№ 750/11447/18

Постанова

Іменем України

07 червня 2022 року

м. Київ

справа № 750/11447/18

провадження № 61-6572св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чернігівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Чернігові ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Мамонтової О. Є., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , просив визнати його батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка народилася у м. Чернігові ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтований тим, що у березні-квітні 2012 року, перебуваючи у м. Галларате (Італія) познайомився з громадянкою України ОСОБА_2 , з якою у них виник короткочасний зв`язок як між чоловіком і жінкою, після чого кожен з них повернувся до своєї країни. 20 березня 2013 року через соціальні мережі ОСОБА_2 повідомила позивачу, що в Україні народила від нього дочку, яку назвала ОСОБА_3 . З цього часу сторони почали спілкуватись через соціальні мережі, обмінюватись фотографіями.

Він та його сім`я поштою надсилали для дочки подарунки та грошові перекази. У травні 2015 року позивач приїздив до м. Києва, де мав зустріч з відповідачем та дочкою ОСОБА_3 , всі разом гарно провели час. Однак з листопада 2017 року відповідач припинила спілкування з позивачем та його сім`єю з невідомих причин, тому позивач не має контакту зі своєю дитиною. Пізніше він дізнався, що під час реєстрації народження дитини його не було записано батьком дитини. Реєстрацію народження дівчинки відповідач провела відповідно до частини першої статті 135 СК України: у графі «відомості про батька дитини» вказане його ім`я - ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження свого батьківства стосовно малолітньої дитини, які у своїй сукупності можуть засвідчити факт походження дитини від нього.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина Іспанії, батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Чернігова, актовий запис про народження якої вчинений відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції 26 січня 2013 року за № 223.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідач не надала суду належних та переконливих доказів на спростування тверджень позивача щодо його батьківства стосовно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Під час реєстрації народження дитини ім`я батька дитини записано « ОСОБА_5 » за вказівкою ОСОБА_2 , вона особисто через соціальні мережі повідомила позивача про те, що він є батьком її дочки ОСОБА_3 , та протягом тривалого часу не заперечувала його батьківства, зокрема, враховуючи приїзд позивача до м. Києва у травні 2015 року, наявні в матеріалах справи спільні фотографії позивача з дитиною, документ про перерахування братом позивача на ім`я відповідача коштів у 2016 році, а також визнання відповідачем інтимного зв`язку з позивачем перед вагітністю та повідомлення йому про народження дочки, батьком якої є він.

Заперечуючи встановлені судом обставини, відповідач належних і допустимих доказів на їх спростування не надала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, просила скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, ухвалив постанову без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 758/3340/17 (провадження № 61-16418св19).

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 і відповідач ніколи не проживали разом, не вели спільного господарства до народження дитини, а також було відсутнім їх спільне виховання та утримання дитини, що є визначальним в питанні визнання батьківства.

Відповідач не оспорює короткочасного зв`язку між ними як чоловіком та жінкою під час перебування в Італії, але заперечує народження дитини ОСОБА_3 від ОСОБА_1 .

Пояснення позивача, що він не знав про факт народження дитини, а тому не зміг з`явитися на реєстрацію її народження, спростовуються тим, що після народження дитини позивач заперечував походження ОСОБА_3 від нього.

Відповідач самостійно провела реєстрацію дитини у відділі реєстрації актів громадського стану.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що відповідач не з`явилася на судово-біологічну (судово-генетичну) експертизу у зв`язку із хворобою дитини і неодержанням поштового відправлення, причини неявки не оцінені. Залишено поза увагою те, що на сьогодні тест ДНК - це єдиний метод точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини.

Cуд не врахував інтересів дитини, оскільки вона вважає своїм батьком чоловіка відповідача, який її любить і піклується про неї.

Вважає, що є недостатніми докази батьківства позивача, відсутній висновків генетичної експертизи про батьківство позивача, який має вирішальне значення для вирішення спору у цій справі.

У порушення частини третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання позивача про дослідження нових доказів, а саме скріншотів переписки із соціальної мережі Fecebook та Messenger, які на його думку не подано до суду першої інстанції з поважних причин.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник позивача Супрун Л. В. просила залишити скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскаржувана постанова є обґрунтованою. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та немає порушення норм процесуального права.

Відповідач умисно чинила перешкоди для відібрання зразків крові. У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Позивач не з`явився на реєстрацію народження дитини не через своє небажання бути записаним батьком дівчинки, а через те, що нічого не знав про її існування.

Інтереси дитини переважають над інтересами її батьків. Необхідно розрізняти інтереси відповідача мати сім`ю та право її дочки ОСОБА_3 знати, хто є її батьком, отримувати піклування від нього та спілкуватися з ним.

Рух справи в суді касаційної інстанції

03 червня 2020року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

16 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду зупинено дію постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданий адвокатом Супрун Л. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони познайомились у 2012 році під час перебування в Італії у м. Галларате, мали інтимний зв`язок.

Зокрема, у своєму відзиві на позовну заяву, а також у відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 підтверджує, що була знайома з позивачем в Італії менше двох місяців, повернувшись до України, дізналася, що вагітна, однак на той час не була впевнена в тому, хто саме є біологічним батьком дитини, тому вирішила про це написати позивачу (т. 1, а. с. 32-36, т. 2, а. с. 240-245).

ОСОБА_1 є громадянином Королівства Іспанія, проживає у м. Мадриді (т. 1, а. с. 4-5, 80-81).

Згідно з актовим записом про народження № 223, складеним Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Чернігові. Матір`ю дитини зазначено ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_7 . Відомості про батька дитини записані за вказівкою матері відповідно до статті 135 СК України (т. 1, а. с. 102, т. 2, а. с. 238-239, 258, 265).

Позивач надав матеріали переписки сторін через соціальні мережі, відповідно до яких 20 березня 2013 року відповідач повідомила позивачу, що він є батьком її малолітньої дочки ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 6-11, 83-90).

Позивач також надав матеріали переписки та роздруківки світлин його разом з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , що були зроблені під час його приїзду до України (т. 1, а. с. 206-222).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 758/3340/17, а також порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано статтею 125 СК України.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Верховний Суд зауважує, що визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

Рішення суду щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, суд оцінює відповідно до статті 89 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (рішення від 7 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації», заява № 3451/05, § 34).

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Базові положення принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 січня 2019 року у справі призначено судову медико-генетичну експертизу для визначення походження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на вирішення якої поставлені питання: чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та чи є ОСОБА_1 біологічним батьком малолітньої ОСОБА_3 . Проведення експертизи було доручено експерту Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи (далі - Київське МКБ СМЕ). Попереджено ОСОБА_2 про необхідність забезпечити явку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для проведення експертизи. Попереджено сторони про наслідки ухилення учасника справи від участі в експертизі відповідно до статті 109 ЦПК України (т. 1, а. с. 110-111).

Копії цієї ухвали районного суду вручені представникам сторін - адвокатам Шаповалову М. С. та Матросу І. М. (т. 1, а. с. 112).

Листом від 26 лютого 2019 року № 100-150/458 відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського МКБ СМЕ просило районний суд забезпечити явку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_3 для відбору зразків крові, яке мало відбутися 11 квітня 2019 року об 11:00 год, явку осіб просило визначити обов`язковою одночасно (т. 1, а. с. 115-116). Копію цього листа отримав представник відповідача - адвокат Матрос І. М., про що свідчить його власноручний напис.

10 квітня 2019 року представник відповідача - адвокат Матрос І. М. подав до суду клопотання про перенесення дати та часу проведення судової медико-генетичної експертизи (відбір зразків крові) у зв`язку із тим, що 10 квітня 2019 року дитина ОСОБА_3 захворіла і відповідач позбавлена можливості забезпечити явку дитини до експертної установи. Будь-яких доказів на підтвердження хвороби дитини до клопотання додано не було (т. 1, а. с. 117-118).

Листом від 22 квітня 2019 року № 100-330/965 відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського МКБ СМЕ повідомило суд, що 11 квітня 2019 року ОСОБА_1 з`явився для відбору зразків крові, ОСОБА_2 разом з дитиною - не з`явилась. Просило суд забезпечити явку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для відбору зразків крові, який мав відбутися 23 травня 2019 року об 11:00 год, явку цих осіб просило визнати обов`язковою одночасною (т. 1, а. с. 119). Копії вказаного листа вручені представникам сторін - адвокатам Шаповалову М. С. і Матросу І. М., про що свідчить їх власноручний напис (т. 1, а. с. 119 зворот).

22 травня 2019 року представник відповідача - адвокат Матрос І. М. звернувся до суду з клопотанням про перенесення дати і часу проведення судової медико-генетичної експертизи (відбір зразків крові) у зв`язку з тим, що 22 травня 2019 року відповідач у справі ОСОБА_2 захворіла і позбавлена фізичної можливості з`явитись до експертної установи. Будь-яких доказів на підтвердження хвороби ОСОБА_2 до клопотання додано не було (т. 1, а. с. 121-122).

Листом від 29 травня 2019 року № 100-458/1226 відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського МКБ СМЕ повідомило, що проведення судово-медичної експертизи генетичної ідентифікації згідно з ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 січня 2019 року неможливо, оскільки незважаючи на неодноразові призначення дати відбору, ОСОБА_2 на відбір зразків крові не з`явилась. Ухвалу суду повернено без виконання (т. 1, а. с. 123-124).

Оскільки відповідач з дитиною для відбору зразків крові не з`являлася, позивач просив відповідно до статті 109 ЦПК України визнати факт кровного споріднення між ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_3 та факт того, що ОСОБА_1 є біологічним батьком ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 148).

Чернігівський апеляційний суд задовольнив клопотання позивача та ухвалою від 03 грудня 2019 року втретє призначив у справі судову експертизу, на вирішення якої поставлені питання: чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_1 та малолітньою ОСОБА_3 та чи є ОСОБА_1 біологічним батьком малолітньої ОСОБА_3 . Проведення експертизи було доручено експертам Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи. Зобов`язано ОСОБА_2 з`явитись до експертної установи на виклик та забезпечити явку ОСОБА_3 . Роз`яснено сторонам про наслідки ухилення учасника справи від участі в експертизі відповідно до статті 109 ЦПК України (т. 2, а. с. 218-219, 273-274). Копії вказаної ухвали були направлені експертній установі та учасникам справи.

Поштове відправлення на адресу ОСОБА_2 повернулося неврученим з відміткою «за закінченням строку» та було повторно їй направлено, однак також повернулося до суду неврученим з відміткою «за закінченням строку зберігання» (т. 2, а. с. 278, 292).

Листом від 20 грудня 2019 року № 100-1127/3162 відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського МКБ СМЕ просило суд забезпечити явку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_3 для відбору зразків крові, який мав відбутися 31 січня 2020 року об 11 год 30 хв, явку вказаних осіб просив визначити обов`язково одночасною (т. 2, а. с. 283).

09 січня 2020 року Чернігівський апеляційний суд направив сторонам повідомлення про необхідність з`явитись для відбору зразків крові на вказану дату та годину і копії зазначеного листа експертної установи (т. 2, а. с. 285, 286).

Згідно із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зазначене повідомлення представник відповідача - адвокат Матрос І. М. отримав 10 січня 2020 року (т. 2, а. с. 288).

Поштове відправлення на адресу ОСОБА_2 повернулося неврученим з відміткою «за закінченням строку зберігання» (т. 2, а. с. 291).

Процесуальні документи, листи та повідомлення надсилались відповідачу за зареєстрованим місцем її проживання (т. 1, а. с. 18). Іншої актуальної адреси місця свого проживання ні відповідач, ні її адвокат суду не повідомляли.

Листом від 04 лютого 2020 року № 100-97/310 відділення судово-медичної генетичної ідентифікації Київського МКБ СМЕ повідомило, що проведення судово-медичної експертизи генетичної ідентифікації згідно з ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2019 року неможливе, тому що 31 січня 2020 року ОСОБА_2 на відбір зразків крові не з`явилася. Ухвалу суду повернено без виконання (т. 2, а. с. 293-295).

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що ухвала суду першої та апеляційної інстанцій про призначення судово-генетичної експертизи щодо встановлення біологічного батьківства повернена судовим експертом без виконання у зв`язку з неявкою ОСОБА_2 з дитиноюдля відбору біологічних зразків.

Суд апеляційної інстанції також вмотивовано зазначив про ухилення ОСОБА_2 від участі в експертизі, що унеможливлює її проведення, та дійшов висновку про доведеність факту батьківства ОСОБА_1 стосовно дочки ОСОБА_3 .

У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 758/3340/17 (провадження № 61-16418св19) Верховний Суд зазначив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути лише висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи. Як зазначала позивач у тій справі, відповідач ( ОСОБА_8 ) не визнає батьківства й не бажає брати участь у вихованні дочки. Крім того, суди встановили, що в актовому записі від 11 липня 2013 року № 1292, зазначено, що відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України зі слів матері, з видачею позивачу свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 , в якому батьком дитини зазначено « ОСОБА_9 »

Водночас згідно з матеріалами справи, яка переглядається, відповідач стверджувала, що батьком її дочки ОСОБА_3 є ОСОБА_1 , повідомила про це позивача, під час реєстрації народження дитини ім`я батька відповідно до частини першої статті 135 СК України зі слів матері записано « ОСОБА_5 ». Крім того, позивач визнає своє батьківство щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції ухвалив постанову без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 758/3340/17 (провадження № 61-16418св19), не мають правового значення для суду касаційної інстанції, оскільки зазначений висновок ухвалений з інших підстав, і в тій справі встановлені інші обставини.

Верховний Суд зауважує, що питання про походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно з якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15-ц (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.

У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до статті 109 ЦПК України може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза. Отже,кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд зазначає, що ухиленням від участі в експертизі вважаються умисні дії учасника справи, спрямовані на неможливість проведення експертизи, яку призначає суд. Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи без надання доказів поважності причин неявки дає підстави вважати, що така особа не бажає отримати висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач з поважних причин не з`являлася на проведення судової експертизи не заслуговують на увагу, цим доводам суд апеляційної інстанції надав оцінку, зокрема, зазначивши, що при призначенні судово-медичних експертиз не встановлено порушення процесуального закону, відповідач про призначення експертизи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, була обізнана через свого представника, належним чином повідомлена про час та місце відбору зразків для проведення генетичної експертизи, відповідач жодного разу не з`явилась за викликами на забори зразків крові для проведення експертизи, будь-яких доказів на підтвердження поважності причин неявки до експертної установи не надала, тобто умисно ухилялась від проведення генетичної експертизи.

Посилаючись на поважні причини неявки на проведення експертизи відповідач не виклала в касаційній скарзі аргументи, які б спростували висновок суду апеляційної інстанції про ухилення від проведення судової експертизи.

Доводи касаційної скарги про прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів не впливають на висновок суду про задоволення позову з таких підстав.

До суду першої інстанції позивач також подав скріншот переписки сторін в соціальних мережах 20 березня 2013 року, 29 і 30 травня 2015 року, скріншот трьох фотографій з переписки сторін в соціальних мережах 30 травня 2015 року, копію платіжного документа про грошовий переказ через платіжну систему «Вестерн Юніон» на ім`я відповідачки для потреб дитини.

Суд апеляційної інстанції у рішенні зазначив, що взяв до уваги, що при реєстрації народження дитини ім`я батька дитини записано саме « ОСОБА_5 » за вказівкою ОСОБА_2 , остання особисто через соціальні мережі повідомила позивача про те, що він є батьком її дочки ОСОБА_3 та протягом тривалого часу не заперечувала його батьківство, зокрема, враховуючи приїзд позивача до м. Києва в травні 2015 року, наявні в матеріалах справи спільні позивача з дитиною фотографії, документ про перерахування братом позивача на ім`я відповідача коштів у 2016 році, а також визнання відповідачем інтимного зв`язку з позивачем перед вагітністю та повідомлення йому про народження дочки, батьком якої є він.

У рішенні суду апеляційної інстанції не зазначено, які конкретно докази, подані до суду першої інстанції чи суду апеляційної інстанції, взяв до уваги суд. У касаційній скарзі ОСОБА_2 не обґрунтувала, які саме фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, суд апеляційної інстанції встановив на підставі доказів, які, на її думку, прийняв суд з порушенням норм цивільного процесуального закону.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду,зводяться до незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції, власного тлумачення норм права та обставин справи. Встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належать до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року зупинено дію постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи, виконання судового рішення за результатами перегляду підлягає поновленню відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 11 березня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко