№ 727/10189/17

Постанова

Іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 727/10189/17

провадження № 61-17554св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання частково недійсним доручення, визнання недійсним договору купівлі-продажу присадибної земельної ділянки

за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його адвоката Ставчанського Валентина Степановича на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 квітня 2019 року у складі судді Слободян Г. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Лисака І. Н., Владичана А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, подавши нову редакцію якого просив визнати недійсним укладений 07 березня 2014 року договір купівлі-продажу належної йому присадибної земельної ділянки розміром 0,0364 га, кадастровий номер 7310136300:19:001:0063, розташованої на АДРЕСА_1 , проданої повіреним ОСОБА_4 ; визнати частково недійсним доручення, видане ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , посвідчене приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Королем О. В. 29 січня 2014 року, в частині укладення договорів купівлі-продажу всієї належної йому нерухомості (квартири та присадибної земельної ділянки на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ) окрім узаконення самовільного переобладнання його квартири за цією адресою.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що він був власником квартири НОМЕР_1 , яка є єдиним його житлом, на АДРЕСА_1 і земельної ділянки для її обслуговування, на якій він здійснив самочинне будівництво кімнати площею приблизно 18 кв. м.

У січні 2014 року позивач видав на ім`я ОСОБА_4 нотаріально посвідчену довіреність для вчинення дій, які необхідні, як він уважав, для узаконення самочинно збудованої кімнати.

В кінці 2015 року його знайома повідомила про продаж спірної квартири, після чого, звернувшись до державної реєстраційної служби, він дізнався, що 07 березня 2014 року ОСОБА_4 діючи від його імені на підставі довіреності, продав своєму сину ОСОБА_2 указану квартиру, а під час розгляду судової справи щодо оскарження договору купівлі-продажу квартири він дізнався і про те, що ОСОБА_4 також відчужив своєму синові і земельну ділянку, призначену для обслуговування цієї квартири, за ціною 98 496 грн.

Позивач стверджує, що він не надавав згоди представнику на продаж спірної земельної ділянки, грошових коштів за оспорюваним правочином не отримував, ціна продажу не відповідала ринковій. Вважає що ОСОБА_4 діяв з перевищенням повноважень, всупереч статтям 1004 1006 ЦК України уклав договір не в інтересах довірителя, а в інтересах свого сина.

Оспорювані правочини суперечать ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам і не відповідають його внутрішній волі, мають ознаки нікчемності, встановлені статтею 228 ЦК України, а також недійсності, передбачені статтями 230 232 ЦК України.

Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Шевченківський районний суд м. Чернівців рішенням від 22 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення недоведеністю заявлених вимог.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Чернівецький апеляційний суд постановою від 21 серпня 2019 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 квітня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у вересні 2019 року, ОСОБА_1 та його адвокат Ставчанський С. С. просять скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі суду, або скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 квітня 2019 року і постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином матеріали справи, не з`ясували фактичних обставин справи, в результаті чого ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Обидва правочини є нікчемними, оскільки вони порушують публічний порядок і від початку були направлені на незаконне заволодіння його власністю.

Крім цього, апеляційний суд порушив норми процесуального права (стаття 372 ЦПК України), оскільки за наявності поважних причин неможливості прибуття адвоката позивача в судове засідання перепризначене на 21 серпня 2019 року, викладених у клопотанні адвоката, не відклав розгляд справи на іншу дату.

Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була подана як позивачем, так і його адвокатом, та зазначив про розгляд апеляційної скарги Ставчанського В. С. в інтересах ОСОБА_1 .

Порушення судами норм процесуального права є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

18 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Дороган І. Г., яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на касаційну скаргу, який мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, суди повністю з`ясували всі обставини справи, належним чином дослідили надані сторонами докази, правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Чернівців.

19 листопада 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_6 справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі рішення 30 сесії IV скликання Чернівецької міської ради від 24 лютого 2005 року № 673 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0364 га у межах згідно з планом, з цільовим призначення для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оціночною вартістю 98 496,00 грн.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 квітня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Першої чернівецької державної нотаріальної контори Новосельською І. Л., ОСОБА_1 , який проживає на АДРЕСА_4 , є спадкоємцем майна ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з квартири АДРЕСА_2 загальною площею 31,0 кв. м, житловою площею 22,0 кв. м. Спадкову справу № 424/2004 зареєстровано в реєстрі за № 5-1349. Перша чернівецька державна нотаріальна контора посвідчила договір дарування 1/2 частини квартири від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 21 квітня 2004 року за реєстровим номером 5-1536 та договір про розірвання договору дарування 1/2 частини квартири між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 02 серпня 2004 року за реєстровим номером 5-2356.

Станом на 17 серпня 2004 року власником квартири АДРЕСА_2 був ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Згідно з довіреністю від 05 квітня 2006 року, посвідченою приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Заленською М. В., ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 укладати всі дозволені законом правочини з управління та розпорядження рухомим і нерухомим майном: купувати, продавати, приймати в дар, обмінювати, передавати в користування (як платне так і безоплатне), заставляти, брати в заставу будівлі та інше майно, провадити розрахунки по укладених правочинах; бути представником в усіх державних органах з питань пов`язаних з приватизацією належного йому майна та інше.

25 травня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено типовий договір найму власного житлового приміщення про проживання в квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_2 з дружиною та дитиною.

Відповідно до копії довідки КЖРЕП № 5 від 27 травня 2006 року № 1797 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані та проживають: позивач ОСОБА_1 як власник та піднаймачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , дата реєстрації піднаймачів в зазначеному житлі 26 травня 2006 року.

29 січня 2014 року ОСОБА_1 довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Король О. В., уповноважив ОСОБА_4 бути його представником в усіх державних, приватних, громадських, господарських, комунальних та інших установах, організаціях і підприємствах України незалежно від підпорядкування, форм власності та галузевої належності, з усіма необхідними повноваженнями з усіх без винятку питань, що стосуватиметься його, в тому числі в учбових закладах з усіх питань (одержання диплому), а також з питань управління та розпорядження всім належним йому рухомим та нерухомим майном, і придбання на його ім`я будь-якого рухомого та нерухомого майна на території України та за її межами, а також продати, купити, обміняти, прийняти в дар, здати в оренду, іпотеку, заставити з метою забезпечення зобов`язань, а також в забезпечення зобов`язань інших осіб (майнова порука), вчиняти будь-які дії щодо належного йому майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; бути його представником в органах влади та місцевого самоврядування; укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, в тому числі купівлі-продажу, міни, найму (оренди), дарування, ренти, іпотеки, поруки, кредитні позики, а також договори про внесення змін і доповнень до раніше укладених договорів і договорів про розірвання раніше укладених прав. Довіреність видана без права передоручення повноважень іншим особам, строком на десять років. Довіреність підписана позивачем ОСОБА_1 , особу якого встановлено, дієздатність перевірено у присутності приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Король О. В. Довіреність ОСОБА_1 , посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Король О. В., зареєстрована в Єдиному реєстрі довіреностей.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 07 березня 2014 року ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Король О. В. 29 січня 2014 року, продав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 за 83 233 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 березня 2014 року ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Король О. В. 29 січня 2014 року, продав ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 0,0364 га, кадастровий номер 7310136300:19:001:0063, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за 98 496 грн, які представник продавця отримав від покупця під час підписання цього договору.

07 березня 2014 року ОСОБА_3 як дружина ОСОБА_2 надала згоду на придбання чоловіком нерухомого майна. Заява посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О.

Відповідно до довідок КЖРЕП № 5 від 01 грудня 2016 року та 12 квітня 2018 року власником без реєстрації в квартирі АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зазначено як колишнього власника.

Згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 18 березня 2016 року за зверненням ОСОБА_8 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015260040003889 від 31 грудня 2015 року, закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення.

Згідно з актом від 08 грудня 2016 року № 472, складеним комісією в складі працівників КЖРЕП № 5, колишній власник ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 вересня 2017 року, ухваленим у справі № 727/376/17, у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом відмовлено, встановлено, що ОСОБА_2 є сином представника за оскаржуваною довіреністю ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та єдиним спадкоємцем, що успадкував майно після його смерті.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга подана до Верховного Суду у вересні 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює в порядку ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 указував на, по-перше, нікчемність оспорюваних правочинів з підстав, передбачених статтею 228 ЦК України, а по-друге, на їх недійсність на підставі статей 230 232 ЦК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Такий висновок щодо застосування статті 228 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15.

Ураховуючи наведене, висновок судів про відсутність підстав, передбачених статтею 228 ЦК України, для встановлення нікчемності оспорюваного правочину є правильним.

Згідно зі статтею 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Суди встановили, що доказів уведення позивача в оману немає.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника такого складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що неприйнятні для довірителя.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 28 травня 2009 року у справі № 6-6639вов09 та постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 753/7290/17 (провадження № 61-11158св19).

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок щодо застосування статті 232 ЦК України та вказано, що «під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють».

Суди встановили, що оспорюваною довіреністю ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_9 , зокрема, вчиняти будь-які дії щодо належного йому майна. Будь-яких дій на підставі вказаної довіреності, які нею не передбачені, ОСОБА_9 не вчиняв.

Укладення договору купівлі-продажу, в ситуації коли від імені продавця діє його представник, саме по собі не свідчить, що мала місце зловмисна домовленість представника із іншою стороною - покупцем.

Згідно зі статтею 237 ЦК України представництво - це правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Статтею 248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється в тому числі у разі скасування довіреності особою, яка її видала. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Відповідно до статті 249 ЦК України, особа, яка видала довіреність, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Суди встановили, що приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Король О. В. перед підписанням довіреності від 29 січня 2014 року перевірив дієздатність ОСОБА_1 та роз`яснив йому зміст статей 203 214 237-250 ЦК України, статей 65 74 СК України, статей 172- 174 ПК України, що підтвердив позивач своїм підписом на довіреності.

ОСОБА_1 з моменту підписання довіреності від 29 січня 2014 року з вимогою про її скасування не звертався.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 не довів підстав для визнання частково недійсною довіреності та недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, дійшовши правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

До схожих правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 203/2785/16-ц.

Аргументи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судами щодо відсутності підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, які, на думку заявника, встановлені судами неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом процесуальних норм через відмову в задоволенні клопотання про оголошення перерви або відкладення розгляду справи з 21 серпня 2019 року на іншу дату, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Згідно з частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд незважаючи на те, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була подана як позивачем, так і його адвокатом, зазначив про розгляд апеляційної скарги Ставчанського В. С. в інтересах ОСОБА_1 , однак таке порушення не є підставою для скасування постанови апеляційного суду, оскільки заявники подали одну апеляційну скаргу, яку розглянуто, і позивач та його представник не позбавлені можливості звернутися до апеляційного суду із заявою про виправлення описки.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні

підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної

інстанцій без змін.

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Ставчанського В. С. про розгляд їх касаційної скарги в режимі відеоконференції в приміщенні Чернівецького апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 та його адвоката Ставчанського В. С. на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року колегією суддів розглядається у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, підстав для задоволення клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його адвоката Ставчанського Валентина Степановича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 22 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання адвоката Ставчанського Валентина Степановича як представника ОСОБА_1 про розгляд їх касаційної скарги в режимі відеоконференція в приміщенні Чернівецького апеляційного суду відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

В. С. Жданова

Є. В. Коротенко