08.06.2024

№ 734/709/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року

м. Київ

справа № 734/709/21

провадження № 61-13360св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовних вимог

У березні 2021 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (далі - Фонд) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення коштів.

В обґрунтування позову посилався на те, що 24 червня 2009 року між Фондом та ОСОБА_4 було укладено безвідсотковий кредитний договір № 368/Д на будівництво житла, за умовами якого Фонд надав ОСОБА_4 на умовах повернення, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання у тимчасове користування грошові кошти та матеріальні ресурси і послуги в грошовому виразі на 15 років для добудови житлового будинку з надвірними господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 50 000 грн та порядком і термінами погашення, визначеними додатком № 1, з кінцевим терміном погашення до 24 червня 2024 року.

На виконання умов цього договору у безготівковому порядку на рахунок ОСОБА_4 . Фонд перерахував грошові кошти (кредит) у сумі 50 000 грн.

Умовами договору передбачено, що повернення кредиту здійснюється відповідно до пункту 2.3 договору шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Фонду, або шляхом внесення готівкових коштів до каси Фонду єдиними платежами в розмірах та терміни, які зазначені в додатку № 1 до договору.

З метою забезпечення повернення вказаного кредиту з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Фондом було укладено договір поруки № 403, за умовами якого поручителі зобов`язуються відповідати в повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання всіх зобов`язань ОСОБА_4 за договором кредиту на суму 50 000 грн.

Пунктом 3.1.5 кредитного договору передбачено, що у разі несплати позичальником визначених платежів, невиконання зобов`язань за цим договором Фонд має право розірвати договір, вимагати дострокового погашення кредиту позичальником та поручителями.

Згідно з рішенням Козелецького районного суду від 15 травня 2017 року ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_5 », у зв`язку з чим до кредитного договору внесено відповідні зміни договором про внесення змін № 1 від 22 січня 2019 року.

У подальшому, через несплату ОСОБА_1 належних платежів утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 31 січня 2020 року становила 21 547,36 грн.

У зв`язку з цим, враховуючи заяву позичальниці про реструктуризацію боргу, 31 січня 2020 року між Фондом та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, за умовами якої ОСОБА_1 замість квартальних платежів по 862,07 грн має щомісяця сплачувати 438 грн до 24 червня 2024 року.

Однак, у порушення умов договору у визначені строки кошти Фонду не повернуто.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд:

- достроково розірвати кредитний договір № 368/Д, укладений 24 червня 2009 року між Чернігівським обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі та ОСОБА_1 ;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Чернігівського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі заборгованість за кредитним договором № 368/Д від 24 червня 2009 року у розмірі 22 720,36 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 липня 2022 року позов задоволено.

Достроково розірвано кредитний договір № 368/Д, укладений 24 червня 2009 року між Чернігівським обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі та ОСОБА_1 .

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Чернігівського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі заборгованість за кредитним договором 368/Д від 24 червня 2009 року у розмірі 22 720,36 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 умови кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконала, а кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту та розірвання договору. Крім цього, підписавши договори поруки, поручителі взяли на себе певні договірні зобов`язання, виконання яких є обов`язковим, тому заборгованість на користь позивача підлягає стягненню з ОСОБА_1 та з поручителів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 у солідарному порядку.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 29 липня 2022 року скасовано.

Провадження у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі до ОСОБА_2 про стягнення коштів закрито.

Позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення коштів залишено без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка ОСОБА_2 померла, а відповідно до статті 607, частини першої статті 608 Цивільного кодексу України договір поруки не відноситься до такого типу договорів, що може успадковуватись і припиняє свою дію в момент смерті поручителя, тому провадження в частині позовних вимог до цього поручителя слід закрити.

Залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив із того, що у цій справі позовні вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, яке не має статусу суб`єкта владних повноважень, а тому такі вимоги не підлягають розгляду судом.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

07 вересня 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині залишення позову без розгляду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом постанова в оскаржуваній частині ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

26 жовтня 2023 року від ОСОБА_3 , яка діє через представника - адвоката Мартиненко К. І., до Верхового Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

11 жовтня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_6 справу № 734/709/21 розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 24 червня 2009 року між Фондом та ОСОБА_4 був укладений безвідсотковий кредитний договір № 368/Д на будівництво житла на суму 50 000 грн, за умовами якого Фонд надав ОСОБА_4 безвідсотковий кредит на строк 15 років для добудови житлового будинку з надвірними господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання пункту 2.2 вказаного договору Фондом у безготівковому порядку на рахунок ОСОБА_4 перераховано 30 000 грн (платіжне дорученням № 319 від 13 липня 2009 року), 2 500 грн (платіжне доручення № 402 від 26 червня 2009 року), 17 500 грн (платіжне доручення № 504 від 03 вересня 2009 року), а всього - 50 000 грн.

Повернення кредиту здійснюється відповідно до пункту 2.3 кредитного договору шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок Фонду, або шляхом внесення готівкових коштів до каси Фонду єдиними платежами в розмірах та терміни, які зазначені в додатку № 1 до договору.

З метою забезпечення повернення указаного кредиту Фондом 24 червня 2009 року укладено договір поруки № 403 з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 1.1 договору поруки поручителі зобов`язуються відповідати в повному обсязі перед Кредитором за своєчасне та повне виконання всіх зобов`язань ОСОБА_4 (Боржником) за договором кредиту № 268/Д від 24 червня 2009 року на суму 50 000 грн, терміном на 15 років.

У разі невиконання Боржником зобов`язань за кредитним договором поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, у тому числі за сплату суми кредиту та сплату штрафних санкцій за неналежне та несвоєчасне виконання зобов`язань за Кредитним договором (пункт 2.1 договору поруки).

Відповідальність поручителя та боржника перед кредитором є солідарною (пункт 2.2 договору поруки).

Пунктом 3.1.5 кредитного договору визначено, що у разі несплати позичальником визначених платежів, невиконання зобов`язань за цим договором Фонд має право розірвати договір, вимагати дострокового погашення кредиту позичальником та поручителями.

Станом на 31 січня 2020 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за кредитним договором № 368/Д в сумі 6 030,13 грн, нараховані штрафні санкції за несвоєчасно сплачені платежі - 1 671,68 грн.

Залишок всієї суми наданого кредиту станом на 31 січня 2020 року становив 21 547,36 грн.

ОСОБА_1 звернулась до Фонду із заявою про реструктуризацію боргу, у зв`язку із чим укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 31 січня 2020 року, згідно з якою строкове зобов`язання (додаток № 1 до договору) викладено в новій редакції, відповідно до якого ОСОБА_1 замість квартальних платежів по 862,07 грн має щомісяця сплачувати 438 грн до 24 червня 2024 року. Щомісячна сума платежу складається з суми основного боргу - 406,56 грн та 31,44 грн - сума неустойки за несвоєчасне повернення квартальних платежів.

Відповідно до розрахунку заборгованості загальна сума поточного боргу станом на 01 лютого 2021 року, з урахуванням реструктуризації боргу складає 4 757,72 грн, загальна сума при розірванні договору з урахуванням неустойки складає 22 720,36 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка ОСОБА_2 померла.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Постанова Чернігівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року оскаржена прокурором лише в частині залишення позовних вимог заступника керівника Чернігівської обласної прокуратурибез розгляду, тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, вказане судове рішення є предметом касаційного перегляду тільки в цій частині.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року (далі - Закон № 1697-VII). Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Позов у цій справі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав в інтересах держави в особі Чернігівського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі. Вказаний Фонд не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого 25 липня 2023 року, організаційно-правовою формою юридичною особи Чернігівський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі є державна організація (установа, заклад). Засновник юридичної особи - Чернігівська обласна державна адміністрація.

Відповідно до підпункту 3.4.1 Державного класифікатора України «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» ДК 002:2004, затвердженого Наказом від 28.05.2004 №97 Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, ОРГАНІЗАЦІЯ (УСТАНОВА, ЗАКЛАД) - організаційна структура, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об`єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила висновок про те, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Встановивши, що позовні вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, заявлені в інтересах Чернігівського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства (організації/ установи/ закладу), яке не виступає як суб`єкт владних повноважень,суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині слід залишити без розгляду.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність ухваленого у справі судового рішення не впливають.

Посилання у касаційній скарзі про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для її скасування в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов