№ 723/3196/19

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 723/3196/19-ц

провадження № 61-85св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької районної адміністрації Чернівецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2021 року у складі судді Пташник А. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Владичана А. І., Височанської Н. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької районної адміністрації Чернівецької області, про надання дозволу на проведення психологічного обстеження малолітньої дитини та психокорекційної роботи без згоди матері, зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з відповідачкою він перебував в зареєстрованому шлюбі з 15 жовтня 1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після припинення спільного проживання ОСОБА_2 перешкоджала йому та його родичам у спілкуванні з донькою, внаслідок чого він був позбавлений можливості брати участь у її вихованні.

Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, як органу опіки та піклування, визначено порядок побачень дитиною йому та його матері (бабі дитини). Незважаючи на зазначені рішення, відповідачка продовжувала чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 червня 2014 року частково задоволені вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) не чинити перешкоди у спілкуванні з донькою ОСОБА_3 . За період, коли він був позбавлений зустрічей та спілкування з донькою, намагався за допомогою звернень до всіх інстанцій законним шляхом відстояти свої батьківські права та права доньки на безперешкодне спілкування та участь у її вихованні.

Із висновку Центру практичної психології і соціальної роботи Чернівецької міської ради від 20 червня 2014 року та рекомендації щодо збереження психологічного здоров`я дитини від 06 грудня 2016 року, наданого практикуючим психологом Огданським І.-Г. В. , ставлення ОСОБА_6 до батька з високою ймовірністю може бути навіяне емоційним станом матері. Вказані висновки психологів свідчать, що дитина протягом тривалого періоду перебуває у конфліктній ситуації, подальше підтримання якої неминуче заподіє шкоди емоційному стану дитини та формуванню її особистості, у зв`язку з чим ОСОБА_6 потребує психокорекційної (психотерапевтичної ) роботи з нею.

Незважаючи на прийняті всі можливі заходи щодо налагодження контактів із колишньою дружиною, для забезпечення можливості спільно вирішувати питання, що стосуються виховання та розвитку дитини, забезпечення необхідної їй психологічної допомоги, відповідачка жодного разу не дала своєї згоди на проведення обстеження психологічного стану їхньої доньки та не погодилася досягти будь-якого компромісу щодо спільного виховання дитини за допомогою посередника (медіатора).

Посилаючись на викладене, позивач просив дозолити йому без дозволу матері самостійно організувати проведення психологічного обстеження доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та психокорекційної (психотерапевтичної) роботи з метою її реабілітації від психотравматичного досвіду, подальшого запобігання негативного психологічного впливу на дитину з боку матері та з метою налагодження родинних стосунків доньки з ним та його родичами; зобов`язати відповідачку не чинити перешкоди у проведенні психологічних обстежень його доньки та за викликом спеціаліста з психології приводити доньку в місце проведення психологічних обстежень та психокорекційних (психотерапевтичних) робіт з метою реабілітації ОСОБА_3 від травматичного досвіду, подальшого запобігання негативного психологічного впливу на дитину з боку відповідачки та з метою налагодження родинних стосунків доньки з ним та його родичами.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Щодо висновку практикуючого психолога від 16 січня 2019 року, наданого суду, то такий висновок психолога ґрунтується на поясненнях батька, а також окремих письмових документах, наданих лише позивачем; психолог особисто не спілкувався з дитиною та її матір`ю. Висновок психолога містить загальні висновки без урахування фактичних обставин цієї справи. Такий висновок не містить інформацію щодо предмета доказування, а тому не може бути належним доказом у цій справі.

Враховуючи частину другу статті 28 Конституції України у якій йдеться про те, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам, всі обставини справи та виключно в інтересах неповнолітньої, позовні вимоги є безпідставними.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про надання дозволу на проведення психологічного обстеження малолітньої дитини та психокорекційної роботи без згоди матері, зобов`язання вчинити дії, не призведе до відновлення порушеного на думку позивача його права на безперешкодне спілкування з дитиною та участі в її вихованні.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, Об`єднаної палати Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15-ц, Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

З 15 жовтня 1999 року по 23 січня 2013 року сторони перебували у шлюбі, у якому народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 червня 2014 року усунуто перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з донькою ОСОБА_3 та визначено його участь у вихованні доньки.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Сторожинецької районної державної адміністрації Чернівецької області від 28 січня 2020 року № 189/01-38 «Про доцільність надання дозволу батькові ОСОБА_1 на проведення психологічного обстеження малолітньої доньки ОСОБА_3 та психокорекційної (психотерапевтичної) роботи без згоди її матері ОСОБА_2 » прийнято рішення про доцільність проведення незалежного психологічного обстеження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою вивчення впливу на її психоемоційний стан кожного з батьків без згоди матері ОСОБА_2 .

Неповнолітня ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає з мамою та вітчимом, з яким у неї склалися дуже гарні стосунки. З батьком не бачилася років сім, інколи батько передавав подарунки, цього року (2021 року) батько не вітав її з днем народження. Влітку вона бачилася з батьком, але не має бажання з ним спілкуватися. Вона відвідувала психолога за проханням матері, бо батько обіцяв більше не звертатись до суду. Не бажає спілкуватися з спеціалістами, психологами, оскільки займається навчанням і вважає, що це їй не потрібно. В сім`ї їй добре і спокійно, нічого змінювати поки що не бажає.

У судовому засіданні спеціаліст практикуючий психолог Огданський І.-Г. В. пояснив, що він практикуючий психолог. До нього звернувся позивач на підставі документів, наданих позивачем він зробив висновок. Не можливо встановити стан дитини тільки за документами. Для більш детального висновку необхідне спілкування з дитиною та іншими членами родини.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначив, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Способами захисту сімейних прав та інтересів статтею 18 СК України визначено зокрема наступні: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. У відповідності до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Вирішуючи питання обґрунтованості вимог позивача, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про надання дозволу на проведення психологічного обстеження малолітньої дитини ОСОБА_3 та психокорекційної роботи без згоди матері, з огляду на обрання позивачем непередбаченого законом способу захисту порушеного права, а саме: права на спілкування та участі у вихованні дитини.

Дійсно, за обставинами, встановленими судами, внаслідок ухилення ОСОБА_2 від належного виконання судового рішення щодо участі батька у вихованні дитини, ОСОБА_3 (дитина) емоційно віддалилася від рідного батька.

Проте права батька, від якого віддалилась дитина, не можуть бути поновлені шляхом проведення примусового психологічного обстеження дитини та проведення із нею психокорекційної роботи, оскільки це суперечить положенням статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка гарантує право на повагу до приватного і сімейного життя, оскільки такий спосіб втручання у особисте життя не передбачений національним законодавством.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, Об`єднаної палати Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15-ц, Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19.

Так у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19 сформульовано висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Отже, доводи касаційної скарги про неврахування судами вказаних правових висновків не можуть бути підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі, оскільки вони стосуються загальних питань правозастосування.

Постановою Об`єднаної палати Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 638/12278/15-ц правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 404/8677/13-ц, провадження № 61-12077 св 19, конкретизовано таким чином: а) виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду; б) будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини; дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини; в) саме збалансування наведених вище прав і гарантій має бути основою для належного виконання рішення суду про участь у спілкуванні дитини з дідом.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених у зазначеній постановіОб`єднаної палати Верховного Суду також не можуть бути підставою для скасування судових рішень у цій справі, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначеній постанові суду касаційної інстанції, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається (неоднаковий предмет позову та різне матеріально-правове регулювання).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2021 року

залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко