19.11.2024

№ 750/4946/17

Постанова

Іменем України

18 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 750/4946/17

провадження № 61-17957св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Чернігові ради, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенко Родіон Олександрович, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб акціонерного товариства «Градобанк» Львова Ірина Володимирівна, Деснянський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 21 листопада 2017 року у складі судді Литвиненко І. В. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 13 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Страшного М. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: орган опіки та піклування Деснянської районної у місті Чернігові ради, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенко Родіон Олександрович, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб акціонерного товариства «Градобанк» Львова Ірина Володимирівна, Деснянський відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом, в якому просили визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 17 червня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенком Р. О.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент вчинення даного правочину право користування спірним будинком мав малолітній ОСОБА_2 , орган опіки та піклування не надавав згоди на відчуження житлового будинку, тобто вказаний правочин суперечить приписам законодавства. На час укладання оспорюваного правочину житловий будинок перебував в арешті, за підробленим рішенням суду арешт було знято.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 21 листопада 2017 року, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 13 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається лише в разі, коли власником відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх. ОСОБА_4 не є батьком малолітнього ОСОБА_2 , або особою, що їх замінює, а тому ОСОБА_4 мав право розпорядитися належним нерухомим майном без згоди органу опіки та піклування. Малолітній ОСОБА_2 має право на користування квартирою АДРЕСА_2 , в якій 1/5 частина належить його матері ОСОБА_6 та яка в цій квартирі зареєстрована. Арешт на будинок АДРЕСА_1 накладався не в інтересах позивачів, а на підставі повідомлення АТ «Градобанк», саме в інтересах цієї юридичної особи накладалась заборона на відчуження вказаного будинку та арешт, однак АТ «Градобанк» не уповноважував позивачів звертатись до суду за захистом своїх прав та інтересів, порушених оспорюваним правочином.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Деснянського районного суду міста Чернігова.

01 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що малолітній ОСОБА_2 мав право користуватися спірним будинком, загальна площа якого 389 кв. м, і є достатньою для розвитку дитини, а мати малолітньої дитини має зареєстроване право власності лише на 1/5 частину квартири в АДРЕСА_2 , в якій фактично зареєстровано та проживає п`ять осіб, тобто житлові права малолітньої дитини суттєво звужені. Вказують на те, що орган опіки і піклування не надав згоди на відчуження будинку і взагалі був позбавлений можливості захистити права малолітньої дитини.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 17 червня 2016 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно з яким ОСОБА_4 передав у власність, а ОСОБА_5 прийняв житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ; вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенком Р. О.; зареєстрований в реєстрі за № 1276. Житловий будинок був відчужений за 400 000 грн; кошти були перераховані покупцем продавцю згідно із платіжним дорученням № 537530380 від 17 червня 2016 року (т. 1 а. с. 8, 9).

При укладанні вказаного правочину нотаріусу надані дублікат договору дарування від 31 травня 1995 року будинку АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 червня 2016 року; довідка Деснянської районної у місті Чернігові ради № 451 від 16 червня 2016 року про те, що в будинку, який відчужується, зареєстрований лише ОСОБА_4 ; звіт про оцінку майна, що відчужувалось, копії паспортів сторін договору та дружини покупця; копії карток платників податків; копія свідоцтва про шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ; заява ОСОБА_7 про надання згоди на укладання договору купівлі-продажу її чоловіку; нотаріусом здійснювались запити до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до яких відсутня інформація про обтяження рухомого та нерухомого майна (т. 1 а. с. 200 - 251).

ОСОБА_3 був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 з 20 червня 1995 року, ОСОБА_3 був зареєстрований у цьому будинку 27 січня 1993 року.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , був зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 з 27 квітня 2016 року, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради. В ході розгляду справи не надано даних про те, де був зареєстрований малолітній ОСОБА_2 з часу народження до ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 7, 155 - 156).

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 04 травня 2017 року, яке набрало законної сили, задоволені позовні вимоги ОСОБА_5 та визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 , яка є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , на праві власності належить 1/5 частина трикімнатної квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 116 - 118).

За повідомленням Деснянської районної у місті Чернігові ради від 04 травня 2017 року ОСОБА_4 не звертався до органу опіки та піклування районної у місті ради із заявою про відчуження належного йому будинку АДРЕСА_1 , тому відповідний дозвіл не надавався.

Згідно із витягом з кримінального провадження № 12016270010006342, проводиться розслідування за заявою начальника Деснянського відділу ДВС м. Чернігів Бондарева І. В. щодо вчинення неправомірних дій з майном з боку ОСОБА_4 за частиною четвертою статті 190 КК України; щодо того, що невстановлена особа підробила рішення Деснянського районного суду міста Чернігова у справі № 750/10989/15-ц від 02 лютого 2016 року за частиною першою статті 358 КК України; щодо надання підробленого рішення Деснянського районного суду у місті Чернігові від 02 лютого 2016 року до Деснянського ДВС у місті Чернігові за частиною четвертою статті 358 КК України; щодо того, що невстановлена особа вчинила незаконні дії щодо відчуження будинку АДРЕСА_1 , на який накладений арешт, за частиною першою статті 388 КК України (т. 1 а. с. 20, 21).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (стаття 150 ЖК Української РСР).

За положеннями статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на виникнення спірних правовідносин) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Враховуючи зазначене Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_4 не є батьком малолітнього ОСОБА_2 , або особою, що їх замінює, а тому ОСОБА_4 мав право розпорядитися належним нерухомим майном без згоди органу опіки та піклування. Позбавлення ОСОБА_4 права розпорядження належним майном є порушенням права власності останнього.

Доводи касаційної скарги про те, що орган опіки і піклування не надав згоди на відчуження будинку і взагалі був позбавлений можливості захистити права малолітньої дитини, не спростовують правильність висновків суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається лише в разі, коли власником відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а ОСОБА_4 не є батьком малолітнього ОСОБА_2 , а тому мав право розпорядитися належним нерухомим майном без згоди органу опіки та піклування.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська