ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 740/5006/21
провадження № 61-666св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 травня 2023 року у складі судді Шевченко І. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2007 року до 08 вересня 2018 року;
визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , автомобіль марки RENAULT, модель kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
визнати за позивачкою право власності на 1/2 частку спірного автомобіля.
2. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , позивачка за власні кошти його поховала, проводила всі похоронні обряди, в тому числі, поминальні. Починаючи з 2007 року і до смерті ОСОБА_3 вони спільно проживали як подружжя без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , за згодою позивачки, був зареєстрований за місцем її проживання, де і проживав до дня своєї смерті.
3. Вказує, що вони разом з ОСОБА_3 вели спільне господарство, робили взаємні капіталовкладення на ремонт будинку, купували побутову техніку, оплачували комунальні послуги, купували інше майно за рахунок спільних коштів, їздили відпочивати, тобто, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, і були пов`язані спільним побутом.
4. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, спадкоємцем є відповідач ОСОБА_2 . У процесі спілкування із відповідачем виник майновий спір з приводу спадкового майна - автомобіля марки RENAULT, моделі kangoo, який зареєстрований за спадкодавцем і був набутий ним під час спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 .
5. Оскільки спірний автомобіль придбаний у період проживання однією сім`єю, то позивачка вважає, що вказане рухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності, а тому вирішення спору із відповідачем про право власності на даний автомобіль буде безпосередньо залежати від встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
6. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
7. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що зі встановлених обставин вбачається, що ОСОБА_3 набув у власність спірний автомобіль у червні 2006 року, тобто за рік до зазначених позивачкою обставин, а саме періоду спільного проживання (2007 рік), доказів спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період набуття ОСОБА_3 спірного рухомого майна позивачкою не надано.
8. Також судами першої та апеляційної інстанції враховано непритаманну подружжю поведінку, а саме, у 2016 році ОСОБА_3 відчужив спірний автомобіль на користь ОСОБА_1 , а в 2017 році позивачка відчужила вказану автівку ОСОБА_3 , що унеможливлює визначення такого майна як спільного сумісного майна подружжя.
9. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зокрема, щодо стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн та судового збору за подання апеляційної скарги щодо оскарження ухвали про зупинення провадження у справі в розмірі 496,20 грн, суд апеляційний інстанції відхилив доводи про завищення суми правової допомоги та неспівмірність такої допомоги складності справи, адже понесення відповідачем вказаних витрат підтверджено письмовими доказами.
10. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що оскільки строк дії договору про надання правничої допомоги закінчився 31 грудня 2022 року, адвокат не мав законних підстав приймати участь у судових засіданнях у 2023 році, заявляти клопотання, у тому числі про стягнення судових витрат, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки за правилом статті 64 ЦПК України про припинення представництва має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви, такої відповідачем не подано, тому, оскільки Луєнко Юрій Васильович діяв як адвокат, на підтвердження своїх повноважень надав ордер, який є достатньою самостійною підставою, що надає право адвокату на підписання документів від імені особи, учасника справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11. У січні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 травня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року.
12. Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
14. Підставою касаційного оскарження заявниця вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 686/15993/21, від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, від 11 грудня 2023 року у справі № 201/7323/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Також, підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 вказала відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо підтвердження повноважень адвоката на представництво в суді після закінчення строку дії договору про надання правничої допомоги на підставі ордера, виданого адвокатом на підставі такого правочину (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. Касаційна скарга мотивована тим, що на противагу наявних в матеріалах справи документів на підтвердження обставин, якими обґрунтовувався позов, відповідач ОСОБА_2 не спростував жодних обставин, зокрема тривалий період (12 років) спільного проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_3 .
17. Щодо стягнених витрат на правничу допомогу, то опис та вартість робіт не відповідають реальності адвокатських витрат, при цьому, відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2019 року строк його дії закінчився 31 грудня 2022 року, відповідно, адвокат Луєнко Ю. В. не мав законних підстав брати участь у судових засіданнях у 2023 році, заявляти будь-які клопотання, зокрема, про стягнення витрат на правничу допомогу .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
18. У березні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Луєнко Ю. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки судами попередніх інстанцій правильно встановлено обставини набуття його батьком права власності на спірний автомобіль до періоду, вказаного позивачкою у позові. Що стосується повноважень адвоката, то суд апеляційної інстанції правильно вказав, що ордер є самостійним документом, який підтверджує повноваження адвоката.
19. Відзив містить клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, які відповідач планує понести в суді касаційної інстанції, в розмірі 8 000,00 грн.
Доводи особи, яка подала заперечення на відзив
20. У квітні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву, в якій навела заперечення щодо доводів, викладених у відзиві на касаційну скаргу та документів, доданих нього.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки від 23 липня 2019 року № 209, виданої Виконавчим комітетом Ніжинської міської ради Чернігівської області, ОСОБА_3 був зареєстрований з 11 червня 2008 року до 28 липня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , що узгоджується також з копією з будинкової книги.
22. Відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 .
23. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
24. Згідно з довідкою ТСЦ МВС № 7443 від 30 жовтня 2019 року
№ 31/25/15-713 29 вересня 2006 року автомобіль марки RENAULT моделі kangoo зареєстрований за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2006 року; 12 листопада 2016 року вказаний автомобіль перереєстрований на ОСОБА_1 ; 28 липня 2017 року зазначений транспортний засіб перереєстрований за ОСОБА_3 .
25. ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2007 року, а в судовому засіданні пояснила, що вони почали спільно проживати з червня 2007 року.
26. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07 липня 2021 року, ухваленим у справі № 740/342/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу спірного автомобіля, яке в частині змінене постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, у задоволенні вказаного позову відмовлено.
27. У наведеній справі судами враховано, що спірний правочин від 28 липня 2017 року є відплатним, за умовами якого ОСОБА_1 , як продавець, отримала від покупця ОСОБА_3 обумовлену сторонами правочину вартість автівки в розмірі 10 090,00 грн.
28. Відмовляючи в задоволенні позову в справі № 740/342/20, суди керувалися тим, що з моменту укладення договору та реєстрації права власності покупця за договором - ОСОБА_3 на автомобіль і до дня його смерті позивачка не мала жодних претензій до продавця щодо неналежного виконання умов договору, питання про розірвання договору не порушувала. Натомість, звернулась до суду з позовом лише тоді, коли спадкоємець померлого звернувся з вимогою про визнання за ним права власності на спірний автомобіль у порядку спадкування та його витребування з володіння позивачки. Факт передачі автомобіля у власність ОСОБА_3 є підтвердженням того, що останній розрахувався за нього з ОСОБА_1 у повному обсязі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
29. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
30. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
31. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
32. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
33. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
34. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
35. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
36. Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
37. У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
38. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
39. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
40. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
41. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
42. Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
43. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя та четверта статті 368 ЦК України).
44. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
45. Під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, необхідно віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі собою, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою у разі відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
46. Відповідно до статей 12 13 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
47. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
48. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
49. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
50. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; показання свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
51. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.
52. Згідно з усталеною судовою практикою самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц).
53. Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.
54. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши докази у справі, дійшов правильного висновку, що реєстрація місця проживання ОСОБА_3 за адресою проживання позивачки, фотокартки спільного їх відпочинку та покази свідки не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, зокрема ОСОБА_1 не підтверджено спільне: капіталовкладення на ремонт будинку, придбання побутової техніки, сплату комунальних послуг (у справі оплата комунальних послуг ОСОБА_3 лише за період з грудня 2016 року до вересня 2018 року), придбання іншого майна, про що вказано у позові, відповідно суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу в період з 2007 року до 08 вересня 2018 року.
55. Посилання ОСОБА_1 на підтвердження факту її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на понесення нею витрат, пов`язаних з похованням ОСОБА_3 , не можуть бути враховані, оскільки відповідно до рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 січня 2022 року у справі № 740/4724/21 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено витрати на поховання спадкодавця ОСОБА_3 в розмірі 4 483,00 грн.
56. Проте, встановивши, що ОСОБА_3 придбав спірний автомобіль у червні 2006 року, при цьому, ОСОБА_1 з метою набуття права власності на частку вказаного рухомого майна, вказує період початку спільного проживання з ОСОБА_3 2007 рік, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що вказаний транспортний засіб не може бути об`єктом спільного сумісного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
57. Також, у наведених правовідносинах необхідно врахувати процесуальну поведінку ОСОБА_1 , яка у цій справі ставить питання про статус спірного автомобіля, як спільного сумісного майна, придбаного спільно з ОСОБА_3 , водночас, у справі № 740/342/20 позивачка оспорює правочин відчуження нею на користь ОСОБА_3 цього ж майна з підстав невиконання продавцем обов`язку зі сплати вартості майна.
58. Тобто, у період 2016 року та 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 склалися договірні правовідносини за відплатними правочинами (двічі відчуження того самого майна між тими самими сторонами договору), що не притаманно правовідносинам подружжя, на користь цього міркування свідчить також оспорення ОСОБА_1 останнього договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного з ОСОБА_3 .
59. У наведеному випадку, очевидно, що одна й та сама особа не може вказувати різні підстави набуття права на майно, як то шляхом визнання такого майна спільним сумісним майном подружжя та шляхом визнання недійсним правочину відчуження спірного майна одним подружжям на користь іншого, вказане суперечитиме засадам цивільного судочинства та свідчитиме про невизначеність особою щодо способу захисту її прав, адже наведені способи захисту прав ОСОБА_1 є взаємовиключними.
60. Зважаючи на вищевикладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
61. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
62. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що опис та вартість робіт не відповідає реальності адвокатських витрат, при цьому, відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2019 року строк його дії закінчився 31 грудня 2022 року, відповідно адвокат Луєнко Ю. В. не мав законних підстав брати участь у судових засіданнях у 2023 році, заявляти будь-які клопотання, зокрема про стягнення витрат на правничу допомогу, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
63. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
64. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
65. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
66. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
67. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
68. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
69. Зазначене узгоджується із положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.
70. Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
71. Інтереси ОСОБА_2 в суді першої інстанції представляв адвокат Луєнко Ю. В. на підставі укладеного з відповідачем договору про надання правничої допомоги від 22 квітня 2019 року та додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 12 жовтня 2021 року.
72. Пунктом 1 укладеної між сторонами 12 жовтня 2021 року додаткової угоди передбачено, що розмір гонорару адвоката за надання правничої допомоги у справі № 740/5006/21 буде становити фіксовану суму, зокрема, відповідно до підпунктів 1.1. - 1.4. - 25 000,00 грн.
73. 22 жовтня 2021 року, на підтвердження факту надання правничої допомоги сторонами було підписано відповідний акт та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, згідно вищевказаного договору про надання правничої допомоги від 22 квітня 2019 року.
74. На підтвердження взаєморозрахунків між адвокатом та відповідачем, до відзиву на позовну заяву також додано квитанцію до прибуткового касового ордера від 22 жовтня 2021 року на загальну суму 25 000,00 грн.
75. Відповідно до правової позиції, зазначеної Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, яка неодноразово підтверджена Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, від 01 лютого 2022 року у справі № 128/1326/18, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 13 ЦПК України).
76. Суд першої інстанції, здійснюючи розподіл судових витрат, дійшов висновку, що заявляючи клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, представник позивачки не довів неспівмірності таких витрат. З вказаним погодився й суд апеляційної інстанції.
77. Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів та міркувань спростування висновків судів першої та апеляційної інстанції, натомість на підтвердження співмірності понесених відповідачем витрат свідчить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, відповідно до якого (опису): ознайомлення з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 740/5006/21 - 1 000,00 грн; надання клієнту правових консультацій та роз`яснень щодо позовної заяви, порядку, способів і засобів правового захисту законних прав та інтересів клієнта - 1 000,00 грн; складання та подання відзиву в інтересах клієнта - 3 000,00 грн; ведення справи в суді першої інстанції в якості представника клієнта, в тому числі, але не виключно: за участь у судових засіданнях, складання та подачу заяв з процесуальних питань, тощо - 20 000,00 грн.
78. Таким чином, виходячи з вищенаведених вимог законодавства, засад розумності і справедливості, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відшкодування відповідачу витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн, яка є співмірною зі складністю цієї справи, тривалим часом розгляду справи та наданим адвокатом обсягом послуг у суді, а також відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
79. Щодо аргументу ОСОБА_1 , що відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 22 квітня 2019 року строк його дії закінчився 31 грудня 2022 року, відповідно адвокат Луєнко Ю. В. не мав законних підстав брати участь у судових засіданнях у 2023 році, заявляти будь-які клопотання, зокрема про стягнення витрат на правничу допомогу, то він є безпідставними, оскільки відзив на позовну заяву подано стороною відповідача із вимогою відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн у жовтні 2021 року, тобто у межах дії договору про надання правової допомоги.
80. Крім цього, адвокат Луєнко Ю. В. здійснював представництво інтересів ОСОБА_2 , зокрема у суді першої інстанції на підставі ордера, у якому містить застереження, що договором про надання правової (правничої) допомоги повноваження адвоката не обмежуються, а відповідно до висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 766/17492/16-ц, ордер є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.
81. Враховуючи наведене відсутні підстави вважати, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо підтвердження повноважень адвоката на представництво в суді після закінчення строку дії договору про надання правничої допомоги, на підставі ордера виданого адвокатом на підставі такого правочину (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
82. Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, від 11 грудня 2023 року у справі № 201/7323/21, на які посилається заявниця, як підставу касаційного оскарження судових рішень, сформульовано за інших фактичних обставин справи.
83. Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявниці з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
84. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
85. Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
86. Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 травня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян