19.04.2025

№ 732/963/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 732/963/24

провадження № 61-17625св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Агропромисловий кооператив «Старосільський»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Агропромислового кооперативу «Старосільський» (далі - АПК «Старосільський») про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,0020 га, склад угідь - рілля, кадастровий номер: 7421480400:05:000:0197.

Зазначала, що всупереч умов договору, укладеного між сторонами, АПК «Старосільський» проводило виплату орендної плати за 2013-2022 роки без урахування пунктів 11, 12 договору, тобто без застосування індексів інфляції. Порушення носило систематичний характер. За 2023 рік орендна плата взагалі не сплачена.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- достроково розірвати договір оренди землі площею 5,0020 га з кадастровим номером 7421480400:05:000:0197, розташованої на території Андріївської сільської ради Городнянського (Чернігівського) району Чернігівської області, переданої в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 10 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та АПК «Старосільський»;

- припинити речове право - право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421480400:05:000:0197, яке зареєстровано у встановленому законом порядку за АПК «Старосільський».

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Заочним рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області

від 04 липня 2024 року, ухваленим у складі судді Лиманської М. В., позовні вимоги ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про розірвання договору оренди землі задоволено.

Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та АПК «Старосільський», зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16 грудня 2013 року, предметом якого є земельна ділянка (рілля) загальною площею 5,0020 га, кадастровий номер: 7421480400:05:000:0197, та припинено речове право - право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421480400:05:000:0197, яке зареєстровано

у встановленому законом порядку за АПК «Старосільський».

Стягнуто з АПК «Старосільський» на користь ОСОБА_1 1211,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідачем було порушено обов`язок зі сплати орендної плати ОСОБА_1 , оскільки орендна плата за користування земельною ділянкою за період з 2013-2022 роки сплачувалася неналежним чином, орендна плата залишалася недоплаченою, а за 2023 рік - орендна плата взагалі не була виплачена, що свідчить про систематичне порушення умов договору оренди з боку відповідача.

Суд першої інстанції вважав, що у такому випадку наявні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки з боку АПК «Старосільський» має місце систематичне порушення обов`язку зі сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою.

У серпні 2024 року АПК «Старосільський» в особі виконуючого обов`язки керівника - розпорядника майна арбітражного керуючого ОСОБА_3.звернувся до Городнянського районного суду Чернігівської області із заявою про перегляд заочного рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 07 липня 2024 року.

Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 26 вересня 2024 року, постановленою у складі судді Карпинської Н. М., заяву розпорядника майна - арбітражного керуючого АПК «Старосільський» ОСОБА_3. про скасування заочного рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 липня 2024 року у цивільній справі № 732/963/24 за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі залишено без задоволення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року апеляційну скаргу виконуючого обов`язки керівника АПК «Старосільський» - розпорядника майна арбітражного керуючого ОСОБА_3. задоволено.

Заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 липня 2024 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки закрито.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до господарської юрисдикції.

Скасовуючи заочне рішення районного суду та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд, пославшись на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду,зазначив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, з дня введення в дію Кодексу України з процедур банкротства (далі - КУзПБ) має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

Судом установлено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25 квітня 2024 року відкрито провадження у справі № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський», введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3. Постановою Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2024 року у справі № 908/1114/24 АПК «Старосільський» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Хоча вимога позивачки про розірвання договору оренди земельної ділянки не підлягає вартісній оцінці та є немайновою, проте Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» від 02 травня 2023 року № 3065-IX було внесено зміни до частини п`ятої статті 93 ЗК України, згідно

з якими розширено повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності

у випадках, визначених законом.

Тобто, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження з власником.

Оскільки права й обов`язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

З огляду на положення частини п`ятої статті 93 ЗК України, із змінами, внесеними Законами України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, від 02 травня 2023 року № 3065-IX, а саме надання законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені

і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред`явлені до боржника.

Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди зазначеної земельної ділянки, у разі їх задоволення, вплинуть та змінять розмір ліквідаційної маси боржника, у тому числі і обсяг грошових зобов`язань божника АПК «Старосільський».

Отже, з врахуванням законодавчих змін, пов`язаних з наданням законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, та можливості включення до ліквідаційної маси боржника майнових прав, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають розгляду у порядку, визначеному Г ПК України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та КУзПБ.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки підлягає закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, так як не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в межах справи № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, а заочне рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Городнянського районного суду Чернігівської області.Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі, оскільки не врахував, що спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов`язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство АПК «Старосільський». Пред`явлена нею вимога про розірвання договору оренди земельної ділянки не підлягає вартісній оцінці та є немайновою, а інших вимог майнового характеру до відповідача, який перебуває у процедурі банкрутства, нею не пред`явлено. Отже, вказаний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. При цьому, пославшись на внесення змін до частини п`ятої статті 93 ЗК України, апеляційний суд не врахував, що згідно

з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, які, на її думку, апеляційним судом безпідставно не враховано.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив АПК «Старосільський» в особі арбітражного керуючого ОСОБА_3. на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим,

а доводи касаційної скарги - безпідставними. Посилання позивачки на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду є нерелевантними до обставин цієї справи, оскільки не враховано внесення змін до законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Крім того, у відзиві зазначено, що відповідач поніс й очікує понести судові витрати за розгляд справи, у тому числі, у суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких складає 25 000,00 грн.

У прохальній частині відзиву просить вирішити питання розподілу судових витрат. До відзиву не додано відповідних доказів понесення витрат на правничу допомогу.

Доводи особи, яка подала письмові пояснення

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення

ОСОБА_1 , в яких вона посилається на неприпустимість зворотної дії закону

у часі.

У березні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду заперечення про стягнення витрат на правничу допомогу, які були заявлені у відзиві АПК «Старосільський».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,00 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0197, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Андріївської сільської ради Городнянського району Чернігівської області (а. с. 6).

10 грудня 2013 року ОСОБА_1 уклала з АПК «Старосільський» договір оренди земельної ділянки, за яким ОСОБА_1 надала, а АПК «Старосільський» прийняв у строкове користування земельну ділянку (рілля) площею 5,0020 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0197, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Андріївської сільської ради Городнянського району Чернігівської області. Строк дії договору - 15 років (а. с. 9-10).

За змістом врегульованих умов у розділі «орендна плата», пункти 10-11, сторонами встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки землі, що становить 2263,91 грн на рік, яка здійснюється у грошовій, натуральній та відробітковій формах. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами. Орендна плата вноситься у такі строки: у грошовій формі - 1 раз на рік до кінця першого за звітним роком місяця, натуральна та відробіткова - протягом року в міру потреби та можливостей в їх наданні. Повний розрахунок по орендній платі проводиться не пізніше як 1-го березня наступного за звітним роком.

Пунктом 12 договору сторони узгодили, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

У пунктах 34-38 договору визначено порядок зміни умов договору і припинення його дії.

Відповідно до пункту 36 договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок систематичного невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню,

а також з інших підстав, визначених законом.

Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421480400:05:000:0197 зареєстровано у встановленому законом порядку за АПК «Старосільський», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права та Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а. с. 13, 14).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25 квітня 2024 року у справі № 908/1114/24 відкрито провадження у справі про банкрутство АПК «Старосільський», введено процедуру розпорядження майном боржника (а. с. 86-87).

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11 червня 2024 року у справі № 908/1114/24 припинено повноваження керівника АПК «Старосільський» Савенка В. Г. і покладено виконання обов`язків керівника АПК «Старосільський» на розпорядника майна - арбітражного керуючого ОСОБА_3.; зобов`язано керівника ОСОБА_2 протягом трьох днів з дати винесення ухвали передати розпоряднику майна боржника арбітражному ОСОБА_3 бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності боржника - АПК «Старосільський» (а. с. 42-46).

Постановою Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2024 року у справі № 908/1114/24, зокрема, припинено процедуру розпорядження майном АПК «Старосільський»; припинено повноваження розпорядника майна боржника ОСОБА_3 ; визнано АПК «Старосільський» банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3. (а. с. 88 - 90).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі та припинення права оренди земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції скасував заочне рішення суду першої інстанції про задоволення позову і закрив провадження у справі, роз`яснивши ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до господарської юрисдикції, так як відповідача у судовому порядку визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до частини другої статті 4 Г ПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Г ПК України.

Відповідно до пункту 8 статті 20 Г ПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Згідно з частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори

з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Вищевказана норма права визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25 квітня 2024 року, тобто до ухвалення районним судом судового рішення, відкрито провадження у справі № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський», введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого ОСОБА_3.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 05 вересня 2024 року у вищевказаній господарській справі АПК «Старосільський» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 752/4361/15, провадження № 14-561цс19, вказано, що, виходячи із положень пункту 7 частини першої статті 12 Г ПК України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (аналогічні положення закріплено у пункті 8 частини першої статті 20 Г ПК України), частини другої статті 7 КУзПБ, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Крім того, до спорів, пов`язаних із майновими вимогами до боржника, відносяться спори про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, спори, пов`язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Справи у таких спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Зазначені майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими Г ПК України.

Більше того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, вказано, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення судів попередніх інстанцій, які зробили висновок про закриття провадження у справі, й передала матеріали справи до господарського суду, на розгляді якого перебувала справа про банкрутство боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20), провадження № 12-14гс21, закріплено, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, провадження № 12-160гс19, а також постановах Верховного Суду: від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 у справі № 334/5073/19, провадження № 61-20972св19.

У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу, тобто з 21 жовтня 2019 року, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 Г ПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що положеннями частин першої, другої статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.

До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Верховний Суд ураховує, що у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 289/697/18, провадження № 61-567св19, Верховний Суд зазначив, що спір за позовом орендаря, щодо якого порушено справу про банкрутство, про розірвання договорів оренди земельних ділянок не входить до числа тих, що належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. Той факт, що право оренди є майновим і охоплюється поняттям «власність» за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору оренди як немайнового.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 927/379/17 (927/485/20) указав, що за змістом статті 7 КУзПБ у разі, якщо боржник не є стороною в майновому спорі або відсутні позовні вимоги до боржника та щодо його майна, то такий спір розглядається в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство боржника.

На вказані висновки посилається і заявник касаційної скарги.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів

з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (постанова Верховного Суду

від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19, провадження № 61-20972св19).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано звернув увагу, що відбулися зміни в законодавстві і відповідно до Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» частину п`яту статті 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передавати у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».

Законом України від 02 травня 2023 року № 3065-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» частину п`яту статті 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».

Наведеними змінами були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.

Тобто, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження із власником.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 904/9875/21.

Відповідно до статті 131 КУзПБ майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.

Ліквідаційна маса - це сукупність майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського віддання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.

Більше того, у пункті 8 частини першої статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Отже, справа за позовом про розірвання договору оренди землі - це майновий спір і він має ціну позову.

З урахуванням наведеного та положень частини п`ятої статті 93 ЗК України з вищевказаними змінами, а саме надання законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред`явлені до боржника.

Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди зазначеної земельної ділянки у разі їх задоволення вплинуть та змінять розмір ліквідаційної маси боржника, у тому числі й обсяг грошових зобов`язань божника - АПК «Старосільський».

З урахуванням законодавчих змін, пов`язаних із наданням законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки та можливості включення до ліквідаційної маси боржника майнових прав, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають розгляду господарським судом у порядку, визначеному Г ПК України.

Суд апеляційної інстанції вірно скасував заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 липня 2024 року й закрив провадження у справі, роз`яснивши ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до господарської юрисдикції, а також її право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Чернігівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду не спростовують.

Постанова суду апеляційної інстанції узгоджується з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), чинною на час ухвалення судового рішення законодавством у сфері банкрутства, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд зазначає, що закриття провадження у справі через юрисдикцію - це не порушення права на доступ до суду (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, провадження № 14-443цс19).

У пункту 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21, провадження № 14-205цс21, зазначено, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, у тому числі, про понесені судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Вказує, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат складає 25 000,00 грн.

У прохальній частині відзиву відповідач просить вирішити питання розподілу судових витрат, однак не надає жодних доказів.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

При цьому вищевказана норма права конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Ураховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Верховний Суд ураховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Аналогічні правові висновки викладено у пунктах 136-147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22.

З урахуванням викладеного, зокрема, зазначеного у відзиві розміру судових витрат (25 000,00 грн), а також відсутності доказів, у тому числі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, клопотання про вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу слід залишити без розгляду.

Залишення відповідного клопотання без розгляду не є формалізмом, так як подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, є вимогою закону (частина третя статті 137 ЦПК України).

Керуючись статтями 137, 141, 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник