№ 750/786/21

Постанова

Іменем України

25 січня 2022 року

м. Київ

справа № 750/786/21

провадження № 61-17086св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року у складі судді Карапута Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з вересня 2014 року по травень 2020 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу.

22 квітня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу вона та ОСОБА_2 за спільні кошти, які були зароблені і накопичені під час проживання однією сім`єю для потреб і спільного проживання сім`ї, придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена квартира була оформлена на ім`я відповідача, оскільки вона вже мала у власності квартиру і не хотіла втрачати право на отримання житлової субсидії через придбання іншої нерухомості.

Вказувала, що відповідач не визнає її право на 1/2 частину спірної квартири, що зумовило її звернення з даним позовом.

Враховуючи наведене просила суд: встановити факт спільного проживання в період з вересня 2014 року по травень 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

визнати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 , що складається з двох кімнат, загальною площею 43,4 кв. м, житловою площею 24,4 кв. м, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка набута у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 43,4 кв. м, житловою площею 24,4 кв. м.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з вересня 2014 року по травень 2020 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка набута у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу квартиру АДРЕСА_2 , що складається з двох кімнат, загальною площею 43,4 кв. м, житловою площею 24,4 кв. м.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Вирішено питання щодо судових витрат.

Встановлюючи факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між сторонами, суди виходили із того, що позивачем надано відповідні докази такого проживання, які відповідачем спростовано не було.

Враховуючи те, що сторони проживали з вересня 2014 року по травень 2020 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а спірна квартира була останніми придбана у вказаний період, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання її спільною сумісною власністю й, відповідно, права позивача на 1/2 частину вказаної квартири.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, провадження № 61-46210св18, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 910/17662/19, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, провадження № 61-30273св18, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, провадження № 61-5296св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суди повинні встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Проте, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не наведено доказів та підстав, які б підтверджували факт проживання його з позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири.

Заявник вказує, що дійсно знайомий з позивачем та те, що остання народила дитину, батьком якої він є, проте він заперечує щодо інших обставин, викладених позивачем у позові.

Зазначає, що ОСОБА_1 не надано доказів ведення з ним спільного господарства, наявності у них спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, оскільки акти про фактичне проживання, надані позивачем, покази свідків носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін та не підтверджують наявності усталених відносин, які притаманні подружжю.

Також посилається на те, що у 2019 році він багато часу провів за межами Україні, а саме 213 днів, що підтверджується копією закордонного паспорту, а в іншій час мешкає у м. Києві. До м. Чернігова він приїздить на короткий час для побачень із дочкою.

При цьому вказує, що судами не надано належної оцінки поданому ним доказу, а саме розписки від 19 квітня 2019 року про отримання ним позики у розмірі 30 000 доларів США від ОСОБА_4 .

Зазначає, що сплату комунальних послуг у спірній квартирі здійснює він за допомогою інтернет банкінгу.

Суди не врахували, що проживання позивача разом із дочкою у спірній квартирі зумовлено тим, що він надав тимчасовий дозвіл на таке проживання, оскільки позивач у своїй квартирі ( АДРЕСА_3 ) жодного дня з дитиною не проживала, хоча останні там зареєстровані.

Таким чином, вважає, що обставини, які прийняті судами до уваги та відображені в оскаржуваних судових рішеннях, не підтверджують факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період придбання спірного нерухомого майна.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З вересня 2014 року по травень 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували, також не перебували у шлюбі з іншими особами.

22 грудня 2015 року позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 24).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась спільна дочка ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 24).

У період з вересня 2014 року по січень 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується актом про фактичне проживання від 10 січня 2021 року (т. 1, а. с. 38).

Іншим актом про фактичне проживання від 06 січня 2021 року підтверджується проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_5 , у період з лютого 2017 року по липень 2018 року (т. 1, а. с. 39).

З серпня 2018 року по квітень 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом з малолітньою дитиною проживали за адресою: АДРЕСА_3 , про що складений акт про фактичне проживання від 06 січня 2021 року (т. 1, а. с. 40).

12 березня 2019 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 продати належну йому квартиру АДРЕСА_6 , що підтверджується довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнком С. М. за реєстровим № 246 (т. 2, а. с. 143).

22 квітня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_8 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 470 000 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бєловою О. С. та зареєстровано в реєстрі за № 1302 (т. 1, а. с. 30-31).

Того ж дня ОСОБА_8 (продавець) склала розписку про те, що отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 24 000 доларів США за продаж нею квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 33).

03 травня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_6 , за ціною 337 550 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Костюк Ю. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2132 (т. 1, а. с. 34-35).

Відповідно до акта про фактичне проживання від 26 січня 2021 року ОСОБА_1 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з травня 2019 року проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . З травня 2019 року по травень-червень 2020 року разом з ними за вказаною адресою проживав батько дитини - ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 42).

У період з 25 серпня 2016 року по 30 травня 2019 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (т. 1, а. с. 55).

З 10 грудня 2018 року ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець (т. 1, а. с. 56), є членом Автомобільної Федерації України (т. 1, а. с. 172).

ОСОБА_2 оформив право доступу ОСОБА_1 до банківського рахунку, відкритого на його ім`я в АТ КБ «ПриватБанк», що засвідчено відповідною довідкою фінансової установи (т. 1, а. с. 78).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Глава 8 СК України регулює право спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Тлумачення статей 60 74 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тобто як майно, нажите під час перебування в шлюбі, так і майно жінки і чоловіка, які не перебувають в шлюбі є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-97цс11 роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Під час розгляду справи суди виходили із того, що факт наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї та постійного спілкування сторін, що свідчить про проживання однією сім`єю, підтверджується роздруківкою листувань між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через засоби зв`язку «Вайбер» та «Скайп»; довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про відкриття ОСОБА_2 додаткової картки на ім`я ОСОБА_1 ; довіреністю, якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_1 від свого імені і на власний розсуд продати належну йому квартиру АДРЕСА_6 ; квитанціями, накладними, чеками про придбання речей для потреб сім`ї та у зв`язку з народженням спільної дитини.

Факт наявності подружніх взаємних прав та обов`язків підтверджується також свідоцтвом про зміну прізвища ОСОБА_1 з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_6 », свідоцтвом про народження спільної доньки ОСОБА_7 , копією обмінної карти ОСОБА_1 , до якої внесено, крім іншого, інформацію про флюрограму (ФГ) чоловіка - ОСОБА_2 , сімейними фотографіями.

Крім того, факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вересня 2014 року по травень 2020 року підтверджується актами про фактичне проживання, показаннями свідків та наданими позивачкою відповідними доказами.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для встановлення факту проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя й, відповідно, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 квартири.

При цьому колегія суддів зауважує, що ОСОБА_2 у порушення вимог 12 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів, які б спростували надані позивачем докази та встановлені судами обставини, що є його процесуальним обов`язком.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що він у 2019 році тривалий час перебував за кордоном, що, на його думку, свідчить про відсутність підстав для визнання сторін такими, що проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, колегія судді оцінює критично, тому що вказане не свідчить, що сторони не перебували у фактичних сімейних відносинах та не вчиняли дій, які притаманні подружжю, оскільки наведене вказує на особливості професійної діяльності відповідача.

Доводи касаційної скарги про те, що грошові кошти на спірну квартиру були набуті у зв`язку із укладенням договору позики від 19 квітня 2019 року, яким визначено, що грошові кошти надаються для купівлі та облаштування квартири АДРЕСА_2 , не можуть бути прийняті судом, оскільки матеріали справи не містять доказів, що саме ці кошти було спрямовано на придбання спірного нерухомого майна, що вказує на те, що таких посилань заявника недостатньо для спростування презумпції спільності права власності на майно.

Безпосередня сплата комунальних послуг за адресою спірної квартири ОСОБА_10 не є правовою підставою для відхилення заявлених позовних вимог.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, та у вказаних постановах ухвалено за різних фактичних обставин.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не було досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не можуть бути прийняті судом, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального пава, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян