Постанова
Іменем України
19 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 738/1305/18
провадження № 61-3684св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
заінтересовані особи: Менська районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області у складі судді Слісаря А. В. від 02 жовтня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., від 11 січня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в обґрунтування якої вказали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , спадщину після якої у встановленому законом порядку прийняв брат ОСОБА_5 , що доглядав за належним спадкодавцеві будинком, але юридично спадщину не оформив.
18 лютого 2000 року ОСОБА_5 склав заповіт, згідно з яким все майно заповів їм (заявникам). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.
Вони звернулись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, але нотаріусом було роз`яснено, що отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, як онукам спадкодавця, не є можливим із-за недоведеності шлюбних відносин між померлими ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , розбіжностях у документах про народження, які підтверджують родинні відносини між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , а також розбіжностях у документах, які підтверджують, що померлий ОСОБА_5 є їх дідусем. Розбіжності полягають в тому, що у повторно виданому свідоцтві про народження та у свідоцтві про шлюб прізвище їх діда зазначено як « ОСОБА_5 »», а в свідоцтві про смерть « ОСОБА_5 »; у свідоцтві про шлюб прізвище дружини їх діда зазначено як « ОСОБА_6 », а у свідоцтві про смерть - « ОСОБА_6 »; в архівній довідці Державного архіву Чернігівської області прізвище батьків сестри дідуся зазначено як « ОСОБА_5 », а у свідоцтві про народження їх дідуся прізвище батьків зазначено як « ОСОБА_5 ».
За таких обставин заявники просили встановити, що ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Киселівка Менського району Чернігівської області та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Киселівка Менського району Чернігівської області, був рідним братом ОСОБА_4 , що народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 (за старим стилем) в с. Киселівка Сосницького повіту Чернігівської губернії та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Киселівка Менського району Чернігівської області; встановити, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Киселівка Менського району Чернігівської області та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Киселівка Менського району Чернігівської області, були подружжям; встановити, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Киселівка Менського району Чернігівської області, був дідусем ОСОБА_1 , який народивсь ІНФОРМАЦІЯ_6 в с. Киселівка Менського району Чернігівської області, та ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 в с. Киселівка Менського району Чернігівської області.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2019 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що у заповіті ОСОБА_5 від 18 лютого 2000 року не зазначено родинні відносини спадкодавця із спадкоємцями, що робить неможливим видачу нотаріусом заявникам свідоцтва про право на спадщину за заповітом із зазначенням їх родинних відносин із ОСОБА_5 , а тому факт, який просять встановити заявники, не буде породжувати юридичні наслідки у вигляді зазначення у свідоцтві про право на спадщину за заповітом їх родинних відносин із спадкодавцем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення юридичних фактів, не врахували мету звернення заявників до суду, а саме вирішення питання щодо оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5 , яку заявники не мають змоги оформити у зв`язку із відмовою нотаріуса у вчиненні відповідних нотаріальних дій.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 лютого 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , спадщину після якої у встановленому законодавством порядку прийняв її брат ОСОБА_5 .
10 січня 1997 року ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлої ОСОБА_4 , а саме: на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину видане державним нотаріусом Менської державної нотаріальної контори, зареєстроване за № 2-34.
ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_6 , спадщину після якої у встановленому законодавством порядку прийняв ОСОБА_5
18 лютого 2000 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений Киселівської сільської радою 18 лютого 2000 року, зареєстрований в реєстрі за № 8, яким заповів все його майно, в тому числі і жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних долях.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , спадщину після якого у встановленому законодавством порядку прийняли ОСОБА_2 та ОСОБА_1
23 липня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом на майно останнього, а саме : кожний на 1/2 частину права на земельну частку (пай), що перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Світанок», розміром 3,77 га.
Згідно з листами державного нотаріуса Менської районної державної нотаріальної контори № 02-17 від 27 липня 2018 року заявникам по справі роз`яснено, що оскільки вони бажають отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, у якому б було зазначено їх родинні відносини зі спадкодавцем ОСОБА_5 , їм необхідно звернутися до суду за встановленням факту родинних відносин, що померлий ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були рідними братом та сестрою, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були подружжям, та що померлий ОСОБА_5 є їх дідом.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У справі, що переглядається заявники, як спадкоємці померлого ОСОБА_5 , намагаються встановити юридичний факт родинних відносин спадкодавця із спадкоємцями з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом із зазначенням їх родинних відносин із ОСОБА_5 .
Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, регулюється положеннями статей 256-259 ЦПК України.
Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Однак, не всі життєві обставини є юридичними фактами. Життєві факти (обставини) стають юридичними фактами внаслідок визнання їх такими державою і закріплення в законі.
Із системного аналізу положень статті 293 ЦПК України, глави 6 розділу ІV ЦПК України слідує, що у судовому порядку підлягають встановленню юридичні факти, які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог статті 258 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.
Закон надає юрисдикції суду встановлювати факти, що мають юридичне значення, але при певних умовах: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відмовити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов`язків, здійснення яких неможливо без судового втручання.
Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій, установивши, що у заповіті ОСОБА_5 від 18 лютого 2000 року не зазначено родинні відносини спадкодавця із спадкоємцями, що робить неможливим видачу нотаріусом заявникам свідоцтва про право на спадщину за заповітом із зазначенням їх родинних відносин із ОСОБА_5 , дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що факт, який просять встановити заявники, не буде породжувати юридичні наслідки у вигляді зазначення у свідоцтві про право на спадщину за заповітом їх родинних відносин із спадкодавцем.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Встановлення юридичного факту може мати один (встановлення факту наявності стажу роботи, визнання спадщини відумерлою тощо) або ж одночасно кілька (встановлення факту народження, смерті, спільного проживання тощо) правових наслідків.
Із матеріалів справи вбачається, що заявники мають на меті оформити спадщину після смерті ОСОБА_4 , отже належними заінтересованими особами з урахуванням смерті останньої у 1995 році є податкові органи.
При цьому суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що метою звернення їх до суду із цією заявою є зокрема і звільнення спадкоємців від сплати податків спадщину як осіб другого ступеня спорідненості, підставно вказавши, що при зверненні до суду першої інстанції заявлені вимоги не були обґрунтовані вказаними обставинами, і органи фіскальної служби не були залучені до участі у справі як заінтересовані особи.
Поряд із цим, доводи, наведені в касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки цих доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявників, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 січня 2019 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара