№ 752/7151/19

Постанова

Іменем України

29 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 752/7151/19

провадження № 61-7007св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 листопада 2021 року у складі судді Тиханського О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2022 рокуу складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання заповіту дійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 . За життя він склав заповіт від 12 листопада 2013 року, яким заповів належне йому на дату смерті майно порівну між двома дітьми: донькою ОСОБА_2 та сином ОСОБА_4 .

Cин ОСОБА_4 піклувався про них з чоловіком, у грудні 1995 року придбав на ім`я ОСОБА_3 житловий будинок із земельною ділянкою у с. Дерев`яна Обухівського району Київської області, до якого вона з чоловіком ( ОСОБА_3 ), будучи непрацездатними пенсіонерами, переїхали у квітні 1997 року. Натомість донька ОСОБА_2 не цікавилася життям батьків, не турбувалася про них і не надавала допомоги.

У червні 2018 року вона потрапила до лікарні, догляд за нею здійснював син ОСОБА_4 , а батька забрала до себе відповідач, з якою він прожив близько п'яти місяців до дня смерті.

Про смерть ОСОБА_3 відповідач не повідомила ні її, ні свого брата ОСОБА_4 та одноособово здійснила поховання батька.

Про смерть чоловіка вона дізналася лише 10 листопада 2018 року від секретаря сільської ради. Тоді ж їй стало відомо, що 05 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернулася до державного нотаріуса Обухівської державної нотаріальної контори із заявою прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на підставі нового заповіту, складеного ОСОБА_3 20 липня 2018 року, згідно з умовами якого він заповідав усе зареєстроване за ним майно ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що в останні роки життя ОСОБА_3 хворів на низку захворювань, серед яких і хвороба Альцгеймера, а тому не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій, чим скористалася відповідач, позивач просила:

- визнати недійсним заповіт від 20 липня 2018 року, складений ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. за реєстровим № 814;

- визнати дійсним заповіт від 12 листопада 2013 року, складений ОСОБА_3 , посвідчений секретарем виконкому Дерев`янської сільської ради Обухівського району Київської області за реєстровим № 35.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанції

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва справу передано за підсудністю до Обухівського районного суду Київської області.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 на дату укладення оспорюваного заповіту не міг розуміти значення своїх дій, а тому волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Пояснення позивача щодо стану здоров`я покійного чоловіка в останні роки життя, показання свідків, а також наявність у ОСОБА_3 на час складення нового заповіту на користь доньки ОСОБА_2 низки тяжких захворювань та його похилий вік, не можуть безумовною підставою для висновку, що складений ним заповіт від 20 липня 2018 року не відповідав його волі.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 листопада 2021 року залишено без змін.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять достатніх та допустимих доказів для висновку про неможливість ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій при складенні заповіту від 20 липня 2018 року. Зокрема, надана позивачем медична документація ОСОБА_3 містить суперечливі відомості щодо хвороби спадкодавця, а призначена судом у справі судово-психіатрична експертиза не проведена у зв`язку з її несплатою позивачем вартості експертизи.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2022 року, ухвалити у справі нове судове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на:

- пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України, а саме - суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, належним чином не повідомив її про дату, час і місце судового засідання та безпідставно відмовив у задоволення клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи на час воєнного стану;

- пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме - суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили наявні у матеріалах справи письмові докази щодо стану здоров'я спадкодавця та про причини його смерті. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, помилково визначив, що єдиним допустимими доказом щодо стану психічного здоров`я спадкодавця є висновок судово-психіатричної експертизи, а тому в разі відсутності такого позовні вимоги задоволенню не підлягають. У зазначеному аспекті, суди попередніх інстанцій проігнорували ту обставину, що кремація відповідачем тіла спадкодавця унеможливлює проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини першої та пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому вона просила залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного заповіту не міг розуміти значення своїх дій, а тому його волевиявлення не було вільним.

Установлені судами фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 21 грудня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб, у якому народилося двоє дітей: донька ОСОБА_6 та син ОСОБА_4

12 листопада 2013 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Дерев`янської сільської ради Обухівського району Київської області за реєстровим № 35, згідно з яким заповів усе належне йому майно дітям: ОСОБА_4 та ОСОБА_2

12 липня 2018 року ОСОБА_3 склав новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поручник А. Ю. за реєстровим № 814, до підписання прочитаний ним вголос та власноручно підписаний. Відповідно до заповіту, ОСОБА_3 заповідав усе належне йому майно, на яке він за законом матиме право на день смерті, ОСОБА_2 . За станом здоров'я заповідача ОСОБА_3 , заповіт посвідчено за місцем його перебування за адресою: АДРЕСА_1 .

04 листопада 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер у віці 87 років. Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 0000563 від 05 листопада 2018 року, причина смерті померлого ОСОБА_3 : хронічна серцево-судинна недостатність, хвороба Альцгеймера.

Відповідно до свідоцтва про поховання від 06 листопада 2018 року, виданого ОСОБА_2 , тіло померлого ОСОБА_3 кремовано та розміщено на колумбарії за адресою: АДРЕСА_2 .

Із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 до державного нотаріуса Обухівської державної нотаріальної контори звернулися: донька ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), син ОСОБА_4 та дружина ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги тим, що на дату складення заповітувід 20 липня 2018 року її покійний чоловік ОСОБА_3 під впливом хвороби Альцгеймера не усвідомлював значення своїх дій і не міг ними вільно і розсудливо керувати, а тому його волевиявлення не було вільним.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними визначенні статті 225 ЦК України. Частинами першої, другої цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи.

У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 зазначається, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, зазначив, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам щодо стану здоров`я спадкодавця, в тому числі медичній документації померлого ОСОБА_3 , показанням свідків щодо його стану здоров`я, а також невиконаної ухвали суду про призначення у справі судово-психіатричної експертизи у зв`язку з несплатою позивачем вартості експертного дослідження, та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 позовних вимог про недійсність оспорюваного нею заповіту з підстав того, що спадкодавець ОСОБА_3 на момент вчинення заповіту не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, оскільки суди повно та всесторонньо встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наявним у справі доказам та правильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи заявника про те, що суди належним чином не дослідили наявні в матеріалах справи письмові докази щодо стану здоров'я спадкодавця і причини його смерті є необґрунтованими. Фактично такі аргументи зводяться до незгоди позивача з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів, та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, що відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо доводів заявника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на наявність обов`язкових підстав для скасування судового рішення у зв`язку з неналежним її повідомленням апеляційним судом про дату, час і місце судового засідання та розгляд справи за її відсутності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 289/2207/17 викладено правовий висновок про те, що розгляд справи за відсутності учасника, щодо якого немає відомостей про його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, є порушенням статті 6 Конвенції про права особи на справедливий судовий розгляд та статей 8 128-130 372 ЦПК України, які передбачають, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно зі статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору за відсутності учасника справи.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року справу призначено до розгляду у приміщенні Київського апеляційного суду на 14 березня 2022 року о 10-10 год.

14 березня 2022 року справа не розглядалася у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні, про наступну дату судового засідання, призначеного на 27 червня 2022 року на 10-30 год., сторони були повідомлені засобами електронного зв'язку(на електронну пошту).

09 червня 2022 року ОСОБА_1 надіслала до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення бойових дій та припинення воєнного стану в Україні, в якому зазначила, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, вона виїхала за межі України, а тому не має можливості взяти особисту участь у судовому засідання, призначеному на 27 червня 2022 року на 10 год 30 хв.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні зазначеного клопотання позивача, зазначивши, що кожна із сторін виклала свої аргументи, а саме: ОСОБА_1 в апеляційній скарзі; ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Зайцев І. Ю. у відзиві на апеляційну скаргу, а тому колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Перевіряючи доводи заявника про порушення апеляційним судом її права ОСОБА_1 на участь в судовому засіданні особисто, Верховний Суд визнає їх необґрунтованими, оскільки заявнику було достовірно відомо про розгляд поданої нею апеляційної скарги, і вона не була позбавлена можливості взяти участь у розгляді справив режимі відеоконференції або через свого представника.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду справи, оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко