Постанова
Іменем України
20 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 752/11710/21
провадження № 61-9116св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила дочку ОСОБА_3 . ОСОБА_1 постійно проживає в Республіці Грузія і дізнався, що він є батьком дитини, оскільки дійсно мав відносини з відповідачем. Розуміючи, що ОСОБА_3 є його дочкою, 26 серпня 2020 року він придбав для дитини і її матері квартиру у м. Києві. Проте в свідоцтві про народження дитини батько записаний зі слів матері, в зв`язку з чим він вимушений звернутися до суду із цим позовом.
Позивач просив суд:
- визнати ОСОБА_1 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- внести зміни до актового запису від 05 грудня 2017 року № 2273 про народження ОСОБА_3 , складеного Оболонським районним у м. Києві відділом державної реєстрації цивільного стану ГТУЮ у м. Києві, вказати в графі батько « ОСОБА_1 - громадянин України», в графі прізвище, ім?я, по батькові дитини « ОСОБА_4 ».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року у складі судді Чередніченко Н. П. позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Тбілісі Грузія, громадянина України, батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Києва.
Внесено зміни до актового запису від 05 грудня 2017 року № 2273 про народження дитини ОСОБА_3 , складеного Оболонським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, вказавши батьком дитини - « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Тбілісі Грузія, громадянина України» та змінено прізвище дитини із « ОСОБА_5 » (« ОСОБА_5 ») на « ОСОБА_1 ».
Ім`я та по-батькові дитини, дату народження дитини та місце народження дитини залишено без змін.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що факт батьківства позивача відносно дочки підтверджується зібраними у справі доказами в їх сукупності, не заперечується відповідачем, а також, на переконання суду, встановлення цього факту буде повністю відповідати інтересам дитини.
Задовольняючи позовні вимоги про внесення змін до актового запису про народження дитини, суд першої інстанції виходив із того, що дана вимога нерозривно пов`язана з первісною, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року в частині внесення змін про прізвище дитини до актового запису від 05 грудня 2017 року № 2273 про народження дитини ОСОБА_3 , складеного Оболонським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, скасовано та прийнято в цій частині нову постанову.
Відмовлено ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 про внесення змін до актового запису про народження дитини в частині прізвища дитини.
В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 681,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що факт батьківства позивача відносно дочки підтверджується зібраними у справі доказами та не заперечувався відповідачем.
Проте, враховуючи, що батьки не дійшли згоди про зміну прізвища дитини відповідно до положень статей 145 148 СК України, а також, що у справах, які стосуються прав дітей судам першочергову увагу слід приділяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, апеляційний суд дійшов до висновку про відмову в позові в цій частині, оскільки позивач не довів необхідність зміни прізвища дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_1 », а також те, що зміна прізвища буде відповідати її інтересам, психологічному та гармонійному розвитку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Голосіївського районного суду м. Києва.
03 жовтня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 753/7395/20.
В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не навів мотивів надання переваги правам та інтересам матері та не врахував прав та інтересів батька. Також, суд апеляційної інстанції не врахував рівності прав батьків.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , 05 грудня 2017 року. Оболонським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , в якому матір?ю дитини вказано ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 7).
Згідно із договором про надання медичних послуг від 11 лютого 2017 року, який укладено між ТОВ «Академічний медичний центр» з однієї сторони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з іншої сторони, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати на платній основі медичні послуги, а саме лікування безпліддя шляхом застосування допоміжних репродуктивних технологій. Листом ТОВ «Академічний медичний центр» від 03 серпня 2021 року повідомлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до медичного центру з приводу лікування безпліддя 31 січня 2017 року, 07 березня 2017 року виконано IVF+ICSI+ET із використання ооцитів ОСОБА_2 та сперматозоїдів ОСОБА_1 30 березня 2017 року при ультразвуковому обстеженні органів малого тазу ОСОБА_2 був встановлений факт маточної вагітності (т. 1а. с. 34-38).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 , 2017 року народження, призначена державна соціальна допомога як дитині з інвалідністю (т. 1а. с. 88).
Згідно із висновком про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини від 17 червня 2021 року № ІРЦ-85980/2021/228115 ОСОБА_3 встановлено діагноз - дитячий аутизм з якісними порушеннями соціальної реципрокності та комунікації, перцептивними порушеннями, стереотипними формами поведінки, диспраксисними порушеннями (т. 1 а. с. 89).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 26 серпня 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 9).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що касаційна скарга містить доводи стосовно незгоди позивача із постановою суду апеляційної інстанції, лише, у частині відмови у задоволенні позову про внесення змін до актового запису про народження дитини щодо прізвища, а тому Верховний Суд переглядає оскаржуване рішення тільки у вказаній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада
1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
Частини друга, третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачають, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт батьківства позивача відносно дочки підтверджується зібраними у справі доказами, не заперечувався відповідачем, встановлення даного факту відповідає інтересам дитини.
Відповідно до статті 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Таким чином законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом щодо дитини.
Відповідно до частини першої, третьої статті 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Ім`я фізичній особі надається відповідно до закону.
Встановлення батьківства та внесення відомостей до актового запису про народження дитини про батька дитини самі по собі не є підставою для зміни прізвища дитини.
Відповідно до статті 7 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов`язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім`я та сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Одним із основних засобів ідентифікації дитини є її ім`я, яке надається дитині при народженні і складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Відповідно до статті 145 СК України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з`єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Згідно із частиною п`ятою статті 148 СК України у разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов`язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.
Інтереси дитини є пріоритетними і визначальними для вирішення спору щодо зміни прізвища дітей.
При вирішенні справи про зміну прізвища дитини необхідно також враховувати стосунки, які існують між дитиною та її батьками, в тому числі й з тим із батьків, хто проживає окремо.
У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 365/322/17 зазначено, що: «суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зміни прізвища дитини, оскільки дитина від народження проживає з матір`ю та має прізвище матері ОСОБА_2, позивачем не доведено необхідність такої зміни, а також того, що зміна прізвища буде відповідати її інтересам, психологічному та гармонійному розвитку. При цьому судами враховано висновок органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 грудня 2018 року, яким вирішено за доцільне не змінювати прізвище малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, враховуючи емоційний стан дитини, її внутрішній дискомфорт та прив`язаність до матері ОСОБА_2».
Верховний Суд в постанові від 02 червня 2021 року в справі № 759/2921/18 виклав правовий висновок, згідно з яким інтереси дитини є пріоритетним і визначальним для вирішення спору щодо зміни прізвища дітей. При вирішенні справи про зміну прізвища дитини необхідно також враховувати стосунки, які існують між дитиною та її батьками, в тому числі й з тим із батьків, хто проживає окремо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 504/4181/17.
Вирішуючи вимоги ОСОБА_1 про внесення зміни до актового запису про народження дитини в частині прізвища дитини, апеляційний суд виходив із того, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували; позивач переважно проживає в Республіці Грузія; прізвище дитини було вказано у свідоцтві зі слів матері; дитина проживає разом із матір`ю, не досягла віку, з якого могла бути опитана з цього питання, а відповідач ОСОБА_2 проти зміни прізвища дитини заперечує.
Суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що оскільки вихованням, розвитком та доглядом за дитиною займається її мати, прізвище якої « ОСОБА_5 », у дитини можуть виникнути психологічні складнощі у випадку, коли її прізвище буде відрізнятись від прізвища матері, у спілкуванні з однолітками та при самоідентифікації в суспільстві.
З вказаного вбачається, що позивач не надав належних та допустимих, доказів, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про відмову у позові в частині внесення зміни до актового запису, оскільки позивачем не доведено необхідність зміни прізвища дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_1 », а також те, що зміна прізвища буде відповідати її інтересам, психологічному та гармонійному розвитку.
Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 753/7395/20 є безпідставними, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення.
Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалене за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.
Відповідно до вказаного, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров