Постанова
Іменем України
08 березня 2023 року
м. Київ
справа № 750/2202/21
провадження № 61-657св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 вересня 2021 року в складі судді Коверзнева В. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та просив визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_2 право розпоряджатися належними їм на праві власності частками у розмірі 57/300 квартири АДРЕСА_1 до досягнення ними повноліття, за наявності письмової нотаріально посвідченої згоди їх батька та дозволу органу опіки та піклування.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 до 2017 року, в якому народилося двоє дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_2 . Колишній дружині та дітям належать на праві власності по 57/300 частки квартири АДРЕСА_1 , а сестрі відповідачки ОСОБА_5 та її доньці ОСОБА_6 - по 5/24 часток квартири. Відповідачка разом з ОСОБА_7 намагається продати вказану квартиру, що позбавить дітей права власності і можливості розпоряджатися квартирою на свій розсуд до досягнення ними повноліття. Без його згоди ОСОБА_4 отримала дозвіл Ірпінської міської ради на зняття з реєстрації місця проживання малолітніх дітей з квартири АДРЕСА_1 та на реєстрацію їх місця проживання в АДРЕСА_2 .
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки позивач не надав жодного доказу на підтвердження порушення, невизнання або оспорювання відповідачкою майнових прав дітей на квартиру, її намагання відчужити належні дітям частки у праві спільної часткової власності на квартиру без згоди батька та всупереч інтересам дітей.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Авраменка Г. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 вересня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року в справі № 6-2981цс15 та у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 608/614/15- ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідач позов не визнала, тобто фактично вона не визнала суб'єктивне право малолітніх дітей розпоряджатися належними їм частками у праві спільної часткової власності на спірну квартиру.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Чернігова.
10 лютого 2022 року справа № 750/2202/21 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми сторін у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 (57/300 часток), ОСОБА_2 (57/300 часток), ОСОБА_2 (57/300 часток), ОСОБА_5 (5/24 часток) та ОСОБА_6 (5/24 часток).
Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області № 158/6 від 22 грудня 2020 року надано дозвіл матері ОСОБА_4 на зняття з реєстрації місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з адреси: АДРЕСА_3 , та на реєстрацію їх місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , без згоди батька ОСОБА_1 .
Згідно висновку виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 22 липня 2021 року № 429, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до Чернігівської міської ради як органу опіки та піклування з питанням щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , частка якої належить на праві власності неповнолітнім ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , не звертались.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.
Звертаючись до суду з позовом в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зазначав, що відповідачка ОСОБА_4 намагається продати спірну квартиру, яка на праві спільної часткової власності належить дітям.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Встановивши, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом в інтересах неповнолітніх дітей, не надав належні та допустимі докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_4 має на меті відчужити належні дітям частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 без згоди батька, органу опіки та піклування та всупереч інтересам дітей, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні його позову.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 вересня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 вересня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко