ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 752/19822/17
провадження № 61-3074св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня Олександр Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня Олександр Миколайович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Задорожний Олександр Сергійович, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації
за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Шипілова Олександра Вікторовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. за номером 479;
витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 ;
скасувати номер запису про право власності 22985009 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,77 кв. м, житловою площею 17,8 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2017 року зареєстрованого за № 1739, індексний номер 37736583 від 24 жовтня 2017 року - власник ОСОБА_4 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що її рідному брату ОСОБА_6 належала спірна квартира. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.
22 серпня 2017 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У процесі оформлення спадщини, їй стало відомо, що квартира зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 29 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. Продавцем за зазначеним вище договором купівлі-продажу є ОСОБА_2 , право власності у якої на квартиру, яка є об`єктом спадкування, виникло на підставі договору дарування, посвідченого 25 червня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнком В. В.
Вважає, що вказаний договір дарування квартири, який ніби то укладався 25 червня 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 є нікчемним відповідно до статті 220 ЦК України, а тому укладений 29 серпня 2017 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири є недійсним.
24 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , від імені якої діяла ОСОБА_5 , був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири.
Оскільки спірна квартира незаконно вибула з володіння, і в подальшому кілька разів була відчужена, вона має бути витребувана з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 зі скасуванням номер запису про право власності.
У зав`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 28 квітня 2023 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 29 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. за номером 479. Витребував квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_4 Скасував номер запису про право власності: 22985009 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32,77 кв. м, житловою площею 17,8 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 2017 року, зареєстрованого за № 1739, індексний номер 37736583 від 24 жовтня 2017 року - власник ОСОБА_4 .
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки договір дарування квартири, який ніби то укладався 25 червня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , є нікчемним відповідно до статті 220 ЦК України, адже нотаріально не посвідчувався. З огляду на це, укладений 29 серпня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири є недійсним, оскільки ОСОБА_2 не могла бути стороною такого правочину, адже не була власницею предмета договору купівлі-продажу квартири.
Враховуючи зазначене місцевий суд дійшов висновку, що спірна квартира підлягає витребуванню на користь позивачки, яка успадкувала це майно після померлого брата.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У березні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Шипілов О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц та постановах Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 308/8629/19, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц; справу розглянуто за відсутності ОСОБА_2 , належним чином неповідомленої про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що ОСОБА_4 як добросовісний набувач законим шляхом набула право власності на спірне майно, тому це майно не може бути витребувано у неї на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях ОСОБА_3 була воля на передачу майна. Водночас конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у цьому випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
Встановивши, що власником спірного майна був ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суди безпідставно задовольнили віндикаційний позов та витребували майно на користь позивачки, яка не була його власником.
Також, суди не звернули увагу на те, що позовні вимоги позивачки ґрунтуються на визнанні правочину недійсним та одночасно на витребуванні майна з чужого незаконного володіння, що є взаємовиключними вимогами.
Крім того скарга містить доводи про те, що суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання.
У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Нагайцева Т. С. подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_6 належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим сектором приватизації Московської державної адміністрації 03 червня 1993 року, зареєстрованим в Комунальному підприємстві Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 09 червня 1993 року за № 4695.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 вересня 2017 року серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
ОСОБА_1 є рідною сестрою та спадкоємицею померлого ОСОБА_6 , адже в установленому законом порядку та у визначений законом строк звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бурлак О. В. із заявою про прийняття спадщини. Зазначену заяву прийняв приватний нотаріус та 22 серпня 2017 року завів спадкову справу № 9/2017.
В процесі оформлення спадщини, ОСОБА_1 дізналася, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. за № 479.
Продавцем за зазначеним вище договором купівлі-продажу є ОСОБА_2 , право власності у якої на квартиру, що є об`єктом спадкування, виникло на підставі договору дарування від 25 липня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грицаєнком В. В. за № 1417.
З інформаційної довідки від 28 серпня 2017 року, виданої Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» КВ-2017 № 32963 відомо, що за даними реєстрових книг бюро, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності на ім`я ОСОБА_6 .
Згідно з довідкою про склад сім`ї та зареєстрованих форми № 3, виданою 18 серпня 2017 року Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» № 1907 ОСОБА_6 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 та є власником особового рахунку цієї житлової площі .
З архівної довідкою від 13 жовтня 2017 року, виданої Київським державним нотаріальним архівом № 1996 відомо про те, що відповідно до статті 52 Закону України «Про нотаріат», запис в реєстрі є доказом вчинення нотаріальної дії. У приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Грицаєнко В. В. 25 червня 2009 року за реєстровим номером 1417 немає запису про посвідчення договору дарування квартири в реєстрі нотаріальних дій приватного нотаріуса. Враховуючи вищевикладене повідомлено, що такий договір дарування квартири не посвідчувався.
24 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , від імені якої діяла ОСОБА_5 , був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 1739. Згідно з цим договором вартість відчужуваної квартири склала 152 800,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Спірні правовідносини стосуються захисту прав позивачки на спадкове майно, яке залишилось після смерті її брата ОСОБА_6 та було незаконно відчужене на користь інших осіб за цивільно-правовими угодами.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (частина перша статті 386 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Згідно з частинами другою, третьою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є рідною сестрою та спадкоємицею ОСОБА_6 , за заявою якої приватний нотаріус 22 серпня 2017 року завів спадкову справу № 9/2017.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно з чужого незаконного володіння, а з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, також і від його добросовісного набувача.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).
Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом стала перереєстрація на користь третіх осіб права власності спірної квартири, права на яку вона набула у порядку спадкування після смерті її брата.
Так, з витребуваних судом документів відомо, що підставою для перереєстрації права власності на спірну квартиру стали договір дарування від 25 липня 2009 року, ніби то укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , та два договори купівлі продажу від 29 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ; та від 24 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , від імені якої діяла ОСОБА_5 .
Водночас суди встановили, що договір дарування від 25 липня 2009 року нотаріально не посвідчувався, реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 за цим правочином не відбулася, а тому волевиявлення ОСОБА_6 на укладення вказаного правочину не було.
Встановивши, що спірна квартира була незаконно відчужена після смерті ОСОБА_6 на користь інших осіб, з урахуванням того, що позивачка прийняла спадщину в установлений законом строк, загалом обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для її витребування на користь ОСОБА_1 від кінцевого набувача.
При цьому сам по собі висновок судів щодо обґрунтованості вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2017 року в цілому не вплинув на правовий результат вирішення спору, адже за встановлених у цій справі обставин належним способом порушеного права позивачки, є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння у останнього набувача, яка судом задоволена.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 викладено висновок, що добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця.
За обставинами цієї справи, після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1
з використанням підроблених документів була проведена перша реєстрація права власності на спірне нерухоме майно 29 серпня 2017 року. Придбавши спірне майно менше ніж за два місяці після його придбання попереднім продавцем, відповідачка не проявила розумну обачність, ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття. Залишила поза увагою швидкі перепродажі квартири, явно занижену її вартість, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу, а тому не можна вважати, що витребування квартири може кваліфікуватися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Доводи касаційної скарги про те, що суд розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання також не заслуговують на увагу.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
ОСОБА_2 касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій не подавала, а тому у суду касаційної інстанції немає підстав для застосування зазначеної норми статті 411 ЦПК України за касаційною скаргою ОСОБА_3 .
З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки дію та виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін, його дію та виконання необхідно поновити.
Керуючись статтями 400 401 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Шипілова Олександра Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року залишити без змін.
Поновити дію та виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов