Постанова
Іменем України
05 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 725/1677/21
провадження № 61-4489св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І, Одинака О. О., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 25 грудня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 березня 2020 року розірвано.
Під час перебування у шлюбі сторони набули у власність нерухоме майно:
- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м, вартість якої згідно звіту про оцінку майна від 17 лютого 2021 року становить
1680 000,00 грн;
- гаражний бокс (автостоянка) № НОМЕР_1 , розташований за адресою:
АДРЕСА_2 , загальною площею14,00 кв. м, вартість якого згідно звіту про оцінку майна від 17 лютого 2021 року становить
167 000,00 грн.
Зазначене нерухоме майно сторони набули за їх спільні заощадження, а також за кошти в розмірі 35 293 дол. США, отримані в позику від батьків позивача, згідно з розписками від 10 лютого 2013 року та 28 жовтня 2016 року, укладеними між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 .
Посилаючись на наведене, позивач просив у порядку поділу майна подружжя виділити:
- у його власність 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 ; 1/2 частини гаражного боксу (автостоянки) НОМЕР_1, розташованого за вказаною адресою;
- виділити у власність ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частини гаражного боксу (автостоянки) НОМЕР_1, розташованого за вказаною адресою;
- визнати кошти в сумі 35 293,00 дол. США, що еквівалентно 976 910,24 грн, такими, що використані в інтересах сім`ї та є спільним борговим зобов`язанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;
- здійснити поділ у рівних частках по 1/2 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неповернутих спільних боргових зобов`язань у сумі
32 293 дол. США.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08 грудня
2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 , загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м, вартістю 840 000,00 грн та 1/2 частини гаражного боксу (автостоянки) №5/ІХ, розташованого за адресою:
АДРЕСА_2 ,загальною площею 14,00 кв. м, вартістю 83 500,00 грн;
У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 , загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м, вартістю 840 000,00 грн та 1/2 частини гаражного боксу (автостоянки) НОМЕР_1, розташованого за адресою:
АДРЕСА_2 ,загальною площею 14,00 кв. м, вартістю 83 500,00 грн;
Визнано кошти в сумі 35 293,00 дол. США, що еквівалентно 976 910,24 грн, отримані за договорами позики, укладеними 10 лютого 2013 року та
28 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , спільним борговим зобов`язанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира та гаражний бокс (автостоянка) є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках по 1/2 за кожним.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання боргу в сумі 35 293,00 дол. США спільним борговим зобов`язанням подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться в третіх осіб, а також ураховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Згідно з розписками від 10 лютого 2013 року та від 28 жовтня 2016 року позивач отримав у борг зазначені грошові кошти від батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які надалі використав в інтересах сім`ї, зокрема для придбання квартири та проведення у ній ремонтних робіт, а тому в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник солідарний обов`язок щодо повернення цих коштів.
Суд відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про поділ боргу, посилаючись на те, що право власності на позичені грошові кошти (речове право) трансформувалося у право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві пред`являти вимоги, вчиняти дії направлені на зобов`язання винної сторони до повернення боргу. Позивач та треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не позбавлені права звернутися до боржників з позовом про стягнення боргу в установленому законом порядку.
Постановою Чернівецького апеляційного від 12 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08 грудні 2021 року, в частині визнання
коштів у сумі 35 293,00 дол. США спільним борговим зобов`язанням
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання коштів у сумі
35 293 дол. США спільним борговим зобов`язанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , суд першої інстанції не врахував, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18). Визнання коштів спільним борговим зобов`язанням колишнього подружжя не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення порушеного права позивача.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, в якій він просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2021 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц,
від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб, а також ураховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Належними та допустимими доказами він підтвердив, що отримані ним у борг грошові кошти були використані в інтересах сім`ї, зокрема для купівлі квартири та проведення у ній ремонтних робіт. Відповідач зазначеного не спростувала, а тому повернення отриманих за договором позики коштів, є спільним борговим зобов`язанням сторін.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання коштів в сумі
35 293,00 дол. США, що еквівалентно 976 910,24 грн, такими, що використані в інтересах сім`ї та є спільним борговим зобов`язанням ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним. Суд не врахував, що відповідач заперечує наявність у колишнього подружжя будь-якого боргу, а тому єдиним належним способом захисту прав позивача є визнання отриманих ним за договором позики та витрачених в інтересах сім`ї коштів -спільним борговим зобов`язанням.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що з 25 грудня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці
від 16 березня 2020 року.
На підставі договорів будівельного підряду від 12 липня 2012 року та
23 серпня 2012 року, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чернівціжитлобуд» (далі - ТОВ «Чернівціжитлобуд»), сторони набули у власність нерухоме майно, а саме:
- квартиру АДРЕСА_1 , що складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 53,4 кв. м, кухні площею 11,6 кв. м, ванної кімнати площею 3,4 кв. м, вбиральні площею
1,6 кв. м, коридору площею 4,3 кв. м. Згідно зі звітом про оцінку майна
від 17 лютого 2021 року вартість квартири складає 1 680 000,00 грн;
- гаражний бокс (автостоянка) № НОМЕР_2 , розташований в житловому будинку АДРЕСА_3 . Згідно зі звітом про оцінку майна від 17 лютого 2021 року вартість гаражного боксу складає 167 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Частиною третьою статті 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, якою передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що умовою належності майна, одержаного за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - в інтересах сім`ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна також ураховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані у борг грошові кошти та одержане за їх рахунок майно, внаслідок укладення договорів позики, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення суми позики, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц,
від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, згідно з якими при поділі майна враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, з огляду на таке.
У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що за відсутності належних і допустимих доказів укладення договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошових коштів для задоволення потреб сім`ї, а саме для придбання спірних будинку і земельної ділянки, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання за кожним із подружжя по
1/2 частині боргових зобов`язань.
У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондує боргове зобов`язання подружжя - повернення грошової суми, що позичалася на придбання спірної квартири. Для правильного вирішення спору суду необхідно встановити, яка частини кредиту погашена за час шлюбу, а також, яка частина кредитних коштів повернута самостійно відповідачем, та яка частина зобов`язань перед банком залишається непогашеною, визначити розмір спільного боргу та здійснити розподіл майна з його урахуванням.
Висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать висновкам викладеним у наведених заявником постановах Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання про поділ майна подружжя з урахуванням боргових зобов`язань колишнього подружжя, оскільки такі висновки хоч і зроблені у подібних правовідносинах, але за інших встановлених судами фактичних обставин та заявлених вимог.
Посилання заявника на неврахування апеляційним судом того, що відповідач не визнає наявність у колишнього подружжя боргу, а тому єдиним належним способом захисту прав позивача є визнання коштів, що були отримані у позику та витрачені в інтересах сім`ї, спільним борговим зобов`язанням, є необґрунтованими.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.
У постановах Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі
№ 9626/16-ц (провадження № 61-37796св18), від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17 (провадження - № 61-25286св18) зазначено, що при поділі спільної сумісної власності зобов`язання між подружжям не розподіляються, а враховуються судом.
У справі, що переглядається, позикодавці не зверталися до
ОСОБА_1 з вимогою про повернення коштів за договором позики, а тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимога позивача про визнання грошових коштів у сумі 35 293,00 дол. США спільним борговим зобов`язанням сторін, не є ефективним способом захисту прав позивача.
Верховний Суд зауважує, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів, яким у спірному випадку є по суті вимога про встановлення факту того, що спільне майно придбано за позичені кошти. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості відповідних вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження
№ 14-143цс2031).
Верховний Суд вважає також необхідним зауважити, що вимога позивача про визнання грошових коштів у сумі 35 293,00 дол. США спільним борговим зобов`язанням сторін, є не лише неефективним способом захисту порушених прав позивача, оскільки не призведе до його відновлення, але й такою, що заявлена передчасно, оскільки за відсутності вимоги позикодавців про повернення боргу не можна вважати порушеним право позивача.
При цьому, у разі звернення позикодавців до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, ОСОБА_1 не позбавлений можливості доводити, що отримані ним у борг грошові кошти використані в інтересах сім`ї, а тому в другого із подружжя - ОСОБА_2 виникло зобов`язання щодо повернення грошових коштів за договором позики, як солідарного боржника.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Оскільки за результатами касаційного перегляду скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених ним у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
А. С. Олійник
В. В. Яремко