Постанова
Іменем України
02 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 752/12342/14-ц
провадження 61-14721св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року у складі судді Хоменко О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов`язання припинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вказує, що на ґрунті особистих образ та у зв`язку з розірванням між сторонами шлюбу відповідач почала шантажувати його сином та перешкоджати йому в зустрічах з ним.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2009 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні та вихованні їх дитини та визначено графік його особистого спілкування з сином.
Проте, ОСОБА_1 вважає, що відповідач рішення суду не виконує, чинить психологічний тиск на їхнього сина, внаслідок чого останній перебуває у такому психоемоційному стані, який не дозволяє йому вільно скористатися своїм правом на безперешкодне спілкування з батьком.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10 листопада 2015 року було призначено судово-психологічну експертизу, відповідно до висновку якої було встановлено, що ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_3 за кількома ознаками: факт розлучення між батьками у ранньому віці; затяжний конфлікт між батьками із взаємними образами та звинуваченнями, знеціненням один одного у присутності дитини; погіршення самопочуття дитини (порушення сну, настрою, негативні емоції, які виникають в момент спілкування між батьками) тощо; відсутність можливості вільно спілкуватись з батьком; у зв`язку з тим, що серед обставин ситуації, яка досліджується, є факти порушення емоційної та вольової сфери особистості, порушення відносин з близьким оточенням дитини, можна вважати, що ОСОБА_3 завдані страждання (моральна шкода); факт спричинення страждань (моральної шкоди) ОСОБА_3 за умов перешкоджання матір`ю у зустрічах з батьком установлено у сфері обмеження спілкування батька з дитиною та у сфері прийняття батьком участі у вихованні дитини.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 не чинити психологічний тиск на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на теми зустрічей з батьком - ОСОБА_1 , а також зобов`язати не чинити обмежень з приводу прояву ОСОБА_3 власних почуттів до батька - ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлені судом обставини в їх сукупності не дають змоги дійти однозначного висновку про те, що причиною відсторонення дитини від батька та небажання спілкуватись з ним є саме негативний вплив матері на дитину.
Також в рішенні вказано, що оцінюючи надані сторонами докази, зокрема відеозаписи, висновки психологічних досліджень, висновок судово-психологічної експертизи, покази свідків та експерта, суд вважає позовні вимоги не доведеними, так як не вбачає з боку відповідача прихованого психологічного тиску, направленого на невиконання рішення суду щодо участі батька у вихованні дитини та у спілкуванні з нею.
Крім того, зазначено, що на день розгляду справи в місцевому суді спір між сторонами був відсутній, оскільки з пояснень сторін вбачається, що починаючи з 2012 року позивач припинив зустрічі з дитиною.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 недоведені належними та допустимими доказами, зокрема позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняла психологічний тиск на ОСОБА_3 на теми зустрічей з батьком ОСОБА_1 , а також, що вона якимись чином обмежувала прояви власних почуттів сина до батька ОСОБА_1 .
Також в постанові вказано, що неналежне виконання ОСОБА_2 рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2009 року у справі № 22-8345/09, не може слугувати підставою для скасування рішення суду в даній справі.
Окрім того зазначено, що з наданих відповідачем доказів вбачається, що вона виконує обов`язки, визначені частиною другою статті 150 СК України - піклується про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів про відсутність між сторонами спору на момент розгляду справи є помилковим, оскільки починаючи з грудня 2012 року ОСОБА_1 не навідував свого сина ОСОБА_3 з метою недопущення погіршення психологічного стану останнього.
ОСОБА_3 вказує, що суди не надали належної оцінки висновку судової психологічної експертизи № 1/16-61 від 29 листопада 2016 року, відповідно до якого такі обставини як: факт розлучення між батьками у ранньому віці; затяжний конфлікт між батьками із взаємними образами та звинуваченнями, знеціненням один одного у присутності дитини; погіршення самопочуття дитини (порушення сну, настрою, негативні емоції, які виникають в момент спілкування між батьками) тощо; відсутність можливості вільно спілкуватись з батьком є психотравмувальними для ОСОБА_3 .
Також у вказаному висновку зазначено, що факт спричинення страждань (моральної шкоди) ОСОБА_3 за умов перешкоджання матір`ю у зустрічах з батьком установлено у сфері обмеження спілкування батька з дитиною та у сфері прийняття батьком участі у вихованні дитини.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки висновку наданого судовим експертом-психологом Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Арефіної Н. М., в якому зазначено, що поведінкові та емоційні прояви ОСОБА_2 , особливості її спілкування з ОСОБА_3 на теми зустрічей із батьком розцінюються як здійснення психологічного впливу на дитину.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
05 вересня 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач та відповідач є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина проживає разом з відповідачем ОСОБА_2 .
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2009 року зобов`язано відповідача не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні та вихованні їх дитини. Визначено регламент особистого спілкування ОСОБА_1 з малолітнім сином.
19 грудня 2009 року позивач звернувся до Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві провести профілактичну бесіду з його колишньою дружиною ОСОБА_4 з метою не перешкоджання його зустрічам з їх спільним сином ОСОБА_3 , оскільки, прийшовши за місцем мешкання ОСОБА_4 та сина ОСОБА_3 для зустрічі з сином двері квартири йому не відчинили.
10 січня 2010 року позивач звернувся до Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві з проханням провести профілактичну бесіду з його колишньою дружиною ОСОБА_4 з метою не перешкоджання його зустрічам з їх спільним сином ОСОБА_3 , оскільки, прийшовши за місцем мешкання ОСОБА_4 та сина ОСОБА_3 для зустрічі з сином двері квартири йому не відчинили.
Постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ від 05 лютого 2010 року було відкрите виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-136/09, виданого Голосіївським районним судом м. Києва, про зобов`язання ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні та вихованні їх неповнолітньої дитини.
Відповідно до акту державного виконавця від 05 березня 2010 року в зазначений день рішення суду не було виконане з поважних причин в зв`язку з хворобою дитини.
За невиконання вимог державного виконавця щодо виконання зазначеного рішення суду на відповідача накладено штраф постановою державного виконавця від 06 квітня 2010 року та постановою державного виконавця від 20 квітня 2010 року.
Згідно з висновком експерта Житомирського відділення КНДІСЕ від 29 травня 2013 року, який надано позивачем до матеріалів справи на дослідження, в тому числі, з відео та аудіо файлів можна зробити висновок, що поведінкові та емоційні прояви ОСОБА_2 , особливості її спілкування з ОСОБА_3 на теми його зустрічей з батьком розцінюються, як здійснення психологічного впливу на дитину. Оцінка ОСОБА_3 сімейної ситуації (конфлікт між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , об`єктом якого є дитина) має залежність від впливу з боку матері, що зумовлено віковими особливостями дитини та його залежністю від ОСОБА_2 . Це виражається у поступовій зміні ставлення дитини до батька (в межах наданих відео та аудіо файлів): прояв до батька довіри, доступність контакту, швидкість залучення до ігрової ситуації, невимушеність під час спілкування за відсутністю матері (2009-2010 роки); прояв скутості, знервованості, страху під час спілкування у присутності матері, але доступність контакту (2010 рік); пізніше - категоричне заперечення дитиною свого родинного зв`язку з батьком та повідомлення, що тепер у нього є « ОСОБА_5 » і дідусь; доступність контакту під час спілкування з батьком за відсутності матері (2011 рік); в подальшому - відгородженість від батька, ігнорування його особи, категоричне небажання спілкуватись у присутності матері (2012 рік). З наданих матеріалів можна зробити висновок, що відношення сина до батька з перебігом часу погіршується внаслідок впливу матері на дитину.
Відповідно до відповіді Центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 27 жовтня 2014 року на запит служби у справах дітей Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації вбачається, що психологом вказаного Центру проводилась робота з малолітнім ОСОБА_3 із застосуванням арт-терапевтичних методів діагностики, в ході якої було виявлено, що хлопчик любляче відноситься до своєї матері, розказує, як вона йому допомагає з шкільними уроками, як вони грають разом в ігри. Дитина комфортно почуває себе в родині, з захопленням розповідає про свою сестричку та про вітчима ОСОБА_5 , якого він називає батьком і який є для нього добрим і люблячим. На запитання «Як звати твого батька?» ОСОБА_3 відмовляється відповідати, сказав, що забув. Зі слів дитини, він був би радий, якби ОСОБА_1 не з`являвся в його житті, говорячи про нього в третій особі, застосовуючи слово «він». На запитання «Чому?» хлопчик пояснює: «Тому що я його не люблю і він ображає маму». На запитання «Які в тебе спогади про батька?» розповів: «Він брав мене з собою, але мені не було з ним добре». Щодо здійснення тиску матір`ю на дитину можна сказати, що тиск не здійснюється, так як дитина висловлює свої почуття до батька в однині та чітко характеризує своє ставлення до батька, свою думку висловлює від свого імені.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2015 року було призначено судово-психологічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання:
1. Чи здійснюється психоемоційний тиск на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з боку матері ОСОБА_2 щодо стосунків з батьком ОСОБА_1 .?
2. Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості матері ОСОБА_2 , особливості її виховної поведінки щодо відношення до батька ОСОБА_1 впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ?
3. Яким чином можуть вплинути умови виховання матері ОСОБА_2 на психологічний стан та розвиток дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ?
4. Чи має залежність оцінка сімейної ситуації дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від впливу з боку батьків та інших дорослих?
5. Чи є ситуація, що досліджується за справою, психотравмувальною для ОСОБА_3 .? Якщо так, то чи завдані ОСОБА_3 страждання (моральна шкода)?
6. Чи чиняться матір`ю ОСОБА_2 перешкоди психологічного характеру у зустрічах дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .?
7. Чи спричинені ОСОБА_3 страждання (моральна шкода) за умов перешкоджання матір`ю у зустрічах з батьком?
Згідно з висновком судової психологічної експертизи від 29 листопада 2016 року враховуючи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 всупереч заявленому клопотанню не прибули на дослідження, відповісти на питання 1,2,3,4,6 у межах цієї експертизи не представляється можливим. Виходячи із зазначеного, на решту питань, що оставлені перед судовою психологічною експертизою, надаються наступні відповіді:
5. Ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для ОСОБА_3 за кількома ознаками: факт розлучення між батьками у ранньому віці; затяжний конфлікт між батьками із взаємними образами та звинуваченнями, знеціненням один одного у присутності дитини; погіршення самопочуття дитини (порушення сну, настрою, негативні емоції, які виникають в момент спілкування між батьками) тощо; відсутність можливості вільно спілкуватись з батьком. У зв`язку з тим, що серед обставин ситуації, яка досліджується, є факти порушення емоційної та вольової сфери особистості, порушення відносин з близьким оточенням дитини, можна вважати, що ОСОБА_3 завдані страждання (моральна шкода).
7. Факт спричинення страждань (моральної шкоди) ОСОБА_3 за умов перешкоджання матір`ю у зустрічах з батьком установлено у сфері обмеження спілкування батька з дитиною та у сфері прийняття батьком участі у вихованні дитини.
Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надали свідчення, що є батьками відповідача, а неповнолітній ОСОБА_3 - їх онук. Одразу після народження ОСОБА_3 у відповідача з позивачем почали псуватися стосунки. З 2006 року вони перестали проживати разом, але відповідач ніколи не перешкоджала йому бачитись із сином. Позивач влаштовував скандали, ходив в садочок, писав скарги. В садочку без відома матері взяли малюнки дитини, по яких позивач провів якесь дослідження. На зустрічі з дитиною позивач завжди приходив з відеокамерою. Дитина ховалася від нього за спини дорослих. Вони були присутні на зустрічах на прохання відповідача, так як при них позивач поводився стриманіше. ОСОБА_3 ніколи не запитує про батька, дуже любить свого вітчима. Ніколи не чули, щоб дочка говорила синові щось погане про його батька.
Свідок ОСОБА_11 надали свідчення, що консультувала ОСОБА_1 як психолог з 2008 року, знайома з аудіо та відеозаписами, декілька разів виїздила до дитячого садочка, де спілкувалась з завідуючою та вихователями, спостерігала за дитиною, знімала на відео їх зустрічі з батьком. В період з листопада 2008 року до березня 2009 року ОСОБА_3 називав позивача «дядею», не підходив до нього, іграшки у нього не брав, говорив, що мама не дозволяє. Тоді позивач почав вступати в контакт з іншими дітьми, зацікавлював їх, після чого ОСОБА_3 почав залучатися до гри. На покращення комунікації пішло 3-4 місяці. В березні 2009 року ОСОБА_3 відсвяткував день народження. Він вже йшов до батька на руки, гладив його по голові, запрошував залишитись. Пізніше вона була присутня на зустрічах позивача з сином. Відповідач виводила дитину завжди в присутності інших людей, і коли батько підходив до нього і вітався, хлопчик починав плакати. В 2011-2012 році позивач з сином поїхали разом в парк, проте відповідач ходила поруч. ОСОБА_3 катався на роликах, а позивач доганяв його на велосипеді. Хлопчик був задоволений. А через тиждень, коли вони з позивачем приїхали на зустріч із сином, він вийшов і сказав батькові: «Сам катайся на своїх роликах». Спілкування з сином наодинці у позивача не було. Разом з тим, дитина переживає внутрішній конфлікт, відчуває напруженість, не може сказати те, що хоче.
Допитана як експерт ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона працює судовим експертом-психологом Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з 2009 року. Має досвід роботи з дітьми. За зверненням представника позивача в 2013 році вона проводила психологічне дослідження стосовно чинення психоемоційного тиску на дитину ОСОБА_3 на підставі відео та інших матеріалів. Висновок було надано нею в межах наданих матеріалів, наданих батьком. З ОСОБА_1 вона не спілкувалась. Так як на відео містились матеріали, починаючи з 2009 року, вона мала можливість спостерігати динаміку ставлення дитини до батька. Були короткочасні сюжети, де дитина спілкувалась з батьком і цього було достатньо, щоб зрозуміти, що у них був контакт. Пізніше з`явилось приєднання до слів матері та вітчима, з якими дитина живе і яких любить та не хоче засмутити. В матеріалах відеозаписів вбачається вплив матері на дитину, коли вона обговорює з ним зустріч з батьком та з`ясовує його думку. Зазначала, що і з боку батька також спостерігалися деякі моменти, де він негативно висловлюється стосовно поведінки та дій матері дитини.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ) України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівномірне виховання батьками.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Так, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 жовтня 2009 року у справі № 22-8345/09 зобов`язано відповідача не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні та вихованні їх дитини.
Визначено регламент особистого спілкування ОСОБА_14 з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: 1, 3 субота місяця з 10.00 год до 18.00 год; 2, 4 неділя місяця з 10.00 до 18.00 год в межах проживання батька дитини, ОСОБА_1 , з можливістю відвідування дитячих установ, культурно-розважальних закладів.
Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суди першої та апеляційної інстанцій зробили законний та обґрунтований висновок про недоведеність позивачем ОСОБА_1 позовних вимог належними та допустимими доказами, зокрема позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинявся психологічний тиск на ОСОБА_3 на теми зустрічей з батьком, а також, що вона якимись чином обмежувала прояви власних почуттів ОСОБА_3 до батька ОСОБА_1 .
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про неприйняття судами попередніх інстанцій до уваги висновків експертного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Житомирського відділення від 29 травня 2013 року та висновку судової психологічної експертизи від 29 листопада 2016 року, оскільки вказані висновки враховані у сукупності з іншими доказами по справі, зокрема відеозаписами, висновками психологічних досліджень, показами свідків та експерта, тому вони не мають наперед встановленої сили, а оцінюються з усіма іншими доказами, зібраними по справі.
Крім того, психологічні дослідження по справі проводились в контексті питань, поставлених позивачем, та на підставі наданих ним матеріалів. При цьому психологами не досліджувалось питання впливу на ставлення дитини до батька стосунків між батьками, їх поведінка під час зустрічей з дитиною (в тому числі, застосування відеофіксації), залучення до зустрічей представників та державних виконавців.
Таким чином, встановлені судами обставини в їх сукупності не дають змоги дійти однозначного висновку про те, що причиною відсторонення дитини від батька та небажання спілкуватись з ним є саме негативний вплив матері на дитину, що свідчить про відсутність підстав для скасування правильних по суті судових рішень.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до оцінки обставин неналежного виконання відповідачем рішення Апеляційного суду м. Києва у справі № 22-8345/09 від 14 жовтня 2009 року, що також не може слугувати підставою для скасування судових рішеннь в даній справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко