13.06.2023

№ 725/4467/18

Постанова

Іменем України

20 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 725/4467/18

провадження № 61-17139св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Садівниче товариство «Сонячний»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 травня 2020 року у складі судді Федіної А. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Садівниче товариство «Сонячний» (далі - СТ «Сонячний»), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову посилалася на таке. Їй на праві власності належить земельна ділянка № НОМЕР_2 у СТ «Сонячний» на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136600:30:003:1479, площею 0,0572 га, цільове призначення якої, - для індивідуального садівництва. У жовтні 2015 року ОСОБА_2 , яка є власником суміжної земельної ділянки за № НОМЕР_1 у вказаному садівничому товаристві, частково зруйнувала огорожу, облаштовану нею на межі вказаних земельних ділянок та встановила власну огорожу з металевої сітки, самовільно захопивши частину її земельної ділянки. У 2017 році ОСОБА_1 звернулась до Приватного підприємства «Захід-Зем» (далі - ПП «Захід-Зем»), яким виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж її земельної ділянки в натурі на місцевості, а також ситуаційний план, відповідно до яких були встановлені та закріплені межові знаки, які передані на зберігання позивачу, та виявлено факт захоплення відповідачем частини земельної ділянки позивача у розмірі 0,0058 га.

Для врегулювання конфліктної ситуації та відновлення меж своєї земельної ділянки позивач в усній формі зверталась до відповідача, поліції, проте спір лише загострювався, що призвело до її душевних страждань, а також погіршення самопочуття, оскільки вона є особою похилого віку, особливо чутливо реагує на протиправні дії з боку відповідача, періодично проходить стаціонарне лікування та будь-які душевні хвилювання їй протипоказані.

Протягом останніх трьох років, що передували зверненню до суду, позивачка морально страждала, оскільки конфліктна ситуація з відповідачем вплинула на її нормальні життєві зв`язки та вона докладає додаткових зусиль для відновлення свого попереднього стану.

Просила зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту ділянку площею 0,0058 га, кадастровий номер 7310136600:30:003:1479, шляхом перенесення огорожі за межі земельної ділянки, що належить їй на праві приватної власності, стягнути з ОСОБА_2 на її користь 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 19 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року, позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 звільнити захоплену нею частину земельної ділянки площею 0,0055 га та перенести огорожу з металевої сітки за межі земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , чим усунути останній перешкоди у користуванні земельною ділянкою № НОМЕР_2 у СТ «Сонячний» на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136600:30:003:1479. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також витрати за проведення судової експертизи у розмірі 9 724 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що встановленою ОСОБА_2 огорожею з металевої сітки самовільно захоплено частину земельної ділянки ОСОБА_1 , що підтверджено висновком судової земельної-технічної експертизи, чим створено їй перешкоди у користуванні власністю. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а тому ураховуючи принцип справедливості та розумності, матеріальне становище та ступінь вини відповідачки, суд дійшов висновку про стягнення з неї 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, що відповідатиме принципу пропорційності, а також фактичним обставинам справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що позивачка зруйнувала металеві кутники шляхом побудови бетонної огорожі, самостійно визначила межі своєї земельної ділянки та виготовила кадастровий номер на земельну ділянку. В акті прийому-передачі межових значків на зберігання від 27 січня 2016 року відсутні відомості про те, що їй, як суміжному власнику земельної ділянки було запропоновано підписати відповідний акт, або ж, що вона не з`явилася для погодження та була належним чином повідомлена про час проведення зазначених робіт, внаслідок чого відбулося накладання земельної ділянки, кадастровий номер 7310136600:30:003:1479,на її земельну ділянку № НОМЕР_1 . Суд першої інстанції оцінив висновок експерта як належний доказ заявлених позивачкою вимог, оскільки він містить інформацію про наявність накладень між суміжними земельними ділянками сторін відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою, проте цей висновок суду є помилковим, оскільки експерт зазначив, що фактичні межі земельної ділянки № НОМЕР_2 не відповідають межам земельної ділянки, кадастровий номер 7310136600:30:003:1479, а не наявність накладення однієї земельної ділянки на іншу.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц.

У січні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року зупинено виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 19 травня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у цій справі до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії І-ЧВ\№ 013085, виданим 08 грудня 1998 року на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 03 березня 1998 року № 184/5, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка № НОМЕР_2 у СТ «Сонячний» на АДРЕСА_1 площею 0,0572 га, кадастровий номер 7310136600:30:003:1479, з цільовим призначенням, - для ведення садівництва (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії

І-ЧВ № 013031, виданого 18 квітня 2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 05 грудня 1996 року № 821/24, ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка № НОМЕР_1 у СТ «Сонячний» на АДРЕСА_1 площею 0,0559 га, з цільовим призначенням, - для ведення садівництва (т. 1, а. с. 51).

Згідно з актом від 01 березня 2018 року СТ «Сонячний» у жовтні 2015 року ОСОБА_2 зруйнувала частину огорожі, яка знаходилась на земельній ділянці ОСОБА_1 та встановила власну огорожу, захопивши частину земельної ділянки позивачки (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до статті 78 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтями 116 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частини першої статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні. У разі порушення цього права власник має право на підставі статті 391 ЦК України вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Порушення, невизнання або оспорювання права особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд має вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона обґрунтовуватиме свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд має виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до висновку експерта Судової незалежної експертизи України від 20 грудня 2019 року № Се-6604-1-1064.19 фактичні межі земельної ділянки № НОМЕР_2 у СТ «Сонячний» на АДРЕСА_1 не відповідають межам земельної ділянки, кадастровий номер 7310136600:30:003:1479. Огорожа з металевої сітки, що розташована між земельними ділянками (які знаходяться у фактичному користуванні) № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у СТ «Сонячний» на АДРЕСА_1 частково (по всій довжині, за виключенням відрізку довжиною 1,27 м зі сторони дороги) розташована на земельній ділянці, кадастровий номер 7310136600:30:003:1479 (т. 1, а. с. 218-249).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що встановленою ОСОБА_2 огорожею з металевої сітки самовільно захоплено частину земельної ділянки ОСОБА_1 , що підтверджено висновком судової земельної-технічної експертизи, чим створено їй перешкоди в користуванні власністю.

З такими висновками погоджується й Верховний Суд у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, є необґрунтованими з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у зазначених постановах виходила з того, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Отже, за змістом вказаних висновків, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність.

З аналогічних підстав Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що в акті прийому-передачі межових значків на зберігання від 27 січня 2016 року відсутні відомості про те, що заявниці, як суміжному власнику земельної ділянки, було запропоновано підписати відповідний акт, або ж, що вона не з`явилася для погодження та була належним чином повідомлена про час проведення зазначених робіт, внаслідок чого відбулося накладання земельної ділянки, кадастровий номер 7310136600:30:003:1479,на її земельну ділянку № НОМЕР_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка зруйнувала металеві кутники шляхом побудови бетонної огорожі, самостійно визначила межі своєї земельної ділянки та виготовила кадастровий номер на земельну ділянку, Верховний суд відхиляє, оскільки відомості щодо накладення земельної ділянки позивачки та відповідачки, підтверджуються висновком земельно-технічної експертизи та поясненнями експерта, які він надав у судовому засіданні, відповідно до яких встановленою відповідачкою огорожею з металевої сітки частково захоплено належну позивачці земельну ділянку (по всій довжині, за виключенням відрізку довжиною 1,27 м зі сторони дороги), тим самим створено позивачці перешкоди в користуванні її власністю. Крім того, відповідачка, заперечуючи факт зайняття нею частини земельної ділянки позивачки, не надала доказів на підтвердження своїх заперечень, що є її процесуальним обов`язком.

Відповідачка також не спростувала правомірності набуття позивачкою права власності на спірну земельну ділянку у межах, визначених правовстановлюючими документами.

Аргументи касаційної скарги про те, що згідно із ситуаційним планом межа земельної ділянки від дороги, встановлена згідно з технічної документації, перетинає будівлю, яка розташована на цій земельній ділянці, є безпідставними, оскільки предметом спору у цій справі є межа між земельними ділянками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 , а не між земельною ділянкою № НОМЕР_2 та дорогою.

Доводи касаційної скарги також зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 19 травня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 19 травня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 19 травня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний