Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 752/14350/16-ц
провадження № 61-14639св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1,
суб'єкт оскарження - посадові особи Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві,
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року у складі судді Шевченко Т. М., постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії, бездіяльність посадових осіб Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ), заінтересована особа: ОСОБА_2
Скарга мотивована тим, що постановою від 23 серпня 2016 року державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Лазаревої А. І. накладено штраф у розмірі 340 грн на неї як боржника у виконавчому провадженні ВП №514116182 з примусового виконання виконавчого листа 2-20/12, виданого 08 червня 2016 року Голосіївським районним судом м. Києва, про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у здійсненні права власності будинком АДРЕСА_1.
Заявник вважає дії державного виконавця протиправними, а постанову незаконною, оскільки, отримавши відповідну вимогу державного виконавця, вона невідкладно повідомила про неможливість виконання вимоги з поважних причин, оскільки майно за адресою: АДРЕСА_1, арештовано й описано, після чого передано на відповідальне зберігання.
21 липня 2016 року на ім'я начальника Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у місті Києві ОСОБА_1 подала заяву про відкладення виконавчого провадження, проте належних заходів здійснено не було.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати протиправними дії начальника Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у місті Києві із здійснення контролю за правильністю виконання рішення державним виконавцем, дій державного виконавця під час виконання рішення, з неналежного реагування на звернення сторони виконавчого провадження; визнати протиправними дії державного виконавця Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у місті Києві Лазаревої А. І. з винесення постанови від 23 серпня 2016 року про накладення штрафу та скасувати вказану постанову від 23 серпня 2016 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відсутні поважні причини для невиконання боржником ОСОБА_1 рішення суду, яке набрало чинності.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року ухвала суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2019 року ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3, подала до Верховного Суду, касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.
Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України(тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
22 серпня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що Голосіївським районним судом м. Києва 08 червня 2016 року видано виконавчий лист № 2-20/12 про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у здійсненні права власності будинком АДРЕСА_1.
Установлено, що постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 15 червня 2016 року відкрито виконавче провадження № 5146182 з примусового виконання виконавчого листа № 2-20/12, виданого 08 червня 2016 року. Надано строк боржнику ОСОБА_1 на самостійне виконання судового рішення до 22 червня 2016 року.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 15 червня 2016 року отримана боржником 25 червня 2016 року.
07 липня 2016 року державним виконавцем складено вимогу, якою зобов'язано боржника не чинити перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності будинком АДРЕСА_1 та призначено виїзд 14 липня 2016 року за вказаною вище адресою з метою перевірки виконання судового рішення.
Згідно з актом державного виконавця від 14 липня 2016 року відкладено проведення виконавчих дій на інший день у зв'язку з призначенням до розгляду 14 липня 2016 року заяви боржника про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
15 липня 2016 року державним виконавцем складено вимогу, якою зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності цим будинком, та призначено виїзд 22 липня 2016 року за вказаною адресою з метою перевірки виконання судового рішення.
Відповідно до акта державного виконавця від 22 липня 2016 року останнім здійснено виїзд за адресою: АДРЕСА_1, та встановлено, що боржник ОСОБА_1 за вказаною адресою відсутня, ворота та калітка зачинені, у зв'язку з чим відсутня можливість проходу до будинку.
Постановою державного виконавця від 22 липня 2016 року на боржника ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 170 грн за невиконання судового рішення.
Постановою державного виконавця від 23 серпня 2016 року, відповідно до статей 11, 89 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», на боржника через невиконання рішення суду у повторно наданий строк накладено штраф у розмірі 340 грн, згідно із актом державного виконавця від 23 серпня 2016 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 401/169/16-ц (провадження № 14-427цс18) зазначено: «зміна законодавства після вчинення особою такої процесуальної дії, як пред'явлення позову (заяви, скарги), як невід'ємної складової відкриття провадження в справі, не тягне за собою можливості відмови у відкритті провадження, в тому числі й на момент вирішення питання про прийняття його судом, чи закриття такого провадження у випадку внесення нових приписів до процесуальних нормативно-правових актів після відкриття провадження у справі, під час її розгляду та вирішення, крім випадків, коли це прямо передбачено у законі. На час звернення Управління економіки, ресурсів та розвитку Міськради із цими скаргами до суду (13 вересня 2016 року) Закон № 1404-VIII не набув чинності, а діяв Закон № 606-XIV відповідно до частини четвертої статті 82 якого, а також статей 383 384 ЦПК України, такі скарги мали розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки під час розгляду справи в апеляційному та касаційному порядку перевірка дотримання норм процесуального законодавства судом першої інстанції здійснюється згідно з вимогами законодавства, чинного на час розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням вимог як частини третьої статті 2 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій), так і частини третьої статті 3 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), відповідно до яких провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Справа вирішувалася у суді першої інстанції. Апеляційний суд, закриваючи провадження за скаргами та роз'яснюючи право заявнику на звернення із зазначеними вимогами у порядку адміністративного судочинства, залишив поза увагою наявну в матеріалах справи ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року про відмову Управлінню економіки, ресурсів та розвитку Міськради у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС України, що набрала законної сили. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження за скаргами також закріплює й правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, порушує принцип єдності виконавчого провадження, тому ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, підлягає скасуванню, а справа - направленню до апеляційного суду для продовження розгляду. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з набранням чинності статтею 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» з 05 жовтня 2016 року такі позови пред'являються в порядку КАС України до відповідного адміністративного суду».
Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 307/1451/15 (провадження № 14-177цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 320/4537/16-ц (провадження № 14-581цс18).
Отже, ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії, бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби у вересні 2016 року, тобто до 05 жовтня 2016 року, а тому така скарга підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Аналіз матеріалів справи свідчить, щопостановою державного виконавця від 23 серпня 2016 року, відповідно до статей 11, 89 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», на боржника накладено штраф у розмірі 340 грн за невиконання судового рішення, згідно із актом державного виконавця від 23 серпня 2016 року.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першою, другою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Відповідно до статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Установлено, щоборжник ОСОБА_1.станом на 23 серпня 2016 року рішення суду добровільно не виконала, на підставі чого державний виконавець 22 липня 2016 року наклав на неї штраф у розмірі 170 грн, а 23 серпня 2016 року через невиконання рішення суду у повторно наданий строк наклав на неї штраф у розмірі 340 грн. Зазначені постанови державного виконавця ОСОБА_1 не були виконані, штрафи не оплачені (а. с. 161-162).
Скаржником суду не надано належних та допустимих доказів стосовно того, шо станом на 23 серпня 2016 року існували об'єктивні обставини, які унеможливили виконання нею рішення суду, у зв'язку із чим таке рішення не могло бути виконано боржником з поважних причин.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов правильного висновку про те, що боржник ОСОБА_1 не виконала рішення Голосіївського районного суду м. Києва, на підставі якого 08 червня 2016 року видано виконавчий лист № 2-20/12 про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у здійсненні права власності будинком.
При цьому, дії державного виконавця щодо зобов'язання боржника виконати певні дії були правомірними та законними, вимог Закону України «Про виконавче провадження» при накладенні штрафу державним виконавцем порушено не було. Вказане свідчить і проправомірність дій начальника Голосіївського РВДВС м. Київ ГТУЮ у місті Києві із здійснення контролю за правильністю виконання рішення державним виконавцем.
Отже, доводи боржника ОСОБА_1 щодо неможливості виконання судового рішення боржником правомірно відхиленісудами попередніх інстанцій, оскільки посилання ОСОБА_1 на те, що присуджене стягувачу майно відсутнє в натурі, не доведені, законності рішення суду не спростовують та не є підставою для невиконання чинного рішення суду.
Доводи касаційної скарги щодо бездіяльності посадових осіб Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві при вирішенні питання про можливість зупинення виконавчого провадження є безпідставними, оскільки судами встановлено, що у державного виконавця були відсутні підстави для зупинення виконавчого провадження в порядку пункту 1 статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
В. П. Курило