Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 752/10166/16
провадження № 61-11393св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Дундар І. О., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,відповідач-ОСОБА_2 ,третя особа -Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк»,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року в складі судді Колдіної О. О.та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У липні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом, із урахуванням уточнень просила визнати її добросовісним набувачем жилого будинку АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 29 жовтня 2003 року, укладеним між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , визнати, що за результатами проведеної реконструкції даного жилого будинку створена нова річ - жилий будинок загальною площею 1 386,4 кв. м., жилою - 559,1 кв. м, усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_1 права власності жилим будинком, зобов`язавши ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди з введення в експлуатацію реконструйованого нею жилого будинку за вказаною адресою.
Позов мотивований тим, що 29 жовтня 2003 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 , який був посвідчений нотаріально. Рішенням Голосіївського районного суду від 17 червня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівля-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 23 вересня 2002 року відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 23 вересня 2002 року, про визнання недійсним договору купівлі-продажу цього жилого будинку від 29 жовтня 2003 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , та про визнання за ним права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 задоволено, визнано недійсними абзац 4 пункту 5, пункт 6, пункт 8 договору купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 23 вересня 2002 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами: сарай (2 поверха) під літерою «Б», басейн під літерою «В» та іншими спорудами згідно з договором купівлі-продажу від 23 вересня 2002 року з моменту укладення цього договору, з усіма поліпшеннями (перебудовами, прибудовами, надбудовами), разом загальною площею 1385 кв. м, визнано недійсним пункт 8.2 договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 від 21 жовтня 2003 року, визнано недійсним договір оренди між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 від 01 грудня 2006 року, зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності будинком АДРЕСА_1 , в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики від 21 жовтня 2003 року відмовлено.
Рішенням Апеляційного скаргу м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 , та постановлено в цій частині нове рішення, за яким позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу від 23 вересня 2002 року з моменту його укладення, у іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду, залишити без змін.
ОСОБА_1 провела реконструкцію спірного жилого будинку, внаслідок якої він був об`єднаний згідно з розпорядженням Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації від 02 березня 2004 року з підсобною будівлею «Б» шляхом зведення прибудови, надбудови та перебудов, що становлять новий об`єкт права власності, право власності на який виникло у позивача. Крім того, позивач вважає, що ОСОБА_5 станом на 29 жовтня 2003 року мала право розпоряджатися спірним будинком, тому позивач є добросовісним набувачем спірного жилого будинку. Однак, позивач не може здійснити введення реконструйованого жилого будинку в експлуатацію, оскільки у 2008 році відповідач звернувся до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради про припинення процедури передачі земельної ділянки на АДРЕСА_1 .
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася у суд із заявою, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 до вирішення спору по суті, заборонити будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна у будь-який спосіб, зокрема, шляхом проведення електронних торгів, а також на реєстрацію права власності на дане нерухоме майно, до вирішення спору по суті.
Заяву позивач обґрунтовувала тим, що нею виявлено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_6 , про що одразу подано позов про скасування рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень. Станом на дату подання даної заяви про забезпечення позову у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна перешкод для відчуження спірного нерухомого майна на АДРЕСА_1 немає, що порушує права позивача, а у разі невжиття заходів забезпечення позову майно може бути відчужено третім особам. Тому виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь позивача, буде істотно ускладнено і потрібно буде ініціювати позов про повернення майна.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 1386,4 кв. м до вирішення справи по суті, заборонено будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна у будь-який спосіб, зокрема, шляхом проведення електронних торгів, а також на реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 1386,4 кв. м, до вирішення справи по суті.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами існує спір щодо усунення перешкод у користуванні власністю, а саме будинком АДРЕСА_1 та визнання права власності позивача на зазначене майно. Дані вимоги мають майновий характер. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суду надані докази того, що право власності на даний об`єкт перереєстровано на ОСОБА_6 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, незважаючи на наявність обтяжень.Заява про забезпечення позову є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки даний вид забезпечення позову відповідає характеру спірних правовідносин і забезпечить в подальшому виконання рішення суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Айбокс Банк» залишено без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року та додатковим рішенням від 14 серпня 2013 року у справі № 2-20/12:
- у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 23 вересня 2002 року відмовлено;
- зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 23 вересня 2002 року, про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2003 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , та про визнання за ОСОБА_2 права власності на цей жилий будинок задоволено, визнано недійсними абзац 4 пункту 5, пункти 6, 8 договору купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 23 вересня 2002 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 від 29 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_2 право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами: сарай (2 поверхи) під літерою «Б», басейн під літерою «В» та іншими спорудами згідно з договором купівлі-продажу від 23 вересня 2002 року, з моменту укладання цього договору, з усіма поліпшеннями (перебудовами, прибудовами, надбудовами), разом загальною площею 1385 кв. м;
- позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 задоволено, визнано недійсним пункт 8.2 договору позики між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 від 21 жовтня 2003 року, визнано недійсним договір оренди між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 від 01 грудня 2006 року;
- позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності задоволено, зобов?язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності будинком АДРЕСА_1 ;
- у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності відмовлено, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійним договору позики від 21 жовтня 2003 року відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03 листопада 2015 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 , та постановлено в цій частині нове рішення, за яким позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 23 вересня 2002 року з моменту його укладення, в іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 червня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду залишено без змін.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року у справі № 752/8150/16-ц задоволено клопотання ОСОБА_6 про визнання рішення іноземного суду, визнано на території України рішення від 13 грудня 2013 року та постанову від 09 та 10 листопада 2014 року Суду з сімейних справ міста Престона Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії у справі PR12D00876 про розірвання шлюбу та поділ майна між ОСОБА_6 і ОСОБА_4
На підставі даної ухвали ОСОБА_6 22 грудня 2017 року зареєстровано право власності на спірний жилий будинок.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про визнання рішення іноземного суду.
ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до державного реєстратора Філії Комунального підприємства Главанської сільської ради «Абсолют» Хмельницького С. Ю. про скасування рішення державного реєстратора, однак ухвалами Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року у справі № 752/8287/18 заяву про забезпечення позову залишено без задоволення, а провадження у справі було закрите.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2018 року зупинено провадження в адміністративній справі № 826/9600/18 за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Філії Комунального підприємства Главанської сільської ради «Абсолют» у м. Києві Хмельницького С. Ю. про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора і реєстраційного запису - до набрання законної сили ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада 2018 року у справі № 752/8287/18 про закриття провадження в справі.
Станом на даний час позивачем і відповідачем оскаржуються реєстраційні дії, а саме рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 , а ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2016 року, на підставі якої ці реєстраційні дії здійснено, скасована.
Вжиті судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
З врахуванням тих обставин, що до реєстрації права власності ОСОБА_6 на спірний будинок право власності на це ж майно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , і зміна власника ним оскаржується, помилковими є доводи апеляційної скарги, що у ОСОБА_2 відсутні будь-які документи, що підтверджували б право власності або наявність інших майнових прав на жилий будинок, і що він не може бути зазначений боржником в ухвалі про забезпечення позову.
Апеляційний суд зазначив, що титульний власник будинку ОСОБА_6 апеляційної скарги на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року про забезпечення позову не подавала, хоча стаття 352 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) надає їй таку процесуальну можливість.
Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а скаржник є не відповідачем, а третьою особою.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що забезпечення позову фактично спрямоване на перешкоджання реалізації даного нерухомого майна у виконавчому провадженні № 56226894, тобто на зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року, яке набрало законної сили, оскільки відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Такий спосіб забезпечення позову, як зупинення виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року по справі № 752/562/13, судом першої інстанції не застосовувався.
Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом не врахована співмірність боргу за виконавчим провадженням у іншій справі та жодним чином не визначено відповідну вартість жилого будинку, а позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів у виконавчому провадженні № 56226894.
Апеляційний суд не погодився з доводами апеляційної скарги про те, що позивач неодноразово зверталась у цій справі із заявами про забезпечення позову шляхом накладення арешту на даний жилий будинок та відповідних заборон органам виконання судових рішень щодо вчинення будь-яких пов`язаних із будинком дій, і попередніми ухвалами суду їй у забезпеченні позову відмовлено, оскільки сама по собі зміна правової позиції суду першої інстанції не є підставою для скасування ухвали. Не є такою підставою і відсутність аудіофіксації судового засідання від 22 лютого 2019 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ПАТ «Айбокс Банк» засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду 15 травня 2019 року, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховним Судом ухвалою від 26 червня 2019 року відкрито провадження за касаційною скаргою ПАТ «Айбокс Банк».
11 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за даною касаційною скаргою призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції вбачається, що позивач не надав доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, чому апеляційний суд не дав оцінки. Тому судами попередніх інстанцій порушено статті 149 150 ЦПК України.
Недотримано частини першої-третьої статті 150 ЦПК України, оскільки вжиті заходи не є співмірними заявленим позивачем вимогам.
Судами не враховано той факт, що на спірний будинок вже накладений арешт у виконавчому провадженні № 56226894, в якому предметом стягнення є 282 788,00 доларів США з ОСОБА_6 на користь Акціонерного товариства «Айбокс Банк». Співмірність боргу у виконавчому провадженні із вартістю спірного будинку судами не досліджувалася.
Позивач також є боржником Акціонерного товариства «Айбокс Банк» і на підставі рішення суду відкрито виконавче провадження № 37608866.
Позивач вчиняє навмисні дії з метою унеможливлення виконанню рішення суду про стягнення коштів на користь банку у зазначених виконавчих провадженнях. Будинок вже був переданий на реалізацію Державному підприємству «СЕТАМ» з метою погашення боргу перед банком у виконавчому провадженні № 56226894 на суму 282 788,79 доларів США. Торги мали відбутися 04 березня 2019 року, проте на підставі оскаржуваної ухвали торги зупинені, що порушує права банку. Оскаржувана ухвала є перешкодою для виконання рішення суду.
Суди прийняли оскаржувані судові рішення щодо прав і обов`язків особи, яка не залучена до участі у справі, а саме - ОСОБА_6 , що є безумовною підставою для їх скасування. При цьому суд першої інстанції відмовив даній особі у залученні до участі у справі як третьої особи.
Суд не вжив заходів щодо зустрічного забезпечення та всупереч статтям 151 153 ЦПК України дане питання взагалі не досліджувалося судом.
Право власності на спірний об`єкт перереєстроване на ОСОБА_6 , ця державна реєстрація не скасована.
Позивач подала позов про оскарження державної реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_6 і заяву про його забезпечення шляхом накладення арешту на спірний будинок, проте ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року цю заяву залишено без задоволення. За позивачем жодних прав на цей будинок не визнано.
Право власності позивача на спірне майно є недоведеним, а підстави позову, на які посилається позивач, спростовуються письмовими доказами.
Позивач неодноразово зверталася з аналогічними заявами про забезпечення позову, проте у їх задоволенні судом відмовлено.
Питання накладення арешту на спірне майно вирішувалося Голосіївським судом м. Києва у справі № 752/22049/14-ц, в якій у задоволенні такого клопотання, поданого ОСОБА_2 відмовлено. У цій справі судом підтверджена відсутність у приватного виконавця Щербакова І. М. і у ОСОБА_6 зобов`язань перед ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Позивачем не доведено наявність у ОСОБА_2 зобов`язань перед позивачем.
Застосоване судом забезпечення позову є непропорційним втручанням у право власності на спірне майно.
Суд першої інстанції порушив принцип гласності судового процесу, оскільки звукозапис судового засідання, що відбулося 22 лютого 2019 року у цій справ, в якому постановлена оскаржувана ухвала, відсутній, на що апеляційний суд уваги не звернув.
Позиції інших учасників
У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 подала у Верховний Суд відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу третьої особи залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що судами надане належне обґрунтування оскаржуваних судових рішень, у тому числі щодо наявної небезпеки негативних наслідків невжиття судом заходів забезпечення позову, а також їх співмірності заявленим позивачем вимогам.
Під час судового засідання 22 лютого 2019 року, в якому розглядалася заява про забезпечення позову, представник третьої особи не заперечував проти забезпечення позиву.
Відносини третьої особи з ОСОБА_6 не стосуються предмету цієї цивільної справи, тому виконавче провадження щодо виконання рішення стосовно зазначених осіб не стосується цієї справи.
Доводи третьої особи стосовно невжиття судом зустрічного забезпечення не стосується прав даної особи, адже вона є не відповідачем, щодо забезпечення прав якої може запроваджуватися зустрічне забезпечення.
Посилання на те, що судом вже розглядалися аналогічні клопотання про забезпечення позову та суд відмовив у їх задоволенні, не свідчать про незаконність ухвали про забезпечення позову, оскільки суд розглядає заяву, враховує обставини, які наявні саме на час її розгляду.
Твердження третьої особи про законність реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_6 . не мають значення, оскільки відповідним обставинам правову оцінку має давати суд. Крім того, позивач оскаржує в іншій справі дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності за зазначеною особою, що враховано апеляційним судом. Крім того, зазначена особа ухвалу суду першої інстанції не оскаржує.
Відсутність аудіозапису судового засідання не є підставою для скасування ухвали, постановленої у цьому засіданні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно зі статтею 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, до яких, зокрема, належать: накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У частині другій статті 150 ЦПК України передбачено, що суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Судом першої інстанції заява позивача про забезпечення позову задоволена у повному обсязі та застосовано одночасно кілька видів забезпечення позову, а саме: накладено арешт на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 1386,4 кв. м і заборонено будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна у будь-який спосіб, зокрема, шляхом проведення електронних торгів, а також на реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 1386,4 кв. м до вирішення справи по суті.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції встановив, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_6 , яка не є учасником справи.
Відхиляючи довід апеляційної скарги про те, що арешт був накладений на майно, право власності на яке зареєстроване за особою, яка не залучена до участі у справі, апеляційний суд зазначив, що до реєстрації права власності ОСОБА_6 на спірний будинок право власності на це ж майно було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 , і зміна титульного власника ним оскаржується, а також, що ОСОБА_6 не позбавлена права на оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову як особа, яка не брала участі у справі, щодо прав і обов`язків якої постановлене судове рішення.
Проте, факт оскарження реєстраційних дій щодо реєстрації права власності за особою, яка не має у даному процесі статусу відповідача, відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України не дає підстав для застосування цього засобу забезпечення позову.
Також судами попередніх інстанцій не враховано той факт, що рішенням Апеляційного суду м. Київа від 03 листопада 2015 року у справі № 2-20/12 (провадження № 22-ц/796/17/2015) позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 задоволено частково, визнано за ОСОБА_2 право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 23 вересня 2002 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоружик І. Г. за реєстраційним номером 6594, з моменту його укладення.
Постановляючи це рішення, Апеляційного суду м. Київ зауважив, що приймаючи рішення в частині задоволення вимог позивача про визнання за ОСОБА_2 права власності на будинок з усіма поліпшеннями (перебудовами, прибудовами, надбудовами) разом загальною площею 1 385 кв. м, суд першої інстанції не взяв до уваги, що він не може перебирати на себе функції державних органів щодо їх обов`язків про прийняття в експлуатацію (нових, переобладнаних, реконструюваннях) об`єктів, яким є спірний будинок на час постановлення судового рішення.
Таким чином, висновок про те, що відповідач ОСОБА_2 є титульним власником жилого будинку АДРЕСА_1 загальною площею 1386,4 кв. м, тобто у перебудованому стані, на який судом накладено арешт, є необґрунтованим.
Крім того, судом першої інстанції разом з накладенням арешту на спірне майно заборонено будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна у будь-який спосіб, зокрема, шляхом проведення електронних торгів, а також на реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 1386,4 кв. м до вирішення справи по суті.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Накладаючи арешт на об`єкти нерухомого майна та забороняючи третім особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, суди виходили з того, що між сторонами виник спір, невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Разом з тим, оскаржені судові рішення, окрім посилань на загальні норми процесуального права, а також на факт реєстрації права власності на спірний жилий будинок за ОСОБА_6 , не містять мотивів співмірності застосованих заходів із предметом позову, підтверджену доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного зазначеного виду забезпечення позову, підстав обмеження прав та інтересів третіх осіб.
Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створять перешкоди до виконання судового рішення з огляду на відсутність зареєстрованих заборон на відчуження нерухомого майна без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Наявність реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_6 і оскарження даної реєстрації сторонами в іншому провадженні також не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, що розглядається у цій справі.
За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій про накладення арешту на жилий будинок підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, що призвели до постановлення незаконних судових рішень щодо забезпечення позову, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки постанова Верховний Суд не стосується вирішення справи по суті, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 409 410 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року щодо забезпечення позову скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:І. О. Дундар В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов