11.10.2023

№ 739/1949/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 739/1949/17 провадження № 61-39098св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Костюченком Владиславом Костянтиновичем, на постанову апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Губар В. С., Вінгаль В. М., Козюри Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про скасування рішень та державної реєстрації права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 1978 році ОСОБА_2 придбав будинок площею 9,8 м.кв, розташований на земельній ділянці на АДРЕСА_1 .

У 1982 році вона уклала з ОСОБА_2 шлюб і постійно користується даною земельною ділянкою, так само, як і їхні спільні з відповідачем діти.

Придбаний ОСОБА_2 будинок площею 9,8 кв.м був знесений, а на земельній ділянці збудовано новий будинок площею 53 кв.м, який має статус самочинного будівництва, що встановлено рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 7 липня 2016 року.

У період з 2000 року до 2014 рік площа будинку за рахунок прибудов, що здійснювались внаслідок спільної праці всіх членів сім`ї, збільшена до 89 кв.м, а також збудовані надвірні будівлі - сарай, баня, літня кухня, погріб, які мають статус самочинно збудованих.

У зв`язку з добросовісним, відкритим і безперервним користуванням земельною ділянкою протягом 15 років вона та їхні спільні з відповідачем діти звернулися до Новгород-Сіверської міської ради із заявою про передачу їм цієї земельної ділянки у власність згідно зі статтею 119 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Водночас з аналогічною заявою до міської ради звернувся і ОСОБА_2 .

За результатами розгляду вказаних заяв рішенням міської ради № 440 їй та їх дітям у передачі вказаної земельної ділянки у власність відмовлено, при цьому рішенням цієї ж ради № 441 спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 .

Посилаючись на зазначене, позивач просила визнати незаконними та скасувати рішення міської ради № 440 та № 441 від 13 вересня 2017 року про відмову в передачі їй та дітям у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7423610000:00:011:0184 площею 0,10 га, розташованої на АДРЕСА_1 , і про передачу вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , а також скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16 лютого 2018 року, ухваленим у складі судді Чепурка В. В., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка на АДРЕСА_1 з 1978 року на законних підставах перебуває у користуванні ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 6 липня 1978 року, відповідно до якого він придбав у ОСОБА_3 будинок житловою площею 9,8 м.кв, розташований на цій земельній ділянці. У подальшому ОСОБА_2 уклав шлюб з позивачем, яка як член його сім`ї також на законних підставах користувалася вказаною земельною ділянкою.

Суд першої інстанції відхилив доводи позивача та її представника про те, що придбаний ОСОБА_2 житловий будинок площею 9,8 м.кв було знесено і користування відповідачем спірною земельною ділянкою стало незаконним, оскільки ці обставини належними доказами не підтверджені; сам ОСОБА_2 таке заперечив, зазначивши, що вказаний будинок реконструйовано в літню кухню.

Суд першої інстанції виходив із встановленої рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 7 липня 2016 року реєстрації житлового будинку, придбаного ОСОБА_2 , як його власності.

За таких обставин суд першої інстанції визнав законними прийняті Новгород-Сіверською міською радою рішення щодо передачі земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 7423610000:00:011:0184, у власність ОСОБА_2 як єдиного власника нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці, та про відмову в передачі цієї ж земельної ділянки позивачеві і їх спільним з відповідачем дітям. Визнав законною державну реєстрацію права власності на вказаному земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_2 .

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи аргументи апеляційної скарги, встановив, що рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 144 від 2 червня 2016 року ОСОБА_2 , який має зареєстроване право власності на будинок АДРЕСА_1 , за його заявою надано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку за цією адресою площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. 21 липня 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до Новгород-Сіверської міської ради із заявою про внесення змін до рішення ради № 144 та поширення на заявників дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки за вказаною адресою.

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 266 від 24 грудня 2016 року внесено зміни до рішення ради від 2 червня 2016 року та надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 , крім ОСОБА_2 , також ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2017 року, ухваленим у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 , рішення Новгород-Сіверської міської ради № 266 від 24 грудня 2016 року скасовано.

Зазначені судові рішення набрали законної сили і на їх виконання рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 440 від 13 вересня 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено в передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,10 га, розташованої за вказаною адресою.

Тому рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 441 від 13 вересня 2017 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,10 га, розташованої на АДРЕСА_1 , та безкоштовно передано земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Костюченко В. К. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просив постанову апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що, на думку заявника, призвело до неправильного вирішення справи.

Частиною першою статті 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Заявник вказувала, що, відмовляючи у передачі земельної ділянки, яка перебуває у її користуванні більше 15 років, і передаючи цю земельну ділянку тільки у власність відповідачу, міська рада порушила законні права та інтереси позивача, які підлягають захисту в судовому порядку. З урахуванням зазначеного заявник просила про задоволення касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на правильне застосування апеляційним судом норм матеріального та додержання норм процесуального права.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 392 ЦПК України.

Заявник у встановлений судом строк зазначений в ухвалі недолік усунув.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано з Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області матеріали цивільної справи № 739/1949/17.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 6 липня 1978 року ОСОБА_2 придбав за договором купівлі-продажу у ОСОБА_3 належний їй житловий будинок площею 9,8 кв.м, розташований на земельній ділянці, що на АДРЕСА_1 .

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 7 липня 2016 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, встановлено, що у 1979 році на спірній земельній ділянці поряд з придбаним житловим будинком ОСОБА_2 розпочав будівництво нового житлового будинку, яке завершено у 1985 році. 15 травня 1982 року позивач та відповідач одружилися; у цьому шлюбі в них народилося двоє дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Крім того, судами встановлено, що за вказаною адресою зареєстрований житловий будинок, який був придбаний за договором ОСОБА_2 ; водночас будинок, будівництво якого завершено у 1985 році, не зареєстрований. У порушення чинного на той час законодавства будівництво даного будинку здійснювалося без встановленого дозволу, належно затвердженого проекту, він не приймався в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих, у зв`язку з чим даний будинок є самочинним будівництвом.

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 144 від 2 червня 2016 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

21 липня 2016 року позивач та їх діти - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до Новгород-Сіверської міської ради із заявою про внесення змін до рішення ради № 144 та поширення на них дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 29 травня 2017 року, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, рішення Новгород-Сіверської міської ради № 266 від 24 грудня 2016 року скасовано.

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 440 від 13 вересня 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відмовлено у передачі у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,10 га, розташованої на АДРЕСА_1 .

На виконання рішення міської ради № 144 ОСОБА_2 у 2016 році розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж цієї земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 7423610000:00:011:0184.

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 441 від 13 вересня 2017 року затверджено вказану технічну документацію із землеустрою та безкоштовно передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Між сторонами виник спір щодо правомірності дій відповідачів з передачі у приватну власність та реєстрації права власності на земельну ділянку, набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Ці правовідносини регулюються нормами ЗК України.

Згідно зі статтею 119 ЗК України, на положення якої посилалась позивач, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян за набувальною давністю здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Зі змісту наведеного законодавчого положення вбачається, що набуття особою права власності на земельну ділянку за набувальною давністю можливе за наявності таких умов: особа добросовісно, відкрито і безперервно користується земельною ділянкою; таке користування здійснюється не менше, ніж 15 років; у особи відсутні документи, які свідчать про наявність у неї будь-яких прав на цю земельну ділянку. Лише наявність всіх вказаних умов породжує у громадянина право на звернення до уповноваженого органу з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування.

У постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що норми статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю та споруду і передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного й цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Встановивши, що житловий будинок площею 9,8 кв.м, розташований на земельній ділянці на АДРЕСА_1 площею 0,10 га, ОСОБА_2 набув до шлюбу, це право власності зареєстрував і ОСОБА_1 у визнанні права власності на 1/2 частку житлового будинку площею 54 кв.м, який є самочинним будівництвом, відмовлено, апеляційний суд дійшов правильного висновку про існування спору щодо об`єктів самочинного будівництва і відмовив у позові.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України, відповідно до якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності.

Результату безкоштовної передачі у власність земельної ділянки на підставі технічної документації передує надання дозволу на розробку документації на земельну ділянку та її затвердження.

Рішеннями судів попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 144 від 2 червня 2016 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельну ділянку на АДРЕСА_1 площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

21 липня 2016 року позивач та їх діти ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулися до Новгород-Сіверської міської ради із заявою про внесення змін до рішення ради № 144 та поширення на них дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо передачі у власність цієї земельної ділянки.

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 266 від 24 грудня 2016 року внесено зміни до рішення ради від 2 червня 2016 року та надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж цієї земельної ділянки, крім ОСОБА_2 , також ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 440 від 13 вересня 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відмовлено у передачі у власність спірної земельної ділянки.

На виконання рішення міської ради № 144 ОСОБА_2 у 2016 році розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж вказаної земельної ділянки.

Рішенням Новгород-Сіверської міської ради № 441 від 13 вересня 2017 року затверджено вказану технічну документацію із землеустрою та безкоштовно передано ОСОБА_2 у власність зазначену земельну ділянку.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про законність прийнятих Новгород-Сіверською міською радою рішень щодо передачі земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 7423610000:00:011:0184 у власність ОСОБА_2 , реєстрації за ним права власності. За таких обставин відмова у задоволенні позовних вимог позивача є обґрунтованою.

Доводи касаційної скарги стосовно невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки доказам касаційний суд відхиляє, оскільки мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та результати оцінки доказів суд апеляційної інстанції відобразив у рішенні.

Відхиляє касаційний суд і доводи заявника стосовно того, що міська рада, відмовляючи позивачу у передачі земельної ділянки, порушила законні права та інтереси, оскільки апеляційним судом встановлено, що міська рада, приймаючи відповідне рішення, діяла в межах своїх повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 409 ЦПК у редакції Кодексу від 3 жовтня 2017 року, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Костюченком Владиславом Костянтиновичем, залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук