12.05.2024

№ 752/7098/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року

м. Київ

справа № 752/7098/22

провадження № 61-17319св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Чернігівська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Лисак Олександр Миколайович, та Чернігівської обласної прокуратури на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року у складі судді Чередніченко Н. П., постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, рішеннями органів досудового слідства, прокуратури та суду.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 22 березня 2013 року СУ УМВС України в Чернігівській області були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) № 12013260020000084 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, за фактом вимагання неправомірної вигоди у ОСОБА_2 заступником начальника відділу Держземагенства в Ріпкинському районі Чернігівської області Хрипуном Б. А.

В подальшому, 28 травня 2013 року СУ УМВС України в Чернігівській області були внесені відомості до ЄРДР № 12013260020000000135 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, за фактом вимагання позивачем спільно із керівником проектної організації ОСОБА_3 неправомірної вигоди за погодження документів у ОСОБА_4 .

Постановою прокуратури Чернігівської області від 30 травня 2013 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013260020000084 та матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013260020000000135 були об`єднані в одне провадження за № 12013260020000084, про що були внесені відомості до ЄРДР.

Крім того, 04 липня 2013 року до ЄРДС були внесені відомості за № 12013260020000173 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, за фактом одержання ОСОБА_1 від ОСОБА_3 неправомірної вигоди за погодження проектів землеустрою

Постановою прокурора Чернігівської області від 05 липня 2013 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013260020000084 та матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013260020000173 були об`єднані в одне провадження за № 12013260020000084, про що були внесені відомості до ЄРДС.

Позивач вказував, що з 26 березня 2013 року по 11 серпня 2013 року на підставі ухвал Апеляційного суду Чернігівської області проводились негласні слідчі (розшукові) дії щодо нього.

05 липня 2013 року позивача було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, а 06 вересня 2013 року позивачу було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, передбаченої частиною четвертою статті 368 КК України.

В подальшому ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2013 року був накладений арешт на грошові кошти, які були вилучені в ході проведення обшуку 03 липня 2013 року службового кабінету позивача.

Крім того, ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2013 року, відносно позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

В той же день, 27 вересня 2013 року, позивачу було повідомлено про завершення досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12013260020000084 від 22 березня 2013 року за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України.

01 жовтня 2013 року прокурором Чернігівської області у кримінальному провадженні було затверджено обвинувальний акт відносно позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, який було направлено для розгляду до Ріпкинського районного суду Чернігівської області.

Вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2015 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим та виправдано за частиною четвертою статті 368 КК України у зв`язку із недоведеністю вчинення обвинуваченим цього злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2015 року, вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2015 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2015 року, справу було направлено за підсудністю до Чернігівського районного суду Чернігівської області.

Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 16 травня 2019 року, ОСОБА_1 було визнано невинуватим та виправдано за частиною четвертою статті 368 КК України у зв`язку із недоведеністю вчинення цього злочину.

ОСОБА_1 вважає, що наведене свідчить, що впродовж тривалого часу він безпідставно обвинувачувався у вчиненні злочину, внаслідок незаконних рішень та дій органів досудового слідства, прокуратури та суду його було обмежено у правах та свободах, гарантованих законом. Під час перебування справи в провадженні суду відбулось 57 судових засідань, де позивач доводив свою невинуватість за п`ятьма епізодами висунутого обвинувачення. Обвинувачення позивача впродовж тривалого часу у тяжкому корупційному злочині завдало останньому приниження його честі, гідності, престижу та ділової репутації, а також моральних переживань.

Посилаючись на викладене, позивач зазначав про наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду, яку він оцінив в розмірі 2 000 000,00 грн, тому просив суд стягнути вказану суму на його користь з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 670 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив факт спричинення такої шкоди, врахував її обсяг, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних з перебування позивача протягом тривалого періоду часу під слідством та судом, та з огляду на висновки експерта щодо розміру грошової компенсації за завдану моральну шкоду позивачу, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом (в даному випадку 494 683,25 грн), та вважав за необхідне визначити його саме в сумі 670 000,00 грн (100 мінімальних заробітних плат на момент розгляду справи).

При цьому, суд першої інстанції прийняв до уваги, що моральна шкода завдана за період з 22 березня 2013 року по 16 травня 2019 року (2247 днів / 73 місяці 25 днів), коли позивач знаходився під слідством та судом.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Лисак О. М. та Чернігівська обласна прокуратура оскаржили його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Лисака О. М. та Чернігівської обласної прокуратури залишені без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

05 грудня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Лисака О. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржувані судові рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди змінити, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , з 670 000,00 грн до 2 000 000,00 грн.

11 грудня 2023 року Чернігівська обласна прокуратура через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 09 січня 2024 року заявник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційні скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 15 січня 2024 року ГУНП в Чернігівській області просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

У відзиві від 26 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лисак О. М. просить суд у задоволенні касаційної скарги Чернігівської обласної прокуратури відмовити у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лисака О. М. на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2024 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Чернігівської обласної прокуратури на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року

26 лютого 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника відділу Держземагенства у Ріпкинському районі Чернігівської області.

22 березня 2013 року СУ УМВС України в Чернігівській області були внесені відомості до ЄРДР № 12013260020000084 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, за фактом вимагання неправомірної вигоди у ОСОБА_2 заступником начальника відділу Держземагенства в Ріпкинському районі Чернігівської області Хрипуном Б. А.

Ухвалами Апеляційного суду Чернігівської області від 26 березня 2013 року, було надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_1 , шляхом здійснення його аудіо та відеоконтролю, зняття без його відома інформації з транспортної телекомунікаційної мережі ПрАТ «МТС Україна», на строк до двох місяців. Ухвалами Апеляційного суду Чернігівської області від 24 травня 2013 року вказаний строк було продовжено ще на два місяці.

Крім того, ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 11 квітня 2013 року було надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_1 , шляхом зняття без його відома інформації з транспортної телекомунікаційної мережі ТОВ «Астеліт», на строк до двох місяців. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 31 травня 2013 року вказаний строк було продовжено ще на два місяці - до 11 серпня 2013 року включно.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 31 травня 2013 року було надано дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_1 , шляхом здійснення спостереження за вказаною особою у публічно доступних місцях з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження на строк до двох місяців.

В подальшому, 28 травня 2013 року СУ УМВС України в Чернігівській області були внесені відомості до ЄРДР № 12013260020000000135 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, за фактом вимагання ОСОБА_1 спільно із керівником проектної організації ОСОБА_3 неправомірної вигоди за погодження документів у ОСОБА_4 .

Постановою прокуратури Чернігівської області від 30 травня 2013 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013260020000084 та матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013260020000000135, були об`єднані в одне провадження за № 12013260020000084, про що були внесені відомості до ЄРДР.

04 липня 2013 року до ЄРДС були внесені відомості за № 12013260020000173 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, за фактом одержання ОСОБА_1 від ОСОБА_3 в якості неправомірної вигоди грошові кошти в сумі 2 400,00 грн, які ОСОБА_1 вимагав від нього за погодження проектів землеустрою.

Постановою прокурора Чернігівської області від 05 липня 2013 року, матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013260020000084 та матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013260020000173, були об`єднані в одне провадження за № 12013260020000084, про що були внесені відомості до ЄРДС.

03 липня 2013 року в службовому кабінеті заступника начальника відділу Держземагенства в Ріпкинському районі Чернігівської області Хрипуна Б. А. був проведений обшук.

04 липня 2013 року позивача було госпіталізовано до лікарні із гіпертонічною хворобою, про що свідчить копія виписки із медичної карти стаціонарного хворого.

05 липня 2013 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, а 06 вересня 2013 року позивачу було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2013 року був накладений арешт на майно позивача, а саме на грошові кошти в сумі 1 500,00 дол. США та 700,00 грн, які були вилучені в ході проведення обшуку 03 липня 2013 року.

Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18 вересня 2013 року відносно позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та покладено строком на два місяці обов`язки підозрюваного.

27 вересня 2013 року позивача було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, та в той же день повідомлено про завершення досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12013260020000084 від 22 березня 2013 року за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України.

Вироком Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2015 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим по всьому обсягу пред`явленого йому обвинувачення та виправдано за частиною четвертою статті 368 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 27 серпня 2015 року, вирок Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2015 року було скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 21 вересня 2015 року, кримінальне провадження, внесене в ЄРДР за № 12013260020000084 від 22 березня 2013 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, було направлено за підсудністю до Чернігівського районного суду Чернігівської області.

Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2017 року у справі № 748/2651/15-к ОСОБА_1 було визнано невинуватим по всьому обсягу пред`явленого йому обвинувачення та виправдано за частиною четвертою статті 368 КК України (в редакції відповідно до Закону від 18 квітня 2013 року № 221-VII).

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року, вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2017 року було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 травня 2019 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року - без змін.

Згідно висновку експертів за результатами проведення судової психологічної експертизи у цивільній справі № 752/7098/22 від 05 січня 2023 року № 31635/22-61 ситуація, що досліджується (незаконне кримінальне переслідування ОСОБА_1 ), є психотравмувальною для ОСОБА_1 . ОСОБА_1 завдано моральної шкоди умовами ситуації, що досліджується (незаконне кримінальне переслідування ОСОБА_1 ). Розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду ОСОБА_1 становить 162 мінімальні заробітні плати, що установлені на момент розгляду справи судом.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Лисак О. М., задоволенню не підлягає, а касаційна скарга Чернігівської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадку постановлення виправдувального вироку суду(пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР).

Положеннями статті 3 Закону № 266/94-ВР передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону № 266/94-ВР).

Статтею 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Встановивши факт незаконного перебуванням позивача під слідством та судом з 22 березня 2013 року, врахувавши наявність чинного виправдувального вироку Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2017 року у справі № 748/2651/15-к, яким ОСОБА_1 було визнано невинуватим по всьому обсягу пред`явленого йому обвинувачення та виправдано за частиною четвертою статті 368 КК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність негативних наслідків морального характеру внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд зауважує, що встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за суму, яка визначається з урахуванням встановленого законодавцем розміру мінімальної заробітної плати, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі, проте збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій належним чином обґрунтовано підстави збільшення такого розміру, з урахуванням усіх установлених обставин справи, з чим погоджується і Верховний Суд.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо визначення конкретного розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив невірний розрахунок суми, яка підлягає стягненню на користь позивача з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Так, визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди, судами прийнято до уваги, зокрема тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача протягом тривалого періоду часу під слідством та судом. При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що його початком є 22 березня 2013 року. Водночас помилковим є висновок судів, що останнім днем перебування ОСОБА_1 під слідством і судом є 16 травня 2019 року - дата ухвалення Верховним Судом постанови про залишення без змін вироку Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що завершальним днем строку, за який нараховується моральна шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - є день набрання законної сили виправдувальним вироком.

Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення перегляду справи судом касаційної інстанції.

У даній справі виправдувальний вирок набрав законної сили в день постановлення ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року про залишення цього вироку без змін.

Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та дійшли помилкового висновку про те, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.

Оскільки вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 березня 2017 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим по всьому обсягу предьявленого йому обвинувачення та виправдано за частиною четвертою статті 368 КК України, ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 18 травня 2018 року був залишений без змін, то саме із вказаної дати - 18 травня 2018 року (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування відносно нього - завершеним.

Схожих за змістом висновків щодо кінцевої дати перебування особи під слідством і судом дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), від 13 серпня 2020 року у справі № 607/10144/18 (провадження № 61-1394св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18 (провадження № 61-13986св20) та інших.

Таким чином, період перебування ОСОБА_1 під слідством і судом складає не 6 років 1 місяць 25 дні / 73 місяці 25 днів (з 22 березня 2013 року до 16 травня 2019 року), як помилково зазначено судами попередніх інстанцій, а 5 років 1 місяць 26 днів / 61 місяць 26 днів (з 22 березня 2013 року до 18 травня 2018 року).

Отже, встановлення періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення розміру моральної шкоди.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного перебування під слідством та судом. Однак зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, приймаючи до уваги тривалість моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача протягом тривалого періоду часу під слідством та судом, який судами попередніх інстанцій був обрахований невірно, розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, підлягає зменшенню з 670 000 грн до 600 000 грн.

Доводи касаційної скарги Чернігівської обласної прокуратури про необхідність обрахування строку перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, починаючи з дати повідомлення позивачу про підозру (05 липня 2013 року), є безпідставними, оскільки 22 березня 2013 року СУ УМВС України в Чернігівській області були внесені відомості до ЄРДР № 12013260020000084 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, а з 26 березня 2013 року на підставі ухвал Апеляційного суду Чернігівської області здійснювалося проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_1 , а пунктом 3 частини першої статті 1 Закону № 266/94 ВР передбачено відшкодування громадянинові шкоди, завданої і внаслідок незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. Разом із тим, статтею 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» встановлено, що оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Доводи касаційних скарг про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Лисак О. М., залишити без задоволення, а касаційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури - задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої на користь позивача з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, з 670 000 грн до 600 000 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Лисак Олександр Миколайович, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , з 670 000 (шістсот сімдесят тисяч) грн 00 коп до 600 000 (шістсот тисяч) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов