Постанова
Іменем України
16 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 752/3435/16
провадження № 61-231св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року в складі судді Шевченко Т. М. та на постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року в складі колегії суддів Суханової Є. М., Таргоній Д. О., Кулікової С. В.,
ВСТАНОВИВ :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві та ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на майно в порядку спадкування.
В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його двоюрідна сестра ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , Ѕ частина якої належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого сектором приватизації Московської районної в м. Києві державної адміністрації, а інша Ѕ частина належала її чоловіку ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті якого ОСОБА_4 звернулася із заявою про прийняття спадщини до Другої київської державної нотаріальної контори, проте свідоцтво про право на спадщину не отримала, оскільки раптово померла.
Вказував, що заповіту ОСОБА_4 не залишила, а тому спадкування її майна здійснюється за законом.
Після смерті ОСОБА_4 до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини звернувся він та ОСОБА_2 , яка вважає себе спадкоємцем четвертої черги як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю більше п`яти років до часу відкриття спадщини. Постановою приватного нотаріуса КМНО Шнирьова Г. М. ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю документів про те, що вона є спадкоємцем за законом четвертої черги майна ОСОБА_4 .
На підставі частини четвертої статті 1266 та статті 1263 ЦК України ОСОБА_3 вважає себе спадкоємцем майна ОСОБА_4 третьої черги за правом представлення, оскільки його мати ОСОБА_6 та мати ОСОБА_4 - ОСОБА_7 є рідними сестрами.
Позивач просив:
встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є двоюрідним братом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати за ОСОБА_3 , як спадкоємцем третьої черги за законом за правом представлення, право власності на квартиру, розташовану а адресою: АДРЕСА_1 .
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Голосіївського районного суду від 24 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково; встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є двоюрідним братом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суди виходили з того, що позивач надав належні і допустимі докази на підтвердження родинних відносин із спадкодавцем. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спадкове майно, суди вказали, що такі вимоги можуть бути задоволені лише в разі існування перешкод для оформлення спадкових прав у нотаріуса. Оскільки матеріали справи не містять відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 , підстав для задоволення позову в цій частині немає.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року скасовано рішення Голосіївського районного суду від 24 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 жовтня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів того, що він є двоюрідним братом спадкодавця, оскільки матеріали справи не містять свідоцтва про народження позивача та доказів укладення його матір`ю шлюбу, зазначив що відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, суди не звернули увагу, що постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 28 травня 2015 року № 65-02-14/2015 ОСОБА_8 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.
ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 помер.
Протокольною ухвалою Голосіївського районного суду від 22 листопада 2017 року залучено до участі в справі його сина ОСОБА_1 як правонаступника позивача.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили з того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів наявності родинних відносин ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_4 , зокрема, відсутні докази укладення шлюбу матір`ю ОСОБА_3 ( ОСОБА_9 ). Позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно є похідними від вимог про встановлення факту родинних відносин, а тому вони також не підлягають задоволенню.
Аргументи учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди під час розгляду справи не надали належної оцінки доказам, які підтверджують факт родинних відносин позивача зі спадкодавцем, та безпідставно не врахували показання свідків, відхилили клопотання позивача про дослідження наданих ним доказів та не звернули увагу на те, що інтереси відповідача у судовому засіданні представляв не адвокат, що є порушенням статті 60 ЦПК України.
У лютому 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на її необґрунтованість, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
26 червня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли пояснення представника позивача, в яких він зазначає, що Рівненським апеляційним судом 18 червня 2020 року прийнято постанову в справі № 569/4803/19, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин, а саме: встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є дружиною ОСОБА_10 ; що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_10
18 серпня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли пояснення ОСОБА_2 , в яких вона посилається на необґрунтованість касаційної скарги.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
В ухвалі Верховного Суду від 14 січня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження (суди не дослідили зібрані у справі докази).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (батько позивача).
Постановою від 28 липня 2015 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_11 у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують належність ОСОБА_2 до четвертої черги спадкоємців за законом.
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_3 . Після його смерті із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернувся син ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом, посвідченим 23 березня 2017 року.
ОСОБА_3 вказував, що він є двоюрідним братом ОСОБА_4 , оскільки їх матері ОСОБА_7 та ОСОБА_12 були рідними сестрами.
На підтвердження зазначених обставин позивач надав такі докази:
архівну довідку Центрального державного історичного архіву України № 02-1657 від 12 серпня 2015 року про те, що у метричній книзі Преображенської церкви с. Недра Переяславського повіту Полтавської губернії за 1910 рік виявлено запис про народження ОСОБА_9 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ;
архівною довідкою Центрального державного історичного архіву України № 02-155 від 12 серпня 2015 року про те, що у метричній книзі Преображенської церкви с. Недри Переяславського повіту Полтавської губернії за 1906 р. виявлено запис про народження ОСОБА_15 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ;
свідоцтвом про народження на ім`я ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до якого її матір`ю є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Звертаючись до суду із позовм про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно, позивач посилався на те, що встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_4 необхідно йому для оформлення права на спадщину в порядку, визначеному законом. При цьому відповідачами у справі він зазначив ОСОБА_2 та Головне територіальне управління юстиції у м. Києві.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша та друга статті 1223 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1251 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
У справі, що переглядається, належним відповідачем за вимогою про встановлення факту родинних відносин і визнання права власності на спадкове майно мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а за їх відсутності - територіальна громада Київської міської ради.
Суди встановили, що окрім ОСОБА_1 , який як спадкоємець ОСОБА_3 претендує на спадкування за законом майна ОСОБА_4 , заяву про прийняття спадщини у визначений статтею 1270 ЦК України строк подала ОСОБА_2 , проте, їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності документів, які підтверджують її право на спадкування.
Разом з тим, аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 та Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання права власності на майно в порядку спадкування. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року відкрито провадження у справі № 752/12423/15 та ухвалою від 26 квітня 2018 року зупинено провадження у вказаній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 752/3435/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Головного територіального управління юстиції в м. Києві про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності в порядку спадкування.
За таких обставин забезпечення повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, можливо шляхом об`єднання позовів ОСОБА_1 (справа № 752/3435/16) та ОСОБА_2 (справа № 752/12423/15) та встановлення кола належних відповідачів.
Відмовивши в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, суди не врахували, що управління юстиції не є належним відповідачем у спадкових справах.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У справі, що переглядається, до Головного територіального управління юстиції у м. Києві будь-яких вимог не пред`явлено, тому управління юстиціїє неналежними відповідачем, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління юстиції необхідно відмовити з цієї підстави.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 , підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; в частині позовних вимог, пред`явлених до Головного територіального управління у м. Києві, оскаржені судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на майно в порядку спадкування скасувати. Справу № 752/3435/16 в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року втрачають законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук