при формулюванні пред`явленого обвинувачення, яке в подальшому місцевий суд визнав доведеним, не інкримінував ОСОБА_6 вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння. Цієї обставини також не було зазначено в обвинувальному акті як такої, що обтяжує покарання відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК.

На думку колегії суддів, визнання цієї обставини відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК такою, що обтяжує покарання, не узгоджується з положеннями ст. 337 КПК, що тягне за собою змінувироків судів першої та апеляційної інстанцій шляхом виключення з них вказаної обставини.

При цьому, на думку Суду, виключення із судових рішень посилання на вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння як обставину, яка обтяжує покарання, не може бути достатньою підставою для пом`якшення призначеного покарання

Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі захисника засудженого як на підстави для твердження про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого були враховані апеляційним судом під час призначення покарання. Ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування вироку апеляційного суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання за наведеними обставинами, дотримався вимог статей 50 65 КК.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_6 покарання є співмірним протиправному діянню, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим унаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання без застосування положень статтей 69 75 КК достатньо вмотивований та відповідає вимогам статей 370 374 407 420 КПК.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2022 року та вирок Чернівецького апеляційного суду від 24 січня 2023 року щодо ОСОБА_6 - змінити.

Виключити з судових рішень посилання як на обставину, яка обтяжує його покарання - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3