08.02.2023

№ 751/6859/21

Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 751/6859/21

провадження № 61-2867 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду

м. Чернігова від 27 жовтня 2021 року у складі судді Карапути О. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2022 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І, Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області про відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона є особою із інвалідністю третьої групи, учасником ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) і відноситься до першої категорії.

Вказувала, що на неї поширюється дія положень статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон

№ 796-ХІІ). Відповідно до частини третьої статті 54 вказаного Закону

№ 796-ХІІ, у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності

з 01 січня 2015 року, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання,

і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.

Мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва

чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено у Порядку обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зі змінами (далі - Порядок обчислення пенсії № 1210).

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)2021 від 07 квітня

2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України

від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину третю статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону

№ 76-VIII

Конституційний Суд України у своєму Рішенні зазначив, що з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.

Позивачка вважала, що неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування наслідків, передбачених у статті 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів. Зважаючи на те, що встановлення невідповідності Конституції України правового акта або його частини передує зверненню до суду із вимогою відшкодувати завдану шкоду і виступає визначальною передумовою для такого звернення, остання має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Позивачка зазначала, що завдана їй майнова шкода виражається у вигляді доходів, які вона могла б реально одержати за звичайних обставин

(за умови застосування частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ), якби її право не було порушено застосуванням до неї визнаного неконституційним правового акта (частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII). Вказувала, що сума завданої їй шкоди за період з 01 січня

2015 року по 31 серпня 2021 року становить 411 090 грн: (664 290 грн (кошти, які б вона мала отримати) - 253 200 грн (фактично отримані нею кошти) = 411 090 грн (сума завданої шкоди).

Посилаючись на викладене, а також на положення статті 152 Конституції України, статті 1175 ЦК України ОСОБА_1 просила суд стягнути

з Державного бюджету України на її користь шляхом безспірного списання майнову шкоджу у розмірі 411 090 грн з КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня

2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що згідно із положеннями частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою

у встановленому законом порядку. Проте закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на цей час не прийнятий.Посилання позивачки на положення статті 1175 ЦК України

є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним

і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових

і службових осіб цих органів. Тому вказана норма права не поширюється

на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним

і скасований, а не законом, який визнаний неконституційним.

Крім того, позивачка звернулася до суду з позовом до держави

Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області, яке є самостійною юридичною особою та

не відповідає за зобов`язаннями держави. Про порушення своїх прав чи законних інтересів саме Головним управлінням Державної казначейської служби України у Чернігівській області позивачка не вказувала. Разом з тим, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету на виконання рішення суду, що набрало законної сили. Тобто, коли вже є рішення суду, яким встановлено зобов`язання держави щодо виплати коштів особі та визначена сума таких коштів, у конкретному, передбаченому положеннями нормативно-правових актів випадку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня 2021 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що згідно зі статтею 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Положення частини третьої статті 152 Конституції України містять в собі посилання на спеціальний закон і за цих обставин відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку. Закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, не прийнятий. При цьому положення статті 1175 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, так як вони регламентують відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований,

а не законом, визнаним неконституційним.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що держава не відповідає за зобов`язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов`язаннями держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є у її розпорядженні. У разі їх недостатності, відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна. Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області є самостійною юридичною особою, і не відповідає за зобов`язаннями держави. При цьому Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області не є тим органом, який порушив права або інтереси позивачки, а тому не може відповідати за завдану їй шкоду.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали

з Яготинського районного суду Київської області, оскільки відповідно

до розпорядження Голови Верховного Суду від 08 березня 2022 року

№ 2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ

з Новозаводського районного суду м. Чернігова на Яготинський районний суд Київської області.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2022 року справу за позовом

ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби у Чернігівській області про відшкодування шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 січня 2022 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що неприйняття і відсутність спеціального закону, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може бути підставою

для відмови у задоволенні позову. Визнанням такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII, Конституційний Суд України по суті припинив обмеження її права власності з боку держави, яке діяло протягом майже семи років та апріорі завдало їй збитків. Вказані збитки відносяться до шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, вони мають відшкодовуватись державою і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації. Відсутність відповідного закону не може бути підставою для відмови у позові, а є підставою застосувати аналогію закону, а в разі відсутності подібної правової норми - аналогію права, з огляду на те, що норми Конституції України є нормами прямої дії.

Якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми

за шкоду, заподіяну внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, це не має унеможливлювати захист її прав, які гарантовані Конституцією України. Вона має право на компенсацію від держави

за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Водночас закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, завданої внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону

№ 76-VII, не був прийнятий як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду цієї справи судом.

При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати вказаного відшкодування (рішення Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України»(Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42) але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності

від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08). Таким чином, передбачене у Рішенні Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) право (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вона зазнала внаслідок дії статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VII, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування.

Крім того, висновки судів про те, що Державна казначейська служба України не вчиняла будь-яких протиправних дій відносно неї, а тому відсутні підстави для стягнення коштів, є помилковими, оскільки належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава,

як учасник цивільних відносин. При цьому, держава бере участь у справі,

як відповідач через відповідні органи державної влади. Орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (територіальний орган Державної казначейської служби України), може бути відповідачем у такій категорії справ (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада

2019 року у справі справа № 242/4741/16-ц, провадження №14-515цс19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Держава не відповідає за зобов`язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов`язаннями держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є у її розпорядженні.

У разі їх недостатності, відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна. Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області є самостійною юридичною особою, і не відповідає за зобов`язаннями держави. При цьому Головне управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області не є тим органом, який порушив права або інтереси позивачки, а тому не може відповідати за завдану їй шкоду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію по третій групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків ЧАЕС, відповідно до Закону № 796-XII (а. с. 15-16).

Згідно з довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 14 вересня 2021 року про розмір призначеної

та фактично виплаченої пенсії ОСОБА_1 за період з січня 2015 року по вересень 2021 року фактично отримала пенсію по інвалідності у загальному розмірі 259 404,21 грн (а. с. 19-22).

Відповідно до частини третьої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, яка набрала чинності з 01 січня 2015 року, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено у Порядку обчислення пенсії

№ 1210, зі змінами.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня

від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи та визначено, що вона втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

№ 76-VIII. Конституційний Суд України у своєму Рішенні зазначив, що з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону

№ 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.

Вищевказані положення статті 54 Закону № 796-XII втратили чинність

з 07 липня 2021 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Конституційний Суд України у Рішенні № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) дійшов висновку, що положення частини третьої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII не відповідають Конституції України (є неконституційними). Встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього Закону в редакції Закону № 76-VIII. З метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, Конституційний Суд України вважав, що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII.

Відповідно до частини другої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не може здійснюватися

в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи

на вимоги Конституційного Суду України, що вказані у його Рішенні

№ 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18),не прийнятий.

Про вказане йдеться й в ухвалі ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08), на яку посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

Посилання позивачки на положення статті 1175 ЦК України є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним

і службових осіб цих органів.

Таким чином, положення статті 1175 ЦК України не поширюється на спірні правовідносини, так як вони регламентують відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований,

а не законом, визнаним неконституційним.

У цьому випадку доводи касаційної скарги про необхідність застосування аналогії закону чи аналогії права є безпідставними, так як відповідальність згідно зі статтею 1175 ЦК України не є аналогічною відповідальністю згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України. При цьому застосування закону за аналогією закону допускається, якщо: відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; ці відносини не регулюються будь-якими конкретними нормами права; вирішити спір, що виник, неможливо, ґрунтуючись на засадах і змісті законодавства; є закон, який регулює подібні відносини і який може бути застосований за аналогією закону (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі

№ 909/337/19, провадження № 12-35гс20). Таких підстав для застосування аналогії права чи аналогії закону у цій справі немає.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку згідно зі статтею 1 Першого

протоколу до Конвенції не заслуговують на увагу, оскільки такими вимогами позивачка свій позов не обґрунтовувала, а посилалася на положення статті 152 Конституції України та статті 1175 ЦК України.

При цьому дійсно відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права

і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивачка не скаржилася, держава має позитивні обов`язкигарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває

під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави. (пункти 60, 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18).

У матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113). У процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 12 січня 2006 року щодо прийнятності у справі «Ічер проти Туреччини» (Icyer v. Turkey), заява № 18888/02, § 73-87; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242; рішення ЄСПЛ від 10 травня

2001 року у справі «Кіпр проти Туреччини» (Cyprys v. Turkey), заява № 25781/94, § 178-189).

Разом з тим, у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 вимагала відшкодувати їй майнову шкоду відповідно до положень статті 152 Конституції України і статті 1175 ЦК України. Застосувати принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), є неможливим, так як для цього необхідно, аби позивачка обґрунтовувала свій позов саме такими обставинами, а саме невиконанням державою свого позитивного обов`язку. У цій ситуації стягнуто може бути відповідну компенсацію. Зазначене порушує принцип рівності сторін, так як позивачка наводить відповідні підстави й предмет позову, а якщо суд застосовує інші закони, то відповідач до цього не готовий (рішення ЄСПЛ від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України», заява № 25531/12).

Вказане узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 70, 71 постанови від 03 вересня 2019 року

у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18.

Водночас зазначене не позбавляє позивачку права на звернення до суду з позовом до Держави України на загальних підставах.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 жовтня

2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 січня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк