Постанова
Іменем України
21вересня 2022 року
м. Київ
справа № 752/2441/21
провадження № 61-20104св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору,: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха Сергій Сергійович, акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва, в складі судді Чередніченко Н. П., від 22 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів:
Невідомої Т. О., Борисової О. В., Левенця Б. Б., від 24 листопада 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна.
Позов мотивований тим, що 01 грудня 2006 року ОСОБА_2 уклав
з публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство
«Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), договір кредиту № 028/25-418, за умовами якого отримав грошові кошти в розмірі 115 747 доларів США на фінансування житла - квартири
АДРЕСА_1 .
У 2008 році ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру, яка перебувала в заставі банку до моменту погашення заборгованості.
11 вересня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, у якому народився ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач стверджувала, що після реєстрації шлюбу заборгованість за кредитним договором сплачувала разом із відповідачем.
У зв`язку з відсутністю грошових коштів для сплати кредитної заборгованості, 04 грудня 2014 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту № 2 на суму 602 393 грн, в забезпечення виконання якого вона уклала з банком договір поруки № 028/16-223-ПОР2.
Кредит був сплачений нею та відповідачем у 2019 році за рахунок спільних коштів.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня
2019 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано.
У листопаді 2019 року вона дізналась, що ОСОБА_2 без її згоди здійснив продаж квартири АДРЕСА_1 своїм друзям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що стало підставою для звернення до правоохоронних органів із заявою про вчинення відповідачем кримінального правопорушення.
Посилаючись на те, що продаж квартири ОСОБА_2 здійснив на підставі підроблених документів та без її згоди, внаслідок чого спірна нерухомість вибула з її володіння, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , укладений 08 листопада
2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С. С., реєстровий номер 11907;
- витребувати у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру
АДРЕСА_1 , повернувши її
у попередній стан до моменту укладення договору купівлі-продажу квартири від 08 листопада 2019 року за реєстровим № 11907.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня
2021 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов`язані із отриманням правової допомоги в розмірі 20 000 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач, яка не заявляла вимог про визнання квартири
АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, не довела, що ОСОБА_2 незаконно володів майном одноособово, неправомірно зареєстрував за собою право власності на об`єкт нерухомості чи не мав достатньої дієздатності для відчуження квартири.
Вирішуючи спір, місцевий суд врахував встановлену законом презумпцію правомірності правочину та дійшов висновку, що ОСОБА_2 , укладаючи 08 листопада 2019 року договір купівлі-продажу квартири, реалізував надане йому законом право власника розпоряджатися майном на власний розсуд.
Суд зазначав, що під час укладення спірного правочину від 08 листопада
2019 року сторони розуміли правову природу та наслідки його вчинення, були ознайомлені із його змістом, а посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, не отримавши від позивача, як співвласника квартири, відповідної згоди, не знайшло свого об`єктивного підтвердження.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
ПостановоюКиївського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Гарницького П. П. залишено без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що спірна квартира набута відповідачем до укладення шлюбу із ОСОБА_1 , на підставі договору міни
від 11 квітня 2008 року, а отже спірне майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 і згода ОСОБА_1 на його відчуження не потрібна.
Положення частини третьої статті 65 СК України не поширюються розпорядження майном, яке є особистою приватною власністю одного із подружжя.
Стягнуті місцевим судом витрати, пов`язані з отриманням відповідачем правової допомоги в розмірі 20 000 грн, суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими та такими, що документально підтверджені, а заявлені до стягнення витрати в розмірі 10 000 грн, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, визнав завищеними, у зв`язку з чим, врахувавши заперечення представника позивача, дійшов висновку про їх зменшення до 3 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
06 грудня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.
У лютому 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що отриманий відповідачем кредит сторони сплачували за рахунок спільних коштів подружжя. Окрім сплати вартості самої квартири, позивач здійснила у ній ремонт та облаштування, внаслідок чого вартість спірного майна збільшилась на понад 50 000 доларів США. Вважає, що за таких обставин окремо доводити, що квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя не потрібно.
Вказувала, що суди не врахували вирок Голосіївського районного суду
міста Києва від 27 вересня 2021 року, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
Також звертає увагу, що вона позбавлена можливості визнати в судовому порядку спірну квартиру спільною власністю подружжя з огляду на її продаж.
Стягнутий оскаржуваними судовими рішеннями розмір витрат, понесених ОСОБА_2 на правову допомогу, є неспівмірним зі складністю справи, витраченим часом та її майновим станом.
Підставою касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц,
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 308/15007/15-ц, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 27 січня 2020 року у справі
№ 761/26815/17, від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18, від 10 червня 2020 року у справі № 454/2786/17-ц, від 02 липня 2020 року у справі
№ 362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц,
від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17, у постановах Верховного Суду України у справі
№ 6-140цс14, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня
2016 року у справі № 6-806цс16 (пункт 1 частини другої статті 389
ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві, поданому до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Цимейко Г. О., посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Зазначає, що спірна квартира ніколи не належала позивачу, оскільки набута до реєстрації шлюбу та була особистою приватною власністю ОСОБА_2 , у зв`язку з чим посилання відповідача на відсутність її згоди щодо продажу квартири є безпідставними.
Звертає увагу, що укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири не порушує прав ОСОБА_1 , оскільки остання не заявляла вимог про визнання за нею права власності на частину квартири.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 грудня 2006 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», договір кредиту № 028/25-418, за умовами якого отримав кредит в сумі 115 747 доларів США на фінансування будівництва (інвестування) житла - квартири
АДРЕСА_1 .
11 квітня 2008 року між ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської» та ОСОБА_2 укладений договір міни, за умовами якого товариство передало у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
18 квітня 2008 року на підставі вказаного договору міни за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
11 вересня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, в якому у них народився син ОСОБА_6
04 грудня 2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін до договору кредиту № 028/25-418 від 01 грудня 2006 року, відповідно до якого, в результаті видачі кредитів у гривні та погашення комісій, загальна сума заборгованості склала: 534 576 грн, 602 393 грн та 66 880 доларів США.
Того ж дня між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки, за умовами якого остання зобов`язалась перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, зокрема 534 576 грн та
602 393 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня
2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
08 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передав у власність покупців квартиру АДРЕСА_1 , а покупці прийняли у власність об`єкт нерухомого майна в рівних частинах кожен, тобто по 1/2 частині, та зобов`язались сплатити кошти в сумі 2 598 674,80 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Майно, набуте чоловіком, дружиною до шлюбує є особистою приватною власністю дружини, чоловіка (пункт перший частини першої статті 57
СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відсутність згоди одного із співвласників (подружжя) на розпорядження спільним майном є підставою для визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження цим майном, недійсним.
Тобто, якщо майно, яке є спільною власністю, відчужене без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору купівлі-продажу цього майна актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.
Згідно з статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
У справі, яка переглядається, суди встановили, щоОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 11 квітня 2008 року, тобто до укладення
у 2010 році шлюбу з ОСОБА_1 , а тому спірна нерухомість відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 СК України є його особистою приватною власністю. Рішення суду, передбачене частиною першою статті 62
СК України, про визнання спірної квартири об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутнє.
Саме по собі погашення боргу за кредитним договором під час шлюбу не є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та витребування квартири, а інших вимог у розглядуваній справі позивач не заявляла.
Диспозитивність належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду із розглядуваним позовом, ОСОБА_1 зазначала підставою позову відчуження квартири, яку вважала спільною власністю із ОСОБА_2 , без її згоди, при цьому посилалась на положення статей 355 369 ЦК України, статті 65 СК України, щодо розпорядження спільним майном за згодою співвласників.
Суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір в межах підстав позову, встановивши відсутність доказів того, що спірна квартира належала до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та на її відчуження була потрібна згода ОСОБА_1 .
За змістом частин першої-другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Щодо посилань ОСОБА_1 на те, що суди не врахували вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 27 вересня 2021 року в справі № 752/3467/21, яким ОСОБА_2 визнано винним за частиною четвертою статті 358 КК України у зв`язку із використанням завідомо підробленого документу для зняття неповнолітнього ОСОБА_6 з реєстрації місця проживання, то Верховний Суд звертає увагу, що у розглядуваній справі ОСОБА_1 діяла від власного імені та стверджувала про порушення саме своїх прав, як співвласника квартири.
Позову в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 , як його законний представник, ОСОБА_1 у цій справі не подавала і суди такі вимоги не вирішували.
Отже, з огляду на межі та підстави заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, вирок щодо ОСОБА_2 не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення справи.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).
Щодо розподілу судових витрат
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У матеріалах справи наявний договір № 42 про надання правової допомоги від 01 березня 2021 року, укладений між адвокатським об`єднанням «Столична правова група» та ОСОБА_2 , ордер адвоката Цимейко Г. О.
Відповідно пункту 7.1 договору № 42 про надання правової допомоги
від 01 березня 2021 року гонорар за угодою складається із суми усіх оплачених рахунків.
Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг) адвокатом
Цимейко Г. О. під час розгляду справи в суді першої інстанції були надані ОСОБА_2 наступні послуги: консультація, вивчення наданих доказів та документів від позивача, аналіз законодавства, аналіз судової практики, збирання доказів, написання відзиву, участь в судових засіданнях.
Квитанціями від 05 квітня 2021 року та від 01 травня 2021 року підтверджено, що за надані послуги ОСОБА_2 сплатив адвокатському об`єднанню «Столична правова група» грошові кошти в загальній сумі 20 000 грн.
Вказані докази подані до суду першої інстанцій у строк, визначений
частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Заперечень щодо зазначеного розміру заявлених до стягнення витрат на правову допомогу під час розгляду справи місцевим судом матеріали справи не містять.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн підлягають відшкодуванню за рахунок позивача, оскільки такий розмір є обґрунтованим, доведеним і співмірним зі складністю справи, тривалістю її розгляду, обсягом виконаних робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання цих робіт (послуг).
Під час апеляційного перегляду справи представник ОСОБА_2 - адвокат Цимейко Г. О. у відзиві на апеляційну скаргу просила стягнути з позивача витрати на правову допомогу, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи в розмірі 10 000 грн.
Зменшуючи розмір витрат, заявлених представником ОСОБА_2 - адвокатом Цимейко Г. О., суд апеляційної інстанції врахував обсяг наданих адвокатом послуг під час апеляційного провадження та заперечення представника позивача, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про їх зменшення до 3 000 грн.
У відзиві, поданому до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Цимейко Г. О. просила здійснити розподіл витрат в сумі
10 000 грн на правничу допомогу, у зв`язку з переглядом справи судом касаційної інстанції.
На підтвердження витрат відповідача на правничу допомогу адвокат надала договір № 135 про надання правової допомоги від 07 лютого 2022 року, ордер серії АА № 1218946, квитанцію 0.0.2447321735.1 про сплату ОСОБА_2 на користь адвокатського об`єднання «Столична правова група» грошових коштів в сумі 10 000 грн.
Згідно детального опису робіт адвоката в суді касаційної інстанції, в суму 10 000 грн входить, зокрема участь в судових засіданнях, а також написання процесуальних документів: відзиву, заперечення, клопотання.
Однак розгляд справи у Верховному Суді відбувається у письмовому провадженні, а крім відзиву інші процесуальні документи від ОСОБА_2 чи його представника до касаційного суду не надходили.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_2 щодо компенсації витрат на правову допомогу в суді касаційної інстанції підлягають частковому задоволенню на суму 3 000 грн.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті
411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також в межах позовних вимог заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 137, 141, 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час касаційного провадження.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович