ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 752/11415/19
провадження № 61-9836 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,
Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,
представник позивачів- ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , Представництво Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, Інк. в Україні,
представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року
у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду
від 16 травня 2023 рокуу складі колегії суддів: Олійника В. І., Кулікової С. В.,
Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , які є громадянами США, звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , Представництва Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, Інк. в Україні про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1
у мережі Інтернет на офіційному сайті незалежної некомерційної
медіа-організації «Радіо Свобода» (далі - ННМО «Радіо Свобода») (ІНФОРМАЦІЯ_2) та на каналі Youtube (ІНФОРМАЦІЯ_3) було розміщено інтерв`ю ОСОБА_4 , яке він надав журналістам програми «Схеми», перебуваючи у нетверезому стані в приміщенні ресторану « Кетч » в присутності депутатів партії «Відродження», своїх бізнес-партнерів, охоронців, працівників та відвідувачів ресторану дав бліц-інтерв`ю журналістам знімальної групи програми «Схеми» з приводу свого повернення в Україну, у ході якого на запитання журналістів зазначив наступне: «В Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням, один, здається ОСОБА_2 , а інший - чи то ОСОБА_1 , чи то ОСОБА_12 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_13 - і що вони вирішать з паном ОСОБА_14 будь-яке питання. Пан ОСОБА_14 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_13 теж про це не знає. Два « ОСОБА_15 », які проходять поміж двома країнами й розповідають всіляке… І вони намагаються спрогнозувати кожному з них свою PR-пропозицію.
І ми знаємо всі подробиці й всі нюанси, що є. І в найближчому майбутньому, повірте мені, ми цих двох «субчиків» виведемо на світло Боже. Щоб вони
не думали…. Запам`ятайте ці два імені: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Вони приїжджали до мене в Ізраїль і розповідали, як мені потрібно із ОСОБА_17 спілкуватись.
Я сказав - я не маю відношення до ОСОБА_17 . Після цього вони зникли - і тут почалися всі провокації: щодо ОСОБА_13 , оточення, позбутися, ще якоїсь маячні».
Позивачі вказували, що зазначені слова ОСОБА_4 про те, що вони є аферистами і перебувають під розслідуванням в США, що вони збирають з людей гроші під приводом знайомства з паном ОСОБА_13 , який є адвокатом
Президента США ОСОБА_25, зашкодили їх честі, гідності і діловій репутації, так як вони є поважними бізнесменами у своїй країні. Отже, вказаними діями ОСОБА_4 їм було завдано моральної шкоду.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_9 просили суд визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію громадян США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інформацію наступного змісту:
«… В Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням, один, здається ОСОБА_2 , а інший - чи то ОСОБА_1 , чи то ОСОБА_12 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_13 - і що вони вирішать з паном ОСОБА_14 будь-яке питання. ОСОБА_20 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_13 теж про це не знає. Два « ОСОБА_15 », які проходять поміж двома країнами й розповідають всіляке… І вони намагаються спрогнозувати кожному з них свою PR-пропозицію. І ми знаємо всі подробиці й всі нюанси, що є. І в найближчому майбутньому, повірте мені, ми цих двох «субчиків» виведемо на світло Боже. Щоб вони не думали…. Запам`ятайте ці два імені: ОСОБА_2 і ОСОБА_1 …», автором якої є ОСОБА_4 , та яка розповсюджена ННМО «Радіо Свобода» в особі Київського бюро на своєму офіційному сайті hpps://www.radiosvoboda.org в рубриці «Політика» (ІНФОРМАЦІЯ_2) та на каналі Youtube ІНФОРМАЦІЯ_3, та зобов`язати ННМО «Радіо Свобода» опублікувати спростування поширеної недостовірної інформації в рубриці «Політика» на своєму офіційному сайті https://www.radiosvoboda.org.
Також просили стягнути з ОСОБА_4 на користь громадян
США ОСОБА_1 та ОСОБА_2 200 000 000 грн, по 100 000 000 грн кожному.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 , надаючи інтерв`ю у неформальній обстановці у приміщенні ресторану, висловив думку,
а саме: «В Україні діють два аферисти, які перебувають під розслідуванням, один, здається ОСОБА_2 , а інший - чи то ОСОБА_1 , чи то ОСОБА_12 . І вони ходять тут Україною, збирають з людей гроші, розповідають, що вони близькі з паном ОСОБА_13 - і що вони вирішать з паном ОСОБА_14 будь-яке питання. ОСОБА_20 про це навіть не знає. І, я думаю, пан ОСОБА_13 теж про це не знає. Два « ОСОБА_15 », які проходять поміж двома країнами й розповідають всіляке…». Наведені висловлювання ОСОБА_4 щодо позивачів є його оціночними судженнями, висловленими емоційно із використанням зворотів мови.
ОСОБА_4 не зазначено жодного конкретного факту по відношенню до позивачів щодо скоєння ними протиправних дій, у тому числі це стосується слів відповідача про «… які перебувають під розслідуванням…», що носять загальний характер, зокрема не вказано, які конкретно дії вчинили позивачі, коли саме і в який спосіб, як і не звинувачено їх у вчиненні конкретного злочину. Отже, висловлювання ОСОБА_4 не порушують презумпцію невинуватості позивачів.
Спірні висловлювання не носять характеру однозначного твердження, що виключає можливість спростування слів ОСОБА_4 у судовому порядку.
При цьому суд врахував висновок експерта Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 06 травня 2020 року
№ 056/95, виконаний на замовлення ОСОБА_4 , згідно з яким текст українською мовою, наведений в якості письмової фіксації висловлювань ОСОБА_4 у позовній заяві ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , містить суттєві відхилення від оригінального тексту інтерв`ю російською мовою, зафіксованого на відеозаписі. Ці відхилення впливають на сприйняття змістовних і формальних параметрів висловлювань ОСОБА_4 і здатні ввести в оману учасників судового розгляду. Позивачами зазначений висновок експерта належними доказами не спростовано.
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
Отже, інформація, яку просять спростувати позивачі, є оціночними судженнями ОСОБА_4 із використанням мовних засобів, зокрема епітетів та гіпербол, вираженням його суб`єктивної думки, які не є предметом судового захисту у розумінні положень статей 94 277 ЦК України. Вислови ОСОБА_4 не містять завідомо неправдивої інформації і надмірності оціночних суджень, а також підстави кваліфікувати його слова, як подану у брутальній, принизливій чи непристойній формі, оскільки оскаржувані фрази виражають його особисте, суб`єктивне відношення.
Відсутні докази спричинення відповідачам моральної шкоди діями
ОСОБА_4 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено
без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що районний суд
вірно відмовляючи у задоволенні позову вказав про те, що висловлювання ОСОБА_4 є оціночним судженнями, ним не вказувалося жодного конкретного факту щодо позивачів та про вчинення ними протиправних дій. Висловлювання ОСОБА_4 не порушують презумпцію невинуватості позивачів.
Слова ОСОБА_4 у спірному інтерв`ю не носять характеру однозначного твердження, що виключає можливість їх спростування в судовому порядку. Крім того, висновком експерта Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 06 травня 2020 року № 056/95, виконаним на замовлення ОСОБА_4 , підтверджено, що текст українською мовою, наведений в якості письмової фіксації висловлювань ОСОБА_4
у позовній заяві ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , містить суттєві відхилення
від оригінального тексту інтерв`ю російською мовою, зафіксованого на відеозаписі.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вислови відповідача не містять завідомо неправдивої інформації і надмірності оціночних суджень, а також підстави кваліфікувати його слова, як подані у брутальній, принизливій чи непристойній формі, оскільки оскаржувані фрази виражають його особисте, суб`єктивне відношення.
Апеляційний суд послався на статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідні рішення Європейського суду з прав людини.
Апеляційне провадження у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди закрито, оскільки представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відмовилась від апеляційної скарги у цій частині.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні позову про зобов`язання визнати недостовірною інформації та її спростування скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Отже, судові рішення у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржено, тому відповідно до вимог статті 400 ЦПК України вони у цій частині у касаційному порядку не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 752/11415/19 з Голосіївського районного суду м. Києва.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висловлювання ОСОБА_4 про те, що позивачі є аферистами і перебувають під розслідуванням у США, що вони збирають з людей гроші під приводом знайомства з паном ОСОБА_21 , який є адвокатом Президента США ОСОБА_25, зашкодили їхній честі, гідності та їх діловій репутації. При цьому, зі слів ОСОБА_4 можна було дійти висновку, що вони не знайомі з паном ОСОБА_21 та під його ім`я, вводячи людей в оману, збирають з них грошові кошти, у тому числі під приводом знайомства з Генеральним прокурором України ОСОБА_22 для вирішення з ним якихось питань.
Позивачі на час розповсюдження ОСОБА_4 оспорюваної недостовірної інформації перебували на території України. Проте через публікацію інтерв`ю ОСОБА_4 вони вимушені були виїхати у США за рекомендацією адвокатів. Деякі слова ОСОБА_4 ними були розцінені, як погрози їх життю та здоров`ю.
Висловлювання ОСОБА_4 щодо позивачів у спірному інтерв`ю є фактичним твердженням, він повністю розумів, що така інформація буде розповсюджена засобами масової інформації. Суди належним чином не розмежували оціночні судження та фактичні твердження. ОСОБА_4 не надав відповідних доказів на підтвердження того, що розповсюджені ним факти дійсно мали місце, тобто, що ця інформація є достовірною і тому спростуванню не підлягає. Посилалася на відповідні рішення Європейського суду з прав людини.
Доводи особи, яка подала відзив
У серпні 2023 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Текстовий виклад інтерв`ю в описовій та прохальній частині позову не може бути належним доказом, оскільки містить суттєві відхилення від оригінального тексту інтерв`ю ОСОБА_4 , що у тому числі підтверджено висновком експерта Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 06 травня
2020 року № 056/95. Оспорювана інформаціявисловлена ОСОБА_4 є оціночним судженням, тому вона не підлягає спростуванню у судовому порядку та доведенню її правдивості.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 травні 2019 року в мережі інтернет на офіційному сайті ННМО «Радіо Свобода» (ІНФОРМАЦІЯ_2) та на каналі Youtube (ІНФОРМАЦІЯ_3) було розміщено інтерв`ю ОСОБА_4 , яке він надав журналістам програми «Схеми»,
в якому заявив наступне (мовою оригіналу): « В Украине действуют два человека, два проходимца, которые находяться под расследованием в США. Одного фамилия , кажется, - ОСОБА_2 . А второго - ОСОБА_12 , то ли ОСОБА_1 . Они ходят здесь, по Украине, берут с людей деньги, рассказывают, что они близки к господину ОСОБА_23 и они решат за господина ОСОБА_14 любой вопрос. Два ОСОБА_24 , которые ходят между двумя странами и что-то рассказывают. Мы знаем все подробности, все нюансы, которые есть. И в ближайшем будущем, поверьте мне, мы двух этих субчиков выведем на свет Божий…».
Згідно з висновком експерта Українського бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 06 травня 2020 року
№ 056/95, виконаний на замовлення ОСОБА_4 , текст українською мовою, наведений в якості письмової фіксації висловлювань
ОСОБА_4 у позовній заяві ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , містить суттєві відхилення від оригінального тексту інтерв`ю російською мовою, зафіксованого на відеозаписі. Ці відхилення впливають на сприйняття змістовних і формальних параметрів висловлювань ОСОБА_4 і здатні ввести в оману учасників судового розгляду (а.с. 196-198, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині третій статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з частиною першою статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого
2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі
фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»
судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні
мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого
може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі
у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз`яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування,
що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема,
Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і у справі, яка переглядається, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачі належними і допустимими доказами не підтвердили, що поширена відносно них інформація відповідачем є твердженням останнього про факти, а не його оціночними судженнями, оскільки оспорювана інформація не містить жодних фактів, чи відомостей про порушення позивачами закону та будь-якого посилання на джерела отримання такої інформації, вона є власними судженнями відповідача, оформленими у вигляді промови з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на його особистій думці, а не на твердженнях про факти стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вчинення ними відповідних неправомірних дій. Вказані висновки судів спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Таким чином, доводи касаційної скарги про наявність підстав для визнання інформації недостовірною та такою, що порушує честь та гідність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є необґрунтованими та недоведеними.
Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_4 надаючи оспорюване інтерв`ю у неформальній обстановці у приміщенні
ресторану, зазначив лише власну думку, яка є оціночним судженням,
висловленим емоційно із використанням зворотів мови, у тому числі епітетів
та гіпербол, які є вираженням його суб`єктивної думки та не можуть
бути предметом судового захисту у розумінні положень статей 94 277 ЦК України.
У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» (рішення від 31 липня 2007 року) Європейський суд з прав людини зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції, вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства». Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду
від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження
№ 61-319 св 21), від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20 (провадження
№ 61-18186 св 20), від 22 лютого 2023 року у справі № 757/62109/18-ц (провадження № 61-2247 св 22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року).
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової
оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення у частині вирішення позовних вимог про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої
статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної
інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових
витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Представництва Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, Інк. в Україні про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець