№ 751/9419/16-ц

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 751/9419/16-ц

провадження № 61-15484св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Чернігівська міська рада, Публічне акціонерне товариство «Чернігівобленерго»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 06 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Страшного М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що сторони є співвласниками нерухомого майна - приміщення адмінбудівлі та складів, які розташовані на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , із визначенням їхніх часток. Оскільки ця земельна ділянка перебуває у спільному користуванні сторін, між ними виник спір щодо порядку користування нею.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд встановити порядок користування земельною ділянкою, площею 0,5629 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши їй у користування 7/10 частини цієї земельної ділянки, на якій розташовано 7/10 частини об`єкта нерухомості, що належить їй на праві приватної власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачка не надала суду доказів набуття нею права користування земельною ділянкою на підставі статті 92 ЗК України. До правовідносин, які виникли між сторонами та Чернігівською міською радою, не застосовуються положення частини першої статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 06 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2017 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно з варіантом № 2 додатку № 1 до висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи від 13 листопада 2017 року № 40-17.

ОСОБА_1 , як власниці 7/10 частини будівель і споруд, виділено в користування земельну ділянку площею 0,3689 га, яка розташована на АДРЕСА_1 (на плані показана синім кольором) у межах: від т. «А» до т. «Б» - ламана лінія 5,78 м - 3,15 м - 2,57 м - 14,56 м - 3,17 м - 0,70 м - 4,61 м - 0,70 м - 3,17 м, від т. «Б» до т. «В» - лінія розділу будівлі, від т. «В» до т. «Г» - 8,0 м, від т. «Г» до т. «Д» 19,67 м, від т. «Д» до т. «Е» - 6,47 м, 6,64 м, 4,25 м, від т. «Е» до т. «Ж» - 27,23 м, від т. «Ж» до т. «З» - 39,47 м, від т. «З» до т. «К» - 31,63 м, від т. «К» до т. «Л» - 14,25 м, від т. «Л» до т. «М» - 5,19 м, 46,61 м, від т. «М» до т. «А» - 35,33 м, 4,07 м, 20,51 м.

ОСОБА_2 , як власнику 3/10 частини будівель і споруд, виділено в користування земельну ділянку площею 0,1524 га, яка розташована на АДРЕСА_1 (на плані показана зеленим кольором) у межах: від т. «В» до т. «Г» - 8 м, від т. «Г» до т. «Д» - 19,67 м, від т. «Д» до т. «Е» - 6,47 м, 6,64 м, 4,25 м, від т. «Е» до т. «Ж» - 27,23 м, від т. «Ж» до т. «З» - 39,47 м, від т. «З» до т. «Х» - 2,03 м, 15,93 м, від т. «Х» до т. «Ц» - 5,64 м, від т. «Ц» до т. «Т» - 10,49 м, від т. «Т» до т. «С» - 7,80 м, 36,49 м, 2,40 м, від т. «С» до т. «Р» ламана лінія - 12,83 м, 5,49 м, 5,98 м, 18,72 м, 18,31 м, 6,03 м, від т. «Р» до т. «О» - 1,59 м, від т. «О» до т. «В» - дворовий фасад будівлі.

У спільному користуванні сторін залишено земельну ділянку площею 0,0198 га (на плані показана білим кольором), що розташована під частиною адмінбудівлі в межах: лицевий фасад будівлі від т. «Б» до т. «Н» - 15,30 м, стіна будівлі від т. «Н» до т. «О» - 12,71 м, 1,59 м, дворовий фасад будівлі від т. «О» до т. «В».

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 819,32 грн, понесених за виконання експертизи, та 1 378 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 . У зв`язку з набуттям права власності на частину об`єкта нерухомості відповідно до договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2013 року позивачка набула право на земельну ділянку на АДРЕСА_1 відповідно до положень статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України. У зв`язку з тим, що між сторонами виник спір щодо порядку користування спірною земельною ділянкою, апеляційний суд визначив такий порядок відповідно до другого варіанту судової земельно-технічної експертизи від 19 червня 2017 року № 25-17.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 06 лютого 2018 року, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2017 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене без всебічного та повного з`ясування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення. Суд неправильно застосував положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, оскільки на момент відчуження об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_1 ОСОБА_3 втратила право користування земельною ділянкою під вказаними об`єктами нерухомості, що підтверджується припиненням дії договору оренди землі від 03 червня 2004 року, укладеним між нею та Чернігівською міською радою. Апеляційний суд не з`ясував порядок користування сторонами у справі спірною земельною ділянкою відповідно до розміру їхніх часток нерухомого майна.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 06 лютого 2018 року, витребувано справу № 751/9419/16-ц із суду першої інстанції.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою призначено до судового розгляду.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у травні 2018 року, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів ОСОБА_2 , а оскаржувану постанову апеляційного суду вважала законною та обґрунтованою.

Фактичні обставини справи

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2013 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 7/10 частини об`єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: 7/10 частини приміщення адмінбудівлі літ. «А-2», загальною площею 867,80 кв. м, склад літ. «Б-1», площею 426,4 кв. м, вольєр літ. «К», площею 1 294,2 кв. м (т. 1, а. с. 6-7).

Згідно з договором оренди земельної ділянки від 03 червня 2004 року ОСОБА_3 набула право на оренду земельної ділянки площею 0,5629 га на АДРЕСА_1 для експлуатації будівель та споруд промислового призначення, та площею 0,01800 га - для експлуатації житлового фонду. Земельні ділянки передавались в короткострокову оренду згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 03 червня 2004 року на строк п`ять років (т. 1, а. с.74).

Відповідно до акта прийому-передачі від 03 червня 2004 року на підставі рішення Чернігівської міської ради від 03 червня 2004 року міська рада передала, а ТОВ «Зооветпостач» в особі директора ОСОБА_3 прийняло в короткострокову оренду строком на п`ять років земельну ділянку на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,7429 га, з яких: 0,5629 га - для експлуатації будівель та споруд промислового призначення, 0,1800 га - для експлуатації житлового фонду (т. 1, а. с. 75 зворот).

Згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 29 грудня 2004 року (пункт 243 рішення) внесено зміни до пункту 1.1 договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2004 року № 2227 та доповнено цей пункт абзацом:

«2.1 Враховуючи матеріали інвентаризації, вилучено із короткострокової оренди ТОВ «Зооветпостач» земельну ділянку площею 0,0783 га на АДРЕСА_1 за згодою орендаря, залишивши в короткостроковій оренді земельну ділянку загальною площею 0,6646 га, у тому числі: 0,1778 га - житловий фонд, 0,4868 га - виробнича територія, із них: 0,0984 га - проїзд загального користування» (т. 1, а. с. 76)».

Додатковою угодою до договору оренди земельної ділянки від 12 квітня 2005 року № 2227, у зв`язку з приватизацією житлового фонду вилучено з короткострокової оренди ТОВ «Зооветпостач» земельну ділянку площею 0,1778 га на АДРЕСА_1 (житловий фонд) за згодою орендаря ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 77).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 листопада 2006 року у справі № 2-2712/2006 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Зооветпостач», ОСОБА_3 про виділ частки майна в натурі затверджено мирову угоду, укладену ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно з умовами мирової угоди ОСОБА_2 виділено в натурі його частку в майні товариства на суму 129 860,04 грн з передачею йому у власність приміщень адмінбудівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: у підвальному приміщенні - приміщення 1-11 площею 24,3 кв. м, 1-12 площею 2,4 кв. м, частину приміщення 1-13 розміром 2,65 х 1,73 та площею 4,58 кв. м, вхід в підвал розміром 4,55 х 1,77 кв. м.; на першому поверсі адмінбудівлі - вхід розміром 2,87 х 1,66 з рампою, приміщення 1-34 площею 11,4 кв. м, 1-36 площею 1,8 кв. м, 1-35 площею 40,7 кв. м,1-33 площею 26,5 кв. м, 1-32 площею 23,9 кв. м, 1-31 площею 54,8 кв. м; складські приміщення - склад літ. «Г-1» площею 279,7 кв. м, склад літ. «Г-2» площею 279,7 кв. м, склад літ. «Г-1-1» площею 139,3 кв. м, склад літ. «г-1-1» площею 53,0 кв. м. Крім того, у власність ОСОБА_2 передано приміщення ветаптеки площею 50 кв. м на АДРЕСА_2 , а також приміщення ветаптеки площею 61,4 кв. м на АДРЕСА_3 . Передано в спільне користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 металеві ворота, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано сторони змінити договір оренди земельної ділянки відповідно до належних їм частин в статутному капіталі товариства (т. 1, а. с. 20-21).

Згідно з додатковою угодою до договору оренди земельної ділянки від 08 січня 2009 року № 2227 внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 03 червня 2004 року № 2227 в частині встановлення розміру орендної плати, а саме: орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки землі (т. 1, а. с. 78).

Відповідно до повідомлення Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 27 жовтня 2016 року № 6507 інформація щодо державної реєстрації земельних ділянок в Державному земельному кадастрі в Управлінні земельних ресурсів Чернігівської міської ради відсутня. На вказану дату Чернігівська міська рада в користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельні ділянки на АДРЕСА_1 не передавала (т. 1, а. с. 73).

Висновками судового експерта ОСОБА_4 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19 червня 2017 року № 25-17 (т. 1, а. с. 157-176), від 13 листопада 2017 року № 40-17 (т. 2, а. с. 5-12), доповненням до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 19 червня 2017 року № 25-17 (т. 1, а. с. 196-197) визначено два варіанти користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельною ділянкою на АДРЕСА_1 . Відповідно до другого варіанту ОСОБА_1 запропоновано передати земельну ділянку площею 0,3689 га (на плані показано синім кольором), а у спільному користуванні залишити земельну ділянку площею 0,0198 га (на плані показано білим кольором), ОСОБА_2 запропоновано залишити у користуванні земельну ділянку площею 0,1524 га (на плані показано зеленим кольором), а у спільному користуванні - земельну ділянку площею 0,0198 га (на плані показано білим кольором).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постанова апеляційного суду відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що з огляду на укладення 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу 7/10 частини об`єкта нерухомості, ОСОБА_1 у порядку статті 120 ЗК України набула право користування земельною ділянкою, пропорційно до частки в об`єкті нерухомості, для його обслуговування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною першоюстатті 316 ЦК України визначено право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України гарантовано непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частини другої статті 377 ЦК України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 зроблено правовий висновок про те, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Так, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки.

В оцінці положень статті 120 ЗК України Верховний Суд України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16 та від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 дійшов висновку про те, що зазначена норма визначає особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, відповідно до частин першої та четвертої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Стаття 120 ЗК України визначає особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруди, які розміщені на ній, і закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав для відступу від вказаних висновків Верховного Суду України.

Отже, за змістом статті 328 ЦК України та статті 120 ЗК України ОСОБА_1 як співвласниця частини об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , має право користуватися земельною ділянкою, на якій цей об`єкт нерухомості розташований.

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Встановлено та не заперечується сторонами, що між ними як співвласниками нерухомого майна добровільно не встановлено порядок користування земельною ділянкою, на якій це майно розташоване.

Без визначення земельних ділянок, які відносяться до конкретної частини нерухомого майна кожної зі сторін у справі, укладення ними окремих договорів оренди землі з Чернігівською міською радою є неможливим.

Отже, визначення предмета позову у цій справі як встановлення порядку користування земельною ділянкою спрямоване на забезпечення права позивачки безперешкодно користуватися належним їй нерухомим майном, яке вона набула у передбачений законом спосіб.

З метою визначення можливих варіантів щодо користування сторонами спірною земельною ділянкою судом першої інстанції було призначено проведення у справі судової земельно-технічної експертизи.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок судової земельно-технічної експертизи не відповідає вимогам Закону України «Про судову експертизу», не підтверджені скаржником посиланням на конкретне порушення вимог вказаного закону.

Під час розгляду справи, врахувавши висновки судової земельно-технічної експертизи, представник Чернігівської міської ради не заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, встановивши, що між сторонами у справі виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій розміщені об`єкти нерухомого майна, належні їм на праві власності, та врахувавши висновки проведеної у справі судової земельно-технічної експертизи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Порушень апеляційним судом норм процесуального права під час розгляду справи не встановлено.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк