Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 748/1418/19
провадження № 61-7544св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бовкун Владислав Ігорович, на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області, у складі судді Олещенко В. І., від 23 грудня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Харечко Л. К.,
Іванової Г. П., Скрипки А. А., від 13 квітня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживача фінансових послуг.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 09 квітня 2012 року між ним та відповідачем було укладено угоду № SAMDN50000061161585, відповідно до умов якої йому було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (карта «Універсальна») та картковий рахунок № НОМЕР_2 (карта для виплат). По картковому рахунку № НОМЕР_1 був встановлений кредитний ліміт в розмірі 2 000 грн.
25 жовтня 2018 року близько 22 год 30 хв на належний йому номер телефону НОМЕР_3 було надіслано смс-повідомлення з одноразовим паролем для входу до аккаунту сервісу «Приват24». Він одразу звернувся на цілодобовий телефон підтримки клієнтів відповідача та повідомив про вказаний факт, а через декілька хвилин без його відома SIM-картку з номером НОМЕР_3 , що використовувався як фінансовий телефон, було заблоковано.
Також 25 жовтня 2018 року без його відома по картковому рахунку № НОМЕР_1 було збільшено кредитний ліміт до 9 000 грн та до 10 000 грн.
26 жовтня 2018 року позивач звернувся до відділення AT КБ «ПриватБанк», де йому повідомили, що в період із 25 по 26 жовтня 2018 року з карткових рахунків, які перебувають у його користуванні, без його відома відбулось незаконне списання грошових коштів на загальну суму 11 683,08 грн.
Позивач вважав, що списання зазначених коштів з його рахунків відбулось незаконно та з вини саме відповідача, оскільки він нікому дані своїх карток не передавав.
Починаючи з 01 листопада 2018 року відповідач почав щомісячно списувати з належного йому карткового рахунку № НОМЕР_1 проценти за користування кредитним лімітом за ставкою 3,6 %, страховий платіж за договором страхування кредитного ліміту, пеню за прострочення виконання зобов`язань за кредитом на суму понад 100 грн, які нараховуються на незаконно утворену заборгованість.
Поряд з незаконним списанням коштів 25 жовтня 2018 року без його відома було оформлено послугу «Миттєва розстрочка» у кількості трьох договорів, а саме: договір № 18102517203626 на суму 2 500 грн, договір № 18102517203627 на суму 2 683, 75 грн та договір № 18102517203629 на суму 3 300 грн. Оскільки у нього було відсутнє волевиявлення на укладення цих правочинів та вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків для сторін. Вказував, що ці договори є недійсними з моменту їх укладання.
Про зазначені факти він невідкладно повідомив відповідача та звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, на підставі якої 31 жовтня 2018 року Чернігівською місцевою прокуратурою Чернігівської області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадження за статтею 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Позивач вважав, що з відповідача підлягає стягненню на його користь пеня відповідно до пункту 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Наголошував на тому, що внаслідок протиправної поведінки та неправомірних дій АТ КБ «ПриватБанк» йому було завдано моральної шкоди, яка також підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням поданих уточнень,
ОСОБА_1 просив суд:
- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк»відновити залишок коштів на його рахунку № НОМЕР_4 до того стану, в якому він перебував перед виконанням фінансових операцій у період з 00.00 год 25 жовтня 2018 року по 23.59 год 25 жовтня 2018 року включно, тобто станом на
23 год. 59 хв. 24 жовтня 2018 року;
- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» відновити залишок коштів на його рахунку № НОМЕР_5 до того стану, в якому він перебував перед виконанням фінансових операцій у період з 00.00 год 25 жовтня 2018 року по 23.59 год 25 жовтня 2018 року включно, тобто станом на
23 год. 59 хв. 24 жовтня 2018 року;
- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування по його рахунку № НОМЕР_5 процентів, пені та інших штрафних санкцій за користування кредитним лімітом, що почали нараховуватись після проведення фінансових операцій (транзакцій) у період з 00.00 год
25 жовтня 2018 року по 23.59 год 25 жовтня 2018 року включно;
- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» скасувати нараховані після 25 жовтня 2018 року по його рахунку № НОМЕР_5 проценти, пеню та інші штрафні санкції за користування кредитним лімітом, що утворилися після проведення фінансових операцій (транзакцій) у період з 00.00 год 25 жовтня 2018 року по 23.59 год 25 жовтня
2018 року включно;
- визнати кредитний договір № 18102517203626 від 25 жовтня 2018 року, кредитний договір № 18102517203627 від 25 жовтня 2018 року, кредитний договір № 18102517203629 від 25 жовтня 2018 року, укладені в електронному вигляді між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , недійсними з моменту їх укладення;
- застосувати наслідки недійсності правочинів у вигляді зобов`язання повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання вказаних правочинів;
- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк»на його користь пеню за несанкціоноване списання коштів з рахунків позивача в розмірі 9 613,93 грн;
- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк»на його користь моральну шкоду в розмірі 2 000 грн;
- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк»на його користь судові витрати, які він поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом цієї справи.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що всі операції по карткових рахунках позивача, в тому числі перекази коштів між рахунками, користування сервісом «Миттєва розстрочка» були проведені з правильним веденням логіну і паролю користувача, а також динамічного паролю, який надходив на номер телефону НОМЕР_3 , який вказаний позивачем особисто в анкеті-заяві від 09 квітня 2012 року.
Факт використання фінансового номеру телефону позивача без його відому третіми особами з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 суд вважав недоведеними.
Встановивши відсутність доказів на підтвердження недійсності оспорюваних кредитних договорів № 18102517203626, № 18102517203627 та № 18102517203629 від 25 жовтня 2018 року, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків недійсності цих правочинів.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що положення статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на спірні правовідносини відносини не поширюються, оскільки регулюють позадоговірні відносини, в той час як правовідносини сторін у справі випливають з договору кредиту.
Приймаючи постанову від 13 квітня 2020 року, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог
ОСОБА_1 , вказавши на відсутність доказів використання номеру мобільного телефону позивача, його паролю та логіну через сервіс «Миттєва розстрочка» третіми особами.
Оспорюванні позивачем кредитні договори колегія суддів вважала такими, що відповідають вимогам закону.
Також апеляційний суд вказав на несвоєчасність повідомлення ОСОБА_1 . Банку про факт використання невідомими особами його картки та номеру мобільного телефону, що призвело до незаконного списання коштів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
29 квітня 2020 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Бовкун В. І. подав касаційну скаргу на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 23 грудня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд, а у випадку наявності достатніх підстав, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 748/1418/19 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У червні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень по справі заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вважаючи що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 190/926/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 320/1169/16-ц
від 22 листопада 2018 року у справі № 712/2283/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 754/15020/15-ц, від 09 січня 2019 року у справі № 377/526/16-ц,
від 14 лютого 2019 року у справі № 554/1479/17, від 21 лютого 2019 року у справі № 489/1649/17, від 27 березня 2019 року у справі № 481/897/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 570/2219/17, від 17 липня 2019 року у справі № 571/841/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 676/2792/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 210/245/18-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 168/613/16-ц.
Крім того заявник вважав, що внаслідок порушення судами норм процесуального права наявні підстави для скасування оскаржених судових рішень передбачені пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Заявник вважає, що суди вирішуючи спір не надали належну правову оцінку принципу «нульової відповідальності» користувача платіжної картки, про який зазначав позивач під час розгляду справи, та не врахували те, що банком відповідно до положень статей 12 81 ЦПК України не доведено вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, що є підставою для притягнення саме позивача до цивільно-правової відповідальності.
Суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували та не встановлювали факт часткового повернення банком коштів незаконно списаних з рахунків позивача 25 жовтня 2018 року, інформацію надану мобільним оператором Vodafone стосовно активності номеру мобільного телефону позивача з різних пристроїв в період доби 25 жовтня 2018 року та електронної заміни його
SIM-карти о 04.59 годині, інформацію про додатковий номер мобільного телефону закріплений за рахунками позивача 25 жовтня 2018 року за допомогою якого здійснювалась частина незаконних фінансових переказів, інформацію про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 4201827101000028.
Встановлені судами обставини справи, які нібито, підтверджують, що всі перекази коштів з одного карткового рахунку позивача на інші та укладення договорів користування сервісом «Миттєва розстрочка» були проведені через Приват24 з правильним введенням логіну та паролю користувача, не підтверджені жодним доказом, наявним в матеріалах справи.
Звертає увагу касаційного суду, що ОСОБА_1 зазначав апеляційному суду, що при підписанні ним анкети-заяви про приєднання до Умов на Правил про надання банківських послуг банком не було роз`яснено та узгоджено з якими саме умовами договору він, нібито погодився. Позивач заперечував той факт, що він приєднався саме до тієї редакції правил банку, на яку робить посилання суд першої інстанції.
Апеляційним судом було необґрунтовано та протиправно відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів, що мали істотне значення для справи.
Також суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про розгляд його апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, що позбавило його права дати особисті пояснення по матеріалах справи і надати заперечення на доводи відповідача.
Доводи особи, яка подалі відзив на касаційну скаргу
У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ «ПриватБанк», поданий його представником - адвокатом Істамовою І. В., в якому представник відповідача просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Зазначає, що позивачем не надано суду доказів того, що ним було своєчасно повідомлено банк щодо незаконного використання картки та здійснення переказів, які ним не ініціювалися. Тому в даному випадку відповідальність за операції, що проводилися несе виключно клієнт. Позивачем не доведено незаконність дій банку і не зазначено в чому вони полягали.
Звертає увагу касаційного суду, що в касаційній скарзі позивач акцентує увагу на неможливості самостійно здійснити спірні транзакції, проте не наводить вчинення вичерпних заходів щодо захисту конфіденційної інформації, котра дозволяє його ідентифікувати як власника картрахунку, й норм котрі покладають відповідальність на банк за збитки, спричинені через не вчинення власником картки таких заходів.
Посилаючись на вимоги статей 207 215 ЦК України та положення Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» наголошує на тому, що всі перекази коштів з одного карткового рахунку позивача на інші та укладення дистанційних угод по сервісу «Миттєва розстрочка» були проведені з правильним введенням логіну і паролю користувача, а також динамічного паролю, який надходив на номер мобільного телефону НОМЕР_7 , який вказаний ним особисто в анкеті-заяві від 09 квітня 2012 року.
Стверджує, що при укладенні договору про надання банківських послуг
від 09 квітня 2012 року, так і при підключені кредитної картки «Універсальна» до сервісу «Миттєва розстрочка» 25 жовтня 2018 року, сторонами була дотримана письмова форма договору відповідно до вимог частини першої статті 207 ЦК України, а отже відсутні підстави вважати такі правочини нікчемними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 09 квітня 2012 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг, шляхом підписання позивачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил про надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».
У відповідності до умов укладеного з банком договору про надання банківських послуг ОСОБА_1 отримав платіжні картки:
- картку «Для виплат» № НОМЕР_8 , яка була перевипущена (замінена) 24 жовтня 2018 року на картку № НОМЕР_9 , 25 жовтня 2018 року на картку № НОМЕР_2 та 10 грудня 2018 року на картку № НОМЕР_10 ;
- картку «Універсальна» № НОМЕР_11 , яка була перевипущена (замінена) 24 жовтня 2018 року на картку № НОМЕР_12 та 25 жовтня 2018 року на картку № НОМЕР_1 .
25 жовтня 2018 року по картці № НОМЕР_1 через Інтернет-банкинг Приват24 було двічі збільшено кредитний ліміт з 2 000 грн до 9 000 грн та до 10 000 грн відповідно та тричі підключено сервіс «Миттєва розстрочка», згідно умов якої надано кредит в розмірі 2 500 грн, 2 683, 75 грн та 3 300 грн.
За період 25 та 26 жовтня 2018 року було здійснено операції з перерахунку грошових коштів між картковими рахунками позивача та сплачено за їх допомогою вартість послуг через сервіс «Portmone».
Всі перекази коштів з одного карткового рахунку на інші та користування сервісом «Миттєва розстрочка» були проведені з правильним веденням логіну і паролю користувача, а також динамічного паролю, який надходив на номер телефону НОМЕР_3 , який вказаний в анкеті-заяві, підписаній 09 квітня 2012 року ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (тут і далі в редакції Положення на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов`язаний не розкривати іншим особам, крім користувача, ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу виконувати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян» (пункт 10 розділу VI Положення).
Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності.
Аналогічні висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 січня 2018 року у справі
№ 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 18 квітня 2018 року у справі № 190/926/16-ц (провадження № 61-6470св18), від 20 червня 2018 року у справі № 320/1169/16-ц (провадження № 61-9855св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 712/2283/16-ц (провадження 61-11291св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 754/15020/15-ц (провадження № 61-22283св18), від 17 липня 2019 року у справі № 571/841/16-ц (провадження № 61-25606св18), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 676/2792/16-ц (провадження № 61-34233св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 210/245/18-ц (провадження № 61-4352св19), від 05 грудня 2019 року у справі № 168/613/16-ц (провадження № 61-11711св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності факту одержання третіми особами доступу до належного позивачу номеру мобільного телефону, який є фінансовим, а відтак доступу до його банківських рахунків, з огляду на те, що всі спірні банківські операції по рахунках позивача та укладення кредитних договорів на умовах сервісу «Миттєва розстрочка» проводились з правильним введенням ідентифікуючих даних ОСОБА_1 , як клієнта банку та динамічного паролю, який надходив на фінансовий номер його мобільного телефону ( НОМЕР_3 ).
Разом з тим, за відсутності в матеріалах справи доказів, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати спірні платіжні операції, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про списання грошових коштів із рахунків ОСОБА_1 за його розпорядженням та наявність у останнього волевиявлення на укладення оспорюваних кредитних договорів є передчасними.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 стверджував, що спірні фінансові операції в період доби 25 жовтня 2018 року по його банківським рахункам, відкритим в АТ КБ «ПриватБанк», ним не ініціювалися та відповідні кредитні договори не укладалися. Зазначені операції були виконані невстановленими особами, які здійснивши електронну заміну SIM-карти належної позивачу номеру мобільного телефону НОМЕР_3 , що є фінансовим, отримали доступ до його рахунків, відкритих в АТ КБ «ПриватБанк». Виявивши факт безпідставного списання коштів відповідач невідкладно про нього повідомив банк та звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою.
На підтвердження доводів позивача в цій частині, ухвалою суду першої інстанції у мобільного оператора Vodafone (ПрАТ «ВФ Україна») було витребувано інформацію про вхідні та вихідні дзвінки, вхід до мережі Інтернет, місцезнаходження, вхідні та вихідні СМС-повідомлення із зазначенням номеру абонента А ( НОМЕР_3 ), абонента Б, дати та часу з`єднання, тривалості, ІМЕІ мобільного телефону, яким користувався абонент А ( НОМЕР_3 ), котрі здійснювалися в період часу з 00.00 год 25 жовтня 2018 року по 23.59 год
26 жовтня 2018 року та інформацію, стосовно того, чи видавалась (перевипускалась) нова SIM-карта з номером: НОМЕР_3 , в будь-якому магазині (точці обслуговування абонентів) ПрАТ «ВФ Україна», починаючи
з 01 жовтня 2018 року по 27 жовтня 2018 року.
При цьому за повідомленням ПрАТ «ВФ Україна» 25 жовтня 2018 року о
04.59 год було здійснено дистанційну заміну SIM-карти абонентського номеру НОМЕР_3 та протягом доби 25 жовтня 2018 року зазначений абонентський номер використовувався на трьох різних електронних пристроях з ІМЕІ НОМЕР_13 , ІМЕІ НОМЕР_14 та ІМЕІ НОМЕР_15 .
ОСОБА_1 також стверджував, що про вчинення шахрайських дій щодо нього 26 жовтня 2018 року повідомив АТ КБ «ПриватБанк» звернувшись до відділення банку у м. Чернігові та в цей же день подав відповідну заяву до правоохоронних органів, на підставі якої розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018271010000281, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 31 жовтня 2018 року за статтею 190 КК України.
Переглядаючи рішення місцевого суду, апеляційний суд не навів підстав відхилення зазначених доводів позивача та не зазначив підстав не врахування таких доказів, як реєстр телекомунікаційних послуг по номеру мобільного телефону НОМЕР_3 , інформації про зміну контактних даних, в тому числі номерів мобільного телефону, талон-повідомлення № 308
від 26 жовтня 2018 року, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань
від 31 жовтня 2018 року та скріншоту чату онлайн-допомоги
АТ КБ «ПриватБанк» щодо звернень ОСОБА_1 до банку.
Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, посилання судів в оскаржуваних судових рішеннях на Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», як підтвердження правомірності списання коштів з рахунків позивача та додержання вимог статей 207 215 ЦК України при укладені оспорюваних кредитних договорів є помилковими, з огляду на те, що матеріали справи не містять підтверджень того, що саме додані до відзиву відповідачем умови розумів позивач, ознайомився і погодився з ними, укладаючи із банком договір банківського обслуговування. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди з огляду на те, правовідносини сторін у справі випливають з умов договору кредиту суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 01 вересня
2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), які зводяться до того, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.
З урахуванням викладеного, касаційний суд дійшов висновку, що переглядаючи справу, апеляційний суд не з`ясував обставин справи, які необхідні для правильного її вирішення, не врахував та не перевірив доводів апеляційної скарги позивача та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Доводи касаційної скарги вказують на існування підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом першої інстанції належним чином не встановлені, зазначені в цій постанові порушення апеляційним судом в ході перегляду рішення місцевого суду усунуто не було, постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, об`єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін з урахуванням того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
Оскільки справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бовкун Владислав Ігорович,задовольнити частково.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович