Постанова
Іменем України
09 липня 2020 року
м. Київ
справа №752/18402/16-ц
провадження №61-1177св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», банк), товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ ОТП Факторинг Україна»), третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з позовом, у якому просив визнати недійсним договір факторингу від 05 листопада 2010 року, укладений між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» в частині передачі боргу по кредитному договору від 24 вересня 2007 року, підписаного між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк».
Позов мотивовано тим, що 24 вересня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та позивачем укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 98 970 доларів США, зі сплатою фіксованого відсотку в розмірі 4,49% річних та FIDR (процента ставка строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), строком до 24 вересня 2037 року.
05 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю (факторингу), зокрема права вимоги щодо стягнення боргу з ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором.
Згідно із Законом України №3302 від 11 січня 2006 року «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА» Україна приєдналась до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року, положення якої діє для України з 01 липня 2007 року.
За умовами Конвенції право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, не може бути відступлене, в разі придбання цих товарів в першу чергу для особистого, сімейного або домашнього використання фізичними особами.
Посилання на товари та їх продаж, також включає в себе послуги та їх надання.
Укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договір суперечить положенням Конвенції УНІДРУА, яка в силу вимог, встановлених статтями 2 8 10 ЦПК України, підлягає застосуванню навіть в разі суттєвої різниці з положеннями національного законодавства.
Крім того, у розпорядженні Держфінпослуг №231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» зазначено, що до фінансових послуг відноситься - набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення.
Позивач отримав споживчий кредит фінансових послуг не як суб`єкт господарювання, а як фізична особа для особистого сімейного, домашнього використання.
Таким чином укладений договір суперечить положенням розпорядження Держфінпослуг, чинного на момент його укладення.
Відповідно до положень чинного законодавства фінансові установи для здійснення факторингових операцій, які є валютними, повинні мати генеральну ліцензію Національного банку України.
Згідно повідомлення Національного банку України генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не надавалась.
Посилаючись на наведене позивач просив визнати недійсним оспорюваний ним договір факторингу, з підстав його невідповідності положенням статей 215 216 ЦК України.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 червня 2018 року у складі судді Ладиченко С. В. позов задоволено.
Визнано недійсним договір факторингу від 05 листопада 2010 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в частині передачі боргу по кредитному договору від 24 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк».
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не є суб`єктом господарювання в розумінні положень чинного законодавства України, а тому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як фактор за договором про надання фінансових послуг факторингу від 05 листопада 2010 року не мав права на придбання права відступної вимоги до фізичної особи.
Розпорядження №231 від 03 квітня 2009 року Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» було чинним на момент укладення оскаржуваного договору факторингу, у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутня генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій, а тому воно не мало права на укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова мотивована тим, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є фінансовою установою, має право здійснювати без отримання ліцензії та/або дозволів фінансові послуги, зокрема факторинг, що відповідає положенням пункту 11 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного договору, а в даному випадку між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» був укладений договір факторингу, що не передбачає наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Позивач не здійснював належні виплати за кредитним договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, яка на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 123 липня 2012 року була стягнута з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОПТ Факторинг Україна».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту апеляційним судом постанову з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив обставин укладення договору, зокрема не врахував, що договір є дійсним, якщо банк проінформував позичальника про його умови належним чином у встановленому законом порядку. Про вказані обставини зазначалось у позові, але банк не довів, що належним чином виконав обов`язки, передбачені законом. Не враховано, що договір є укладений, якщо банк передав відповідну кількість грошей у відповідній валюті на підставі даного договору, а не з інших підстав чи іншу валюти чи кількість грошей. Для з`ясування цих обставин позивач подавав письмову заяву по витребування у банку необхідних документів. Суд безпідставно дійшов висновку, що договір укладений з тих підстав, що сторони прийшли до згоди з усіх істотних умов. Суд проігнорував відсутність зазначених у позові обов`язкових і необхідних умов договору. Також суд неправильно встановив характер правовідносин та не правильно застосував норми валютного законодавства.
Апеляційний суд не врахував, що у разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Згідно повідомлення Національного банку України від 07 листопада 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не має такої ліцензії. Національним банком України генеральна ліцензія на здійснення валютних операцій не надавалась, а отже фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договір за своєю юридичною природою є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.
З укладенням договору про відступлення права вимоги у кредитному договорі відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.
Оскільки, відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.
Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність (правова позиція Великої палати Верховного Суду в Постанові у справі № 909/968/16 від 11 вересня 2018 року).
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини, встановлені судами
24 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 98 970 доларів США, зі сплатою фіксованого відсотку, який становить 4,49 відсотків річних та FIDR(процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору), строком до 24 вересня
2037 року.
05 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відійшло право вимоги до боржників (їх поручителів) стосовно сплати суми заборгованості за кредитними договорами.
Згідно з пунктом 3.1. договору купівлі-продажу кредитного портфелю в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець продає (переуступає) покупцю права на Кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку № 1 до цього договору), а покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов`язується сплатити на користь продавця винагороду.
Відповідно до пункту 3.3. до покупця переходять права за кредитними договорами у зв`язку з продажем кредитного портфелю:
а) з урахуванням положень статті 3.4. нижче, покупець набуває усі права вимоги за Кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу; правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу; а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій;
б) право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за Кредитними договорами з дати набрання чинності;
в) на умовах, передбачених договором комісії, право вимагати від продавця перерахування будь-яких та усіх коштів, отриманих ним від боржників в результаті реалізації Заставленого майна.
Згідно Витягу з додатку 2 до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року, одним із кредитних договорів, які входили до складу кредитного портфелю був договір від 24 вересня 2007 року укладений з ОСОБА_1 .
Внаслідок невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, для стягнення якої ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося з позовом до суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в розмірі 111 740,62 доларів США, що станом на 02 квітня 2012 року за офіційним курсом Національного банку України становить - 892 438,81 грн, судовий збір в розмірі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі
120 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання кредитного договору, договору поруки, договору наступної іпотеки недійсними, залишено без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2012 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення пені скасовано та ухвалено нове про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» пені в сумі 100 000 грн.
Змінено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року в частині стягнення судових витрат, зменшено суму стягнутої з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» державного мита з 1 700 грн до 405,73 грн, та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з 120 грн до 28,64 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цсі 5.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року №2121-111 «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).
Зі змісту статей 512 1077 ЦК України вбачається, що законодавцем проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.
З частини першої статті 1077 ЦК України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження №12-97гс18).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Відповідно до пункту 11 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.
Статтею 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов`язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов`язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред`явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
У справі, яка переглядається установлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 03 грудня 2009 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є фінансовою компанією та має право здійснювати фінансові послуги, зокрема надавати послуги факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не маючи ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, не будучи фінансовою установою, не має права на укладення договору факторингу є безпідставними, оскільки на момент укладення договору відступлення права вимоги, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало статус фінансової установи, а тому, відповідно до пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, мало право здійснювати фінансові послуги з факторингу.
Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного договору, а в даному випадку між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір факторингу, що не передбачає наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Незалежно від валюти боргу, тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов`язання, валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання, є національна валюта України - гривня.
Отже, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не здійснювалися валютні операції, на проведення яких необхідна ліцензія Національного банку України.
Доводи позивача стосовно можливості укладання договорів факторингу виключно щодо прав грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання, є безпідставними, з огляду на наступне.
Положення ЦК України не містять жодних обмежень щодо предмету договору факторингу (право грошової вимоги), за критерієм віднесення носія вказаної заборгованості до кола суб`єктів господарювання. Так, згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином ЦК України не містить вимоги щодо предмету договору в залежності від належності вказаної заборгованості до фізичної особи чи до суб`єкту господарювання.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону.
З наведеного вбачається, що чинне законодавство не встановлює жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Тобто, законодавець не виключає фізичних осіб з кола осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу.
Крім того, ні у підпункті «а» пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг (Оттава 28 травня 1988 року), на який посилався позивач у позовній заяві позивач, ні іншими статтями цієї Конвенції УНІДРУА, не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу.
Отже, набуття ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_1 є правомірним.
Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (далі - Розпорядження № 231), на недотримання якого посилався позивач у позові як на підставу недійсності договору факторингу, прийнято у відповідності з пунктом 6 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.
Тобто підпункт 2 пункту 1 Розпорядження № 231 операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).
Поняття «факторингу» не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.
Враховуючи викладене, Розпорядження № 231 не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірних договорів факторингу при їх вчиненні.
Крім того, пункт 1 Розпорядження № 231 виключено на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352.
У касаційній скарзі позивач посилається на пункт 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352. Разом з тим, колегія суддів ці посилання відхиляє, оскільки вказане розпорядження прийнято після укладення оспорюваного договору факторингу та на момент його укладення не існувало.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Крім того, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Встановивши, що оспорюваний договір відповідає вимогам, встановленим частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», положенням статей 512 514 1077 1079 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання його недійсним.
Доводи касаційної скарги про те, що договір факторингу є недійсним, оскільки позивача не було повідомлено про укладений договір, є безпідставними, оскільки відповідно до частини 2 статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Ухвалене апеляційним судом рішення узгоджується з висновками Верховного Суду у схожих за змістом справах, викладеними у постановах від 30 серпня 2018 року у справі №752/7749/16 (провадження №61-31922св18), від 14 травня 2018 року у справі №522/19477/16 (провадження №61-357св17).
Також оскаржувана постанова апеляційного суду не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі 909/968/16 (провадження №12-97гс18), та на яку посилається позивач у касаційній скарзі.
Так, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду вирішувалось питання розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги. Підставою для визнання договору факторингу недійсним у наведеній справі стало те, що оспорюваний правочин суперечив приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, а саме: з укладенням договору про відступлення права вимоги у генеральному договорі на здійснення кредитних операцій та кредитному договорі відбулася заміна кредитодавця -банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - ТОВ «НІКІ», яке не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.
Тобто, у наведеній справі було установлено, що договір факторингу був укладений з юридичною особою, яка не є фінансовою установою та не має права надавати фінансові послуги.
У справі, яка переглядається, на відміну від справи, яка розглядалась Великою Палатою Верховного Суду, установлено, що договір факторингу був укладений між банком ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке є фінансовою установою та відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 03 грудня 2009 року мало право здійснювати фінансові послуги, зокрема надавати послуги факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства.
Таким чином, під час укладення оспорюваного позивачем договору факторингу, вимоги щодо суб`єктного складу, обумовленого цивільним законодавством для такої категорії договорів, сторонами не порушено
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська