ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 750/3249/23
провадження № 61-15694 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2023 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л.,
Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 22 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до управління соціального захисту населення (далі - УПСЗН) Деснянського району Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. На день її звернення із такою заявою призначення та виплата зазначеної допомоги здійснювалася на підставі Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року
№ 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі - Порядок № 505).
Рішенням від 21 травня 2021 року № 10-22/150 УПСЗН призначило ОСОБА_1 допомогу переміщеним особам на проживання з 22 квітня 2021 року по 21 жовтня 2021 року. Потім строк виплати грошової допомоги було автоматично продовжено з 22 жовтня 2021 року по 31 жовтня 2021 року та з 01 листопада 2021 року
по 31 січня 2022 року.
У заяві про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, ОСОБА_1 зазначала, що її чоловік - ОСОБА_2 , який проходить службу на посаді начальника караулу 1 державної пожежно-рятувальної частини (м. Чернігів) 1 державного пожежно-рятувального загону Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) у Чернігівській області, не отримує допомогу за піднайом житла на себе та сім`ю, механізм, розміри і умови виплати якої визначається Порядком виплати грошової компенсації особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень та визначення її розміру і умов виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня
2015 року № 1053 «Про затвердження Порядку виплати грошової компенсації особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за піднайом (найом, оренду) ними жилих приміщень та визначення її розміру і умов виплати» (далі - Порядок № 1053).
Однак, відповідно до листа Головного управління ДСНС у Чернігівській області
від 10 грудня 2021 року № 705-5817/7006-1 ОСОБА_2 отримує грошову компенсацію за піднайом (найм/оренду) житлових приміщень, відповідно
до Порядку № 1053, із травня 2021 року в розмірі 3 000,00 грн.
Позивач указував, що з 01 червня 2021 року ОСОБА_1 не мала права отримувати одночасно грошову компенсацію, передбачену Порядком № 1053 та адресну допомогу відповідно до Порядку № 505, оскільки її чоловік отримував грошову компенсацію за піднайом житлових приміщень, визначену Порядком № 1053. Вона мала обрати той вид компенсаційних виплат, який вважає для себе більш сприятливим.
Виплату допомоги ОСОБА_1 припинено з 01 грудня 2021 року, розмір надміру перерахованих їй коштів за призначеною адресною допомогою за період
із 01 червня 2021 року по 30 листопада 2021 року становить 20 400,00 грн,
які вона на підставі статті 1212 ЦК України, як безпідставно набуте майно, добровільно не повернула.
Крім цього, позивач послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі № 750/2414/15-а
та постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 750/12742/15-а (провадження К/9901/47046/18), відповідно до якої певна змістовна неоднаковість визначених відповідними порядками виплат (адресна допомога/грошова компенсація), не змінює одного й того самого цільового призначення цих виплат
із державного бюджету.
З урахуванням наведеного, Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача надміру виплачені кошти у вигляді щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, у розмірі 20 400,00 грн, а також понесені судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2023 року, ухваленим в порядку спрощеного позовного провадження, позов Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради суму надміру виплачених коштів у вигляді щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання,
в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, у розмірі 20 400,00 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, суд першої інстанції, врахувавши відповідні положення
Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку № 1053 та Порядку № 505, а також те, що ОСОБА_2 (чоловік відповідача) отримує грошову компенсацію, визначену Порядком № 1053, виходив із того, що адресна допомога, як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, передбачена Порядком № 505 та грошова компенсація,
яка передбачена Порядком № 1053, не змінює одного й того самого цільового призначення таких виплат із державного бюджету, у зв`язку з чим, відповідач могла обрати один вид зазначених компенсаційних виплат, який є для неї більш сприятливим.
Оскільки ОСОБА_1 у добровільному порядку, після отримання повідомлень УПСЗН від 28 січня 2022 року № 10-26/11 та від 12 вересня 2022 року № 10-26/21 про обсяг надміру виплачених їй коштів та обов`язок повернути ці кошти, бюджетні кошти в сумі 20 400,00 грн не повернула, вказана сума підлягає стягненню із неї
на користь позивача на підставі статті 1212 ЦК України.
При цьому районний суд стягнув із відповідача на користь позивача, сплачений ним судовий збір за подання позову у розмірі 2 684,00 грн.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2023 року, прийнятою в порядку статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції
про наявність підстав для задоволення позову з мотивів, наведених районним судом, і вважав, що доводи апеляційної скарги правильність цих висновків
не спростовують.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2023 року
та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2023 року,
й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради
Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, касаційна скарга подана на судові рішення у справі, яка в силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте вона містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2023 року та постанови Чернігівського апеляційного суду
від 22 вересня 2023 року. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
У наданий судом строк, ОСОБА_1 направила матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, яка є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт а); справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника (підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Витребувано цивільну справу
№ 750/3249/23 із Деснянського районного суду м. Чернігова. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій
не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові
від 15 серпня 2019 року у справі № 751/2087/16-а (провадження К/9901/7627/18),
а також залишено поза увагою, що щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оренду житлово-комунальних послуг, передбачену Порядком № 505, та грошову компенсацію за піднайом (найом) житла, передбачену Порядком № 1053, отримує не одна й та сама особа, а дві різні особи, - вона та її чоловік ОСОБА_2 , відповідно.
Судами надано перевагу доводам позивача, не аргументуючи при цьому мотивів відхилення її доводів.
Крім цього, суд першої інстанції безпідставно стягнув із неї сплачений позивачем судовий збір, оскільки вона є особою з інвалідністю ІІ групи й відповідно
до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору. Апеляційний суд указані порушення не усунув, залишивши рішення районного суду без змін.
На її думку, лист Міністерства соціальної політики від 22 січня 2015 року
№ 684/о/14-15/5, яким роз`яснено порядок надання сім`ям військовослужбовців щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг,
на який посилається позивач у своєму позові, не є нормою закону і має інформативний характер. Він не містить прямих вказівок на обов`язок повернення щомісячної адресної допомоги у разі отримання військовослужбовцем грошової компенсації за піднайом житла.
Порядком № 505 не передбачено такої підстави для відмови у призначенні
або припинення виплати щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, як отримання грошової компенсації за піднайом житла,
чи отримання однієї і тієї самої пільги, гарантії чи компенсації з інших підстав. Більше того, щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачена Порядком № 505, та грошова компенсація за піднайом (найом) житла, передбачена Порядком № 1053, мають різну правову природу
та їх виплата не залежить одна від одної.
Крім того, вказує, що у силу положень частини першої статті 1215 ЦК України
не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі,
що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з довідками від 20 квітня 2021 року: № 7423-5000354433,
№ 7423-5000354451, № 7423-5000354441 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідно, вбачається, що: ОСОБА_1 зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування
за адресою: АДРЕСА_2 ;
ОСОБА_2 зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 7-9).
Відповідно до довідки від 21 квітня 2021 року № 01/3-04/373 ОСОБА_2
із 09 березня 2021 року по теперішній час проходив службу на посаді начальника караулу 1 державної пожежно-рятувальної частини (м. Чернігів) 1 державного пожежно-рятувального загону Управління ДСНС у Чернігівській області (а. с. 12).
22 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до УПСЗН Деснянського району Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради із заявою для призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (а. с. 6).
Рішенням УПСЗН Деснянського району від 21 травня 2021 року про призначення допомоги переміщеним особам на проживання ОСОБА_1 на сім`ю з трьох осіб була призначена грошова допомога переміщеним на проживання із 22 квітня
2021 року по 21 жовтня 2021 року (а. с. 16).
Розпорядженнями УПСЗН Деснянського району від 22 вересня 2021 року
та від 20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 було продовжено строк виплати допомоги переміщеним особам на проживання із 22 жовтня 2021 року по 31 жовтня
2021 року та з 01 листопада 2021 року по 31 січня 2022 року, відповідно (а. с. 17).
Згідно з розпорядженням УПСЗН Деснянського району від 03 грудня 2021 року виплату допомоги ОСОБА_1 припинено з 01 грудня 2021 року (а. с. 23).
Відповідно до листа Головного управління ДСНС у Чернігівській області
від 10 грудня 2021 року № 70 5-5817/70 06/1 ОСОБА_2 отримує грошову компенсацію за піднайом (найм/оренду) житлових приміщень на підставі
Порядку № 1053, із травня 2021 року в розмірі 3 000,00 грн (а. с. 18).
Розпорядженням УПСЗН Деснянського району від 21 січня 2022 року ОСОБА_1 нарахована переплата за період з 01 червня 2021 року по 30 листопада 2021 року (а .с. 27).
УПСЗН Деснянського району надсилало ОСОБА_1 28 січня 2022 року
та 12 вересня 2022 року повідомлення № 10-26/11 і № 10-26/21, відповідно,
про обсяг надміру виплачених коштів та строки їх повернення (а. с. 30, 31). Добровільно надміру виплачену допомогу ОСОБА_1 не повернула.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи, що підтверджується відповідними довідками від 20 квітня
2021 року: № 7423-5000354433, № 7423-5000354451, № 7423-5000354441.
22 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до УПСЗН Деснянського району Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради із заявою
для призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену Порядком № 505. На момент звернення, її чоловік -
ОСОБА_2 проходив службу на посаді начальника караулу 1 державної пожежно-рятувальної частини (м. Чернігів) 1 державного пожежно-рятувального загону Управління ДСНС у Чернігівській області.
21 травня 2021 року ОСОБА_1 на сім`ю з трьох осіб була призначена грошова допомога на проживання як переміщеним особам із 22 квітня 2021 року
по 21 жовтня 2021 року, строк виплати якої було двічі продовжено, - із 22 жовтня 2021 року по 31 жовтня 2021 року та з 01 листопада 2021 року по 31 січня
2022 року.
З 01 грудня 2021 року виплату вказаної допомоги ОСОБА_1 припинено, оскільки виявилося, що з травня 2021 року ОСОБА_2 отримує грошову компенсацію
за піднайом (найм/оренду) житлових приміщень на підставі Порядку № 1053.
У зв`язку з цим, УПСЗН Деснянського району нарахувало ОСОБА_1 переплату
за період з 01 червня 2021 року по 30 листопада 2021 року та повідомило
її про обов`язок повернення таких коштів.
Звертаючись до суду з цим позовом, Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради посилався на те, що з 01 червня 2021 року ОСОБА_1
не мала права отримувати одночасно грошову компенсацію, передбачену Порядком № 1053 та адресну допомогу відповідно до Порядку № 505, оскільки
її чоловік - ОСОБА_2 отримував грошову компенсацію за піднайом житлових приміщень, визначену Порядком № 1053. Вона мала обрати той вид компенсаційних виплат, який вважає для себе більш сприятливим. Тому
на підставі статті 1212 ЦК України із відповідача на користь позивача підлягають стягненню безпідставно набуті нею бюджетні кошти.
Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, виходячи з того, що адресна допомога,
як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, передбачена Порядком № 505, та грошова компенсація, передбачена Порядком № 1053,
не змінює одного й того самого цільового призначення таких виплат
із державного бюджету, у зв`язку з чим, відповідач могла обрати один вид зазначених компенсаційних виплат, який є для неї більш сприятливим.
Крім цього, районний суд стягнув із відповідача на користь позивача, сплачений ним судовий збір за подання позову.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Довідка є документом, який видається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються
з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції (пункт 1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 01 жовтня 2014 року № 509).
Абзац перший пункту 2 Порядку № 505 (тут і далі, у редакції, чинній на момент звернення відповідача із заявою про призначення допомоги) визначає,
що грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам,
які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів,
на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів
із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів
із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних
у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 505 грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім`ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім`ї у відповідних розмірах. Загальний розмір допомоги на сім`ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім`ї та не може перевищувати 3 000,00 гривень, для сім`ї, до складу якої входить одна особа
з інвалідністю або дитина з інвалідністю, 3 400,00 гривень, для багатодітної сім`ї - 5 000,00 гривень. Загальний розмір допомоги на сім`ю, до складу яких входять двоє і більше осіб з інвалідністю (дітей з інвалідністю), максимальним розміром
не обмежується.
Згідно пунктом 6 Порядку № 505 грошова допомога не призначається у разі, коли:
- будь-хто із членів сім`ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окуповані території
у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово
не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання,
що підтверджується відповідним актом технічного стану;
- будь-хто з членів сім`ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти у сумі, що перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Положення абзацу другого пункту 6 не поширюється на сім`ї, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації (крім осіб, які набули право власності на зазначене житлове приміщення, придбане за рахунок державних коштів, після початку проведення антитерористичної операції
або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі
і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях).
Отже, Порядком № 505 не передбачено такої підстави для відмови у призначенні або припинення виплати щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, як отримання грошової компенсації за піднайом житла
чи отримання однієї і тієї самої пільги, гарантії чи компенсації з інших підстав.
Як зазналося вище, чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , на час її звернення до УПСЗН з відповідною заявою, проходив службу на посаді начальника караулу 1 державної пожежно-рятувальної частини (м. Чернігів) 1 державного пожежно-рятувального загону Управління ДСНС у Чернігівській області.
Стаття 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає, що військовослужбовці користуються усіма правами
і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими
в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний
і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах,
у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною десятою статті 14 указаного Закону визначено, що військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно
до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.
Грошова компенсація за піднайом (найом, оренду) жилого приміщення виплачується таким категоріям осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту: особам рядового і начальницького складу органів
та підрозділів цивільного захисту, які не забезпечені службовими жилими приміщеннями або жилою площею у гуртожитках та перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов,
до одержання ними жилого приміщення для постійного проживання; курсантам
і слухачам вищих навчальних закладів цивільного захисту, які мають сім`ю
та не забезпечені жилою площею у сімейних гуртожитках. Її виплата здійснюється відповідно до Порядку № 1053.
Згідно з висновком Конституційного Суду України, що міститься у Рішенні
від 24 грудня 2004 року у справі № 22-рп/2004 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня
2004 року» (справа про особливості застосування Закону України «Про вибори Президента України»), відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини; таке забезпечення, крім усього іншого, потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року
№ 4-рп/2007 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 36, пунктів 20, 33, 49, 50 статті 71, статей 97, 98, 104, 105 Закону України
«Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про гарантії незалежності суддів) зазначив, що Суд неодноразово розглядав проблему, пов`язану
з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами; у рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України
не допускається (Рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року
№ 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року
№ 7-рп/2004).
За встановлених судами обставин у справі, яка переглядається Верховним Судом, убачається, що сім`я ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеними особами; ОСОБА_1 скористалася своїм правом на отримання відповідної грошової допомоги, передбаченої Порядком № 505 (щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг); її чоловік - ОСОБА_2 скористався своїм правом
на отримання грошової допомоги, передбаченої Порядком № 1053 (грошова компенсація за піднайом (найом, оренду) жилого приміщення); ОСОБА_1
та ОСОБА_2 отримують різну грошову допомогу на відмінних між собою підставах.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанцій, дійшов помилкового висновку про те, що щомісячна адресна допомога переміщеним особам на проживання та грошова компенсація за піднайом житла, не змінює одного й того самого цільового призначення таких виплат
із державного бюджету, їх одночасне отримання неможливе, тому відповідач мала обрати той вид зазначених компенсаційних виплат, який є для неї більш сприятливим.
Посилання у позові на відповідні постанови Верховного Суду України від 11 липня 2017 року у справі № 750/2414/15-а та постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 750/12742/15-а, є безпідставними, оскільки наведені у цих справах правові висновки, зроблені за інших фактичних обставин, зокрема
у вказаних справах зроблено висновок, що військовослужбовець, який є також внутрішньо переміщеною особою, не має права отримувати одночасно грошову компенсаціюза піднайом (найом) житла та адресну допомогу, така особа може обрати той вид зазначених компенсаційних виплат, який є для неї більш сприятливим. Тоді як, у справі, яка переглядається, грошову компенсацію
за піднайом (найом) житла та адресну допомогу отримують дві різні особи, чоловік і дружина, відповідно, з кількох різних підстав.
Більше того, у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 751/2087/16-а, на яку посилається й заявник касаційної скарги та яка є подібною до справи,
яка переглядається, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зробив висновок щодо наявності в осіб (чоловіка/дружини, військовослужбовців/переміщених осіб) права на відповідний вид компенсаційних виплат (грошова компенсація за піднайом та адресна допомога на проживання) згідно з різних підстав, передбачених відповідними порядками.
Указаний правовий висновок суди попередніх інстанцій не врахували, у зв`язку
з чим помилково задовольнили позов Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради.
Крім цього, районний суд безпідставно стягнув із ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір, оскільки вона є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується відповідними доказами, наявними в матеріалах справи (а. с. 6, 16, 20, 22),
які, у тому числі надавалися позивачем до позовної заяви. При цьому доводи щодо безпідставності стягнення із неї судового збору містилися й в апеляційній скарзі, проте апеляційний суд не надав їм жодної правової оцінки. Вказане свідчить про порушення судами норм процесуального права.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей
з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частинами шостою, сьомою статті 141 ЦПК України якщо сторону,
на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно
до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується
за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються
за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, не врахував указаний вище правовий висновок Верховного Суду, який
є релевантним у спірних правовідносинах, тому судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради. Понесені судові витрати зі сплати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 684,00 гривень покласти на позивача
Таким чином, доводи касаційної скарги Верховний Суд уважає обґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення
у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте
в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування
або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який
не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки
чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення
та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається
на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення
або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
У зв`язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1 , яка відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій
із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, судові витрати
за подання апеляційної та касаційної скарг слід компенсувати за рахунок Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради, шляхом стягнення
з позивача в дохід держави 9 394,00 грн ((2 684,00 Х 150%)+ (2 684,00 Х 200%) = 4 026,00 + 5 368,00).
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2023 року
та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 вересня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів відмовити.
Судові витрати, понесені Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 684,00 гривень покласти на позивача.
Стягнути з Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради у дохід держави судовий збір у розмірі 9 394,00 грн (дев`ять тисяч триста дев`яносто чотири гривні 00 копійок), який підлягав сплаті за подання апеляційної
та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець