ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2024 року
м. Київ
справа № 752/14351/18
провадження № 61-13180 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
представник відповідача - адвокат Лебединська Надія Сергіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лебединської Надії Сергіївни, на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року в складі колегії суддів: Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та ухвалених судових рішень судів першої
та апеляційної інстанцій
У липні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором у сумі 33 700,60 грн і судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 15 серпня 2011 року станом на 31 травня 2018 року в сумі 33 700,60 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із указаним рішенням районного суду, 18 березня 2019 року представник відповідача подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2019 року відмовлено
в прийнятті до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року
та повернуто її особі, яка її подала, на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України (апеляційна скарга підписана особою, яка не має права
її підписувати).
21 липня 2023 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лебединської Н. С.,
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року.
24 липня 2023 року до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали цивільної справи, в якій також містилася апеляційна скарга представника відповідача, ідентичного змісту.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року відмовлено
у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року
на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Обставин, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, не встановлено, а тому апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Апеляційний суд уважав, що неналежне виконання попереднім представником відповідача - адвокатом Макаренко В. П. своїх обов`язків не є поважними причинами пропуску на доволі значний строк на апеляційне оскарження рішення районного суду, не є обставиною непереборної сили. З матеріалів справи випливає, що ОСОБА_1 ще в березні 2019 року був обізнаний про наявність рішення районного суду від 29 січня 2019 року, що підтверджується поданою його представником апеляційною скаргою, яка була повернута апеляційним судом ухвалою від 26 березня 2019 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лебединська Н. С., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 вересня 2023 року справу № 752/14351/18 призначено судді-доповідачеві: ОСОБА_4., судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Антоненко Н. О.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписану представником Лебединською Н.С. , у частині оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року на підставі пункту 1
частини першої статті 394 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі суду від 21 вересня 2023 року, строк на виконання яких було продовжено ухвалою від 15 листопада 2023 року, задоволено клопотання
ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписану представником Лебединською Н.С. , на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до абзацу шостого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
У січні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи
№ 752/14351/18 (провадження № 61-13180св23), справу призначено судді-доповідачеві: Луспенику Д. Д., суддя, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Гулько Б. І.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лебединської Н. С., мотивована тим, що апеляційний суд фактично відмовив відповідачу у доступі
до суду. Відповідач із 20 квітня 2015 року проживає за кордоном. Справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, ухвала суду першої інстанції та позовна заява банка не були вручені відповідачу. У березні 2019 року, коли він дізнався про наявність рішення суду, одразу підготував нотаріальну довіреність та уклав усний договір доручення
із ОСОБА_5 , яка в подальшому уклала договір про надання правової допомоги з попереднім представником - адвокатом Макаренко В. П. Проте апеляційний суд уважав, що повноваження представника відповідача належним чином не оформлені, а тому повернув апеляційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2019 року також було повернуто апеляційну скаргу з цих підстав.
Про ці обставини ОСОБА_1 дізнався лише у квітні 2023 року,
що підтверджується скріншотами його переписки з ОСОБА_5 .
Також касаційна скарга містить доводи по суті спору.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, у якому зазначено, що ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржуване судове рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лебединської Н. С., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених
у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційноїінстанції відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя
та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ: від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» та інші).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися
на справедливих судових процедурах для усіх учасників процесу, а не лише
для відповідача, передбачених вимогами законодавства, яке регулює вирішення відповідних процесуальних питань.
ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності
між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ вказує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати,
що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується
не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України»).
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі «Нешев проти Болгарії»).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права
є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну
та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення
або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених
у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Отже, вказаною нормою процесуального права чітко передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358
ЦПК України.
Частиною другою статті 358 ЦПК України передбачено, що незалежно
від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Тлумачення вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку
на апеляційне оскарження. Тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою,
не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом
або судом.
У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки
про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування
як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року в справі
№ 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) зробила висновок про те,
що: «причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи,
що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами
чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами.».
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2022 року в справі № 758/14460/15-ц (провадження № 61-12330св21) вказував, що «непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча
і могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, яка хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною».
У постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року в справі № 761/11567/20 зазначено, що «тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку
про пропуск такого строку з поважних причин. Саме на заявника покладено обов`язок доведення наявності в нього об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення, однак заявник не навів таких обставин».
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження
не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення ЄСПЛ:
від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України»,
від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).
Зазначені доводи, судові рішення Верховного Суду та ЄСПЛ спростовують аргументи заявника про перешкоди доступу до суду, такий доступ відповідач обмежив своїми процесуальними діями.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, апеляційний суд установив,
що апеляційна скарга та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження не містить посилань на обставини непереборної сили, які зумовили пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду понад рік, тим більше,
що відповідач через свого представника вже звертався із апеляційною скаргою
на рішення районного суду у березні 2019 року.
Вперше апеляційна скарга на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2019 року в інтересах відповідача була подана 18 березня 2019 року, проте ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 березня 2019 року
її повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 357
ЦПК України (апеляційна скарга підписана особою, яка не має права
її підписувати).
Вдруге апеляційна скарга надійшла на електронну адресу Київського апеляційного суду 21 липня 2023 року, зі значним пропуском строку і поза межами річного строку, визначеного частиною другою статті 358 ЦПК України.
Зазначення про неналежне виконання попереднім представником відповідача - адвокатом Макаренко В. П. своїх обов`язків самі по собі не є поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження рішення районного суду, визначених у пунктах 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2023 року в справі № 336/10821/21 викладено висновок, що «особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми
і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами».
Доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем та/або його представником усіх можливих і залежних від них дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, не надано.
Отже, апеляційний суд, встановивши, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення
та відсутні виняткові підстави, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, для поновлення строку на апеляційне оскарження, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду та відхиляє посилання заявника на поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи по суті спору не перевіряються із огляду на висновки цієї постанови.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують,
на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лебединської Надії Сергіївни, залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць