Постанова
Іменем України
30 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 752/26502/17
провадження № 61-7254св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, у складі судді Шевченко Т. М.,
від 26 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М, Мережко М. В., від 15 квітня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява, з урахуванням поданих уточнень, мотивована тим, що
19 грудня 2011 року між сторонами укладено договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачу у позику грошові кошти в сумі 2 077 400 грн, що еквівалентно 260 000 доларів США, а відповідач зобов`язалася сплачувати щомісяця проценти за користування коштами у розмірі 3 % та повернути позику не пізніше трьох років з моменту укладання договору позики.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 19 грудня 2011 року між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого
ОСОБА_2 передала йому в іпотеку належну їй на праві власності квартиру
АДРЕСА_1 .
Також зазначав, що строк дії договору позики сплив, однак відповідач жодних коштів за позикою не повернула, зустрічей уникає, на контакт не виходить.
У зв`язку із невиконанням умов договору позики у відповідачки виникла заборгованість, яка станом на 14 грудня 2017 року становить
6 808 993, 56 грн, яка складається з суми неповернутої позики -
2 077 400 грн, заборгованості по процентам - 2 239 571, 23 грн, 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання з повернення позики - 186 112, 27 грн, 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання зі сплати процентів за користування позикою - 97 819, 65 грн, інфляційні нарахування на суму позики - 1 687 406, 83 грн та інфляційні нарахування на проценти - 520 683, 58 грн.
Направлена відповідачу 26 листопада 2016 року вимога щодо необхідності виконання зобов`язань за договором позики, яка була отримана відповідачем 30 листопада 2016 року, залишена без задоволення.
З урахуванням викладеного, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 19 грудня 2011 року в розмірі 6 808 993, 56 грн звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. В рахунок погашення заборгованості
ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня
2011 року в розмірі 6 808 993, 56 грн, з яких 2 077 400 грн розмір основного боргу; 2 239 571, 23 грн проценти; 186 112, 27 грн 3 % річних за основним боргом; 97 819, 65 грн 3% річних за процентами; 1 687 406, 83 грн інфляційні нарахування за основною сумою позики та 520 683, 58 грн інфляційні нарахування за процентами, звернуто стягнення на належну ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Встановивши факт невиконання позичальником ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушених прав позикодавця ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в обраний позивачем спосіб. Пред`явлений до стягнення позивачем розмір заборгованості за позикою в сумі 6 808 993, 56 грн суд вважав доведеним та обґрунтованим.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
В рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року в розмірі 4 067 659, 99 грн, з яких неповернута сума позики - 2 077 400 грн, нараховані на позику 3 % річних -
186 112, 27 грн, інфляційні втрати на позику - 1 687 406, 83 грн, проценти - 62 322 грн, інфляційні втрати на проценти - 48 835, 52 грн та нараховані 3 % річних - 5 583, 37 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом договору іпотеки від 19 грудня
2011 року і перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій,
Встановивши, що строк дії договору позики сплив 19 грудня 2014 року, а позов у цій справі подано до суду лише 14 грудня 2017 року, з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими в частині стягнення заборгованості за позикою в розмірі 2 077 400 грн, 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання з повернення позики в сумі 186 112, 27 грн та інфляційних втрат, нарахованих на суму позики в розмірі
1 687 406, 83 грн, заборгованості по процентам 62 322 грн, з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 48 835, 52 грн, та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання зі сплати процентів в сумі
5 583, 37 грн за період із 20 грудня 2014 року по 14 грудня 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 ,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позову
ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали указаної цивільної справи із районного суду. Зупинено до закінчення касаційного провадження виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 .
У червні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 вересня 2021 року, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 , суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суд першої інстанції та апеляційний суд розглянули справу за відсутності третьої особи - ОСОБА_3 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Також заявник стверджує, що місцевий суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, в той час як справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, Голосіївський районний суд фактично розглянув справу у підготовчому засіданні без призначення справи до судового розгляду по суті.
Заявник також звертає увагу касаційного суду, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу в період дії карантину за наявності клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 76
(далі - договір позики), відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 2 077 400 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на день підписання цього договору еквівалентно 260 000 доларів США.
В пункті 3 договору позики визначено, що за кожен місяць користування грошовими коштами позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю 3 % від зазначеної суми. За домовленістю сторін виплата процентів за користування грошовими коштами здійснюється позичальником щомісяця до дня повернення позики.
Згідно пункту 5 договору позики сторони домовилися, що позичальник зобов`язаний повернути всю позику не пізніше ніж через 3 роки з моменту укладання цього договору, тобто до 19 грудня 2014 року. Повернення позики підтверджується заявою позикодавця.
Згідно пункту 6 договору позики в разі прострочення виконання зобов`язання позичальником за цим договором позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до пункту 12 договору позики підписання цього договору позичальник підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Належним чином підписаний цей договір є доказом передання грошей від позикодавця до позичальника.
В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 19 грудня 2011 року був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 78
(далі - договір іпотеки), відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Брагіною Н. В. за реєстровим № 5078.
Згідно пункту 3.2.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його та/або вимагати від іпотекодавця дострокового виконання зобов`язань, що випливають із договорів позики, за умови невиконання іпотекодавцем зобов`язань за договором позики.
Відповідно до пункту 4.1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення на предмет іпотеки та його реалізацію незалежно від настання строку виконання іпокекодавцем будь-яких зобов`язань за договором позики при виникненні підстав, вказаних у пункті 3.2.3 Договору.
Згідно пункту 4.2.1 договору іпотеки позасудове врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом: передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 ЗУ «Про іпотеку». У випадку прийняття рішення Іпотекодержателем про задоволення своїх вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, застереження в цьому договорі є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Пунктом 4.2.2 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель вправі звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.
Позивач вказав, що виконав свої зобов`язання за договором позики в повному обсязі, однак з моменту укладання договору позики ОСОБА_2 свої зобов`язання належним чином не виконує, внаслідок чого станом
на 14 грудня 2017 року утворилася заборгованість по договору позики, розмір якої становить 6 808 993,56 грн та складається з:
- 2 077 400 грн заборгованості з повернення позики;
- 2 239 571, 23 грн заборгованості зі сплати процентів за користування позикою;
- 186 112, 27 грн 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання з повернення позики;
- 97 819, 65 грн 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання зі сплати процентів за користування позикою;
- 1 687 406, 83 грн інфляційні нарахування за основною сумою позики;
- 520 683, 58 грн інфляційні нарахування за процентами,
28 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лазарєвої Л. І. із заявою про передачу ОСОБА_2 повідомлення про прострочення повернення грошових коштів.
Зазначену заяву ОСОБА_2 отримала 30 листопада 2016 року особисто.
Позиція Верховного Суду
Згідно положень пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження
(пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою).
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до статей 12, 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши умови договору позики від 19 грудня 2011 року, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки боржник неналежним чином виконував умови договору позики, внаслідок чого виникла заборгованість, з метою погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки. Судами правильно враховано, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку».
Отже позивач, як іпотекодержатель, на власний розсуд обрав спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах із дотриманням норм законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо скасування рішення суду першої інстанції з підстав необхідності застосування строку позовної давності до процентів за користування позикою, які підлягали сплаті до листопада 2014 року.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції та апеляційний суд порушили норми процесуального права, оскільки розглянули справу за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , підлягають відхиленню з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
ОСОБА_3 із касаційною скаргою на судові рішення не звертався, докази того, що ОСОБА_5 уповноважена на представництво інтересів ОСОБА_3 суду не надано.
Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції не виконав вимог ЦПК України, ухваливши рішення за результатами розгляду справи по суті в межах підготовчого провадження, є необґрунтованими.
14 грудня 2017 року Голосіївський районний суд м. Києва постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення по справі судового засідання. Попереднє судове засідання не призначалось.
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 130 ЦПК України, в редакції чинній на час відкриття провадження у розглядуваній справі, попереднє судове засідання проводиться з метою з`ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Попереднє судове засідання не є обов`язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі.
Таким чином ухвала суду першої інстанції від 14 грудня 2017 року про відкриття провадження і призначення справи до розгляду у судовому засіданні без проведення підготовчого провадження відповідає вимогам діючого на час її постановлення процесуального законодавства.
Слухання справи неодноразово відкладалось з різних підстав (у зв`язку з неявкою сторін, за клопотанням представника відповідача, у зв`язку з залученням до участі у справі третьої особи, заявленим суду відводу, подачею апеляційних скарг на ухвалу про відкриття провадження тощо).
Подаючи до суду відзиви на позовну заяву та заяву про зміну підстав позову, клопотання про витребування доказів та оскаржуючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції, відповідач та/або її представник не вказували на необхідність проведення підготовчого провадження по справі.
Крім того, заявник не вказала, яким чином ці стверджувані нею порушення вплинули чи могли вплинути на висновки судів в оскаржуваних рішеннях та призвели чи могли призвести до прийняття неправильного рішення у справі.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми частини першої статті 372 ЦПК України та безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Ларичева В. В. про відкладення розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Апеляційний суд, встановивши, що справа перебуває в провадженні
з листопада 2020 року, явка учасників справи не була визнана судом обов`язковою, представником відповідача не надано доказів на підтвердження поважності причин його неявки в судове засідання, а відтак не доведено наявності поважних причин для відкладення розгляду справи, доводи апелянта викладені письмово в апеляційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні за відсутності учасників справи, які не з`явилися.
Саме по собі запровадження карантину не зупиняє здійснення судочинства. Крім того, представником відповідача у клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено, які саме обмеження, запроваджені у зв`язку із введенням карантину, перешкоджали йому взяти участь у судовому засіданні
15 квітня 2021 року.
Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд встановив, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які б тягнули за собою скасування оскарженої постанови.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженої постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Апеляційним судом обґрунтовано скасовано рішення суду першої інстанції, а тому повторне його скасування ще й касаційним судом не узгоджується із вимогами процесуального закону.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року необхідно поновити.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта