Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 740/1884/17
провадження № 61-1353св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: управління Держгеокадастру у Ніжинському районі, Ніжинська міська рада Чернігівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Харечко Л. К., Онищенко О. І., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: управління Держгеокадастру у Ніжинському районі, Ніжинська міська рада Чернігівської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позову вказала, що вона є власником 1/3 частини будинку по АДРЕСА_1 , а відповідач є власником 1/2 частини будинку по АДРЕСА_1 та суміжним землекористувачем. Тривалий час ОСОБА_2 порушує її земельні права, оскільки самовільно зайняв земельну ділянку площею 60 кв. м та встановив дерев`яний та сітчастий паркани, при цьому перемістив межу земельних ділянок по всій довжині вглиб своєї земельної ділянки, а у 2015 році на зайнятій ділянці побудував сарай літ. Н площею 32,6 кв. м та вбиральню літ. У площею 1,2 кв. м.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом знесення дерев`яного та сітчастого паркану та здійснити реконструкцію сараю літ. Н та вбиральні літ. У, розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , таким чином, щоб найбільш виступна конструкція стін знаходилась на відстані не менше ніж один метр до межі із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , а також встановити межі вказаних земельних ділянок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення дерев`яного та сітчастого парканів між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив права ОСОБА_1 , оскільки факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки та встановлення на ній парканів, підтверджений актами узгоджувальної комісії та комісії щодо розгляду земельного спору.
Відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд дійшов висновку, що позивач не довів факт незаконної побудови сараю та вбиральні, а також те, що ця забудова порушує права суміжного землекористувача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року скасовано рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 вересня 2018 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела факт самовільного зайняття ОСОБА_2 належної їй на праві користування земельної ділянки та встановлення на ній паркану. При цьому суд узяв до уваги висновки судових експертиз, з яких вбачається відсутність фактичного накладання спірних земельних ділянок одна на одну у порівнянні з координатами технічних документацій та фактичним користуванням сторонами цими земельними ділянками.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову суду апеляційної інстанції, у якій заявник просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року справа № 350/67/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно не узяв до уваги надані позивачем докази самовільного зайняття відповідачем частини належної позивачу земельної ділянки, неправильно застосувавши норми статті 91 ЗК України.
Крім того, апеляційний суд безпідставно стягнув із позивача 10 048 грн витрат, понесених на проведення судової земельно-технічної експертизи, не врахувавши, що їх фактично оплатила сама позивач, а відповідач відмовився від оплати експертизи.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області від 11 листопада 2004 року № 693 «Про індивідуальне житлове будівництво в м. Ніжині» ОСОБА_3 надано дозвіл на оформлення технічної документації на сарай розміром 1,65 х 2,50 м на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , розпочате будівництво сараю розміром 4,0 х 8,15 м (а. с. 68-71 т. 1).
Рішенням Ніжинської міської ради Чернігівської області від 15-17 квітня 2014 року № 3-56/2014 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, виготовлення проектів землеустрою, затвердження землевпорядної документації та надання у приватну власність, в оренду, затвердження проектів розподілу земельних ділянок, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, внесення змін в рішення міської ради затверджено проекти розподілу земельних ділянок між співвласниками житлових будинків по взаємній згоді вирішено: із загальної площі 0,2345 га земельної ділянки по АДРЕСА_2 рахувати у користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1194 га, а у користуванні ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,1151 га ( ОСОБА_4 - 1/4, ОСОБА_5 - 1/4, ОСОБА_2 - 1/2) (а. с. 16 т. 1).
Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 січня 2017 року визнано незаконним підпункт 5.7 пункту 5 рішення Ніжинської міської ради Чернігівської області від 15-17 квітня 2014 року № 3-56/2014 в частині затвердження проекту розподілу земельних ділянок щодо зарахування у користування ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_2 , площею 0,1151 га. Підставами для визнання незаконним вказаного рішення стало те, що при його прийнятті міська рада не врахувала існуючого характеру землекористування суміжних землекористувачів ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), що не відповідає встановленим вимогам на виготовлення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки. Також межа між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 у встановленому порядку не встановлена і з цього приводу між сторонами існує тривалий спір (а. с. 17-21 т. 1).
Актами узгоджувальної комісії від 20 лютого 2009 року, 11 жовтня 2006 року, актами комісії щодо розгляду земельного спору від 21 серпня 2013 року, 01 жовтня 2013 року (а. с. 26, 30, 32, 34) встановлено, що конфігурація межі між домоволодіннями по АДРЕСА_3 не відповідає планам земельних ділянок, указаних в технічних паспортах даних домоволодінь.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 13 квітня 2018 року за клопотанням ОСОБА_1 по справі була призначена судова земельно-технічна експертиза для вирішення питань по суті даного спору, зокрема, чи має місце порушення меж або накладення земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , чи порушують межі суміжних землекористувачів наявність дерев`яного та сітчастого парканів. Проте експертиза не була проведена з підстав ненадання ОСОБА_1 додаткових матеріалів, необхідних для її проведення.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції за клопотаннями ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ухвалами Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2019 та 22 липня 2019 року була призначена судова земельно-технічна експертиза.
За результатами проведення експертизи судовим експертом 29 листопада 2019 року складений висновок № 3138/3139/19-24 (а. с. 61-70 т. 2), яким встановлено наступне: «Порівнявши наявні каталоги координат з технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_2 (адреса вказана згідно технічної документації) та копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлені приватним підприємством «Портал СД» з координатами фактичного користування досліджуємих земельних ділянок накладання земельних ділянок не виявлено.
Порівнявши між собою координати земельних ділянок в наданих на дослідження технічних документаціях із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресами по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 накладання чи порушення меж не виявлено.
Враховуючи проведені топографо-геодезичні роботи, здійснені на день проведення огляду об`єктів дослідження, що наведено вище, порушень чи накладань не виявлено.
Наявність дерев`яного та сітчастого парканів, сараю літ. Н площею 32,6 кв. м та вбиральні літ. У площею 1,2 кв. м, що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , не порушують межі суміжних землекористувачів, оскільки порушень чи накладань меж не виявлено. У зв`язку з відсутністю накладання земельних ділянок, демонтаж чи знесення відповідних об`єктів не потрібен».
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року була призначена повторна комісійна судова земельно-технічна експертиза (а. с. 170-181 т. 2), за результатами проведення якої висновком експерта від 02 червня 2021 року № 6608/20-41 встановлено: «Орієнтовна площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 0,2259 га відповідно до Генерального плану м. Ніжина Чернігівської області. Орієнтовна площа земельної ділянки по АДРЕСА_2 складає 0,1304 га відповідно до Генерального плану м. Ніжина Чернігівської області.
Виявити порушення меж або накладання земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 , яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 та по АДРЕСА_2 , що знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , відповідно до генеральних планів даних домоволодінь, наявних в матеріалах цивільної справи, не вбачається за можливе, оскільки, вони не містять геодезичних даних щодо місце розташування меж земельних ділянок та будівель і споруд на них розташованих, тобто співставити фактичні межі домоволодінь сторін, визначені в результаті інструментальної зйомки з межами, зазначеними у вищенаведених планах, не можливо.
Наявність паркану із азбестошиферних листів та сітчастого паркану, сараю літ. Н площею 32,6 кв. м та вбиральні літ. У площею 1,2 кв. м, що розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , не порушують межі суміжних землекористувачів».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції відповідає не в повній мірі з таких підстав.
Щодо спору по суті
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно із положеннями статей 91 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.
Нормами статей 386 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до положень статей 391 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до положень статей 12 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Урахувавши, що ОСОБА_1 в порядку статті 81 ЦПК України не довела чим саме ОСОБА_2 порушив її права та охоронювані законом інтереси, зокрема і той факт, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом самовільного встановлення огорожі, сараю та вбиральні, апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 391 ЦК України, для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано узяв до уваги належні та допустимі докази відсутності таких перешкод для позивача: висновки судових земельно-технічних експертиз, якими констатовано факт відсутності накладання меж належних сторонам земельних ділянок та самовільної побудови відповідачем спірних об`єктів нерухомості на належній позивачу земельній ділянці.
Разом із тим апеляційний суд, пославшись на встановлену висновками судових експертиз відсутність накладання меж належних сторонам земельних ділянок, підставно відхилив подані ОСОБА_1 у якості доказів невідповідністі конфігурації і розміру земельних ділянок Генеральні плани міста Ніжина у 1979 та 2017 роках, вказавши, що згідно з поясненнями Ніжинської міської ради Чернігівської області з цих доказів неможливо визначити розміри площ та меж конфігурації земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині розгляду спору по суті зводяться до незгоди з висновками проведених у справі експертиз та їх оцінкою апеляційним судом, проте цим доказам, у сукупності із іншими, судами попередніх інстанцій була дана належна оцінка, а суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Щодо судових витрат
Відповідно до статей 3, 12 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження. Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов`язаний, зокрема провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Частиною шостою статті 139 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Положенням частин першої, другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
Стягуючи з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за проведення судової земельно-технічної експертизи, апеляційний суд, виходив із того, що вказані витрати під час розгляду справи підтверджені належними й допустимими доказами та підлягають відшкодуванню з позивача у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.
Разом із тим зі змісту резолютивної частини ухвали Чернігівського апеляційного суду від 22 липня 2019 року вбачається, що суд поклав витрати по проведенню експертизи саме на позивача ОСОБА_1 .
Вказане підтверджується також рахунком № 3277 від 21 серпня 2019 року на суму 10 048 грн за проведення експертизи № 3138/3139/19-24, а також актом здачі-приймання висновку судового експерта № 3138/3139/19-24 по цивільній справі № 740/1884/17 за ухвалою від 22 липня 2019 року, у яких платником зазначена ОСОБА_1 (а. с. 56, 71 т. 2).
Крім того, зі змісту резолютивної частини ухвали Чернігівського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року вбачається, що суд поклав витрати по проведенню повторної комісійної земельно-технічної експертизи саме на позивача ОСОБА_1 (а.с. 101, т. 2).
Вказане підтверджується також рахунком № 685 від 03 березня 2020 року на суму 13 075,20 грн за проведення експертизи № 6608/20-41, а також актом здачі-приймання висновку судового експерта № 6608/20-41 по цивільній справі № 740/1884/17 за ухвалою від 17 лютого 2020 року, у яких платником зазначена ОСОБА_1 (а. с. 106, 169 т. 2).
За таких обставин, суд апеляційної інстанції у порушення норм процесуального права дійшов неправильного висновку про стягнення витрат на проведення експертизи з позивача ОСОБА_1 , яка їх фактично понесла, на користь відповідача ОСОБА_2 .
При цьому апеляційний суд помилково послався на рахунок № 1595 від 11 квітня 2019 року за проведення експертизи № 619/620/19-24 у сумі 10 048 грн (а.с. 40, т 2), у якому платником вказаний ОСОБА_2 , не врахувавши, що вказана експертиза не була проведена у зв'язку з її неоплатою.
Згідно з частиною шостою статті 412 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на обставини цієї справи Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування постанови Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 048 грн витрат, понесених на проведення судової земельно-технічної експертизи.
Керуючись статтями 400 410 412 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 048 грн витрат, понесених на проведення судової земельно-технічної експертизи.
У іншій частині постанову Чернігівського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович