Постанова
Іменем України
13 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 752/14363/21
провадження № 61-5868св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року в складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив: розірвати шлюб, зареєстрований між ним та відповідачем 29 жовтня 2011 року відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1748; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право особистої приватної власності на автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon 3,2 AT Navi (опціон Е71, колір С06 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 ) та на квартиру АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову зазначав, що з 29 жовтня 2011 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Сімейні відносини між сторонами не склались, подружні відносини припинені і на теперішній час вони є чужими людьми без почуття любові та поваги один до одного, шлюб існує тільки формально і зберегти його неможливо.
До укладення шлюбу він набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, яка була відчужена 21 листопада 2014 року за 1 152 367 грн. В рахунок майбутньої оплати за квартиру він отримав завдаток у розмірі 721 000 грн, за який 20 листопада 2014 року придбав автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon 3,2 AT Navi за ціною 680 444 грн на підставі договору № 1411-07002 від 07 листопада 2014 року. Тобто вказаний транспортний засіб придбано за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири, придбаної до укладення шлюбу з відповідачем, а тому спірний автомобіль є його особистою приватною власністю.
20 грудня 2012 року матір ОСОБА_3 подарувала йому 2 100 000 грн для придбання квартири. В подальшому за договором купівлі-продажу від 26 грудня 2012 року він придбав квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , фактично сплативши за неї 2 077 400 грн. Оскільки джерелом набуття спірної квартири були кошти, одержані за договором дарування, то вищевказаний об`єкт нерухомості також є його особистою приватною власністю.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року позов задоволено.
Розірвано шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21 листопада 2011 року відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1748.
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon 3,2 АТ Navi (опціон Е71, колір С06, номер кузова НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_3 ).
Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того шлюбні стосунки між позивачем та відповідачем фактично припинені, відновлення подружніх відносин і збереження сім`ї неможливе, тому вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
ОСОБА_1 придбав спірну квартиру та автомобіль за кошти, які належали йому особисто, а тому вказане майно є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу. Презумпція спільності права власності подружжя на спірні квартиру та автомобіль позивачем спростована, натомість відповідачем не було надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що джерелом придбання спірного майна є грошові кошти, які належали подружжю на праві спільної сумісної власності.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині вирішення вимог про визнання майна особистою приватною власністю, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не укладав з покупцем квартири АДРЕСА_2 нотаріально посвідчену угоду про сплату завдатку, існує лише розписка від 06 листопада 2014 року про отримання коштів, підписана ОСОБА_1 , яка фактично містить умови попереднього договору купівлі-продажу квартири. З огляду на наведене, вона підлягала нотаріальному посвідченню, чого вчинено не було.
Видаткова накладна № НЦ000674 від 20 листопада 2014 року, надана позивачем на підтвердження здійснення оплати за спірний автомобіль, не є розрахунковим документом в розумінні статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не містить відмітки про проведення банківської операції або будь-яких відомостей щодо дати сплати грошових коштів в сумі 680 544 грн за придбання автомобіля.
Суд першої інстанції при вирішенні вимог про визнання спірної квартири особистою приватною власністю безпідставно врахував отримання позивачем дарунку у розмірі 2 100 000 грн для придбання нерухомості від своєї матері ОСОБА_3 , оскільки зазначений договір дарування валютних цінностей у формі розписки є нікчемним так як не посвідчений нотаріально.
Спірна квартира була набута відповідачем під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачкою, відповідно до пункту 4.1. договору купівлі-продажу цей договір посвідчено за згодою дружини покупця ОСОБА_2 , яка висловлена письмово та нотаріально посвідчена 28 листопада 2012 року приватним нотаріусом КМНО Чорнолог Л. В. за реєстровим № 3191.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про розірвання шлюбу в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядалося.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 вересня 2021 року.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 619/5624/14-ц (провадження № 61- 4712св18), від 18 червня 2018 року в справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18), від 18 березня 2019 року в справі № 334/8276/15-ц (провадження № 61-20св19), від 24 квітня 2019 року в справі № 640/14686/16- ц (провадження № 61-25953св18), від 22 травня 2019 року в справі № 523/8319/14-ц (провадження № 523/8319/14-ц), від 26 червня 2019 року в справі № 641/5115/16-ц (провадження № 61-19996св18), від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19), від 29 липня 2020 року в справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19), від 10 лютого 2021 року в справі № 759/5338/18 (провадження № 61-20733св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
Також оскаржив судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Автомобіль було придбано за рахунок коштів, які належали йому на праві особистої приватної власності та були отримані у зв`язку з продажем квартири, придбаної до укладення шлюбу, відтак автомобіль є його особистою приватною власністю.
Сам по собі факт надання ОСОБА_2 як його дружиною згоди на придбання квартири АДРЕСА_1 не дає підстав вважати, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідач не надала жодного доказу щодо отримання доходу на придбання спірної квартири, не заперечувала проти отримання ним грошових коштів на придбання квартири від матері ОСОБА_5 . Оскільки джерелом набуття спірної нерухомості були кошти, одержані за договором дарування від матері, вона також є його особистою приватною власністю.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.
29 серпня 2022 року справа № 752/14363/21 надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 29 жовтня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2004 року належала на праві власності квартира АДРЕСА_2 .
06 листопада 2014 року позивач склав та підписав розписку, в якій зазначив, що отримав від ОСОБА_7 в якості завдатку грошову суму у розмірі 721 000 грн у рахунок майбутньої оплати за придбання квартири АДРЕСА_2 . Факт отримання ним грошей означає, що він зобов`язується продати квартиру за ціною 1 152 367 грн.
07 листопада 2014 року ТОВ «Ніко Центр Київ» та ОСОБА_1 уклали договір № 1411-07002, за умовами якого товариство зобов`язалося поставити та передати у власність позивача новий автомобіль марки Mitsubishi Pajero Wagon 3.2 AT Navi комплектації Е71, кольору С06, а останній в свою чергу зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Загальна вартість товару за цим договором становила 680 544 грн.
Суд установив, що оплата зазначеної суми підтверджується видатковою накладною № НЦ000674 від 20 листопада 2014 року. Актом приймання-передачі № 141120-002 від 20 листопада 2014 року підтверджено прийняття позивачем автомобіля марки Mitsubishi Pajero Wagon 3.2 AT Navi опціон Е71, колір С06 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 .
21 листопада 2014 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_7 договір купівлі- продажу, за умовами якого позивач передав у власність покупцю квартиру АДРЕСА_2 , а ОСОБА_7 прийняв цю квартиру на сплатив за неї 1 152 367 грн.
Встановлено, що 20 грудня 2012 року ОСОБА_1 також власноручно склав та підписав розписку, в якій вказав, що отримав в дарунок від своєї матері ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2 100 000 грн для придбання ним в особисту власність квартири АДРЕСА_1 .
26 грудня 2012 року ОСОБА_8 та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири за реєстровим № 6114, за умовами якого позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування грошей від 19 травня 2021 року за реєстровим № 144 ОСОБА_3 20 грудня 2012 року передала безоплатно у власність ОСОБА_1 2 100 000 грн для придбання в особисту власність квартири АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Звертаючись до суду з вимогами про визнання особистою приватною власністю автомобіля Mitsubishi Pajero Wagon, ОСОБА_1 зазначав, що придбав його за рахунок коштів, отриманих 06 листопада 2014 року в якості завдатку за продаж квартири АДРЕСА_2 , яка є його особистою приватною власністю.
Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Оскільки попередній договір його учасниками укладається з метою забезпечення укладання у майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна, то за правилами статті 635 ЦК України цей договір підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина друга статті 215, частина перша статті 216 ЦК України).
Апеляційний суд встановив, що складена друкованим способом та підписана ОСОБА_1 розписка, згідно якої він отримав від ОСОБА_7 721 000 грн в якості завдатку за придбання спірної квартири, фактично містить умови попереднього договору купівлі-продажу квартири, однак вона у порушення вимог статті 635 ЦК України не посвідчена нотаріально.
Окрім того, у самому нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , відсутні посилання на зазначену розписку та/або на проведення розрахунків за попередньою домовленістю.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, апеляційний суд встановив, що надана ОСОБА_1 розписка від 06 листопада 2014 року не є належним підтвердженням отримання завдатку у розмірі 721 000 грн за продаж квартири АДРЕСА_2 .
З урахуванням наведеного, правильними є висновки апеляційного суду про недоведеність позивачем тієї обставини, що спірний автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon набутий ним у власність за рахунок коштів, отриманих в результаті відчуження належної йому на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_2 , та відмову у задоволенні вимог про визнання вказаного транспортного засобу особистою приватною власністю позивача.
Звертаючись з вимогами про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вказував, що її було придбано за рахунок коштів, отриманих від його матері на підставі договору дарування від 20 грудня 2012 року, оформленого розпискою.
Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно з частиною п`ятою статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини другої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина першої статті 220 ЦК України).
Апеляційний суд встановив, що розписка про дарування грошових коштів у сумі 2 100 000 грн від 20 грудня 2012 року нотаріально не посвідчена. Це свідчить про її нікчемність як договору дарування і вона не може вважатися підтвердженням того факту, що саме зазначені у ній грошові кошти витрачені на придбання спірної квартири за договором купівлі-продажу від 26 грудня 2012 року.
Відповідно до положень статей 717 723 ЦК України договір дарування не може засвідчувати факт передачі обдарованому грошових коштів у минулому, відтак апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір дарування грошей від 19 травня 2021 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , не може підтверджувати існування між вказаними особами правовідносин за договором дарування станом на грудень 2012 року.
Оскільки ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні його вимог про визнання особистої приватної власності на спірне нерухоме майно.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко