Постанова
Іменем України
26 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 752/24667/17
провадження № 61-22844св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек»,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Голосіївського районного суду
м. Києва від 21 червня 2018 року у складі судді Ладиченко С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» (далі - ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек», товариство), третя особа - ОСОБА_3 , про скасування рішення та наказу про звільнення, поновлення на роботі.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що з 15 червня 2009 року він працював на посаді директора ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек». На підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» від 01 червня 2017 року його відсторонено від посади директора товариства на шість місяців та призначено тимчасово виконуючим обов`язки директора товариства - ОСОБА_3 . Період відсторонення - з 01 червня 2017 року по 01 грудня 2017 року. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек»
від 23 жовтня 2017 року його звільнено з посади директора у зв`язку з припиненням повноважень на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), та призначено на зазначену посаду ОСОБА_3 з 24 жовтня 2017 року. На підставі вказаного вище рішення загальних зборів відповідач виніс наказ про його звільнення з займаної посади. Вважав зазначені рішення та наказ незаконними та такими, що порушують його трудові права, оскільки рішення про його звільнення фактично прийнято у період, коли він був відсторонений, а наказ від 23 жовтня 2017 року підписаний ОСОБА_3 , як директором товариства, тобто раніше від набуття ним статусу директора.
Посилаючись на наведене, позивач просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» від 23 жовтня 2017 року, викладене у формі протоколу № 23/10/17, у частині його звільнення з посади директора ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» з
23 жовтня 2017 року;
- визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів учасників ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» від 23 жовтня 2017 року, викладене у формі протоколу № 23/10/17, у частині призначення ОСОБА_3 на посаду директора ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» з 24 жовтня 2017 року;
- визнати незаконним та скасувати наказ від 23 жовтня 2017 року про його звільнення з посади директора ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек»;
- поновити його на посаді директора ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» з 23 жовтня 2017 року;
- стягнути з ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- визнати протиправною та скасувати реєстраційну дію щодо державної реєстрації внесення змін до відомостей про ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек», що не пов`язані зі змінами в установчих документах від 26 грудня 2017 року.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек», третя особа - ОСОБА_3 , про скасування рішення та наказу про звільнення, поновлення на роботі.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_4 , як особа, яка не брала участь у справі, звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 11 грудня
2017 року.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва
від 11 грудня 2017 року повернуто заявнику.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року клопотання ОСОБА_3 та ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» про закриття провадження у справі задоволено, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек», третя особа - ОСОБА_3 , про скасування рішення та наказу про звільнення, поновлення на роботі, закрито.
Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до пункту 12.1 статуту ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» загальні збори учасників є вищим органом товариства. До виключної компетенції загальних зборів відноситься обрання та відкликання директора, членів виконавчого органу та ревізійної комісії (підпункт 5 пункту 13.1 статуту). Директор є одноособовим виконавчим органом товариства та є підзвітним загальним зборам учасників товариства (пункт 16.1). Рішенням Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року
№ 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правовідносини, які виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним, щодо обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання цих осіб, є не трудовими, а корпоративними. З огляду на те, що спір між ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек»та ОСОБА_1 , як головою його виконавчого органу, виник із корпоративних відносин і не є трудовим, зазначене відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі.
Постановою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 лютого 2018 року залишено без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального і процесуального права, ухвала суду є законною та обгрунтованою, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Посилання заявника на те, що суд першої інстанції не встановив ні суб`єктний склад учасників процесу, ні характер спірних правовідносин, а також не урахував, що його було звільнено з посади директора на підставі статті 41 КЗпП України, а не усунуто від виконання посадових обов`язків на підставі частини третьої статті 99 ЦК України, а отже до спірних правовідносин не підлягало застосуванню Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року
№ 1рп/2010, є необгрунтованими. Відхиляючи в цілому доводи заявника, апеляційний суд, із посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, зауважив на правильності застосування судом першої інстанції положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та зазначеного вище Рішення Конституційного Суду України.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якій заявник просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що, закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій не урахували, що:
- оскаржуваним рішенням загальних зборів товариства від 23 жовтня 2017 року позивача не усунуто, не відсторонено, і не відкликано з посади на підставі статті 99 ЦК України, а звільнено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а отже помилковим є застосування Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України;
- позовна заява не містить обгрунтувань в контексті порушення корпоративних прав позивача, або його прав, як учасника товариства, а не посадової особи;
- крім іншого, позивач заявив вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які регулюються виключно нормами трудового законодавства, що свідчить про неможливість розгляду зазначених вимог у порядку господарського судочинства.
Помилковими є посилання апеляційного суду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17, оскільки вони ухвалені за інших установлених судами фактичних обставин справи й не можуть бути застосовані до зазначеної справи.
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» на касаційну скаргу, мотивований тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, ухвалили законні та обгрунтовані судові рішення, а тому відсутні підстави для їх скасування.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
16 січня 2020 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналогічна норма міститься й у статті 19 чинного ЦПК України.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (пункт 4 частини першої статті 12 Господарського кодексу України 2004 року (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом)).
Аналогічна норма закріплена в пункті 3 частини першої статті 20 чинного ГПК України.
З огляду на наведені приписи процесуальних законів, правильне визначення юрисдикції суду у цій справі залежить від змісту правовідносин її учасників.
Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку із порушенням, на думку позивача, його прав при звільненні із посади директора ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек».
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» і йому належить 33 проценти статутного капіталу у товаристві. Іншими учасниками товариства є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яким належить 67 процентів статутного капіталу товариства, з приводу управління товариством.
Відповідно до пункту 12.1 статуту ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» загальні збори учасників є вищим органом товариства. До виключної компетенції загальних зборів відноситься обрання та відкликання директора, членів виконавчого органу та ревізійної комісії (підпункт 5 пункту 13.1 статуту). Директор є одноособовим виконавчим органом товариства та є підзвітним загальним зборам учасників товариства (пункт 16.1 статуту).
Порядок створення та діяльності господарських товариств, одним із різновидів яких є товариство з обмеженою відповідальністю урегульовано у низці нормативних актів, серед яких ЦК України Господарський кодекс України (далі - ГК України), Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня
1991 року № 1576-ХІІ (далі - Закон № 1576-ХІІ)..
Відповідно до частини першої статті 167 ГК України корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачено зокрема у статті 10 Закону № 1576-ХІІ
Управління товариством здійснюють його органи, якими є загальні збори учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).
Відповідно до статті 58 Закону № 1576-ХІІ вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства.
Згідно зі статтею 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
За приписами частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.
Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв`язку з цим, припинення повноважень члена виконавчого органу товариства, відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції неналежним чином, що суперечить інтересам товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Саме такий та подібні до нього правові висновки про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі
№ 752/10984/14-ц (провадження № 14-351цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19).
Установивши, що спір між ТОВ «Інноваційно-виробнича компанія «Рамінтек» та ОСОБА_1 , як головою його виконавчого органу, виник із корпоративних правовідносин, і належним способом захисту порушених прав позивача є оскарження рішення компетентного (уповноваженого) органу товариства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини не регулюються правилами трудового законодавства, зазначений спір має вирішуватися за правилами господарського судочинства, що є підставою для закриття провадження у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд першої та апеляційної інстанцій правильно визначили природу спірних правовідносин та вірно застосували норми процесуального права, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Щодо вирішення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Заявник, як на обов`язкову підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилається на частину шосту статті 403 ЦПК України, за змістом якої справа підлягає передачі на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
02 жовтня 2019 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи» згідно з положеннями якого, частину шосту статті 403 ЦПК України викладено у такій редакції: «Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обгрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах».
Оскільки Велика Палата Верховного Суду вже виклала у своїх постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для передачі зазначеної справи на розгляд до Великої Палати.
Щодо вирішення клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про розгляд справи за їх участю
Відповідно до частини першої та другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої зазначеної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статі 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги)).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги)).
Ураховуючи наведене, а також те, що жоден із суддів Верховного Суду у складі постійно діючої колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не дійшов висновку про необхідність призначення справи до судового розгляду у зв`язку з відсутністю підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про розгляд справи за їх участю не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про розгляд справи за їх участю відмовити.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду від 21 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
С. О. Погрібний
В. В. Яремко