№ 734/329/18

Постанова

Іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 734/329/18

провадження № 61-1359св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Козелецького районного нотаріального округу Ткаченко Наталія Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів Бобрової І. О., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В., від 04 грудня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання довіреності та договорів дарування недійсними.

В обґрунтування позову вказав, що йому на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (спірний будинок), який він отримав у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 своєї дружини ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його син ОСОБА_5 , який на день смерті проживав у спірному будинку. Відповідач ОСОБА_2 , яка була однокласницею його покійного сина, звернулась до нього з проханням пожити у зазначеному будинку своїй дочці ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_2 запевнила його в необхідності укладення довіреності на право управління будинком, для чого взяла у нього оригінали правовстановлюючих документів на будинок, які не повернула.

Після смерті дружини та сина він перебував у стані душевного потрясіння, за станом здоров`я не міг самостійно утримувати будинок, а в обмін на право проживання розраховував на підтримку та допомогу. Він є одинокою особою похилого віку, систематично перебуває на лікуванні, потребує за станом здоров`я стороннього догляду, має вади зору, а тому через свою юридичну необізнаність, фізичний та психологічний стан під час підписання 27 квітня 2012 року довіреності на ім`я ОСОБА_2 про користування спірним будинком був впевнений, що за умови надання права користування цим будинком він отримає допомогу. Оскільки підтримки та допомоги від ОСОБА_3 він не отримав, то прийняв рішення подарувати житловий будинок своїй племінниці ОСОБА_7 , проте з`ясував, що спірний будинок йому вже не належить. Лише після отримання у грудні 2017 року безоплатної правової допомоги усвідомив та зрозумів, що через вади зору, важкий психологічний та фізичний стан здоров`я під час підписання довіреності, повної довіри до дій відповідачів, ненадання нотаріусом йому роз`яснень щодо правових наслідків підписання довіреності, він припустився помилки, яка призвела до втрати власності внаслідок відчуження спірного будинку ОСОБА_2 своїй дочці ОСОБА_3 .

За таких обставин позивач з підстав, передбачених статтями 229 230 233 ЦК України просив суд визнати недійсними: довіреність від 27 квітня 2012 року, посвідчену приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н. В., за реєстровим номером 684; договір дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями від 28 травня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н. В., за реєстровим номером 877; договір дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями від 12 липня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н. В., за реєстровим номером 1273.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області у складі судді Соловей В. В. від 20 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними: довіреність від 27 квітня 2012 року, посвідчену приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н. В., за реєстровим номером 684; договір дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями від 28 травня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н. В., за реєстровим номером 877; договір дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями від 12 липня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н. В., за реєстровим номером 1273.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2018 року стягнуто із ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 409,60 грн судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що на час посвідчення приватним нотаріусом довіреності від 27 квітня 2012 року існували обставини, які вказували на помилку позивача, а саме неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, а вчинені на підставі цієї недійсної довіреності договори дарування не породжують правових наслідків. Крім того, посвідчуючи довіреність, ОСОБА_1 перебував під впливом тяжких сімейних і життєвих обставин.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року задоволено апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Скасовано рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 20 серпня 2018 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір на підставі статей 229, 230 та 233 ЦК України, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що одночасне застосування цих норм є взаємовиключним. Крім того, суд виходив із недоведеності позовних вимог та обставин, викладених у позовній заяві.

Позивач зареєстрований та проживає у власній квартирі у м. Чернігові, окрім якої має будинок, що межує зі спірним будинком, а тому його доводи щодо порушення права на житло є безпідставними.

Позивач не надав доказів з приводу свого незадовільного стану здоров`я на час посвідчення довіреності, встановлення інвалідності чи його потреби у сторонньому догляді у 2012 році.

Розраховуючи на підтримку та допомогу відповідачів у зв`язку зі своєю хворобою та станом здоров`я в обмін на користування будинком (як вказано в позовній заяві), ОСОБА_1 її протягом 2012 -2017 років не отримував, однак при цьому не вчиняв будь-яких дій з приводу отримання матеріальних благ за користування його власністю.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 стверджував, що в день надання довіреності він, перебуваючи у м. Остер, забирав технічну документацію на спірний будинок з бюро технічної інвентаризації. Вказане не узгоджується з позицією позивача щодо його нездатності в цей день чітко та можливості ясно розуміти і усвідомлювати значення та сутність подій та обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Разом із тим позивач просить суд розглядати справу за його участі.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент підписання довіреності від 27 квітня 2012 року позивач не мав наміру надавати ОСОБА_2 право розпорядження спірним будинком, а мав на меті лише надання права користування ним. Нотаріус не роз`яснив позивачу суті та наслідків підписаної ним довіреності. Суд апеляційної інстанції помилково встановив факт родинних відносини між позивачем та ОСОБА_3 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 18 січня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є особою похилого віку. На момент укладення спірної довіреності йому виповнилося 76 років. Позивач зареєстрований та проживає у власній квартирі в АДРЕСА_2 . Крім цієї квартири йому належить будинок в АДРЕСА_3 , що має спільний двір та межує з подарованим в 2012 році ОСОБА_3 будинком.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача ОСОБА_4 , а 09 квітня 2012 року - син позивача ОСОБА_5

27 квітня 2012 року приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н. В. була посвідчена та зареєстрована в реєстрі за № 3684 довіреність, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 подарувати ОСОБА_3 належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 . Довіреність була видана строком на три роки до 27 квітня 2015 року (а.с.191).

28 травня 2012 року та 12 липня 2012 року між ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності від 27 квітня 2012 року діяла ОСОБА_2 , укладено договори дарування частини житлового будинку (по Ѕ частини), посвідчені приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Ткаченко Н. В. та зареєстровані в реєстрі за №№ 877 та 1273

За змістом цього договору ОСОБА_1 як дарувальник передав безоплатно у власність, а ОСОБА_3 як обдаровувана прийняла у власність як дарунок на умовах цього договору житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 (а.с.192-194, т.1).

Відповідач ОСОБА_3 після набуття спірного будинку у власність зареєструвалася у ньому разом з малолітньою дитиною та фактично проживає (а.с. 64-65, т.1).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання

чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 237, частини третьої статті 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно із частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належать вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному житлі після укладення договору дарування тощо.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірному житлі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що позивач власноручно виконав підпис під довіреністю від 27 квітня 2012 року, розуміючи, що він надає відповідачу як довірителю право розпорядження належним йому будинком шляхом його дарування певній особі, а нотаріус йому роз`яснив, який саме документ він підписує, визначився щодо його волі, прочитав зміст довіреності та роз`яснив наслідки її укладення.

Підстав вважати, що уповноважена ОСОБА_1 особа - відповідач ОСОБА_2 вчинила дії всупереч наданих йому спірною довіреністю повноважень, не вбачається. Довіреність відповідала вимогам чинного законодавства щодо її нотаріального посвідчення, не була скасована.

Разом із тим, суд обґрунтовано врахував, що після укладення спірних правочинів позивач не оскаржував протягом п`яти років договори дарування та не скористався своїм правом на скасування довіреності.

Отже, ОСОБА_1 , надаючи довіреність ОСОБА_2 на право розпорядження спірним будинком, достовірно знав, що він делегує останній саме таке право, а не лише право користування цим будинком.

Крім того, вказавши, що він, підписуючи спірну довіреність, розраховував на надання йому допомоги відповідачем ОСОБА_3 , тобто фактично мав на меті укласти договір довічного утримання, проте протягом п`яти років після надання вказаної довіреності, не вимагав від відповідача надання будь-якої допомоги, оскільки не вважав це її обов`язком.

Позивач не надав доказів того, що він на час укладання договору дарування перебував у будь-якому скрутному становищі, що примусило його на укладання цього договору, або його укладання поза його волею, а також доказів незадовільного стану здоров'я, які б свідчили про неправильне сприйняття ним обставин правочину чи вплинули на його волевиявлення.

Отже, суд врахував, що на момент укладення спірної довіреності та договору дарування ОСОБА_1 був обізнаний щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цих правочинів, прав та обов`язків сторін за ними та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для задоволення позову.

З огляду на викладене безпідставними є доводи позивача про те, що оспорювані правочини були укладені внаслідок помилки щодо їх правової природи та що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених як довіреністю, так і договором дарування.

Вирішуючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції повно встановив обставини справи та надав належну правову оцінку поданим сторонам доказам, зокрема щодо стану здоров`я позивача на час вчинення спірних правочинів, в тому числі можливості ясно розуміти і усвідомлювати значення та сутність подій та обставин на час підписання спірної довіреності, та його майнового стану (наявність у позивача іншого, окрім спірного житла).

Разом із тим, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що внаслідок укладення спірних правочинів не було порушено право позивача на житло, оскільки останній має у власності інший будинок та квартиру у цьому ж населеному пункті, в якому і проживає.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

При цьому не ґрунтуються на обставинах справи і доводи ОСОБА_1 про те, що нотаріус не роз`яснив йому суті та наслідків підписаної ним довіреності, оскільки з її тексту вбачається, що довірителю роз`яснено зміст статей 237 240 248 249 250 ЦК України.

Безпідставними є також доводи касаційної скарги щодо помилкового, на переконання заявника, встановлення судом апеляційної інстанції факту родинних відносини між позивачем та ОСОБА_3 , оскільки суд такий факт не встановлював, а лише, спростовуючи доводи позивача щодо дарування спірного будинку сторонній людині, вказав, що покійна дружина позивача була рідною бабою відповідача ОСОБА_3 .

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який

неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторін

У касаційній скарзі заявник зазначив клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

У задоволенні цього клопотання слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Zhuk v. Ukraine» від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78), § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара