№ 752/1734/16-к

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 752/1734/16-к

провадження № 51-2798км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_9

суддів ОСОБА_10 ОСОБА_11

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_12

прокурора ОСОБА_13

виправданого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100010000081, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця хутора Гуково Красносулінського району Ростовської області Російської Федерації, проживаючого та зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України.

Вступ

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у незаконному використанні радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають у виробі) без передбаченого законом дозволу за таких обставин.

ОСОБА_1 , будучи директором ЗАТ «Авіаком» (на даний час ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком»), розташованого за адресою: місто Київ, Кловський узвіз, 18, 04 грудня 2009 року та 04 лютого 2010 року уклав два договори купівлі-продажу спецвиробів - № USE-20.31-316-Д/К-09 та № USE-20.31-18-Д/К-10 відповідно з Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт», а також договір купівлі-продажу спецвиробів від 08 червня 2011 року №ЮД-080/11 з Корпорацією «Укрінмаш», предметом яких були, у тому числі, вертольоти різних моделей без авіадвигунів, після чого за вказівкою ОСОБА_1 , шляхом демонтажу комплектуючих запчастин з вертольотів, діючи усупереч вимогам пункту 4 Критеріїв, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2011 року № 1174 «Про затвердження критеріїв, за якими діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання, звільняється від ліцензування» (далі - пункт 4 Критеріїв Постанови КМУ), без ліцензії для діяльності по демонтажу джерел іонізуючого випромінювання було демонтовано та використано 5 джерел іонізуючого випромінювання, що перебувало у виробі, а саме у датчиках обледеніння РИО-3 та РИО-3А, оснащених радіонуклідом стронцій-90 (Sr90) + ітрій-90 (Y90) з паспортною активністю 9,3х108 Бк, що перевищує 15-ть рівнів звільнення від регулюючого контролю радіоактивних матеріалів. Вказаний демонтаж зафіксовано в актах розкомплектування вертольотів ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком».

Вищевказані дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 265 КК України у незаконному використанні радіоактивних матеріалів без передбаченого законом дозволу.

Зміст оскаржуваних судових рішень

Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені інкримінованого злочину та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України.

Київський апеляційний суд ухвалою від 20 грудня 2020 року залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок районного суду щодо ОСОБА_1 - без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

В обґрунтування вимог своєї касаційної скарги прокурор зазначає, що районний суд безпідставно визнав ряд доказів недопустимими, зокрема: ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 6 січня 2015 року, якою надано дозвіл на проведення обшуку у приміщеннях ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком»; протокол огляду місця події від 29 січня 2015 року; акт обстеження від 29 січня 2015 року.

Крім того, ОСОБА_2 обвинувачувався у незаконному використанні радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають у виробі), отже для складу злочину немає необхідності вилучати джерело випромінювання. А тому суди дійшли до безпідставного висновку про те, що сам факт демонтування з вертольотів датчиків РИО-3А, а не демонтаж ДІВ із цих виробів, не утворює складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України.

До того ж вважає, що висновки судів попередніх інстанцій зроблено без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та показань свідків, працівників ТОВ «Авіаком» про використання датчиків РІО, у яких містилося ДІВ, з метою продажу, отже з метою отримання прибутків. Не ураховано висновків спеціалістів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що виключена можливість демонтажу ДІВ БІС-4АН з датчика РІО-3.

За твердженням прокурора, судом під час надання оцінки доказам не звернута належна увага на лист Управління радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України № 21-18/1873 від 23 березня 2015 року, з якого вбачається, що діяльність ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» по використанню джерел іонізуючого випромінювання може бути звільнена від ліцензування виключно у разі виконання робіт з експлуатації, передачі (збуту), у тому числі з метою постачання. Крім того, у вищезазначеному листі з посиланням на постанову КМУ зазначено умови за наявності яких, діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування, а також вказано про діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання, на здійснення якої наведені умови не застосовуються, і така діяльність у будь-якому разі підлягає ліцензуванню.

Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не перевірив викладених у ній доводів про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скарзі, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Апеляційним судом взагалі не перевірено та не надано оцінки наявності ліцензії у ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» для здійснення діяльності по використанню зазначених джерел іонізуючого випромінювання під час виконання робіт з монтажу: демонтажу таких джерел, що підтверджується актами виконаних робіт наявними матеріалах кримінального провадження та підтверджується показаннями свідків, які суд не взяв до уваги в порушення вимог ст. 94 КПК України.

Окрім того, взагалі не взято до уваги роз`яснення, що містяться в постанові Кабінету Міністрів Україні від 16 листопада 2011 року № 1174 «Про затвердження критеріїв, за якими діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування», щодо необхідності ліцензування діяльності по використанню та демонтажу джерел іонізуючого випромінювання типу РИО-ЗА. Відповідно до яких, діяльність з використання закритих джерел іонізуючого випромінювання не звільняється від регулюючого контролю радіоактивних матеріалів під час виконання робіт по використанню джерел іонізуючого випромінювання під час виконання залагоджування, проведення випробувань з метою визначення технічних характеристик та перевірки на герметичність монтажу та демонтажу таких джерел тощо, за умови перевищення 15 рівнів звільнення від регулюючого контролю радіоактивних матеріалів.

У зв`язку із тим, на думку прокурора, що вказані джерела іонізуючого випромінювання типу РИО- ЗА, оснащені радіонуклідом стронцій-90(8г90) + ітрій-60(У90) з паспортною активністю 9,3x108 Бк, що перевищує 15 рівнів звільнення від регулюючого контролю радіоактивних матеріалів, про що також зазначено у листі начальника Управління радіаційної безпеки від 23 березня 2015 року № 21-18/1873 на ім`я Першого заступника Начальника ГУ СБУ у Києві та Київській області, та проігноровано судом, діяльність з монтажу та демонтажу зазначених в обвинуваченні типів джерел тонізуючого випромінювання не звільняється від ліцензування, зокрема ТОВ Авіаційна компанія «Авіаком».

Також зазначає, що апеляційний суд всупереч вимог ст. 439 КПК України, після скасування касаційним судом попередньої ухвали апеляційного суду, знову не навів переконливих мотивів на спростування доводів прокурора щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У заперечення на касаційну скаргу виправданий ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_14 у своїх поясненнях щодо касаційної скарги прокурора просять залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні прокурор підтримав подану скаргу, виправданий заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора та думку виправданого, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частина 2 статті 17 КПК України передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поза розумним сумнівом мають бути доведені всі елементи, які є важливими для правової кваліфікації діяння.

Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні.

Обов`язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлених під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

У разі визнання особи винуватою суд відповідно до пункту 2 частини 3 статті 374 КПК України у мотивувальній частині вироку має сформулювати обвинувачення, визнане доведеним, при цьому зазначити місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форму вини і мотив злочину.

У цьому кримінальному провадженні районний суд дотримався зазначених вимог закону та судової практики.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 265 КК України.

Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суди розглянули відповідно до вимог закону.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення: дослідив та проаналізував показання обвинуваченого, свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , перевірив письмові докази у проваджені та інші документи, зміст яких відображено у вироку, районний суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів та дав їм належну оцінку у сукупності та взаємозв`язку.

При цьому, суд першої інстанції свої висновки про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого кримінального правопорушення обґрунтував тим, що об`єктивна сторона частини 1 статті 265 КК України передбачає, що використання радіоактивних матеріалів - це отримання їх корисних властивостей, застосування як джерела іонізуючого випромінювання, тобто утворити склад кримінального правопорушення можуть лише такі дії, пов`язані із застосуванням радіоактивних матеріалів для безпосереднього використання їх корисних властивостей, які не були узгоджені у встановленому законом порядку, однак у ході судового розгляду стороною обвинувачення не було надано доказів, які б стверджували факт використання обвинуваченим ОСОБА_1 радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають в виробі) без передбаченого законом дозволу. На цих підставах суд дійшов висновку про те, що докази сторони обвинувачення ні самі по собі, ні у своїй сукупності не стверджують наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України, а тому він підлягає виправданню.

Щодо доводів прокурора про те, що оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у незаконному використанні радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, що перебувають у виробі), отже для складу злочину немає необхідності саме вилучати джерело випромінювання, колегія суддів зазначає наступне.

Так, ч. 1 ст. 265 КК України передбачає придбання, носіння, зберігання, використання, передача, видозмінення, знищення, розпилення або руйнування радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання, радіоактивних речовин або ядерних матеріалів, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або виробі чи в іншому вигляді) без передбаченого законом дозволу.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він створює загрозу настання тяжких наслідків або заподіює шкоду радіоактивними матеріалами.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України є незаконність поводження з радіоактивними матеріалами, тобто поводження без передбаченого законом дозволу.

Використання радіоактивних матеріалів полягає в отриманні їх корисних властивостей, застосуванні як джерела іонізуючого випромінювання.

Суб`єкт злочину повинен вчинити дії, пов`язані із застосуванням радіоактивних матеріалів для безпосереднього використання їх корисних властивостей, які не були узгоджені у встановленому законом порядку.

Відповідним дозволом є ліцензія на здійснення відповідної діяльності з радіоактивними матеріалами або ж разовий дозвіл на проведення операцій (дій) такими матеріалами в певному конкретному випадку. При цьому потрібно, щоб дозвіл було видано уповноваженим на те органом в межах його компетенції; дії вчинялися в межах строків, визначених у дозволі; виконувалися дії з дотриманням видів і розмірів радіоактивних матеріалів, визначених у дозволі; були дотримані вимоги щодо використовуваного устаткування, технології поводження з радіоактивними матеріалами тощо.

Єдиним органом, який затверджує ліцензійні умови та видає ліцензії на діяльність з використання радіоактивних матеріалів є - Державна інспекція ядерного регулювання України.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію ядерного регулювання України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 363 Державна інспекція ядерного регулювання України (Держатомрегулювання) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері безпеки використання ядерної енергії.

Держатомрегулювання відповідно до покладених на нього завдань (поміж іншого) здійснює в установленому законодавством порядку ліцензування діяльності з видобування, переробки уранових руд, переробки та зберігання радіоактивних відходів, використання джерел іонізуючого випромінювання, виробництва джерел іонізуючого випромінювання, перевезення радіоактивних матеріалів.

Згідно положень Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» № 1370-XIV від 11 січня 2000 року зі змінами, використання джерел іонізуючого випромінювання - один з окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії, що включає такі види робіт з джерелами іонізуючого випромінювання: експлуатація, технічне обслуговування, зарядження-перезарядження, перетарювання, ремонт, налагоджування, проведення випробовувань з метою визначення технічних характеристик та перевірки на герметичність; введення та виведення з експлуатації установок, що містять джерела іонізуючого випромінювання; монтаж та демонтаж, зберігання (крім транзитного зберігання під час перевезення), отримання (придбання) та передача (збут), у тому числі з метою постачання.

У сфері використання ядерної енергії обов`язковому ліцензуванню підлягають такий вид діяльності, як використання джерел іонізуючого випромінювання.

Проте, відповідно до цього ж закону, від ліцензування звільняється діяльність, пов`язана з використанням джерел іонізуючого випромінювання, які відповідають критеріям, встановленим Кабінетом Міністрів України.

У своїй касаційній скарзі, а раніше і в апеляційній скарзі прокурор вказує як на доказ винуватості ОСОБА_1 - лист Управління радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України №21-18/1873 23 березня 2015 року, в якому зазначено, що діяльність ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» по використанню джерел іонізуючого випромінювання може бути звільнена від ліцензування виключно у разі виконання робіт з експлуатації, зберігання (крім транзитного під час перевезення), отримання (придбання), передачі (збуту), у тому числі з метою постачання. Також вказує, що у даному листі зазначено, що відповідно до п. 4 Критеріїв за якими діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування, не звільняється від обов`язкового ліцензування роботи по монтажу-демонтажу джерел іонізуючого випромінювання. Проте дані твердження прокурора є неспроможними виходячи з наступного.

Так, у наявному в матеріалах провадження листі зазначено, що відповідно до пункту 2 Критеріїв, за якими діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1174 від 16 листопада 2011 року, діяльність з використання закритих джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування за наявності однієї з таких умов: (поміж інших) активність або питома активність радіонуклідів на робочому місці/майданчику за нормальних умов експлуатації та в аварійних умовах не перевищує 15-ти рівнів звільнення від регулюючого контролю радіоактивних матеріалів згідно з додатками 1 і 2 відповідно.

З даного листа вбачається, що діяльність ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» по використанню джерел іонізуючого випромінювання може бути звільнена від ліцензування виключно у разі виконання робіт з експлуатації, передачі (збуту), у тому числі з метою постачання. Крім того, у вищезазначеному листі з посиланням на постанову КМУ зазначено умови за наявності яких, діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання звільняється від ліцензування, а також вказано про діяльність з використання джерел іонізуючого випромінювання, на здійснення якої наведені умови не застосовуються, і така діяльність у будь-якому разі підлягає ліцензуванню.

Також, в даному листі вказано, що компанією не була надана вичерпна інформація, необхідна для прийняття рішення щодо можливості звільнення від ліцензування діяльності по використанню ДІВ та було запропоновано ТОВ "Авіаційна компанія «Авіаком» звернутися до Держатомрегулювання з питання звільнення від ліцензування, надати відповідні розрахунки та вказати конкретні види робіт, які буде виконувати персонал підприємства.

Так, відповідно до наявного в матеріалах справи та дослідженого судами листа Управління радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України від 29 грудня 2015 року № 21-23/8502, вказано: виконання робіт з датчиками обледеніння РИО-3 (ЗА), а саме: зняття їх з літальних апаратів в процесі ремонту та технічного обслуговування літального апарату (без порушення конструкції блоку з радіоізотопним джерелом БИС-4А) з метою зберігання або передачі ліцензованим підприємствам для проведення технічного обслуговування, ремонту чи передачі на зберігання до спеціалізованих підприємств по поводженню з РАВ не потребує отримання ТОВ "Авіаційна компанія «Авіаком» ліцензії на провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання (а.п. 73, т. 2).

Крім того, конструкція датчиків не була пошкоджена, що підтверджується копією Протоколу санітарно-дозиметричних замірів Державної установи "Київський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" від 29 січня 2015 року, згідно якого до складу сигналізаторів "РИО-3" №№ 31559, 40136, 52145, 29388, 29253, 31588, 37173, 32415 входять бета-активні радіоізотопні хімічні елементи, на поверхні транспортної тари (свинцеві контейнери та дерев`яна упаковка) потужність поглиненої дози гама випромінювання не перевищує допустимі рівні, встановлені НРБУ-97 (п. 8.6.2) забруднення бета-активними радіонуклідами не встановлена (а.п. 35-36, т. 1 ).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як було зазначено вище ознакою об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України є незаконність поводження з радіоактивними матеріалами, тобто поводження без передбаченого законом дозволу. Суди першої та апеляційної інстанцій, аналізуючи наявні в матеріалах і досліджені докази, дійшли до обґрунтованого висновку, що дії ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» з демонтажу - знятті з літальних апаратів датчиків обледеніння не являється використанням радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання), що перебувають у виробі без передбаченого законом дозволу, тобто про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого кримінального правопорушення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними у вироку суду першої інстанції, залишеним без зміни судом апеляційної інстанції, про те, що стороною обвинувачення не надано доказів, які б стверджували факт використання ОСОБА_1 радіоактивних матеріалів (джерел іонізуючого випромінювання), що перебувають у виробі без передбаченого законом дозволу.

Стосовно доводів прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно зазначив у вироку про узгодженість показань свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з позицією сторони захисту, оскільки вони не відповідають фактичним показанням їх у суді.

Зокрема, прокурор стверджує, що ОСОБА_5 давав показання у суді першої інстанції, що в подальшому джерело іонізуючого випромінювання, після ремонту підрядниками, перепродавались іншим підприємствам, тобто фактично використовувались з метою отримання прибутку. Проте, відповідно до аудіозапису судового засідання, в якому свідок ОСОБА_5 давав свідчення слідує, що при демонтажу датчиків обледеніння сама іонізуюча речовина, яка герметично вмонтована в даний виріб, не вилучалась і не використовувалась, продаж джерела іонізуючого випромінювання його підприємством не здійснювалось, при цьому свідок зазначав про імовірний продаж деталей з авіаційної техніки, що узгоджується з напрямом діяльності підприємства. Також свідок ОСОБА_6 дав показання, що він працює начальником комерційного відділу у ЗАТ «АК «Авіаком» та ствердив факт придбання товариством вертольотів для демонтажу з них радіоізотопних сигналізаторів обледеніння РИО 3 та РИО 3А, однак такі роботи по демонтажу з вертольотів радіоізотопних сигналізаторів обледеніння РИО 3 та РИО 3А проводились на території відповідної військової частини, свідком проведення товариством робіт щодо вилучення з датчиків іонізуючої речовини він не був. Свідок ОСОБА_7 , який працює головним інженером по поводженню з радіоактивними відходами у Державному спеціалізованому підприємстві «Київський державний міжобласний спецкомбінат», підтвердив суду факт вилучення у ТОВ «АК «Авіаком» радіоізотопних сигналізаторів обледеніння типу РИО 3 та РИО 3А, свідком будь-яких дій по демонтажу радіоізотопних сигналізаторів обледеніння типу РИО 3 та РИО 3А, а так само свідком втручання у їх герметичну упаковку він не був.

Тому колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про узгодженість показань вказаних свідків з позицією сторони захисту. Крім того, дії щодо передачі (збуту) джерел іонізуючого випромінювання ОСОБА_1 не інкримінувалися і становлять окрему об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України.

Отже, суд першої інстанції дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України, з дотриманням встановлених у статях 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності кримінального провадження, обґрунтовано визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його за ч. 1 ст. 265 КК України, визнавши недоведеним, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Переглядаючи вирок щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 94 КПК України та з дотриманням вимог ст. 439 КПК України, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів в ухвалі детальний аналіз досліджених доказів, перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора та дійшов правильного висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 265 КК України, визнавши доводи прокурора про порушення місцевим судом матеріального та процесуального закону такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

Статтею 439 КПК України закріплено особливості нового розгляду справи після скасування судового рішення судом касаційної інстанції.

Зокрема, ч. 2 ст. 439 КПК України передбачено, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, скасовуючи ухвалу Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 , Верховний Суд у постанові від 11 березня 2021 року вказав про те, що суд апеляційної інстанції, усупереч вимогам частини 2 статті 419 КПК України, належним чином не перевіривши доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, не навівши достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими, дійшов передчасного висновку про законність рішення суду першої інстанції стосовно доведеності винуватості у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому вказав, що диспозиція ч. 1 ст. 265 КК України є бланкетною нормою та відсилає до застосування спеціальних законів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 265 КК України, у тому числі його об`єктивної сторони з підстав того, що відсутні докази на підтвердження отримання товариством корисливих властивостей джерел іонізуючого випромінювання, є передчасними та такими, що зроблено без урахування законодавчих норм та підзаконних нормативних актів, з яких треба виходити у своїх висновках про наявність або відсутність в діях ОСОБА_1 складу вказаного кримінального правопорушення, доведеності винуватості особи поза розумним сумнівом.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення щодо ОСОБА_1 дотримано вимог кримінального процесуального закону, судом належним чином перевірені доводи апеляційної скарги з наведенням достатніх мотивів визнання їх необґрунтованими, перевірено та проаналізовано законодавчі норми та підзаконні нормативні акти.

Окрім того, предметом перевірки суду апеляційної інстанції були і твердження прокурора та визнані необґрунтованими з приводу того, що судом не враховано висновків спеціалістів ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , що підтверджують позицію сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_1 незаконно, без наявної на те ліцензії здійснив демонтаж із вертольотів датчиків РИО-3 та РИО-3А, в яких містяться джерела іонізуючого випромінювання, та у подальшому використовув їх на власний розсуд з метою отримання прибутку, оскільки в своїх показаннях обвинувачений та свідки (працівники ТОВ "Авіаційна компанія "Авіаком"), які були членами комісії, якою складалися зазначені акти), вказали, що вертольоти були закуплені в військових частинах як такі, що відпрацювали свій ресурс. Метою придбання їх було отримання запасних частин, які можуть бути реалізовані для встановлення на вертольоти, які експлуатуються. Датчики були зняті з вертольотів у військовій частині перед їх транспортуванням від продавця до покупця, вказані обставини були підтверджені свідками, допитаними в судовому засіданні першої інстанції.

Твердження прокурора про те, що апеляційним судом не надано відповіді на доводи його скарги в частині безпідставного визнання судом першої інстанції частини доказів недопустимими є неспроможними, оскільки апеляційний суд їх перевірив та дійшов висновку, що місцевим судом належним чином було досліджено докази сторони обвинувачення, пославшись у мотивувальній частині вироку на сукупність доказів, які надані стороною обвинувачення та встановивши відсутність підстав для визнання окремих доказів недопустимими, суд у вироку кожен із цих доказів проаналізував та навів мотиви, із яких він ці докази відкинув.

Враховуючи викладене підстав вважати, що апеляційним судом у даному кримінальному проваджені було порушено ст. ст. 419 439 КПК України, у колегії суддів не має.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судових рішень не допущено.

З урахуванням викладеного, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року й ухвалу Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора- без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11