№ 727/5226/17

Постанова

Іменем України

02 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 727/5226/17

провадження № 61-943св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргоюОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю. та за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2019 року у складі судді Смотрицького В. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в порядку регресу.

Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2011 року ним та ОСОБА_2 солідарно позичено на півроку у ОСОБА_3 20 000,00 доларів США з щомісячною винагородою за кожен місяць використання в розмірі 800,00 доларів США. На виконання вказаного солідарного зобов`язання ним 30 травня 2014 року було повернуто ОСОБА_3 20 000,00 доларів США основного боргу та

31 200,00 доларів США винагороди, а всього суму 51 200,00 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України на день подання позову становить 1 349 120,00 грн. Зазначав про те, що вказані кошти він передав ОСОБА_3 в присутності двох свідків, а той на підтвердження виконання перед ним грошових зобов`язань повернув йому боргову розписку від 01 березня 2011 року. Вказував про те, що він листами від 15 липня 2014 року та від 04 квітня 2017 року звертався до відповідача з вимогами про повернення 1/2 частки від виконаного солідарного зобов`язання, однак кошти відповідач йому так і не повернув, на телефонні дзвінки не відповідає.

У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути в порядку регресу з відповідача на його користь 1/2 частку від виконаного зобов`язання в розмірі 25 600,00 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України на день подання позову становить 674 560,00 грн та понесені ним судові витрати у справі.

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що він розписку від 01 березня 2011 року про отримання солідарно з ОСОБА_1 у ОСОБА_3 коштів в розмірі 20 000,00 грн не підписував та грошові кошти не отримував. Наголошував на тому, що про існування вказаної розписки він дізнався після подання позовної заяви ОСОБА_1 . Вказує на те, що регресне зобов`язання має похідний від основного зобов`язання характер, тому оскільки він оспорюваний ним договір позики не укладав, розписку видану ОСОБА_3 не підписував та жодних грошових коштів не отримував, то він не повинен нести ніякої відповідальності пов`язаної з поверненням ОСОБА_1 спірних грошових коштів.

У зв`язку з викладеним позивач просив визнати недійсним договір позики від 01.03.2011 року у формі розписки, укладений між ним та ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_3 з іншої сторони в частині нього як солідарного позичальника.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто в порядку регресу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частки від виконаного зобов`язання, а саме 25 600,00 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України на день подання позову складає 674 560,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6 745,60 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні договору позики у вигляді розписки було вільне волевиявлення всіх сторін вказаного правочину, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, а висновки судових експертиз, ініційованих ОСОБА_2 , надали однозначний висновок щодо належності підпису на розписці саме ОСОБА_2 , тому його зустрічний позов є недоведеним та таким, що не підлягає задоволенню. Також вказано, що оскільки ОСОБА_1 виконав солідарний обов`язок щодо повернення всієї суми заборгованості за договором позики, то він має право на зворотну вимогу (регрес) до ОСОБА_2 у рівній частці.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2019 року змінено в частині визначення суми боргу.

Стягнуто в порядку регресу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 600,00 доларів США.

Змінити розподіл судових витрат та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 188,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

1/2 частини основного боргу за договором позики у розмірі 10 000 доларів США, є законним та обґрунтованим, оскільки позовні вимоги про стягнення цих коштів є доведеними та такими, що підлягають задоволенню. З цих же підстав суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки він є недоведеним. Разом з тим, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за договором позики суд першої інстанції припустився помилки, оскільки всупереч вимогам статті 1048 ЦК України, стягнув суму відсотків до фактичної дати повернення позики, тобто до 30 травня 2014 року, а не до 01 липня 2011 року, що є датою повернення позики. Право позикодавця нараховувати проценти передбачені договором позики припиняються після визначеного договором строку користування позикою, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 жовтня 2019 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року.

30 жовтня 2019 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині зменшення суми стягнення та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення повністю та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а його зустрічний позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою лише в частині зменшення розміру відсотків за договором позики, оскільки суд апеляційної інстанції в цій частині не належним чином встановив обставини справи, які мають важливе значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказує, що поза увагою суду залишилась та обставина, що хоча договором позики й було встановлено строк повернення отриманих в борг коштів, однак цим же самих договором було передбачено процедуру сплати відсотків за договором, а саме вказано, що відсотки за договором виплачуються щомісячно до дня повернення коштів. Тобто поза увагою суду апеляційної інстанції залишилась та обставина, що відсотки за договором позики сторони зобов`язувалися сплачувати до дня фактичного повернення позичених коштів, а не до дня встановленого договором позики. Наголошує на тому, що такий порядок повернення отриманих у позику коштів було визначено самими сторонами договору позику, тому постанова апеляційного суду в частині зменшення розміру відсотків за договором позики підлягає скасуванню з залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки судами не було належним чином встановлено всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин. Зокрема вказує, що судами обох інстанцій не було встановлено справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування оспорюваного документа. Звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що текст розписки виконано російською мовою, якою він, як громадянин Ізраїлю, не володіє. Вказує, що розписка на таку велику суму грошей повинна була містити у собі переклад на мову, якою він вільно володіє, однак такого перекладу вона не містить, тому висновок судів про те, що між сторонами виникли правовідносини щодо позики коштів є неправильними, оскільки суди залишили поза увагою ту обставину, що він російською мовою володіє лише на побутовому рівні, не вміючи при цьому читати та писати вказаною мовою. Наголошує на тому, що висновок експертів про те, що підпис на оспорюваній розписці належить саме йому не має важливого значення у цій справі, оскільки він не розумів просто текст цієї розписки, яку випадкового міг підписати. Вказує також на те, що суди не мали взагалі брати до уваги надану позивачем розписку та вважати її належним доказом, оскільки текст розписки виготовлений на форматі А4, а нижня частина цього аркуша в декілька сантиметрів відрізана рівною полосою, що свідчить про нецілісність такого документу. Також вказує, що оспорювана ним розписка не містить в собі всіх необхідних даних щодо позикодавця та позичальників, зокрема в ній відсутні паспортні дані цих осіб та адреса їх місця проживання чи реєстрації, тому сам факт підписання такої розписки не може свідчити про фактичне отримання в позику спірних коштів. Також вказує, що судом першої інстанції для повного встановлення обставин справи не було здійснено допиту відповідачів за зустрічним позовом. Також судами обох інстанцій не було встановлено для чого саме позичальники брали позику у розмірі 20 000,00 доларів США.

Доводи інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказано, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема звертає увагу суду на те, що доводи касаційної скарги про те, що оспорювана ОСОБА_2 розписка є недійсною з тих підстав, що вона була укладена ним під впливом помилки, оскільки він як громадянин іншої держави не розумів мови, змісту, суті та наслідків підписання тексту цієї розписки, а перекладу її на мову, яку він розуміє, матеріали справи не містять не були підставою його зустрічного позову про визнання розписки недійсною та не були предметом розгляду ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій. На його думку, ОСОБА_2

в суді касаційної інстанції намагається змінити підстави своєї позовної заяви, оскільки звертаючись до суду першої інстанції з зустрічним позовом він посилався на те, що оспорювану ним розписку він не підписував та той факт, що вказана розписка є підробленою, однак після численних судових експертиз, які були проведені у справі та експертами було встановлено, що підпис ОСОБА_2 на цій розписці належить саме йому та що слідів підробки документа не виявлено, він вирішив у суді касаційної інстанції змінити підстави зустрічного позову та оспорювати дійсність розписки з інших підстав, а саме помилки через незнання мови. Також звертає увагу суду на те, що відповідач у справі приймав участь особисто та не заявляв жодного клопотання про залучення до участі у справі експерта з тих підстав, що він не розуміє мови, якою здійснюється судочинство у справі.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкриті касаційні провадження у вказаній справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і витребувано цивільну справу з Шевченківського районного суду

м. Чернівці.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року.

У грудні 2019 року справу № 2-404/19 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , поданого адвокатом Роскрутом О. С., про зупинення виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 01 березня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно позичили на півроку у ОСОБА_3 кошти в розмірі 20 000,00 доларів США з щомісячною винагородою за кожен місяць використання в розмірі 800 доларів США.

За умовами розписки першу половину боргу, тобто суму коштів в розмірі

10 000,00 доларів США, необхідно було повернути до 01 червня 2011 року, а другу половину 10 000,00 доларів США - до 01 липня 2011 року (а. с. 10, 60).

Факт виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики підтверджується розпискою від 30 травня 2014 року, виданою ОСОБА_3 (а. с. 11).

Згідно висновку експерта Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 04 січня 2018 року № 2072, 2076-К підпис від імені ОСОБА_2 в розписці від 01 березня 2011 року виконаний самим ОСОБА_2 писальним приладом типу кулькової ручки, ознак змін первинного змісту шляхом дописки, підчистки, травлення чи змивання не виявлено (а. с. 68-71).

Відповідно до висновку повторної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31 травня 2018 року №812/813 підпис від імені ОСОБА_2 , розташований у рядку «(подпись)» в місці розташування друкованого запису « ІНФОРМАЦІЯ_1 » після основного тексту розписки від 01 березня 2011 року про солідарне отримання в борг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 000,00 доларів США виконаний самим ОСОБА_2 за допомогою пишучих вузлів кулькової ручки, спорядженою спеціальною пастою для письма. В розписці від 01 березня 2011 року будь-яких ознак зміни первинного змісту друкованих текстів та рукописних підписів у вигляді підчисток, дописувань, травлення, виправлення фрагментів тексту немає (а. с. 92-96).

У висновку додаткової судово-технічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 березня 2019 року № 6050/6051 у розписці від

01 березня 2011 року спочатку був нанесений друкований текст розписки, а потім виконано підпис від імені ОСОБА_2 . Друкований текст оригіналу розписки від 01 березня 2011 року виконаний на одному знакосинтезуючому пристрої із однаковим способом відтворення зображень (а. с. 128-131).

Станом на момент звернення до суду із даним позовом, ОСОБА_2 свої зобов`язання належним чином не виконав, грошові кошти у визначений строк та у повному обсязі позивачу за первісним позовом не повернув.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року

№ 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційноїскарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

З розписки, наявної в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали в борг у ОСОБА_3 кошти в розмірі 20 000,00 доларів США, які обіцяли повернути першу частину - 10 000,00 доларів США до 01 червня 2011 року, другу частину - 10 000,00 доларів США до 01 липня 2011 року, отже кінцевим терміном повернення згідно вказаного договору було 01 липня 2011 року.

Встановивши наведені обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із договору позики, що підтверджується, у тому числі, наданою розпискою та висновками судових експертів наявних в матеріалах справи, про те, що підпис на розписці виконаний самим ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до статті 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Відповідно до статті 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

За змістом наведеної частини першої статті 544 ЦК України, право на зворотну вимогу (регрес) виникає у одного з солідарних боржників до інших лише після виконання ним солідарного обов`язку.

Статтею 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Отже, правовий аналіз положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені у ній, настають лише в разі повного виконання боржником солідарного обов`язку. Часткове виконання боржником солідарного обов`язку не породжує перехід до нього права на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 727/4089/15-ц (провадження № 61-4597св18).

Факт виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед позикодавцем ОСОБА_3 підтверджується розпискою від 30 травня 2014 року, згідно якої ОСОБА_1 виконав зобов`язання, відповідно до розписки від 01 березня 2011 року (а. с. 11).

Крім того, судами також було встановлено, що ОСОБА_3 на підтвердження виконання перед ним грошових зобов`язань ОСОБА_1 повернув останньому боргову розписку від 01 березня 2011 року.

Таким чином суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що наявність вищевказаних розписок в сукупності підтверджують виконання ОСОБА_1 солідарного зобов`язання за розпискою від 01 березня 2011року та його право вимоги до ОСОБА_2 в порядку регресу.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 та задоволення позову ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача в порядку регресу 1/2 частки заборгованості за договором позики.

Суд апеляційної інстанції змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за договором позики дійшов правильного висновку стосовно того, що право позикодавця нараховувати відсотки передбачені договором позики припиняється після визначеного договором строку користування позикою з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні правові висновки також викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає.

Судами обох інстанцій було встановлено, що договір позики сторонами було укладено 01 березня 2011 року, згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно позичили у ОСОБА_3 кошти в розмірі 20 000,00 доларів США з щомісячною премією (винагородою) за кожен місяць використання в розмірі 800,00 доларів США. За умовами розписки першу половину боргу, тобто 10 000,00 доларів США, необхідно було повернути до 01червня 2011 року, а другу половину боргу, тобто наступних 10 000,00 доларів США - до 01 липня 2011 року.

Таким чином, судами було встановлено, що датою повернення всієї позики згідно із умовами вказаного договору є 01 липня 2011 року, вказаний строк користування позикою було визначено самими сторонами, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 слід стягнути 1/2 частку щомісячної винагороди за місяць з 01 березня 2011 року до дня повернення всієї суми позики - 01липня 2011 року включно, що становить 1 600,00 доларів США (800,00 х 4 місяці / 2).

Таким чином суд апеляційної інстанції змінюючи в частині стягнення відсотків дійшов правильного висновку стосовно того, що право позикодавця нараховувати відсотки передбачені договором позики припиняється після визначеного договором строку користування позикою.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 стосовно того, що оспорюваний ним договір розписки є недійсним, оскільки він є громадянином Ізраїлю та не володіє належним чином мовою, якою було виконано текст розписки не заслуговують на увагу, оскільки він звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою лише посилався на те, що договір позики він не підписував та спірні кошти в позику не отримував. Посилаючись у касаційній скарзі на вказані обставини справи позивач за зустрічним позовом намагається змінити свої позовні вимоги, оскільки судами під час розгляду цієї справи було проведено три судові експертизи, якими було встановлено, що підпис на вказаній розписці належить саме ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не належним чином встановили обставини справи та взяли до уваги неналежні докази не заслуговують на увагу, оскільки вони зводяться до власного тлумачення ОСОБА_2 норм матеріального та процесуального права.

Зокрема слід зазначити, що відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином суди обох інстанцій оцінили всі наявні у справі докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, у зв`язку з чим дійшли правильного висновку стосовно того, що ОСОБА_2 не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх зустрічних позовних вимог щодо недійсності оспорюваного ним договору позики.

Крім того, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 є аналогічними доводам, наведеним ним в апеляційній скарзі, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно того, що суд апеляційної інстанції незаконно змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків за договором позики, оскільки такі висновки ґрунтуються на власному тлумаченні ним норм матеріального права та незгоди з висновком апеляційного суду.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність постанови апеляційного суду не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідностіпереоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 травня 2019 року в незміненій частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 вересня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик